Практичні заняття. Специфіка сексуального насильства над дитиною

Питання до розгляду:

1. Особливості сексуального насильстваи над дитиною.

2. Індикатори сексуального насильства та шляхи його виявлення.

Матеріали практичного заняття

Вправа “Міфи та факти щодо сексуального насильства”

Мета:обговорити перелік тверджень, що існують у суспільстві щодо сек­суального насильства, та визначити його особливості.

Час: 40 хв.

Хід проведення:

Ведучий наголошує на тому, що сексуальне насильство – це вид насиль­ства, яке має масштабні, пролонговані в часі наслідки, також щодо нього існує багато міфів.

Ведучий пропонує учасникам перелік тверджень, які необхідно оцінити як міф чи факт та відповідно зайняти місце в різних частинах аудиторії, які заздалегідь визначені за допомогою прикріплених аркушів з написами “Міф” та “Факт”.

Після того, як учасники зайняли свої позиції у відповідних кінцях аудиторії, групи мають 1 хвилину, щоб поспілкуватися та визначити причину такого рішення групи, після чого один з учасників презентує загальну групову думку.

Твердження 1. Сексуальне насильство здійснюється в основному над дітьми підліткового віку.

Міф. Оскільки насильство здійснюється над дітьми будь-якого віку, причо­му найбільш вразливий для сексуального насильства вік – 9 років.

Твердження 2. Сексуальне насильство найчастіше здійснюється близь­кими родичами.

Факт. Згідно зі статистичними даними, 40% – близькі родичі – мати, бать­ко, брати і сестри, бабусі і дідусі і ін.; з них 20% – інцест; 45% – добре знайомі дитині люди і лише невеликий відсоток сексуального насильства над дітьми здійснюється поза домом.

Твердження 3. Сексуальне насильство частіше здійснюється над дівчатами.

Факт. Дійсно, дівчата частіше стають жертвами сексуального насильства, але хлопчики також зазнають насильства зі сторони дорослих. Частіше це трапляється поза домом і здійснюється людьми, які мають досвід розбещення неповнолітніх.

Твердження 4. Факт сексуального насильства над дитиною найчасті­ше трапляється один раз і не повторюється.

Міф. Частіше сексуальне насильство над дітьми – це довготривалий про­цес, у якому експлуатуються близькі довірливі відносини між дорослим і дити­ною або ж дитина залякана.

Модуль 3. Основні етапи роботи з вихованцями притулків для дітей

та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей 101

Твердження 5. Дитина може провокувати дорослого, спокушати, що призводить до сексуального насильства.

Міф. У дітей відсутні необхідні знання й уміння для того, щоб ініціювати сексуальну активність. І дорослі мають усвідомлювати, що різні сексуальні дії по відношенню до дитини є руйнівними для неї і завдають шкоди.

Твердження 6. Лише статевий акт завдає шкоди дитині.

Міф. Кожний вид насильства здійснює руйнівну дію на психіку дитини. Дити­на, яка піддається насильству зі сторони дорослого, переживає, перш за все, травму емоційного характеру, в якій руйнується її потреба у безпеці, можливості побудо­ви адекватних соціальних, інтелектуальних і довірливих емоційних взаємостосунків.

Твердження 7. Сексуальне насильство над дітьми здійснюють як чоло­віки, так і жінки.

Факт. Статистичні дані підтверджують провідну роль чоловіків у сексуаль­ному насильстві (80%), але не відкидають і факт участі жінок. У сучасному суспільстві відсоток насильства, який здійснюється жінками, збільшується. 20% насильників – жінки, при цьому 14% здійснюють насильство по відношенню до хлопців, а 6% – по відношенню до дівчат.

На наступному етапі тренер резюмує, уточнює та поглиблює інформацію, що була отримана у ході вправи:

Спеціальні міжнародні дослідження, проведені у 21 країні світу, показали, що від 8% до 36% жінок і від 3% до 29% чоловіків перенесли у віці до 18 років сексуальне насильство. 25% жертв сексуального насильства були у віці до 5 років; у віці від 6 до 11 років – 35%; у віці від 12 до 17 років – 41%.

Таким чином, сексуальне насильство чи домагання розглядається як залу­чення дитини з її згоди чи без неї в сексуальні дії з дорослим (чи з людиною, старшою за дитину на три, за деякими джерелами – на п’ять років) з метою отримання останнім сексуального задоволення і користі.

Сексуальне насильство чи спокушання – використання дитини (хлопчи­ка чи дівчинки) дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення сексу­альних потреб або отримання вигоди. Сексуальне насильство включає статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти зі статевими органами. До сексуального розбещення відносяться та­кож залучення дитини в проституцію, порнобізнес, оголення перед дитиною ста­тевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює, під час роздягання, відправлення природних потреб.

Виділяють контактний і неконтактний спосіб сексуального насильства по відношенню до дітей. До контактного насильства спеціалісти відносять:

1. Статевий акт з дитиною, здійснений вагінальним, анальним і оральним способом.

2. Мануальний, оральний, генітальний чи будь-який інший тілесний контакт зі статевими органами дитини, а також пестощі ерогенних зон тіла дитини.

КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

3. Введення різних предметів у піхву чи анус.

4. Обопільна мастурбація зі сторони дорослого та дитини.

До неконтактного сексуального насильства щодо дитини відносять:

1. Демонстрацію еротичних і порнографічних матеріалів.

2. Здійснення статевого акту в присутності дитини.

3. Демонстрацію оголених геніталій (ексгібіціонізм).

4. Підглядання за дитиною під час здійснення нею інтимних процедур

(вуаєризм). Індикатори сексуального насильства над дитиною У літературі виділяють 7 груп індикаторів сексуального насильства, що без­посередньо пов’язані з його наслідками:

1. Афективні порушення в дитини: відчуття провини, страх, тривога, прихована та подавлена агресія, злість.

2. Фізичні порушення:

оральні: екзема, дерматит, герпес на обличчі, губах, у ротовій порожнині, крім того, відмова від їжі (анорексія), переїдання (булімія). анальні: пошкодження прямої кишки, почервоніння ануса, варикозні зміни; вагінальні: порушення дівочої пліви; розширення піхви; свіжі пошкодження (рани, подряпини); супутні інфекції (ІПСШ, ВІЛ); уритальні запальні процеси; загальні соматичні індикатори: головний біль, енурез, болі в животі, роз­лади сну й апетиту, вагітність, наявність синців на різних частинах тіла, особливо на грудях, сідницях, нижній частині живота, стегнах.

3. Когнітивні порушення: розлади уваги, концентрації пам’яті, різке погіршення успішності в навчанні.

4. Поведінкові симптоми: “вихід наверх” (агресивна і жорстока поведінка, крадіжки, делінквентність, аддиктивна поведінка); регресивна поведінка (тобто повернення до більш ранніх форм поведінки, які вже були подолані у зв’язку з віком), особливо у малих дітей (наприклад, смоктання пальців, нетримання сечі); втечі з дому (у відповідь на інцест); фобії чи страхи, які мають неочікуване, незрозуміле за природою походження; різкі зміни в емоційному стані та характері спілкування з оточуючими.

5. Самодеструктивна поведінка: самокалічення, суїцидні думки та прояви, зловживання алкоголем, уживання наркотиків.

6. Психопатологія: неврози, розлади характеру, психотичні риси характеру.

7. Сексуалізація поведінки: підвищена мастурбація, повторення сексуальних дій з іншими, нетипові для даного віку сексуальні знання, сексуальні ігри, проміскуїтет, проституція.

Слід зазначити, що наявність будь-якого з перерахованих вище симптомів сама по собі не є прямим показником сексуального насильства. Ці ознаки мо­жуть підштовхнути до більш детальних досліджень, щоб виключити чи підтвер­дити сексуальне зловживання по відношенню до дитини.

Модуль 3. Основні етапи роботи з вихованцями притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей

Сексуальні зловживання часто призводять до тонких поведінкових змін у дитини, яка постраждала, часто вони малопомітні, на відміну від різних медич­них симптомів. Сексуально образливі дії по відношенню до дітей наносять їм глибоку травму, і реакція на неї може проявлятись різними способами. Реакція дітей, які зазнали сексуального насильства, більшою мірою залежить від їхньо­го віку (підлітки найгостріше переживають таке насильство), рівня розвитку, характеру зловживань, їхнього відношення до того, хто здійснював насильницькі дії та ін.

За фактором внутрішньосімейного сексуального насильства по відношенню до дітей спеціалісти виділяють наступні типи сімей із групи ризику:

– сім’ї з патріархально-авторитарним устроєм життя – для них характерною є влада і контроль зі сторони голови сім’ї;

– конфліктні сім’ї;

– неповні сім’ї (батько виховує доньку);

– сім’ї із членами родини, що мають інвалідність на ґрунті психічного захворювання;

– асоціальні сім’ї.

Вправа “Методи збору інформації”

Мета: визначити найбільш інформативні та ефективні методи визначення індикаторів насильства над дитиною і збору інформації щодо фактів насильства.

Час: 40 хв.

Хід проведення :

Ведучий разом з учасниками шляхом “мозкового штурму” визначає мож­ливі методи виявлення індикаторів насильства та збору інформації щодо факту насильства над дитиною. З ряду методів, які можуть бути названі учасниками групи та записані на аркуші фліп-чарту, ведучий обирає наступні найпоширеніші та найкращі інформативні методи:

– огляд та безпосереднє спостереження;

– перша бесіда з дитиною;

– опитування батьків, піклувальників, вихователів, родичів;

– дослідження історії життя дитини, документації, інших джерел інформації.

На наступному етапі ведучий об’єднує учасників у чотири групи, кожна з яких буде аналізувати особливості здійснення одного із чотирьох визначених методів збору інформації, приділяючи особливу увагу рекомендаціям для фахі­вця, що здійснює збір інформації. На виконання цього завдання група отримує 20 хвилин.

Далі групи презентують свої напрацювання, у разі необхідності ведучий до­повнює презентації груп інформацією, поданою нижче:

Огляд та безпосереднє спостереження є одним з найбільш інформатив­них, але в той же час і найбільш суб’єктивних методів дослідження у психо-

104 КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

логічній практиці. Фахівцеві на цьому етапі слід уникати передчасних суджень і висновків, пам’ятаючи про феномен “першого враження”, тому основну увагу потрібно приділити виявленню та фіксації тих чи інших ознак, що можуть свідчити про наявність жорстокого поводження з дитиною чи скоєння акту насильства проти неї. Фахівець оцінює зовнішній вигляд дитини, наявність у неї тілесних ушкоджень, стан фізичного та психічного здоров’я в межах своєї професійної підготовки, проводить огляд житла або умов перебування дитини (якщо є така можливість), виявляє особливості поведінки дитини, членів родини (піклуваль­ників, вихователів). Уважно спостерігаючи за поведінкою самої дитини та осіб, які перебувають на місці інциденту (або супроводжують дитину), можна отримати значно більше інформації, аніж при прямому їх опитуванні.

Ключем до розгадки може бути манера поведінки дитини. Потрібно вра­ховувати, що дитина з мотивів виправдання батьків, піклувальників (інших осіб) може применшувати ступінь насильства з їх боку, применшувати свої страж­дання або виявляти байдужість до факту насильства. Вона може здаватися заляканою, присоромленою, поводитися ухильно або почувати себе ніяково. Вона може під час опитування закривати очі або уникати зустрічатися очима з фахівцем. Вона може здригатися, коли відчиняються двері або хтось входить у кабінет.

Поведінка супровідної особи також може бути ключем до розгадки. Якщо дорослий член сім’ї або піклувальник є винуватцем насильства і він же й супроводжує дитину, то він може виглядати дуже занепокоєним її станом. Най­частіше він за будь-яку ціну не полишає дитину наодинці з фахівцем, наполягає на своїй присутності, часто тримає її за руку і не відходить ні на крок. Коли ви задаєте дитині питання, то за неї відповідає він. Зазвичай дитина навіть не ро­бить спроби відповідати сама. Вона може виглядати заляканою і мовчки по­годжується з його поясненнями того, що відбулося. Агресор може бути на­стільки нестриманим, що виявлятиме ворожість чи гнів у відношенні до дитини або до фахівця під час бесіди. Проте частіше він буде вдавати занадто любля­чого батька (люблячу матір), стурбованого(у) лише тим, щоб його (її) дитина одержала максимум уваги та допомоги (Додаток А).

Бесіда з дитиною. Перший контакт з дитиною, яка зазнала насильства або була свідком акту насильства, є надзвичайно важливим. У цілому, загальним принципом бесіди з дитиною – жертвою насильства є отримання повного обся­гу інформації в ході спонтанної розповіді дитини. Фахівцеві слід терпляче вислу­хати розповідь дитини в її інтерпретації подій. Слід зауважити, що надії на те, що дитина буде відверто і щиро відповідати на всі запитання фахівця стосовно на­сильства, що відбулося над нею, частіше не справджуються через низку при­чин, серед яких найважливішими є страх, недовіра до дорослих узагалі, прихо­вування певних фактів через сором, а також через те, що дитина може на­справді любити своїх кривдників, незважаючи на жорстоке поводження з їх боку.

Модуль 3. Основні етапи роботи з вихованцями притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей

Коли фахівець задає дитині ті чи інші запитання, йому слід пам’ятати, що успішність бесіди з нею залежить також і від правильного розуміння рівня її розвитку. Складність запитань має відповідати інтелектуальному рівню дитини та її життєвому досвіду, крім того, слід пам’ятати, що діти (особливо молодшо­го віку) надають здебільшого правдиву інформацію (Додаток Б).

Отже, коли дитина розповідає про насильство:

– необхідно ставитись до дитини серйозно, демонструвати довіру і від­сутність осудливого ставлення до неї – вона не винна в тому, що сталося;

– задавати питання у м’якій формі (наприклад, “Чи правильно я розумію, що тобі зробили боляче? Розкажи, будь ласка, як це сталося. Покажи, де в тебе болить?”);

– залишатися спокійним (незважаючи на те, що саме та якими словами розповідає дитина, адже вона через відсутність словникового запасу може застосовувати нецензурні вислови та жаргонізми, які чує від дорослих; ні в якому разі не можна переривати розповідь дитини, щоб їх виправити або зробити зауваження); заспокоювати та підтримувати дитину важливо словами:

“добре, що ти мені це сказала (-в). Ти правильно зробила (-в)”;

“ти в цьому не винна (не винний)”;

“така ситуація трапляється і з іншими дітьми”;

“можливо, ти вважаєш, що це секрет? Але бувають такі секрети, які

непотрібно зберігати – якщо тобі зробили погано. Ми вже допомогли

іншим дітям у схожих ситуаціях. Ми допоможемо й тобі, але для цьо­го маємо знати, що сталося”;

“не дратуйся, якщо цю історію тобі потрібно буде переказати ще раз

іншій людині, яка теж буде допомагати тобі. Дуже важливо, щоб вона

почула її саме від тебе”;

– варто пам’ятати, що дитина не обов’язково ненавидить свого кривдника або сердиться на нього. Батьки залишаються для неї батьками незалежно від того, як вони поводяться з дитиною, вона продовжує їх любити й боїться зашкодити їм своїми словами чи діями. Тому ні в якому разі не варто оцінювати особистість кривдника перед дитиною, оцінити можна тільки дію (наприклад, “... так, з тобою вчинили погано”);

– необхідно терпляче відповідати на запитання дитини, намагатися розвіяти її тривоги, особливо стосовно самого факту звернення по допомогу;

– варто стежити за тим, щоб не давати обіцянок, яких не можна виконати (наприклад: “Твоя мама не засмутиться” або “Тому, хто тебе скривдив, нічого не буде”, “Тебе більше ніколи не скривдять”).

У жодному разі фахівець під час бесіди з дитиною не має:

– бути нетерплячим та перебивати її;

– робити поспішні висновки;

КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

– намагатися завершити думки дитини, її висловлювання;

– втрачати зоровий контакт з дитиною, жестами та рухами тіла демонструвати свою неуважність;

– відповідати недоладно;

– змінювати предмет розмови;

– залякувати дитину (в тому числі тим, що її родичів буде суворо покарано);

– критикувати дитину або глузувати з неї.

Опитування батьків, піклувальників, вихователів, родичів. Необхідно зазначити, що опитування батьків, піклувальників, вихователів, родичів має про­водитися на тих же засадах, що й бесіда з дитиною, оскільки для них розмови про ситуацію насильства теж, зазвичай, є досить важкими. Це пов’язано з тим, що вони часто не хочуть “виносити сміття з хати”, бояться подальшої відпові­дальності, розголосу, осуду, тому намагаються применшити серйозність того, що сталося. Отже, якщо вони такої інформації не дають із власної ініціативи, потрібно обмежитися непрямими питаннями, як, наприклад: “Світланка вигля­дає дуже засмученою, Ви не знаєте чому?”. Варто усвідомлювати, що питан­ня, котрі виказують, що ви підозрюєте випадок насильства, можуть бути оцінені як порушення принципу конфіденційності і в деяких випадках можуть навіть спричинити ситуацію з подальшим зростанням ступеня насильства (наприклад, якщо супровідна особа – довірена особа члена сім’ї, який чинить насильство).

Окрему проблему становить розмова з особою, яка підозрюється у скоєнні насильства. При спілкуванні з таким кривдником фахівець має:

– спочатку представитися, пояснити доцільність даної бесіди;

– розмовляти спокійно, демонструючи врівноваженість;

– звертатися до кривдника виключно на “Ви”;

– дотримуватися позиції: “Я просто виконую свої обов’язки”.

Під час розмови з винуватцем насильства фахівець має враховувати, що: розмови з винуватцем у скоєнні насильства слід проводити дуже відповідально; під час вашого втручання винуватець, скоріше за все, скористається всіма до­сяжними йому засобами для зменшення відповідальності за створену ситуацію та з метою уникнення покарання.

Розмову слід проводити таким чином, щоб вона була для винуватця сигна­лом, що він не може розраховувати на подальшу безкарність (Додаток В).

Дослідження історії життя дитини, документації, інших джерел інформації. Цінним джерелом інформації про дитину є її повна історія життя з достовірних джерел, документація з медичних та правоохоронних установ, із закладів освіти, де навчалась дитина. Документовані багаторазові звернення до відділень швидкої допомоги, травмпунктів, виявлення так званих “схильнос­тей” до нещасних випадків, втеч із дому, бродяжництва, вживання алкоголю, наркотичних і токсичних речовин, делінквентної поведінки повинні навести фа­хівця на думку про можливість жорстокого поводження з цією дитиною.

Модуль 3. Основні етапи роботи з вихованцями притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей

Запитання до обговорення:

1. Які потреби має дитини, що зазнала насильства в сім’ї?

2. Які види допомоги дитині, що зазнала насильства, необхідно надати першочергово?

3. Які методи й засоби можуть бути використані для роботи з агресорами, що вчинили насильство над дитиною?

Список рекомендованої літератури:

1. Спільний наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України вiд 16.01.2004 ¹ 5/34/24/11 “Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення”.

2. Алексеева И.А., Новосельский И.Г. Жестокое обращение с ребенком. Причинû. Последствия. Помощь. – М.: Генезис, 2005. – 256 с.

3. Виявлення, попередження і розгляд насильства та жорстокого поводження з дітьми. Методичні матеріали. – К.: КАЛИТА, 2007. – 56 с.

4. Журавлева Т.М., Сафонова Т.Я., Цûмбал Е.И. Помощь детям – жертвам насилия. – М.: Генезис, 2006. – 112 с.

5. Інформаційно-методичні матеріали та аналіз нормативно-правової бази з питань попередження насильства у сім’ї, зокрема над дітьми; Укладач: Журавель Т.В.; Авт. колектив: Грицевич О.В., Лозован О.М., Онишко Ю.В. – К.: Калита, 2007. – 181 с.

6. Попередження насильства над дітьми. Інформаційно-методичні матеріали та аналіз нормативно-правової бази. Укладач: Журавель Т.В.; Авт. колектив: Грицевич О.В., Лозован О.М., Онишко Ю.В. – К.: КАЛИТА, 2007. – 224 с.

КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ