План
1. Ведення випадку як основна технологія роботи з дитиною, яка опинилася в складних життєвих обставинах.
2. Етапи ведення випадку.
Матеріали лекції
Ведення випадку є однією із центральних технологій допомоги дітям, які опинилися в складних життєвих обставинах. Ведення випадку в соціальній роботі тісно пов’язано з таким фундаментальним поняттям, як “соціальний випадок”, котре передбачає не лише окрему життєву ситуацію, спричинену несприятливим збігом обставин, а клієнта – дитину і її сім’ю – загалом, на вирішення чиїх проблем і спрямоване ведення випадку.
Фахівець соціальної сфери, який веде випадок, приділяє увагу як самому клієнту, так і його оточенню, працює з дитиною і її батьками як безпосередньо, так і опосередковано, представляє й захищає їхні інтереси в різних організаціях та установах.
Застосування технології ведення випадку дозволяє не лише надати первинну кризову допомогу дитині, яка перебуває в складній життєвій ситуації, а й зробити планомірні кроки до її довготермінової реабілітації та адаптації.
|
|
Ведення випадку базується на довірливих і шанобливих стосунках між фахівцем і клієнтом та має на меті розв’язати складну життєву ситуацію, навчити клієнта найефективніше використовувати доступні йому суспільні ресурси й перевести його до незалежного функціонування зі збереженням досягнутих результатів.
Ведення випадку – це метод допомоги, у межах якого фахівець аналізує потреби клієнта, а потім організовує, координує, домагається надання, відслідковує отримання й оцінює ефективність наданих послуг, що мають покращити якість життя конкретного клієнта.
Модуль 3. Основні етапи роботи з вихованцями притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей
Ведення випадку спрямовується на подолання фрагментації між системами соціального захисту, освіти, охорони здоров’я, психологічної та юридичної допомоги, з якою соціально дезадаптований клієнт самостійно не може впоратися.
Технологія ведення випадку може сильно варіюватися залежно від конкретних умов роботи, установи, сервісного підрозділу та цільової групи, на котру скерована допомога. Але незважаючи на можливі відмінності, засадничі цінності та принципи ведення випадку є спільними.
Розрізняють такі принципи ведення випадку:
– професіоналізм і висока кваліфікація спеціалістів;
– пріоритет інтересів дитини;
– активна участь дитини у веденні випадку та розвиток власного потенціалу;
– ефективний обмін інформацією з ведення випадку;
– конфіденційність інформації про дитину;
– послідовність і наступність у дотриманні етапів надання допомоги;
|
|
– індивідуальна відповідальність спеціаліста за випадок;
– повноцінне використання громадських ресурсів і мінімізація витрат;
– постійна оцінка якості та ефективності допомоги.
Робота з ведення випадку є доволі тривалою. Незалежно від тривалості роботи з випадком усі кроки в процесі надання допомоги мають бути логічними та послідовними: кожен крок має випливати з попереднього і слугувати основою для наступного.
Етапи ведення випадку:
– встановлення контакту з клієнтом (дитиною);
– первинна оцінка стану і потреб дитини (початкова оцінка);
у т.ч. виявлення ознак жорстокого поводження та насильства над дитиною;
– поглиблена психосоціальна оцінка (комплексна оцінка потреб);
– прогнозування та планування роботи (складання індивідуального плану роботи з дитиною);
– надання допомоги дитині, організація та проведення різних заходів і їх координація;
– моніторинг процесу надання комплексної допомоги дитині (оцінка процесу);
– моніторинг ефективності втручання (оцінка впливу);
– закриття випадку.
Ведення випадку вихованця притулку для дітей чи центру соціально-психологічної реабілітації дітей здійснюється командою фахівців соціальної сфери. Різні фахівці долучаються до процесу надання комплексної допомоги на різних етапах. Проте обов’язковою умовою ефективності ведення випадку є спільні зустрічі з різних питань: обговорення процедури й результатів оцінки потреб дитини, складання плану роботи з нею, перегляд плану та його виконання тощо.
Нижче представлено орієнтовні плани “часткового” ведення випадку різними фахівцями.
КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ
Приблизний план подання випадку психологом:
1. Особливості особистісної сфери: самооцінка, система цінностей, акцентуйованість характеру, здібності.
2. Особливості емоційно-вольової сфери: характер вияву емоцій, вольова регуляція емоцій та діяльності.
3. Особливості когнітивної сфери: особливості й рівень мислення, особливості пам’яті та уваги, рівень інтелекту (якщо проводили обстеження).
4. Особливості мотиваційної сфери: скерованість мотивів (соціальні, егоїстичні), ставлення до власної життєвої ситуації, ставлення до реабілітації.
5. Особливості комунікативної сфери: стиль спілкування і характер ставлення до членів сім’ї та найближчого оточення.
Приблизний план подання випадку медичним працівником:
1. Стан здоров’я.
2. Перенесені захворювання.
3. Дані медичного анамнезу та джерело їх отримання (зі слів клієнта, зі слів матері, з медичної карти клієнта, з медичної виписки тощо).
4. Дані функціональної діагностики (якщо проводилась).
5. Наявність шкідливих звичок.
6. Висновок медичного консиліуму (ким проводився, коли та де).
Приблизний план подання випадку педагогом-вихователем:
1. Сформованість шкільних знань, умінь, навичок відповідно до віку (класу, в якому навчається неповнолітній).
2. Ставлення до навчання.
3. Характер і динаміка взаємовідносин неповнолітнього з відвідувачами.
4. Активність участі в дозвільних заходах.
Результати роботи з ведення випадку оцінюють через певні інтервали, що встановлюються індивідуально для кожного випадку. Строки для періодичної оцінки результатів залежать від складності, специфіки та етапу ведення конкретного випадку.
Випадок закривають, якщо виконано всі завдання. В ідеалі закриття випадку означає, що дитина подолала кризову ситуацію й повернулася в біологічну сім’ю чи була влаштована в одну із сімейних форм виховання.
Список рекомендованої літератури :
1. Руководство по оказанию комплексной помощи беспризорнûм и безнадзорнûм несовершеннолетним. – СПб.: HealthRight International, Санкт-Петербургская общественная организация “Врачи детям”, 2008. – 146 с.
|
|
2. Сидоров В. Н. Профессиональная деятельность социального работника: ролевой подход. – Винница: Глобус-пресс, 2006. – 408 с.
3. Технология социальной работû / Под ред. И. Г. Зайнûшева. – М.: Владос, 2000. – 240 с.
4. Управление случаем в социальнûх службах при междисциплинарном взаимодействии в решении проблем детей. – М.: Полиграф-сервис, 2005. – 112 с.
Тема 3.3. Адаптація дитини в умовах закладу