Переворот 18 брюмера. Реорганізація системи держ. управління періоду Консульства та І імперії у Франції

9 листопад 1799 р. Раду старійшин сповістили про загрозу «якобінської» змови. Відтак було ухвалено декрет перенесення засідань Ради у Сен-Клу та призначення Бонапарта командувачем військ у Парижі. Проте на наступний день Рада почала вимагати доказів існування «якобінської» змови. Дійшло до того, що половина ради розійшлась, а половина залишилась і прийняла ряд декретів, що оформили результати державного перевороту. Директорія скасувалась, а виконавча влада передавалась трьом консулам. Обидві ради були замінені двома комісіями для розробки нової Конституції. Переворот 9 листопада ознаменував собою закінчення революції. Ним розпочався період післяреволюційної стабілізації, закріплення і державно-правового оформлення результатів революції. Термідоріанський режим і народжена ним конституція 1795 р., яка дала життя Директорії закріплювали антифеодальні завоювання революції, але не рахувались достатньою мірою з інтересами інших прошарків суспільства. в країні панувала корупція і хаос. Це поставило Директорію в залежність від підтримки з боку армії. Розгромом роялістського заколоту і переможним італійським походом Наполеон Бонапарт уславився не тільки як полководець, а як політик та дипломат. Спроба Директорії позбутися Бонапарта – єгипетська експедиція – мала протилежний результат. Зазнавши поразки в Північній Італії, Директорія прискорила своє повалення. Після перевороту 9-10 листопада 1799 р. Наполеон сприймався як державний діяч, спроможний забезпечити державі міцність. Вже в грудні 1799 р. було прийнято нову Конституцію: формально Франція залишалася республікою з досить розгалуженою структурою законодавчої влади; виконавча влада передавалася 3 консулам; перший консул – Бонапарт – обирався на 10 років. У його руках зосереджувалася вся виконавча влада і частина законодавчої та судової; ІІ і ІІІ консули мали право лише дорадчого голосу; всі міністри підпорядковувались безпосередньо Бонапарту і були його помічниками; головування в Державній раді Бонапарт залишив за собою, призначивши радників із числа військових адміністраторів.

Влада І консула все більше набувала характеру одноосібної диктатури. Тому 2 грудня 1804 р. Наполеона Бонапарта було проголошено імператором – Наполеоном І. у період консульства та імперії було впорядковано законодавство та вироблено юридичні норми нового суспільства. Зокрема, Цивільний кодекс 1804 р.: рівність громадян перед законом, недоторканість особи і власності, свобода віросповідання. Карний кодекс 1807 р. запроваджував жорстоке покарання за посягання на приватну власність. Комерційний кодекс 1811 р. запроваджував досить важкі умови найму робітників, встановлюючи норми судового розгляду між робітниками і підприємцями. У 1801 р укладений конкордат із папою римським Пієм 7 – католицька церква була поставлена на службу державі та стала опорою бонапартського режиму.