2015-09-06
154
24.03.11
P/S «Дівчинка із голубими оченятами»
Я одна и сердце чернее, чем ночь, зато нет боли тока иногда от одиночества, но мне не страшна, видь мой крик, которой должны били услышать всего лишь пустой звук смерти.
Слова «Дівчинки із голубими оченятами»
Я кричу во все горло, но никто не слышит. ПОЧЕМУ? Я не знаю! Неужели в этом мире не осталось совсем теплоты и света. Осталось тока холод и пустота.
Неужели мы люди такие легкомысленные, что даже не можем подчинить себе судьбу. Все к чему мы прикасались, замерзала в наших ледащих руках. А наши глаза, наполнены, болю холодной болью как будто в глазах кусок льда.
Мы такие предсказуемые как будто открытие нас видят насквозь. Но мы не такие мы сами понимаем, что другие мы и это не слова. Но почему в глубине души считаем, что это правда. Неужели это действительно так?...
Мы часто видим боль других но какую боль мы ее не чувствуем. А я чуствую я не только вижу а и чувствою. Как ваши беззащытние сердца умирают. И это очень больно. У всех нас такая глупая жизнь, но это не страшна, мы видь, сильнее мы сможем поднятса и не упасть снова. Но мне бы так хотелось бить такой как все.
|
|
|
Я хотела что б хоть кто-то смог прочитать мою боль почувствовать ее услышать крик холоднава сердца. Никто тока я одна и все… не легко жить с этой болю, но приходетса.
И эта жизнь не легкая за то анна моя……………..
«Я хочу в якесь краще місце ніж дім
Тому що він породжує
Мою слабкість»
Слова
«Дівчинки із голубими
Оченятами»
Моя слабкість це моє життя, що так тримає душу і терзає її, а серце сколене давним давно, бо тереном його життя вже оточило. Відкритим і ніжним завжди воно було тепер же почорніло але із кожним днем воно слабшає і помирає.
А я не хочу щоб воно було у комі вічним сном огорнуте в тиші і пустоті. Не хочу щоб його ніхто не міг розбудити хочу щоб воно жило.
Але навіщо слабкості моїй знов пробуджатись нехай собі засне повічним сном. Мені ж бо хочеться кричати про те що не почув ніхто. Жорстоке і холодне серце знаю але хоч таке ніж розбите і понівечене думкою й словами які обдерли стіни між якими я б’юсь. Хоча і їм не дано мене визволити я сама ж бо хочу вічного холоду і самоти.
Мені ж бо самота миліше входить в душу бо вона є безкінечна ніж оте тепло. І дім мій і все що зараз маю ослаблює мене. Я жити заново нарешті починаю але не знаю чи усе пройде…
11.03.11
P/S «Дівчинка із голубими оченятами».
Ти не бажаєш більше болі набридло вічно путатись і звинувачувати в цьому лиш себе. Хоча я розумію гордість це не допомога але іншого виходу назад нема. Тепер вже марно сльози лити, бо правду свою знаєш лиш ти одна, в твоїй душі тепер зима.
