2015-09-06
2270
1. Класифікація інструментів міжнародної торгівлі.
Інструменти (методи) зовнішньоторговельної політики дуже різноманітні, їх нараховується понад тисячу. Це обумовлює існування різних підходів до їх класифікації.
А. В. Данильцев дає таку класифікацію інструментів регулювання міжнародної торгівлі товарами:
1) за характером та цілями застосування заходів регулювання:
—інструменти, які передбачають застосування заходів регулювання при перетині товаром митного кордону (прикордонні заходи);
—інструменти, які передбачають застосування заходів, які стосуються внутрішнього ринку в цілому, але не зачіпають умов доступу іноземних товарів на внутрішній ринок;
—інструменти, які використовуються для покращення умов доступу вітчизняних товарів на іноземні ринки. Зокрема це заходи у відповідь. Вони не мають на меті обмеження доступу на ринок, але є засобом тиску на партнерів, щоб ті скасували свої обмеження. Ці обмеження можуть набувати найрізноманітніших форм;
2) за характером інструментів, що використовуються:
|
|
|
—тарифні — мита та інші митно-тарифні заходи;
—нетарифні — решта інструментів регулювання;
3) за характером впливу на умови конкуренції:
—інструменти, які обмежують іноземну конкуренцію на внутрішньому ринку;
—інструменти забезпечення добросовісної конкуренції;
—інструменти, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності власних (національних) товарів на закордонних ринках;
—інструменти, спрямовані на усунення обмеження конкуренції на закордонних ринках та полегшення доступу національних товарів на ці ринки;
4) залежно від особливостей застосування заходів регулювання:
—односторонні (автономні) заходи — застосовуються урядами країн в односторонньому порядку без погодження або консультації з торговими партнерами. Такі заходи вживаються здебільшого під час загострення політичних відносин;
—двосторонні заходи — застосовуються у рамках двосторонніх угод. Такі заходи попередньо узгоджуються країнами — торговими партнерами. Кожна з країн попереджає свого торгового партнера про вживання будь-яких заходів, які, як правило, не вносять суттєвих змін у торговельні відносини, а лише сприяють їм;
— багатосторонні заходи — застосовуються у рамках багатосторонніх угод (наприклад, ГАТТ/ВТО);
5) з погляду історичного розвитку форм протекціонізму та еволюції міжнародної торгівлі:
— інструменти традиційного протекціонізму — носять в основному обмежувальний характер та виявляються у створенні торгових бар´єрів, які перешкоджають доступу іноземних товарів на внутрішній ринок у цілому. Мета традиційного протекціонізму — трансформувати умови конкуренції таким чином, щоб дати можливість національним підприємствам успішно конкурувати з іноземними постачальниками при тому наборі конкурентних переваг і тій забезпеченості факторами виробництва, які мають національні підприємства. Ця мета досягається за рахунок втручання в ринкове конкурентне середовище і деякого зниження ефективності використання ресурсів в економіці. При цьому створюються умови для функціонування менш ефективних з точки зору світового ринку підприємств. Таким чином, у певному значенні вся економіка прилаштовується під неефективні підприємства або сектори економіки. При цій формі протекціонізму дискримінуються іноземні товари. Важлива особливість цього протекціонізму — його порівняно пасивний характер. Це виявляється у тому, що країна передусім прагне зберегти позиції національних виробників на внутрішньому ринку. Застосування заходів такого протекціонізму має суб´єктивний характер, не завжди можна відстежити їх взаємозв´язок із об´єктивними економічними показниками. Найтиповіші приклади використання інструментів цієї форми протекціонізму — прикордонні бар´єри у формі тарифних і нетарифних обмежень у торгівлі товарами;
|
|
|
— інструменти виборчого протекціонізму — спрямовані в основному проти недобросовісних і найбільш небезпечних іноземних конкурентів. У рамках даної концепції протекціонізму існують два напрямки: основний — протидія недобросовісній конкуренції; доповнюючий — надзвичайні обмежувальні заходи, які застосовуються у випадку загрожуючого загострення іноземної конкуренції. Цей протекціонізм має у чистому вигляді не стільки обмежувальний, скільки коригуючий характер і спрямований на усунення викривлень нормальних умов конкуренції, які можуть виникнути у зв´язку із втручанням держави (у формі субсидування) або із дискримінаційною політикою приватних компаній у сфері Цін (демпінг). При цьому теоретично не утворюються умови для обмеження міжнародної торгівлі у цілому і можливе ефективне використання конкурентних переваг і переваг міжнародного поділу праці, а самі обмеження не є засобом дискримінації, а навпаки, усувають її. Ця концепція протекціонізму добре сполучається з політикою лібералізації торгівлі у цілому і з вимогами про розширення доступу на іноземні ринки. Застосування обмежувальних заходів обов´язково пов´язане з об´єктивними кількісними економічними параметрами, причому такий взаємозв´язок необхідно однозначно і точно встановити. На практиці цей протекціонізм може застосовуватись і як обмежувальний засіб, коли він має дискримінаційний характер. Його у найбільшому ступені можна уніфікувати на міжнародному рівні, він відповідає ідеї багатосторонності. Важлива особливість цього типу протекціонізму полягає в тому, що він не може обмежуватися прикордонними заходами. Торгова політика виходить за рамки власне заходів регулювання експорту та імпорту. Ефективна політика у сфері торгівлі товарами стає можливою лише у поєднанні з відповідними заходами у сфері руху капіталу, торгівлі об´єктами інтелектуальної власності. У торгівлі товарами заходи виборчого протекціонізму застосовуються у вигляді спеціальних процедур квазісудового характеру, які передують застосуванню прикордонних обмежень у вигляді заходів тарифного і рідше кількісних обмежень (антидемпінгові, компенсаційні та захисні заходи);
— інструменти глобального (екстериторіального) протекціонізму — впливають на умови виробництва за кордоном. Країна, яка проводить таку політику, намагається впливати на умови використання конкурентами переваг і факторів виробництва у країнах-конкурентах. Торгові обмеження застосовуються у тих випадках, коли структура використання факторів виробництва у країнах-конкурентах така, що за тими чи іншими параметрами вони можуть одержати порівняльні переваги з боку зниження затрат (наприклад, відсутність у країні екологічних вимог або системи забезпечення соціальних прав працівників). Цей підхід спрямований на формування уніфікованих стандартів розвитку економіки з точки зору формування конкурентних переваг у міжнародній торгівлі. Проявом цієї форми протекціонізму є, зокрема, концепція "справедливої торгівлі" (fair trade). Наприклад, за мету застосування декларується прагнення усунути відхилення від загальноприйнятих соціальних та екологічних стандартів, використання положень відомих статей американського законодавства: "статті 301" та "статті 301-супер". Ця концепція в основному застосовується країнами з високим рівнем розвитку економіки та високими технічними, соціальними й економічними стандартами. Така політика передбачає можливість утворення перешкод для міжнародної торгівлі, а в най гіршому варіанті — для формування відносно замкнених груп держав з більш або менш однаковим рівнем розвитку економіки. У принципі, концепція екстериторіального протекціонізму погано поєднується з розвитком багатосторонності в регулюванні міжнародної торгівлі. Форма реалізації — торгово-політичні переговори, у випадку невдачі яких можуть використовуватись будь-які заходи обмежувального характеру.
|
|
|
Усі ці три системи протекціонізму ідуть в історичному розвитку одна за одною, але з погляду на їх застосування часто можуть використовуватись одночасно.
Найбільш широкого застосування набула класифікація інструментів державного регулювання зовнішньої торгівлі за їх характером — тарифні та нетарифні інструменти. Ця класифікація відображена у різних правових документах національного і міжнародного права. Вперше вона була запропонована Секретаріатом ГАТТ наприкінці 60-х років. До першої групи — тарифних інструментів — належать виключно мита, зафіксовані у вигляді митного тарифу (експортного та імпортного), як найбільш поширений традиційний засіб зовнішньоторговельної політики. До другої групи — нетарифних — решта інструментів.
|
|
|
В основу цієї класифікації покладено суттєві відмінності як у методах обмеження ввезення/вивезення товарів, так і в способах впливу на ринкові відносини. Виділення митного тарифу в окрему категорію пов´язане з характерними особливостями, які визначають його провідну роль у державній зовнішньоторговельній політиці. З економічної точки зору мито належить до непрямих податків, які включаються у ціну товару, хоча правові основи та практика застосування мит і внутрішніх податків суттєво відрізняються. Тарифу властиві всі характеристики економічного регулювання зовнішньої торгівлі і найвищий серед усіх відомих інструментів ступінь стабільності. А.І. Шишаєв вважає, що стабільність тарифу обумовлена такими особливостями його застосування:
1)величина тарифів відома, офіційно опублікована; тарифи діють відносно всіх суб´єктів торгівлі та з усього кола однорідних товарів (хоча, залежно від торгово-політичних відносин з країною походження товару та від конкретного його виду, тобто позиції у товарній номенклатурі);
2)застосування тарифу регламентується на законодавчому рівні і виконавча влада має у цьому питанні, як правило, обмежену сферу повноважень. Існує єдина, законодавчо закріплена процедура його застосування;
3) тарифне регулювання відрізняється високим ступенем транспарентності, тобто прозорості системи регулювання зовнішньої торгівлі;
4) норми міжнародного права жорстко визначають правила тарифної політики;
5) ставки мит в усіх державах—членах ГАТТ/ВТО є "зв´язаними", тобто не можуть бути змінені в односторонньому порядку. Підвищення мит для членів ГАТТ/ВТО можливе лише після складної процедури багатосторонніх переговорів з іншими членами.
Нетарифні інструменти також є економічними заходами. Завдяки тому, що нетарифні інструменти так само, як і тарифні, впливають на ціну товару, їх часто називають "паратарифними". Це пов´язано з їх високим та невизначеним рівнем, обмеженим строком дії, вибірковістю застосування та особливою процедурою нарахування. Наприклад, антидемпінгові мита збираються заднім числом, при цьому нерідко через певний час після поставлення товару. Невизначеність та постійна загроза їх нарахування у значній сумі сильніше стримуюче впливає на експортера, ніж заздалегідь відомі відносно невисокі імпортні мита.
Багато міжнародних документів, зокрема ГАТТ/ВТО, закріплюють пріоритетність використання тарифу, як засобу зовнішньоторговельного регулювання, доцільність перенесення акцентів саме на використання мит у регулюванні зовнішньоторгового обороту. У рамках ГАТТ/ВТО триває процес тарифікації нетарифних бар´єрів, тобто перерахування впливу нетарифного бар´єра у значення мита, за принципом рівності впливу на торгівлю певним товаром.
Нетарифне регулювання включає багато інструментів сучасної економічної та торговельної політики держав, декотрі з яких безпосередньо не зв´язані із зовнішньополітичним регулюванням, але суттєво впливають на міжнародний товарообіг. У світовій практиці налічується понад 100 позицій, за якими класифікуються нетарифні обмеження. В рамках ГАТТ/ВТО створена спеціальна база нетарифних обмежень, яка, постійно поповнюючись, зберігає єдину термінологію, використовувану торговельними правилами більшості держав (див. додаток 1).
Нетарифні інструменти обмежують, ускладнюють або затримують доступ іноземних товарів у країну. В результаті скорочується вибір товарів, руйнується ринковий механізм, знижується роль споживачів у функціонуванні ринку. Разом з тим, розширюються можливості впливу на внутрішній ринок більш вузьких груп підприємців, передусім — монополій. Під їх впливом уряди, встановлюючи те чи інше обмеження, фактично нав´язують споживачам товарну структуру ринку і насильницьким шляхом зумовлюють їх вибір на користь національної продукції.
А.І. Шишаєв наводить такі причини активізації використання нетарифних інструментів у наш час:
1)зниження ставок мит в рамках восьми раундів багатосторонніх переговорів (див. додаток 2) і "зв´язування митних тарифів" у рамках ГАТТ/ВТО призвело до втрати митами протекціоністського значення. Особливо це стосується питань регулювання імпорту наукоємної продукції, тому що попит на неї визначається не лише ціною, але й техніко-економічними показниками;
2)значно зросли внутрішньофірмові поставки товарів і коопераційні поставки згідно довгострокових угод між великими суб´єктами товарообігу (ТНК). Ціни за цими поставками на відміну від звичайних торговельних операцій між незалежними контрагентами встановлюються самим суб´єктом, а не внаслідок дії ринкового механізму, отже, мита практично втрачають свій регулюючий вплив.
2. Митно - тарифні інструменти регулювання.
Головними інструментами торговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку товарів при його взаємодії зі світовим ринком є мита та інші митно-тарифні заходи.
Митний тариф — це систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок мит, якими обкладаються товари під час перетину митного кордону держави.
Під митним кордоном розуміється кордон митної території, на якій держава має виключну юрисдикцію відносно митної справи.
Митна територія країни може не збігатися з географічною територією в таких випадках:
—при утворенні митного союзу двох або кількох держав (наприклад, Бельгія та Люксембург);
—за наявності у країні вільних (спеціальних) економічних зон;
—при вирівнюванні за згодою межуючих держав митних кордонів (коли географічні кордони не сприяють або роблять взагалі неможливим встановлення митного контролю на прикордонній території).
Кордони митної території встановлюються урядом кожної держави.
Митний тариф складається з двох основних елементів:
—товарної номенклатури;
—ставок мит.
Разом ці два елементи забезпечують можливість оперативної зміни впливу митного тарифу як за колом країн і категоріями імпортних товарів, так і за рівнем захисту внутрішнього ринку.
Систематизація ставок мит у тарифі здійснюється відповідно до диференційованого списку товарів — товарної номенклатури. Характерними рисами будь-якої товарної номенклатури є системність опису товарів і привласнення коду кожній товарній позиції.
Залежно від призначення товарної номенклатури існують такі її види:
—митно-тарифна номенклатура — для збирання мит при імпорті та експорті товарів;
—статистична номенклатура — для збору статистичних даних про імпорт та експорт товарів;
—комбінована тарифно-статистична номенклатура — поєднує митно-тарифну та статистичну номенклатури.
У наш час більшість країн використовують комбіновані товарні номенклатури, побудовані на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС), яка була прийнята у рамках Міжнародної Конвенції про гармонізовану систему опису та кодування товарів і підписана у Брюсселі 14 червня 1983 р. ГС була підготована Радою Митного Співробітництва, яка діє з 1950 р. ГС набула чинності 1 січня 1988 р. Україна також приєдналась до цієї Конвенції і застосовує ГС з 1 січня 1991 р.
Під ГС розуміється номенклатура, яка містить в собі товарні позиції, субпозиції та цифрові коди, що до них належать, примітки до розділів, груп, субпозицій, а також основні правила інтерпретації ГС.
Класифікація товарів у товарній номенклатурі ГС здійснюється за певними правилами, загальні засади яких сформульовані у рамках Конвенції 1983 року. Код товару є шестизначним і складається з трьох пар (розрядів) двозначних чисел. Усі товари (1241 позиція) поділені на групи — найбільші підрозділи у товарній номенклатурі, які включають в себе товари, об´єднані спільними фізичними та функціональними властивостями (96).
Подібні товарні групи об´єднуються у розділи (21). Номер товарної групи відповідає першим двом цифрам у коді товарної позиції. У рамках однієї товарної групи є більш детальний поділ — підгрупи, номери яких відповідають третій та четвертій цифрам коду товару. П´ята та шоста цифри коду означають безпосередньо товарну позицію. Решта цифр, якщо такі є, служать для більш докладної диференціації товарів за різними підставами, у тому числі й у додаткові субпозиції. Разом — 5019 субпозицій. Наприклад, у товарному коді, що використовується в ЄС, сьома із дев´яти цифр вказує, в якій конкретно країні ЄС вироблений товар.
Від правильної класифікації товару значною мірою залежить правильність нарахування митних платежів, а отже, у кінцевому підсумку, і становище товару на ринку країни-імпортера. Обов´язок правильно класифікувати свій товар лежить на тому, хто здійснює митні процедури, при ввезенні товару — на імпортері. У національних законодавствах передбачається відповідальність за неправильне зазначення тарифної позиції.
ГС забезпечує стабільність і передбачуваність класифікації товарів у митних тарифах, і тим самим систем митного регулювання усіх країн — учасниць Конвенції 1983 р. Країна, яка приєднується до ГС, бере такі імперативні зобов´язання стосовно своїх митно-тарифної та статистичної номенклатур:
—використовувати усі товарні позиції і субпозиції ГС, а також цифрові коди, що належать до них, без жодних доповнень або змін;
—застосовувати основні правила інтерпретації ГС, а також усі примітки до розділів, груп, товарних позицій, субпозицій і не змінювати змісту розділів, груп, товарних позицій або субпозицій ГС;
—дотримуватися порядку кодування, прийнятого в ГС;
—публікувати свої статистичні дані щодо ввозу та вивозу товарів відповідно до шестизначного коду ГС або на більш глибокому рівні класифікації, якщо обмеження таких публікацій не викликається особливими випадками, наприклад збереженням комерційної таємниці або прагненням не завдати шкоди інтересам державної безпеки.
Основним елементом митного тарифу є мито.
Мито — це обов´язковий грошовий внесок, який збирається державою при перетині товаром її митного кордону. Розмір певної плати є ставкою мита.
Мито виконує декілька функцій:
— захищає національних товаровиробників від іноземної конкуренції — протекціоністська функція, яка стосується імпортних мит;
—є джерелом надходження коштів до бюджету держави — фіскальна функція, яка стосується імпортних та експортних мит;
—є засобом покращення умов доступу національних товарів на зарубіжні ринки та запобігання небажаного експорту товарів — балансувальна функція, яка стосується експортних мит;
—раціоналізує товарну структуру — регулююча функція, яка стосується експортних та імпортних мит;
—підтримує оптимальне співвідношення валютних доходів та витрат держави — регулююча функція, яка стосується експортних та імпортних мит.
Класифікація мит за різними ознаками наведена на рис. 1.4
Рис. 1.4 Класифікація мит
Адвалорні (ad valorem), або вартісні, мита нараховуються у процентах до митної вартості товару. Застосування адвалорних мит веде до збільшення митних зборів при зростанні світових цін на високотехнологічну, з великим ступенем обробки продукції. Позитивною стороною адвалорних мит є те, що вони підтримують однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, змінюються лише доходи бюджету. Наприклад, якщо мито становить 20 % вартості автомобіля, то при ціні автомобіля у 8 тис. дол. США доходи бюджету становитимуть 1600 дол. США; при збільшенні вартості автомобіля до 15 тис. дол. США доходи бюджету зростуть до 3 тис. дол. США; при падінні ціни до 5 тис. дол. США скоротяться до 1000 дол. США. Але незалежно від ціни автомобіля адвалорне мито збільшує його ціну на 20 %. Негативною стороною адвалорного мита є те, що вони передбачають необхідність митної оцінки товару з метою оподаткування митом. Оскільки ціна товару може коливатись під впливом багатьох економічних (обмінний курс, процентна ставка тощо) та адміністративних (митне регулювання, вибір методики визначення митної вартості товару) факторів, застосування цих мит пов´язане із суб´єктивністю оцінок, що може потягнути за собою зловживання як з боку митників, так і з боку власників товару. У наш час більшість промислово розвинутих країн прийшли до згоди стосовно методики оцінювання митної вартості. Митники спочатку повинні вивчити ціну, зазначену у накладній. Якщо вона не зазначена або її справжність сумнівна, вони повинні оцінити товар на підставі вартості ідентичних товарів (identical goods), якщо таких товарів немає — на основі аналогічних товарів (similar goods), що надходять у той самий або майже у той самий час. Якщо ці методи не можуть бути застосовані, митники можуть визначити вартість на основі остаточної вартості-продажу (final sales value) цього товару або виходячи з обґрунтованих витрат (reasonable cost) на товар.
Специфічні мита нараховуються у встановленому розмірі з якої-небудь фізичної характеристики товару, наприклад з обсягу, одиниці товару. Перевага специфічних мит перед адвалорними полягає у тому, що вони не залишають місця для зловживань. Принципова відмінність від адвалорних мит — специфічні мита не залежать від напрямку міжнародної кон´юнктури. Проте рівень митного захисту за допомогою специфічних мит, значною мірою залежить від коливань цін на товари. Наприклад, специфічне мито в 1 дол. США з 1 см3 двигуна автомобіля більше обмежує імпорт автомобіля з об´ємом двигуна 1700 см3, та вартістю 8 тис. дол. США, оскільки становить 21,25 % його ціни (1 дол. США/см3 • 1700 см3: 8 тис. дол. США • 100 %), ніж автомобіля з об´ємом двигуна у 5 тис. см3 та вартістю 50000 USD, оскільки становить лише 10 % його ціни (1 дол. США/см3 • 5 тис. см3: 50 тис. дол. США • 100 %). Як наслідок, при зростанні імпортних цін рівень захисту внутрішнього ринку за допомогою специфічних мит падає. Проте в період економічного спаду і зниження імпортних цін специфічний тариф збільшує рівень захисту національних виробників.
Змішані мита поєднують два попередніх види — адвалорний та специфічний. Одночасно збирається мито, нараховане у вигляді процента від митної вартості і з одиниці фізичної міри товару. Наприклад, 20 % вартості автомобіля, але не більше ніж 2 дол. США з 1 см3 двигуна автомобіля.
Імпортні мита накладаються на імпортні товари під час їх завезення у країну. Мета — захист національних виробників від іноземної конкуренції.
Експортні мита накладаються на експортні товари під час їх вивезення за межі митної території держави. Застосовуються у разі значних відмінностей у рівні внутрішніх регульованих цін і вільних цін світового ринку на окремі товари.
Їхня мета — скоротити експорт і поповнити бюджет.
Транзитні мита накладаються на товари, що перевозяться транзитом через територію країни. Є засобом торговельної війни.
Сезонні мита — діють у визначену пору року або у різні пори року, мають різну величину. Їх застосовують у рамках митного тарифу. Зазвичай строк їх дії не може перевищувати декількох місяців на рік і на цей період дія звичайного митного тарифу щодо цих товарів припиняється.
Антидемпінгові мита застосовуються, якщо на територію країни товари ввозяться за демпінговою ціною, тобто за ціною більш низькою, ніж їх нормальна ціна в країні-експортері, якщо такий імпорт завдає шкоди місцевим виробникам аналогічних товарів або перешкоджає організації та розширенню національного виробництва таких товарів. Ці мита збираються у додаток до звичайних мит. Антидемпінгові мита застосовуються лише тоді, коли в результаті антидемпінгового розслідування встановлені факт демпінгу, завдання матеріального збитку (загрози завдання матеріального збитку) і наявність причинно-наслідкового зв´язку між ними. Антидемпінгові мита застосовуються на селективній основі, оскільки є відповіддю на дискримінацію в цінах.
Компенсаційні мита накладаються на імпорт тих товарів, під час виробництва яких прямо чи непрямо використовувалися субсидії, якщо їх імпорт завдає шкоди національним товаровиробникам аналогічних товарів.
Дія цих мит обмежена у часі і вводяться вони після проведення особливих квазісудових процедур. Вони збираються у додаток до звичайних мит.
Автономні мита встановлюються на основі односторонніх рішень державної влади країни поза залежністю від існуючих договорів і угод та інших міжнародних зобов´язань. Рішення про введення митного тарифу приймається у вигляді закону парламентом (в Україні — Верховною Радою), а конкретні ставки мит встановлюються відповідним відомством (зазвичай Міністерством торгівлі, фінансів або економіки) та схвалюється урядом.
Конвенційні (договірні) мита встановлюються і закріплюються в рамках двосторонніх або багатосторонніх угод (ГАТТ/ВТО). У зв´язку із поширенням у міжнародному торговельному праві принципу режиму найбільшого сприяння (РНС), конвенційні ставки, значення яких застосовується щодо країн, з якими держава має закріплений принцип РНС, отримали назву ставок РНС. Значення ставки РНС нижче, ніж значення автономної ставки. Конвенційні мита найбільш поширені у сучасній системі міжнародної торгівлі.
Преференційні мита — це пільгові мита, які встановлюються на основі багатосторонніх угод на товари, що походять з країн, які розвиваються. Мета преференційних мит — сприяти економічному розвитку цих країн, перш за все, за рахунок їх індустріалізації і розширення експорту. З 1971 року діє Загальна система преференцій (ЗСП), бенефіціарами якої є 150 країн, що розвиваються. ЗСП передбачає значне зниження імпортних мит на готову продукцію з країн, що розвиваються. Преференційні ставки мита фіксуються зазвичай в окремому стовпчику тарифу.
Постійні мита — митний тариф, ставки якого встановлені органами державної влади і не можуть змінюватись залежно від обставин. Більшість країн мають такі мита.
Змінні мита — митний тариф, ставки якого можуть змінюватись у встановлених органами державної влади випадках (наприклад, зі зміною рівня світових або внутрішніх цін, рівня державних субсидій).
Номінальні мита — тарифні ставки, зазначені у митному тарифі.
Ефективні мита — реальний рівень мит на кінцеві товари, розраховані з урахуванням рівня мит на імпортні вузли і деталі цих товарів. Наприклад, країна-імпортер оподатковує ровери, вартість яких становить 200 дол. США, адвалорним митом у 10 % (номінальний тариф) і окремо оподатковує 5 % адвалорним митом сталь, гуму та інше, із яких складається ровер. Приклад розрахунку ефективного мита показано на рис. 1.5..
Рис. 1.5. Розрахунок ефективності мита
В узагальненому вигляді рівень ставки ефективного тарифу розраховується за формулою
(1.5.1)
де Теф — ефективний рівень митного захисту, %;
Гном — номінальна ставка тарифу на кінцеву продукцію, %;
Tмп — номінальна ставка тарифу на імпортні частини та компоненти, %;
А — частка вартості імпортних компонентів у вартості кінцевого продукту.
Ефективне мито у вищенаведеному прикладі можна розрахувати за формулою
(1.5.2)
Із формули (1.5.2) випливає:
1) ставка ефективного тарифу на кінцевий продукт дорівнює номінальній (Г = TmJ), якщо номінальний рівень тарифу на імпортні частини та компоненти дорівнює номінальному рівню тарифу на кінцевий продукт (Тном = Гімп);
2) ставка ефективного тарифу на кінцевий продукт стає рівною нулю (тобто галузь фактично не користується тарифним захистом) (Т = 0), якщо номінальна ставка на кінцевий продукт дорівнює номінальній ставці мита на імпортні частини та компоненти, помноженої на частку імпортних компонентів і частин у ціні кінцевого продукту (Тном = А * Тімп або Тімп. = Тном: А);
3) рівень фактичного захисту галузі стає від´ємним, тобто тариф починає у більшому ступеню сприяти імпорту кінцевого продукту, ніж його внутрішньому виробництву, якщо Тімп > Гном: А, або Гном < А • Тімп.;
4) значення принципу ефективного захисту тим більш суттєве, чим вище частка імпортних матеріалів та компонентів у ціні кінцевого продукту.
У ряді випадків національні законодавства передбачають тарифні квоти.
Тарифна квота — це різновид змінних мит, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару: при імпорті у межах певних кількостей (квот) він оподатковується за базовою внутрішньоквотовою ставкою тарифу, при перевищенні певного обсягу імпорт оподатковується за більш високою, понадквотовою ставкою тарифу. Тарифне квотування є інструментом комбінованого характеру, який поєднує елементи економічного і адміністративного впливу. Активно застосовується в ЄС, а також передбачено Угодою із сільського господарства у рамках ГАТТ/ВТО.
Структура тарифів багатьох країн передусім забезпечує захист національних виробників готової продукції, особливо не перешкоджаючи ввезенню сировини та напівфабрикатів.
Для захисту національних виробників готової продукції та стимулювання ввезення сировини та напівфабрикатів використовується тарифна ескалація — підвищення рівня митного оподаткування товарів у міру зростання ступеня їх обробки.
Наприклад, у США шкала тарифної ескалації у ланцюжку "шкура — шкіра — продукти зі шкіри" становить 0,8 — 3,7 — 9,2 %, в Японії: 0 — 8,5 — 12,4 %, в ЄС: 0 — 2,4 — 5,5 %. За даними ГАТТ/ВТО тарифна ескалація особливо сильна у розвинених країнах.
3. Нетарифні інструменти регулювання.
Ступінь впливу нетарифних інструментів на міжнародну торгівлю важко кількісно оцінити, тому що їх вплив не має яскраво вираженого характеру. На відміну від тарифного регулювання, яке встановлюється у законодавчому порядку, нетарифні обмеження можуть запроваджуватися за рішенням органів виконавчої та місцевої влади. Згідно з даними ЮНКТАД, у загальному обсязі нетарифних заходів кількісні обмеження становлять до 20 %, стільки ж податкові заходи (внутрішні та прикордонні), дещо менше — технічні норми та правила. Лідерами у використанні нетарифних обмежень у міжнародній торгівлі є США, Японія та ЄС.
У наш час нетарифне регулювання застосовується лише з такими цілями:
—захист національної економіки;
—дотримання міжнародної безпеки;
—охорона життя та здоров´я людей;
—виконання міжнародних зобов´язань;
—підтримка стабільності міжнародної торговельної системи тощо.
Основним механізмом скорочення використання нетарифних інструментів та жорстокої регламентації правил і процедур їх використання в інтересах розвитку міжнародної торгівлі є багатосторонні міжнародні форуми та організації, серед яких — ВТО, ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, ЮНКТАД та Європейська економічна комісія ООН.
Різні міжнародні організації, а також національні установи вкладають неоднаковий зміст у сукупне поняття нетарифного регулювання. Класифікація, розроблена в рамках ГАТТ/ВТО, розподіляє всі інструменти, що існують в наш час, у 5 груп:
—заходи втручання держави в економіку;
—особливості митних та адміністративних процедур;
—стандарти та інші спеціальні вимоги до товарів;
—специфічні торгові бар´єри;
—імпортні податки та збори;
Ця класифікація має бути доповнена ще однією значною групою нетарифних інструментів: заходи валютно-фінансової політики.
Кількісні обмеження — це адміністративна форма регулювання, що передбачає встановлення максимального обсягу товару певної номенклатури, який дозволений для експорту чи імпорту протягом визначеного часу (наприклад року або кварталу). Кількісні обмеження є більш жорстокою формою обмежень порівняно з митами. Мита лише ослабляють конкурентні позиції експортера чи імпортера на ринку. Кількісні ж обмеження обмежують саму можливість конкуренції, оскільки лімітують надходження товару на ринок. При цьому економічний ефект залежить від розміру цих обмежень, організаційних особливостей їх застосування, структури ринку та умов кон´юнктури (співвідношення попиту та пропозиції). У деяких випадках ефект застосування кількісних обмежень взагалі незначний, але в інших — веде до зміни не тільки цін, а й структури ринку в бік його монополізації.
Розрізняють такі кількісні інструменти нетарифних обмежень:
—ембарго;
—квотування (контингентування);
—ліцензування;
—"добровільні" обмеження.
Ембарго — це заборони імпорту та/або експорту. Ці заходи є вимушеними, вони визнаються міжнародною практикою, виступають у відкритій та завуальованій формі.
Відкрита форма — це повна заборона торгівлі — граничний захід, який застосовується не тільки на основі рішення держави-імпортера, а й на основі рішень, узгоджених на міжнародному рівні, зазвичай у рамках ООН. Незважаючи на те, що повна заборона (ембарго) вводиться з політичних міркувань, наслідки, за суттю, є економічними. Приклад ембарго: заборона на імпорт з Іраку та Югославії; заборона арабськими країнами імпорту з Ізраїлю; заборона США торгівлі з Кубою.
Різновид ембарго — часткові заборони безумовного характеру на імпорт конкретних товарів, здатних завдати шкоди різним сферам життя держави. Наприклад, Іран забороняв ввозити товари, які підпадають під обмеження релігійних законів; заборона на імпорт свинини та алкогольних напоїв у CAP, Лівії та Пакистані. Ввезення певних товарів часто забороняється з міркувань моралі (порнографія), охорони здоров´я людей (наркотики), захисту рослинного та тваринного світу (отруйні хімікати). Наприклад, законодавство ЄС забороняє імпорт слонової кістки та шкір молодих тюленів. В наш час введено заборону на імпорт хутра, добутого "негуманними методами лову". Поряд з безумовними заборонами існують заборони, прийняття яких викликано недотриманням експортером санітарно-гігієнічних та інших пов´язаних з якістю чи стандартизацією вимог. Наприклад, заборона, що діє в багатьох країнах, на імпорт британської яловичини та фінських яєць.
Крім постійно діючих, використовуються сезонні та тимчасові заборони на ввезення. Сезонні заборони діють стосовно імпорту сільськогосподарських продуктів в періоди достатньої наявності того чи іншого сезонно достиглого продукту. Тимчасові заборони вводяться через вагомі причини, які мають нестабільний та короткостроковий характер прояву. Наприклад, у 1996 році тимчасово був заборонений імпорт породистих коней до ЄС із Росії у зв´язку з випадками захворювання коней кінським сапом.
До завуальованих заборон належать обмеження щодо заходу іноземних суден у внутрішні води або щодо продажу окремих товарів у роздрібній мережі країни. Наприклад, у США законодавство про торговий флот вимагає, щоб усі перевезення у прибережній внутрішній торгівлі здійснювались суднами, побудованими у США.
Квотування — це кількісне лімітування розміру імпорту/експорту за допомогою глобальних (нерозподілених), індивідуальних (розподілених), групових, сезонних, тарифних та інших видів процентних або вартісних обмежень (квот).
Квота — це кількісний нетарифний захід обмеження експорту чи імпорту товару певною кількістю або сумою на певний проміжок часу.
Квоти можуть бути класифіковані за різними ознаками (рис. 1.6.).
Рис. 1.6. Види квот
Квотування вводиться для балансування розвитку зовнішньої торгівлі та платіжних балансів, регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку та виконання міжнародних зобов´язань. Квотування є механізмом успішного ведення торгових переговорів, який дозволяє досягати взаємовигідних домовленостей. Японія, наприклад, має квоти на імпорт деяких сільськогосподарських продуктів, які в ній не продукуються; може використовувати квоти як "засіб впливу" на переговорах зі збуту японської експортної продукції, а також з метою запобігання залежності від інших країн стосовно необхідних продуктів харчування, запаси яких можуть скоротитись у випадку поганих кліматичних або політичних умов.
Усі обмеження імпорту, за відсутності часових меж їх застосування, називаються неконкретизованими. Серед них найбільш поширеною є глобальна квота (2/3 усіх випадків кількісних обмежень).
Глобальна квота — квота, яка встановлюється щодо товару (товарів) без зазначення конкретних країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
Індивідуальна (розподілена) квота — квота, яка встановлюється щодо товару (товарів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись. Загальний ліміт при цьому розподіляється між основними державами-експортерами на базі обсягу поставок за попередній рік (для нових постачальників резервується частина загальної квоти) або в обмін на зустрічні їх зобов´язання з імпорту.
Індивідуальні квоти можуть бути автономними та конвенційними. Автономні індивідуальні квоти встановлюються самостійно країною-імпортером без погодження з країною-експортером. У цьому випадку країна-експортер не має можливості ефективно контролювати вибірку даної квоти.
Конвенційні індивідуальні квоти закріплюються в рамках торгової угоди між державами — імпортером та експортером; при цьому розмір квоти значною мірою визначається зустрічними зобов´язаннями держави-імпортера щодо імпорту квотованого товару, і держава-експортер має можливість зі свого боку контролювати використання виділеної для нього квоти, а в окремих випадках, якщо це передбачено угодою сторін, проводити перерозподіл кількісних значень квот серед товарів однієї товарної групи.
Групові квоти — квоти, які встановлюються щодо товару (товарів) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
Імпортні квоти — граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено імпортувати на територію країни протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях.
Імпортні квоти — це традиційний протекціоністський захід. Загальні відмінності їх від мит полягають у тому, що:
1)це більш жорсткий спосіб обмеження іноземної конкуренції;
2)використання квот не дає додаткових надходжень до державного бюджету;
3)у випадку застосування квот іноді можна добитися дещо більшої гнучкості системи обмежень;
4)наслідки введення квот щодо реакції ринку та розподілу економічних вигід можна передбачити менш точно, ніж у разі введення мит.
Експортні квоти — граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території країни протягом встановленого строку та який визначається у натуральних та вартісних одиницях.
Експортні квоти встановлюються для забезпечення національних споживачів достатньою кількістю товарів за низькими цінами, для попередження вичерпування природних ресурсів, а також для підвищення експортних цін шляхом обмеження поставок на зовнішні ринки. Такі обмеження завдяки угодам дозволяють країнам — експортерам сировинних товарів (наприклад кави, нафти, міді) контролювати рівень світових цін.
Сезонні квоти встановлюються на суворо визначений період календарного року (як правило на 3 місяці) і застосовуються традиційно відносно сільськогосподарських товарів. Вони вводяться у період дозрівання та збирання врожаю в країні та піку надходження товарів на внутрішній ринок. Це стосується, насамперед, продукції, що швидко псується — овочів, фруктів, квітів.
Тарифні квоти — встановлення кількості товару, яка дозволена до ввезення чи вивезення за особливою, більш низькою ставкою тарифу протягом певного періоду часу. Ці квоти частіше відносять до категорії кількісних нетарифних обмежень, хоча вони мають безпосереднє відношення до мит. Їх економічний зміст може бути різним залежно від величини тарифу. Якщо наступна ставка тарифу не є такою, що забороняє, то тарифні квоти дещо ослабляють результат введення тарифу. Якщо ж ставка тарифу є такою, що забороняє, то тарифна квота набуває змісту звичайної квоти. Держави — члени ЄС, наприклад, застосовують тарифні квоти стосовно деяких овочів, сиру, казеїну.
До спеціальних видів квот належать:
— антидемпінгові квоти — граничний обсяг імпорту в країну певного товару (товарів), що є об´єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати у країну протягом установленого строку та який визначається у натуральних та/або вартісних одиницях виміру;
— компенсаційні квоти — граничний обсяг імпорту в країну певного товару (товарів), що є об´єктом антисубсидійного розслідування та/або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в країну протягом установленого строку та який визначається у натуральних та/або вартісних одиницях виміру.
При введенні квот виникає питання про те, як організувати систему їх використання, тобто кому та як надати можливість поставляти товар у рахунок квот та виключити перевищення їх обсягів. Існує декілька способів вирішення цієї проблеми:
1)якщо система функціонування ринку є сталою, а розмір квот близький до рівня реальних потреб в імпорті, то квоти розподіляються за фактичними поставками до того моменту, доки не буде використаний увесь обсяг квот. Цей спосіб вимагає чіткої роботи митної служби, оперативної інформації про поставки через усі митні пункти. Для розподілу партій товару та контролю за часом їх поставки використовують спеціальні процедури. Цей спосіб підходить для контролю за виконанням тарифних квот;
2)механізм ліцензування має забезпечити відповідність розмірів поставок та обсягів квот. Механізм розподілу ліцензій суттєво впливає на результати квотування.
Відомо три основних способи розподілу ліцензій:
— на основі аукціону — передбачає надання права на ввезення чи вивезення товару в рахунок квот тій компанії, яка зможе запропонувати за це право більшу ціну. Але рішення приймаються суб´єктивно;
— на основі явних переваг — передбачає суб´єктивне рішення державних органів про розподіл прав на поставки в рахунок квот. Як критерії використовуються дані про репутацію фірми, її досвід у торгівлі тим чи іншим товаром, фінансові та технічні параметри. Цей спосіб дає найбільші можливості для зловживань та монополізації як експортних, так і імпортних операцій. У цьому випадку механізм квотування перетворюється на засіб перерозподілу вигід в інтересах окремих фірм, що мають найбільші можливості для лобіювання;
— на основі затратного методу — передбачає розподіл квот пропорційно обсягам поставок, які припадали на ті чи інші фірми у минулому (у базовому періоді). Квоти можуть розподілятись і пропорційно іншим показникам (виробничі та складські потужності тощо). Цей спосіб сприяє зберіганню стабільності, але він протидіє підвищенню ефективності торгових операцій, появі нових операторів на ринку, існує високий ризик монополізації.
Ліцензування експорту та імпорту передбачає видання державою імпортеру або експортеру через спеціально уповноважений державний орган дозволу (ліцензії) на ввезення або вивезення певного включеного у списки товару протягом встановленого терміну. В ліцензії можуть також встановлюватися порядок ввезення або вивезення товарів.
Ліцензування служить двом цілям:
1)кількісному регулюванню торгівлі — коли з видачею ліцензій надаються квоти, і в певний момент часу їх видача припиняється. У такому випадку ліцензування є складовою частиною квотування: ліцензія є лише документом, що підтверджує право ввезти або вивезти товар в рамках отриманої квоти;
2)контролю за імпортом та експортом. В такому випадку воно є самостійним інструментом державного регулювання.
Класифікація основних видів ліцензій подана на рис. 1.7.
Рис. 1.7. Види ліцензій
Генеральна ліцензія — відкритий дозвіл на експортні/імпортні операції з певного товару (товарів) та/або з певною країною (групою, країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів). Іноді в ліцензії можуть бути зазначені товари, заборонені до ввезення або вивезення. Генеральні ліцензії зі списками товарів регулярно публікуються в офіційних виданнях. Система генерального ліцензування поширена у розвинених країнах.
Разова індивідуальна ліцензія — разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб´єктам зовнішньоекономічної діяльності на період не менший ніж той, який необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції.
В ліцензії зазначається крім експортера (імпортера) та кількості певного товару, також вартість товару, країна його походження, а інколи і митний пункт, через який має пройти товар. Система разових ліцензій поширена у країнах, що розвиваються. Часто ці ліцензії видають лише за умови, що експортер або імпортер візьме на себе певні комерційні зобов´язання.
Наприклад, іноземний постачальник купить товари у країні-імпортері та вивезе за кордон частину продукції, виробленої підприємством-імпортером, або закупить на внутрішньому ринку товар, аналогічний імпортованому, тощо. Часто надання ліцензії обумовлене отриманням валютних дозволів.
Відкрита індивідуальна ліцензія — дозвіл на експорт/імпорт товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.
Глобальна ліцензія — дозвіл на ввезення/вивезення певного товару без обмеження за кількістю або вартістю у будь-яку країну протягом визначеного строку.
Експортна (імпортна) ліцензія — належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого строку певних товарів.
Антидемпінгова ліцензія — належним чином оформлене право на імпорт у країну протягом встановленого строку певного товару (товарів), який є об´єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів.
Компенсаційна ліцензія — належним чином оформлене право на імпорт у країну протягом встановленого строку певного товару (товарів), який є об´єктом антисубсидуційного розслідування та/або компенсаційних заходів.
Розрізняють ліцензії, які видаються у дозволяючому та заявному порядку.
Дозволяючі ліцензії видаються залежно від рішення відповідного державного органу. Інколи у видачі ліцензії може бути відмовлено.
Заявні ліцензії передбачають, що ліцензія видається усім особам, які звернулися з проханням про її видачу.
Останнім часом широкого розповсюдження набула практика автоматичного ліцензування, коли імпортер/експортер, який подав заявку на ліцензію, автоматично отримує дозвіл на ввезення/вивезення товару. Автоматичні ліцензії поширені у розвинених країнах і використовуються для контролю за ввезенням товарів, надмірне надходження яких на внутрішній ринок може дуже ускладнити становище місцевих підприємств. Зокрема ЄС шляхом автоматичного ліцензування враховує ввіз взуття та напівпровідників, поставку ПК, Канада — вуглецевої сталі та виробів із спеціальних сталей.
Товари, на експорт та імпорт яких необхідна ліцензія, можна розподілити на дві групи:
1) товари, обмеження відносно яких вводяться з економічних міркувань або у статистичних цілях;
2) товари, які мають специфічне призначення або обмежені в оборотоздатності, за оборотом яких встановлений контроль (зброя, товари подвійного призначення, лікарська сировина тощо).
У тих випадках, коли ліцензування не є інструментом реалізації кількісних обмежень (глобальне ліцензування), ліцензії виконують завдання раціонального використання іноземної валюти, а отже, сприяють вирівнюванню зовнішньоторгового та платіжного балансів. Ліцензії також використовують як ефективний засіб статистичного спостереження за зовнішньою торгівлею країни.
"Добровільне" обмеження експорту — угода між урядом країни-імпортера та урядом та/або компаніями країни-експортера про обмеження поставок товару у рамках узгоджених обсягів в обмін на відмову імпортуючої сторони від введення жорстких обмежень на імпорт, загроза введення яких використовується як засіб тиску при підготовці укладення угоди.
Особливість цього інструмента полягає в нетрадиційній техніці здійснення кількісного обмеження імпорту. Торговий бар´єр, який захищає країну-імпортера, встановлюється не на її кордоні, а на кордоні країни-експортера за допомогою інструментів експортного контролю. Він реалізується через неофіційну угоду (під загрозою застосування збоку країни-імпортера більш жорстких заходів) про обмеження ввезення окремих товарів на ринок імпортера у вигляді скорочення обсягів щорічного приросту або встановлення мінімальних цін. Найчастіше таке регулювання використовують США та ЄС. Приводом до встановлення самообмеження експорту зазвичай є різке збільшення та суттєве зростання частки імпорту в загальному споживанні товару в країні імпортері. При повільному розширенні експорту, навіть в умовах високого попиту, і при більш рівномірному розподілі поставок по країнах-покупцях менше шансів спровокувати в імпортуючій країні кампанію щодо застосування такого заходу. У наш час відомо понад 100 таких угод. Вони стосуються торгівлі текстильною продукцією, товарами чорної металургії, побутової електроніки, легковими автомобілями, металообробними верстатами тощо.
Залежно від того, в якій формі виявляється "загроза застосування більш жорстоких санкцій", і в якій формі держава бере участь в укладанні угоди про "добровільне" обмеження експорту, розрізняють такі три групи добровільних самообмежень (згідно з класифікацією ЮНКТАД):
1)добровільні самообмеження, які застосовуються в результаті угоди між об´єднаннями промисловців зацікавлених галузей імпортуючих та експортуючих країн, при завуальованій підтримці урядів;
2)обмеження, встановлені шляхом прямих міжурядових переговорів, але які здійснюються також за згодою між експортерами та імпортерами;
3)обмеження, які встановлюються відповідно до міжурядових угод, що передбачають контроль урядів у країнах-експортерах за виконанням умов угод, зокрема за дотриманням зобов´язань відносно обсягів поставок та рівня цін.
Таким чином, добровільне самообмеження встановлюється не урядами, а галуззю промисловості в країні, що експортує. Держави лише санкціонують ці обмеження.
