Відповідальність за наявність умов та здійснення заходів щодо охорони здоров΄я медичного персоналу несе головний лікар стаціонару.
При прийомі на роботу медичний персонал інформується про фактори ризику при виконанні своїх професійних обовязків, дотримання правил поперередження професійних захворювань. У подальшому не менш 1 разу на 6 місяців весь медичний персонал повинен проходити інструктаж з питань профілактики ВЛІ у медперсоналу та безпеки праці, 1 раз на місяць – навчання за розробленою у стаціонарі програмою.
В акушерському стаціонарі розробляється програма охорони здоровя медичного персоналу, яка має визначити критерії щодо профілактики професійного зараження, методи виявлення та реєстрації випадків професійних захворювань, підходи щодо їх запобігання, критерії відсторонення від роботи або обмеження професійної діяльності.
Проводиться скринінг медичного персоналу на наявність захворювань згідно діючих нормативних документів.
Профілактика професійних заражень передбачає використання універсальних заходів безпеки при проведенні інвазивних процедур, імунізацію та післяконтактну профілактику.
|
|
Універсальні заходи безпеки передбачають:
· Використання індивідуальних засобів захисту (халати, шапочки, гумові рукавички, маски, окуляри, або захисні екрани, взуття, що піддається дезінфекції) під час проведення всіх медичних маніпуляцій, які пов΄язані з контактом з кров΄ю або іншими біологічними рідинами пацієнтів;
· Дотримання правил безпеки при роботі, зборі, дезінфекції, предстерилазційній очистці або видаленні з відділення гострого та ріжучого медичного інструментарію;
· Дотримання правил і техники миття та антисептики рук.
Персонал щоденно перед початком роботи одягає робочий чистий одяг (халат або костюм, взуття, що піддається дезінфекції).
ПРЕДМЕТ АКУШЕРСТВА ТА ГІНЕКОЛОГІЇ.
Акушерство(фр. Accoucher — допомагати під час пологів) — наука про фізіологічні та патологічні процеси, що відбуваються в організмі жінки у зв'язку з вагітністю, під час пологів, а також в післяпологовий період.
Акушерство – наука про розвиток вагітності (від запліднення та імплантації до дозрівання плода в череві матері) та про зміни в організмі жінки у зв΄язку із вагітністю, про перебіг та ведення нормальних та патологічних пологів, методах пологорозв΄язання, методах профілактики ускладнень, перебіг та ведення фізіологічного і ускладненного післяпологового періоду.
Гінекологія (грецьк. gynea – жінка, logos– наука) наука про жіночий організм, вивчає анатомофізіологічні особливості жіночого організму, захворювання статевих органів жінки, методи їх діагностики, профілактики й лікування хворих.
|
|
Перинатологія (від грецьк. регі — приставка, означає «навколо», «зовні» + лат. natus — народження) — науки про розвиток та охорону плода й новонародженого.
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ
АКУШЕРСТВА ТА ГІНЕКОЛОГІЇ.
Акушерство є однією з найстаріших галузей медицини. Деякі відомості з акушерства мали народи Стародавнього Єгипту, Індії книга „Аюрведа” („Знание жизни” 9-3 ст. до н.е.), Іудеї, Китаю (27 ст. До н.е.), Вавілону (22ст. До н.е.) та ін.
Стародавні єгиптяни, наприклад, були обізнаними щодо ознак маткових кровотеч, запальних захворювань статевих органів і засобів лікування жінки, розумілися на захворюваннях молочних залоз, уміли застосовувати протизаплідні засоби, розпізнавати терміни вагітності. Пологи вдома приймали акушерки. Є відомості про знеболювання пологів, виконання операції кесаревого розтину. У Месопотамії при захворюваннях статевих органів проводили лікування за допомогою срібла, лікарі надавали допомогу під час пологів. У давньоіранській медицині пропагандувалося збереження тіла жінки у здоровому стані, багато уваги приділялося режиму її харчування, родинному життю, наголошувалося на шкідливості вживання алкоголю, впроваджувалися основи лікарської етики і самовдосконалення медиків. Стародавня індійська культура створила систему йоги, яка не втратила свого значення й сьогодні. У китайській медицині широко застосовувалося голковколювання. Давньотибетська медична література містить рекомендації щодо лікування при жіночих хворобах. Лікарі Центральної Америки проводили пологи у колінно-ліктьовому положенні роділлі, здійснювали стимуляцію пологів, лактації, надавали ручну допомогу під час пологів, виконували ембріотомію.
Давньогрецька медицина започаткувала єдність емпіричного та філософського напрямів, які лише у XVII— XVIII ст. трансформувалися в основний принцип сучасної медицини — єдність науки і практики. Медичні знання давніх греків беруть свій початок з II тис. до н.е. і найбільш яскраво відображені у міфах (кесарів розтин на померлих). Акушерства навчалися спочатку у храмах Артеміди, а в VI—Vст. до н.е. виникли перші родинні медичні школи. Вихованцем косської медичної школи був славнозвісний Гіппократ (460—377 рр. до н.е.), який висунув основний принцип діяльності лікаря:
«Не зашкодь!». У його працях викладено узагальнені положення медицини Давнього Сходу. Гінекологічну школу розвивали й представники Кнідської школи: виконували піхвове обстеження, оцінювали стан шийки матки, проводили внутрішньоматкові маніпуляції. Деметрій (представник Александрійської школи, III ст. до н. е.) першим описав головне передлежання плода і визначив його як фізіологічне.
Вихованцями грецьких медичних шкіл були такі відомі лікарі, як Аскле-піад, Гален, Соран. Основоположником акушерства і педіатрії вважають Сорана з Ефеса, який навчав повитух, написав практичний посібник з акушерства, розробив положення щодо акушерської деонтології. Він детально описав будову жіночих статевих органів, плаценти, плодових оболонок, упровадив поворот плода на ніжку, наголошував на недопустимості грубих маніпуляцій з плодом. Традиції давньогрецької медичної науки продовжувала медицина Давнього Риму, досягши найвищого розвитку в галузі акушерства. Держава контролювала процес стосовно допомоги під час пологів, зокрема, для врятування життя новонароджених упроваджувався обов`язковий кесарів розтин у випадках смерті жінки під час вагітності. У II—III ст. за часів занепаду Давнього Риму, почали функціонувати університети, де готували лікарів. Виникли перші лікувальні стаціонари у Візантії, Вірменії, арабських та європейських країнах.
|
|
Іслам, як відомо, не дозволяв торкатися тіла померлої людини, тому уявлення щодо анатомії, фізіології і загальної патології грунтувалися лише на наукових поглядах Галена. Проте арабська медицина збагатила світову культуру новими спостереженнями, засобами лікування, діагностичними прийомами. Було розроблено рекомендації щодо гігієни і раціонального харчування вагітних, догляду та годування новонароджених. Видатний хірург країни Арабського Сходу Абу-ль-Касім (936— 1013) описав клініку позаматкової вагітності, арабський лікар Ібн-Зохр (1092— 1162) опублікував рецепти протизаплідних засобів. У медицині народів Середньої Азії за часів епохи феодалізму найвидатнішу роль відіграв Ібн-Сіна (980—1037) з його знаменитим «Каноном лікарської науки».
Акушерство, як наука виникла у Франції, де ще в 13 ст. була відкрита палата для роділь.
Європейські війни під час епохи Середньовіччя сприяли розвиткові хірургії. Найвидатнішим хірургом того періоду був Амбруаз Паре (1509—1590), який походив із цирульників, що служили при дворі короля Франції. Він після тривалого періоду забуття відновив практику кесаревого розтину на померлих роділлях, а також поворот плода на ніжку. Першим лікарем, хто виконав кесарів розтин на живій жінці, вважають німця хірурга І. Траутманна (1610).
Значний розвиток анатомії пов`язаний з Андреасом Везалієм (1514— 1564), який детально описав будову органів людини у зв`язку з їх функцією, випередивши відкриття великого й малого кіл кровообігу.
Великий Леонардо да Вінчі (1452— 1519) задовго до Везалія описав будову скелета, створив класифікацію м`язів, описав і намалював внутрішні органи людини, в тому числі статеві, зокрема маткові труби (раніше ніж Г. Фаллопій), круглі маткові зв`язки, плід у матці, плаценту, але його малюнки було загублено. Сучасником А. Везалія був Г. Фаллопій (1523—1562), який очолив школу анатомії, хірургії та акушерства. Г. Фаллопій вивчав будову і функції маткових труб, розвиток зародка людини та його судинної системи. Г. Аранцій, учень Г. Фаллопія, досліджував функції плаценти, описав ембріональну (аранцієву) протоку. Інший учень Г. Фаллопія, Л. Боталло, описав протоку, що з`єднує легеневу артерію з дугою аорти плода. Представник школи Г. Аранція, X. Фабріціус, детально вивчив і описав положення плода в матці протягом вагітності. У. Гарвей і М. Мальпігі зробили вагомий внесок у розвиток учення про кровообіг. Р. Грааф, послідовник Гарвея, детально описав структуру і функцію жіночих статевих органів.
|
|
Отже розвиток акушерства як науки бере свій початок приблизно з XVIII ст., слідом за бурхливим розвитком хірургії. Допомогу під час пологів замість повитух почали надавати дипломовані лікарі-акушери. На межі XVII—XVIII ст. голландський лікар Девентер (1651— 1724) вивчав кістковий таз, зробив опис рівномірно звуженого й плоского таза у своєму відомому творі «Novum lumen» («Новый свет») в 1701 р.. Його сучасник француз Ф. Морісо, автор знаменитої праці «О болезнях беременных й рожениц», запропонував свій метод виведення голови плода у випадку його сідничного передлежання, який застосовується й нині.
У ХVIIIст. У Франції, Англії, Німеччині та інших країнах акушерство відокромлено у самостійну область науки, відкриваюсться акушерські кафедри і клініки. У 1728 р. у Страсбурзі був відкрит пологовий будинок-клініка, а в 1751 р.— перша акушерська клініка в Геттінгені.
Жан Луї Боделок (1746-1810), французький лікар і вчений, відомий своїми працями, присвяченими проблемам жіночого таза, вперше визначив поняття про великий і малий таз, застосував зовнішню пельвіметрію (кон`ю-гата Боделока), що зберегла своє значення й на сьогодні.
У XIX ст. сформувалася сучасна модель акушерських щипців. Можна припустити, що примітивні акушерські щипці застосовувалися ще з найдавніших часів. Вважають, що англієць П. Чемберлен винайшов щипці на початку XVII ст., але зберігав свій винахід у таємниці через комерційні міркування, тому його щипці відшукали лише в 1813р. Опис щипців нідерландського лікаря Ж. Палфейна (1650—1730, Нідерланди). у посібнику з хірургії Л. Гейстера(1724р) сприяв їх швидкому впровадженню в практику і постійному вдосконаленню. Отже виникли моделі щипців А. Левре (1702-1780,Франція), Ф. Негеле (1778—1851, Німеччина), Дж. Сімпсона (1811—1870, Англія), пізніше — модифікації, запропоновані росіянином М. М. Феноменовим, І. П. Лазаревичем (Київська школа). Саме в цей час створюються перші наукові товариства акушерів-гінекологів (уперше в Англії у 1852р.) та інших фахівців.
Великий внесок до вчення про біомеханізм пологів і жіночий таз з акушерської точки зору зробили німецькі лікарі: у 1839 р. Франц Негеле описав ко-созвужений таз — один із варіантів асинклітичного вставлення голови (передній асинклітизм), Роберт (Н. Robert, 1814—1878) у 1842 р. поперечно звужений таз, X. Кіліан (Н. Kilian, 1800—1863) — спондилолітичний таз в 1854 р.
Наприкінці XIX ст. французький акушер А. Пінар (А. Pinard, 1844—1934) систематизував прийоми зовнішнього обстеження вагітної. Відтоді основним і обов`язковим методом оцінювання стану плода стає вислуховування його серцебиття. Француз К. Креде (С. Crede, 1819—1892) запропонував метод витискання посліду натискуванням на черевну стінку у випадку його затримки в порожнині матки.
XIX ст. характеризувалося значним розвитком клінічної медицини, асиміляцією найновіших досягнень фундаментальних знань у галузі фізіології, патологічної анатомії, мікробіології, імунології. Видатні праці Л. Пастера, відкриття засобів знеболювання (наркозу), асептики й антисептики (І. Земмельвейс, О. Холмс, Дж. Лістер, М. І. Пирогов, М. В. Скліфософський, К. К. Рейєр) надали значного поштовху розвитку хірургії, гінекології та оперативного акушерства. Використання хірургічних втручань в акушерстві сприяло введення ефіру в 1846 р. бостонським зубним лікарем Мортоном (W. T. Morton, 1819—1868) і в 1847 р.— хлороформа английцем акушером Сімпсоном.
Акушерами було розпочато вивчення захворювань при вагітності (токсікози та ін.). Було встановлено, що еклампсія виникає не несподівано, а перед цим наступають зміни в організмі вагітної, які можуть бути виявлені ще до начала припадку.
При патологічному перебігу пологів застосовували поворот, щипці, сімфізіотомія і пубітомія, кесарів розтин і плідоруйнівні операції. Англійськи акушер Брекстон Гиксом (J. Braxton Hicks, 1823—4897) описав комбінований (зовнішньо-внутрішний) поворот плода при неповному розкритті зовнішнього зіва шийки матки.
Земмельвейс (I. Semmelweite, 1818—1865) склав основу профілактики пологової лихоманки: у 1847 р. у Віні в акушерській клініці зобовязал медичний пераонал мити руки розчином хлорної ізвесті. Це нововведення значно знизило захворюваність і смертність під час пологів.
Наукові акушерські товаривства вперше виник у 19 ст.: в Англії у 1825 р. (Лондонсске акушерське товаривство), в Россії у 1887 р. (Петербурзьке акушерсько-гінекологічне товаривство), водночасно виникли наукові товаривства в Москві і Киеїві У Россії у 1886 р. виходить «Журнал акушерства и женских болезней». Пізніше з΄явились журнали «Акушерство и гинекология», «Вопросы охраны материнства и детства», в Украине «Педіатрія, акушерство i гінекологія».
Із іноземних журналів слід назвать «American Journal of Obstetrics and Gynecology», английський «The Journal of Obstetrics and Gynecology of the British Empire», французький «Gynecologie et Obstetrique» и німецький «Zentralblatt fur Gynakologie». У 1910 р. у Петербурзі відбувається V міжнародний з΄їзд акушерів і гінекологів.
У XX ст. у зв`язку з широким запровадженням асептики, антисептики, анестезії, застосуванням гемотрансфузій, антибіотиків було значно зменшено материнську захворюваність і смертність від кровотеч, інфекційних ускладнень. Завдяки розширенню показань до кесаревого розтину з погляду інтересів плода, обмеженню накладання «високих щипців», поворотів плода, плодоруйнівних операцій знизилися захворюваність і смертність новонароджених. Нові методи допомоги під час пологів при сідничному передлежанні плода запропонували М. Цов`янов (Росія) і Е. Брахт (Німеччина). У 50-ті роки шведський учений Т. Мальмстрем і югославський акушер В. Фіндерле замість акушерських щипців почали застосовувати вакуум-екстрактор.
Науково-технічний прогрес у другій половині XX ст. в розвинутих країнах світу сприяв не тільки перегляду багатьох класичних позицій в акушерстві, а й розвитку перинатології, нових репродуктивних технологій, ендоскопічної хірургії у гінекології.
Історичний розвиток вітчизняного акушерства та гінекології був важким і тернистим. Акушерство в нашій країні протягом багатьох століть набагато відставало від інших галузей медицини. До XVIII ст. в Україні та Росії було дуже мало лікарів, які займалися родопоміччю, допомогу ж під час пологів надавали повитухи, цирульники, знахарі й костоправи.
Наприкінці XVI — початку XVII ст. російський уряд зобов`язував лікарів-іноземців навчати росіян лікарської справи. Так, наприкінці XVI ст. Іван IV затвердив Аптекарський наказ. Кінець XVII — початок XVIII ст. ознаменувався впровадженням прогресивних реформ Петра І, які сприяли розвиткові медицини й охорони здоров`я. Центрами акушерства в Росії за тих часів були Москва і Санкт-Петербург. Саме у Санкт-Петербурзі 1724 р. було засновано Академію наук, у 1755 р. відкрито університет у Москві, а з 1764 р. в ньому було організовано медичний факультет.
Пологові будинки виникають тільки в другій половині XVIII ст. У 1754 р. Катерина II видала указ, який стосувався організації сповивальної справи і навчання повитух. Десять років по тому, 1764 р., в Москві внаслідок наполегливих клопотань ряду передових діячів було відкрито перший пологовий госпіталь.
У Росії акушерство почало розвиватися з 2-ї пол. 18 ст. в Москві і Петербурзі за ініціативою лікаря П. З. Кондоїді в 1757 р. було відкрито школи для підготовки «повивальних бабок».
У 1797 р. в Петербургзі був відкрит Повівальний інститут з пологовим відділенням. З 1895 р. цей інститут називався Імператорським клінічним повівальним інститутом.
У 1798 р. в Петербурзі й Москві було створено перші вищі військово-медичні навчальні заклади — медико-хірургічні академії.
Протягом 30 років кафедру акушерства і гінекології в Московському університеті очолював Вільгельм Михайлович Ріхтер. Його акушерський посібник містив чіткі показання для хірургічних втручань в акушерстві і витримав кілька видань. В. М. Ріхтер розвивав і зміцнював середньоакушерську освіту, створював лікарські кадри. Він першим в історії акушерства визначив важливість взаємовідношення між головою плода і тазом роділлі у механізмі пологів, з`ясував причини порушення механізму пологів і виникнення післяпологових кровотеч. Очолюючи університетське фізико-медичне наукове товариство, В. М. Ріхтер активно вивчав питання профілактики, написав велику працю з історії медицини в Росії, а крім того, редагував медичний журнал, активно підтримував талановиту молодь.
У подальшому розвитку вітчизняного акушерства велика роль належить основоположнику російського наукового акушерства Н. М. Амбодику-Максимовичу, що написав перший значний посібник з цієї галузі. Першим у Росії лікарем, що здобув звання професора акушерства, став славнозвісний учений-енциклопедист, лікар-практик і видатний педагог Нестор Максимович Амбодик-Максимович. Один із перших викладачів акушерства в нашій країні, Н. М. Амбодик-Максимович створив підручник «Искусство повивания, или Наука о бабичьем деле»; винайшов і виготовив акушерський фантом, який застосовував у процесі викладання та біля ліжка вагітної; розробив наукові принципи й техніку накладання акушерських щипців; упровадив методики пальцевого обстеження і пальцевого розкриття шийки матки, тампонацію склепіння піхви. Крім того, він пропагандував розумний консерватизм у веденні пологів, уникання непотрібних та поспішних хірургічних втручань.
Перші акушерські клініки при університетах були відкриті у Москві (1806, на 4 ліжка), Харкові (1829), Казані (1833), Києві (1844).
В Петербурзькій медико-хірургічній академії акушерство викладалось разом з судовою медициною. Покращилось викладання акушерства з приходом на кафедру акушера С. А. Громова (1774—1856). Першу кафедру акушерства в Петербурзькій військово-медичній академії очолив у 1832 р. знаменитий російський акушер, гінеколог і педіатр Степан Хомич Хотовицький, який рішуче виступав за відокремлення акушерства і гінекології від педіатрії. Він першим у Росії запропонував переливання крові людини у зв`язку з великою крововтратою під час пологів; пропагував консерватизм у веденні пологів, категорично забороняв накладати щипці на голову плода, що рухається. С. X. Хотовицький був ініціатором видання Петербурзького військово-медичного журналу й очолював його протягом багатьох років.
З 1848 р. кафедру очолює учень М. І. Пирогова — Олександр Олександрович Кітер, який у 1846 р. вперше в Росії (через 25 років після першої в світі такої операції) виконав піхвову екстирпацію матки, що була уражена раком, з видужанням прооперованої пацієнтки. І якщо батьком вітчизняного акушерства називають Н. М. Амбодика-Максимовича, то буде цілком справедливо назвати 0.0. Кітера батьком вітчизняної гінекології. Підручник 0.0. Кітера «Пособие к изучению женских болезней» — перший підручник з гінекології в Росії — був дуже популярним завдяки простому і дохідливому способу викладу матеріалу, особливо оперативної техніки. Клініка О. О. Кітера була зразком не тільки стосовно лікування і викладання, а й науково-дослідницької роботи, здобутком якої були наукові дисертації. Зі школи О. О. Кітера вийшли видатні акушери А. Я. Красовський і В. М. Флорінський.
З 1858 р. кафедру акушерства Медико-хірургічної академії у Петербурзі очолює блискучий хірург Антон Якович Красовський (1823—1898), учень М. І. Пирогова, а в минулому кріпак.
Видане ним у 1885 р. «Пособие по оперативному акушерству» є непере-вершеною класичною працею у цій галузі. Будучи прихильником «зрячих» пологів, А. Я. Красовський розділив їх процес на п`ять моментів — рухів перед-леглої частини плода, які викладено і в сучасних підручниках. У 1862 р. А. Я. Красовський першим у Росії виконав оваріектомію із сприятливим результатом, а в 1868 р. опублікував монографію «Об овариотомии». Йому належить тритомний «Курс практического акушерства» (1865—1879). А. Я. Красовський був одним із організаторів Московсько-петербурзького товариства лікарів, І з`їзд якого за його ініціативою було скликано у 1888 р. У 1886 р. він організував видання журналу «Акушерство й женские болезни», який і сьогодні, після великої перерви, видається в Санкт-Петербурзі (Військово-медична академія).
Володимир Михайлович Флорінський, закінчивши у 1858 р. з відзнакою Медико-хірургічну академію, залишився в ній ще на 3 роки для фахового удосконалення. Дисертація В. М. Флорінського про розрив промежини під час пологів стала класичною працею. Його підручник «Курс акушерства й женских болезней», написаний надзвичайно доступно і виразно, був настільною книгою для спеціалістів того часу.
У Петербурзі в 1865 р. було видано монографію Мартина Ісайовича Горвіца (1837— 1883) «Опыт учения о выкидыше», де він описав ранню ознаку вагітності (пом`якшення нижнього сегмента матки), яку згодом запропонував також Гегар (ознака Горвіца — Гегара). З 1875 р. він викладав курс акушерства і жіночих хвороб у Медико-хірургічній академії. Монографія «Пособие по патологии й терапии женской половой сферы» з авторськими малюнками до кожного розділу була одним із перших у літературі того часу досліджень у галузі гінекології. Зі школи М. І. Горвіца вийшов видатний російський акушер М. М. Феноменов.
У XIX ст. активно формувалися вітчизняні наукові школи. Значними науковими центрами стали медичні факультети Дерптського, Віденського, пізніше — Казанського і Київського, а потім — Харківського і Новоросійського (Одеського) університетів.
З 19 ст. почався невпинний розвиток вітчизн. наукового й практичного акушерства. У подальшому було відкрито ряд акушерських клінік при провідних університетах: Московському (1833), Київському (1844), почалось видання спеціальних медичних журналів. Цьому сприяли праці видатних вітчизн. вчених 19—20 ст.: Д. І. Левитського (Описання фізіології та патології пологового акта, Москва 1821), Г. І. Корабльова (вивчення проблеми вузького тазу, патології третього періоду пологів, пологів при тазовому передлежанні, Москва, 1841-1843), Н.І.Побединського (займався проблемами вузького таза, кесарева розтина, еклампсії, позаматкової вагітності та ін.ж. написав „Краткий учебник акушерства”,1861-1923), К. Ф. Слав'янського, В. С. Груздьова, Д. О. Отта, В. Ф. Снєгірьова і, зокрема, укр. вчених І. П. Лазаревича(запропонував прямі акушерські щипці Лазаревича), О. П. Матвєєва, Г. Є. Рейна, М. П. Толочинова, Л. І. Бубличенка, Г. Ф. Писемського, В. М. Орлова та ін.
Кафедру акушерства, жіночих і дитячих хвороб у Києві при університеті Святого Володимира було засновано у 1841 р. Заслуженим професором цієї кафедри, видатним організатором практичної акушерської справи був талановитий педагог, один із керівників науково-дослідницької роботи в галузі акушерства в Київській губернії Олександр Павлович Матвєєв (1816—1882). Його «Пособие по акушерству» майже вичерпно для того часу визначало шляхи щодо вирішення найскладніших патологічних проблем і їх диференціальної діагностики. О. П. Матвєєвим написано «Пособие по повивальному делу» для повитух, яке витримало чотири видання, а також ряд монографій, присвячених післяпологовим захворюванням, оперативному лікуванню вивороту матки. Він уперше запропонував проведення профілактики бленореї у новонароджених шляхом введення в кон`юнктивальний мішок 2 % розчину срібла нітрату.
Учень А. Я. Красовського, професор Г. Є. Рейн, очолював кафедру з 1883 по 1900 р., а 1887 р. заснував перше наукове товариство акушерів-гінекологів у Києві, був одним із організаторів у 1903 р. IX Пироговського з`їзду лікарів, присвяченого питанням надання допомоги під час пологів.
Протягом 1900—1913 рр. кафедру очолював професор Олександр Олександрович Муратов. Його дослідження присвячені проблемам кровопостачання жіночих тазових органів, позаматковій вагітності, показанням для хірургічного лікування у випадках задавнених ускладнених викиднів. Професор Г. Г. Брюно, який закінчив Київський університет і очолював кафедру з 1919р., вперше в Україні виконав розширену екстирпацію матки за методом Вертгайма.
Одне з найбільш вагомих місць в історії розвитку вітчизняного акушерства і гінекології належить Івану Павловичу Лазаревичу (1829—1902). Після закінчення у 1853 р. Київського університету І. П. Лазаревич працював асистентом професора О. П. Матвєєва, а через п`ять років, після захисту докторської дисертації, він здобув доцентуру і в 1862 р. був обраний професором кафедри акушерства, жіночих і дитячих хвороб Харківського університету, де працював протягом 25 років.
І. П. Лазаревич був активним борцем за цілковиту самостійність акушерської науки. Заслужену славу вченому здобули його праці «Деятельность женщины», «Исследование живота беременных», «Исследования в области дифференциальной диагностики беременности й опухолей», ілюстрований підручник «Курс акушерства», «История акушерства», експериментальні розвідки в галузі фізіології пологового акту, аналіз впливу праці на жіночий організм, наукові праці з оперативного акушерства.
Почесний член багатьох наукових товариств, І. П. Лазаревич був яскравим доповідачем і лектором, неодноразово виступав на міжнародних конгресах. Найталановитіший винахідник, І. П. Лазаревич у 1849 р. розробив прямі щипці (щипці Лазаревича), тобто без тазової кривизни, і довів їх перевагу над перехресними щипцями. Ідею прямих щипців було використано пізніше німецьким ученим Кіляндом (щипці Кілянда).
Завдяки таланту й енергії І. П. Лазаревича, при керованій ним кафедрі було організовано сповивальний інститут, метою якого була підготовка акушерок для всього півдня Росії.
І. П. Лазаревич вперше застосував низку нових операцій і визначив для них показання і протипоказання. У 1867 р. видав атлас винайдених ним акушерських і гінекологічних інструментів.
Після І. П. Лазаревича кафедрою керував вихованець Київського університету, учень школи А. Я. Красовського — Микола Пилипович Толочинов (1840—1906). Його праці були присвячені питанням асептики й антисептики в акушерстві. Він першим запропонував метод тампонування порожнини матки у випадку її гіпотонічного стану, який був описаний пізніше Дюрсеном. М. П. Толочинов є автором «Учебника по женским болезням», «Учебника по акушерству», а також «Учебника повивального дела».
Великим здобутком науки стала «Нормальная й патологическая анатомия женщины» Кроніда Федоровича Слов`янського (1847—1898), учня А. Я. Красовського. К. Ф. Слав`янський опублікував понад 50 цінних наукових праць, у тому числі двотомний підручник, виконав першу ампутацію піхвової частини шийки матки. Заслугою ученого та його школи було ретельне вивчення патоморфологічного і топографо-анатомічного аспектів процесу, яким він надавав першорядного значення. Зі своїми співпрацівниками він проводив наукові дискусії з невідкладних теоретичних і практичних проблем гінекології. За його ініціативою у 1881 р. було прийнято рішення про періодичне скликання з`їздів лікарів. У 24-річному віці К. Ф. Слав`янський став приват-доцентом, у 26 років — членом 28 російських і зарубіжних товариств, а в 29 років — професором. З його школи вийшли знамениті акушери О. І. Лебедєв, М. М. Феноменов, Д. О. Отт та інші.
Видатним представником Московської школи акушерів був Володимир Федорович Снєгірьов (1847—1916). У докторській дисертації “К вопросу об определении й лечении внематочного кровоизлияния” він виявив себе як вдумливий клініцист і дослідник. Його фундаментальна праця «Маточные крово-течения» (1884) витримала багато видань і була перекладена французькою мовою. У 1898р. В. Ф. Снєгірьов на приватні кошти організував гінекологічний інститут для удосконалення лікарів з периферії. Він першим висунув пропозицію про утворення штучної піхви з прямої кишки, розробив операцію кольпопексії для усунення випадання піхви і зміцнення тазового дна, вдосконалив техніку оваріотомії, повного видалення матки, запропонував метод перев`язування а. утеріна. Значним внеском у науку є його «Анатомия тазовых органов». В. Ф. Снєгірьов детально виклав клініку доброякісних і злоякісних новоутворень, описав 4 форми раку жіночих статевих органів. Він був засновником першого в країні Товариства боротьби з раком і фундатором низки радіотерапевтичних товариств. Дуже шанували В. Ф. Снєгірьова його видатні сучасники — Лев Толстой, художник В. Е. Маковський.
Представником Московської школи був і професор Микола Іванович Побє-дінський (1861—1923), автор широко відомого підручника з акушерства. Він розробляв хірургічний напрям в акушерстві, вивчав проблеми кесаревого розтину, вузького таза, поєднання вагітності і раку, токсикозу вагітних, остеомаляції. Під його керівництвом було написано понад 100 наукових праць.
Олексій Іванович Лебедєв (1850— 1923), професор гінекології Військово-медичної академії у Петербурзі, першим у Росії почав розширювати показання до кесаревого розтину, визначив віддалені наслідки цієї операції, був прихильником фізичних методів у консервативному лікуванні при жіночих хворобах (піхвовий душ). Його перу належить монографія «К учению о чрезмерном на-коплении околоплодной жидкости», а також низки наукових праць з оперативної гінекології.
Винятковим спеціалістом у галузі описової анатомії жіночих статевих органів був заслужений професор І Московського державного університету, голова акушерсько-гінекологічного товариства, засновник і редактор журналу «Гинекология й акушерство» Олександр Петрович Губарєв ( 1855 — 1921), автор монографій «Хирургическая анатомия брюшной полости», «Оперативная гинекология й основы абдоминальной хирургии».
У 1797 р. в Петербурзі розпочав свою діяльність перший у Росії Сповивальний інститут з пологовим відділенням (з 1895 р. — Імператорський клінічний сповивальний інститут, потім —Імператорський акушерсько-гінекологічний інститут, нині — Науково-дослідний інститут акушерства і гінекології імені Д. О. Отта РАМН). Його першим директором був професор І. Ф. Баландін. З 1893 р. директором інституту став Дмитро Оскарович Отт (1855— 1929). Автор відомої книги «Оперативная гинекология», він запропонував медіальну перинеотомію, новий метод відновлення при розривах промежини, оригінальний діагностичний метод визначення прохідності маткових труб, провів перші кольпоскопії, уточнив показання до кесаревого розтину, описав ряд винайдених ним інструментів і приладів. Д. О. Отт був організатором виїзної акушерської поліклініки для надання допомоги малозабезпеченим хворим, головою акушерсько-гінекологічного товариства в Петербурзі, одним із організа-торів Всесоюзного товариства акушерів-гінекологів. Водночас із Імператорським інститутом він очолював Жіночий медичний інститут, для якого домігся державних субсидій і зрівнювання в правах лікарів-жінок з лікарями-чоловіками. Заслугою Д. О. Отта було також створення власної наукової школи, зразкової системи підготовки й удосконалення акушерок.
Одним із найближчих співробітників Д. О. Отта був вихованець Військово-медичної академії Василь Васильович Строганов (1857—1938), який спочатку працював акушером-гінекологом у Чернігівській губернії, а після здобуття ступеня доктора медицини — професором Імператорського інституту в Петербурзі. Світову славу здобула В. В. Строганову розроблена ним схема лікування при еклампсії. Займався він і проблемами передлежання плаценти, розривів матки. Велику популярність мали його «Сборник акушерских задач» і монографія «О важнейших осложнениях беременности й родов».
Проблемою еклампсії, нестримного блювання вагітних займався також високоталановитий викладач, теоретик і практик Георгій Андрійович Соловйов (1856—1932). Запропонований ним зап`ястковий показник для уточнення місткості жіночого таза і досі використовується у практичному акушерстві.
З Петербурзького жіночого медичного інституту (нині Петербурзький державний медичний університет ім. акад. І. П. Павлова) вийшли такі видатні вчені і практики, організатори медичної освіти, як М. М. Феноменов, П. Т. Садовський, Л. О. Кривський, К. К. Скробанський, Л. Л. Окінчиц, І. І. Яковлєв, І. Ф. Жорданія.
Докторська дисертація Миколи Миколайовича Феноменова (1855—1918) «К учению о кифотическом тазе й разрыве симфиза в родах» зробила його ім`я широко відомим. У 1885 р. він очолив кафедру акушерства і гінекології в Казанському університеті, потім повернувся до Петербурга. Обіймаючи посаду директора Надєждінського (нині ім. В. Ф. Снєгірьова) родопомічного закладу, він працював водночас на кафедрі акушерства і жіночих хвороба Жіночого медичного інституту. Його «Оперативнеє акушерство», опубліковане в 1892 р., і досі залишається класичним посібником. М. М. Феноменов вичерпно обґрунтував показання й умови та описав техніку майже всіх акушерських операцій, запропонував метод перфорації передлеглої голови плода, декапітації, клейдотомії, удосконалив акушерські інструменти, наполегливо впроваджував методи асептики й антисептики в акушерство.
Петро Тимофійович Садовський (1863-1912) здобув славу своїми унікальними для того часу дослідженнями: «Учение о роли епителия в патогенезе ретенционных кист фаллопиевых труб при их сращении» та «О способах распространения микробов из полости матки», що була однією з перших праць про дрімаючу і висхідну інфекцію. Він описав методику видалення матки через піхву, рекомендації щодо методів профілактики ушкодження сечоводів під час лапаротомії і їх зашивання.
Професор акушерства і жіночих хвороб Леонід Олександрович Кривський працював над проблемами повторного кесаревого розтину, оперативної гінекології, біомеханізму пологів у випадку аномальних передлежань голови плода. До праці над «Пособием по женским болезням» за його редакцією Л. О. Кривський залучив найкращі наукові сили Росії.
Школу професора Д. О. Отта пройшов видатний клініцист Рене Валентинович Кіпарський (1867—1938), співавтор відомої «Оперативной гине-кологии», творець цілої низки операцій щодо виправлення неправильного положення матки, блискучий майстер піхвових операцій. Одним із перших він виконав трансплантацію яєчника в порожнину матки при жіночій неплідності, вдосконалив оперативну техніку щодо усунення непрохідності маткових труб. Р. В. Кіпарський був неперевершеним фахівцем у фістульній хірургії, першим у нашій країні розпочав застосувати сфінктеропластику сечового міхура, утворення штучного сфінктера. Домігся відкриття в своєму інституті спеціального відділу, який займався проблемами акушерсько-гінекологічної урології.
Академік Костянтин Климентійович Скробанський (1874—1947), вихованець Петербурзької військово-медичної академії, створив оригінальну школу акушерів-гінекологів. Він автор близько 200 наукових робіт, підручника «Акушерство й гинекология». Під його керівництвом виконано понад 50 дисертацій. У своїй праці «Опыт зкспериментальной разработки вопроса о патогенезе зклампсии» К. К. Скробанський визначив роль плацентарної тканини та речовин, які виробляються нею, у генезі пізнього токсикозу вагітних. Запропонував показання для хірургічного втручання в акушерстві і гінекології, у тому числі для оперативного лікування хворих на рак.
Людвіг Людвігович Окінчиц (1874— 1941) набув славетності завдяки двотомнику оперативної гінекології, посібнику «Гинекологическая клиника», дослідженням «К вопросу о взаимосвязях некоторых желез внутренней секреции». Значну роль у розв`язанні спірних питань судово-медичної науки відіграла його монографія «Возрастные изменения девственной плевы».
Одним із кращих учнів М. М. Феноменова був Герман Генріхович Гентер (1881—1935), відомий працями «Преждевременное выделение детского места», «Методы исследования в гинекологии», а також роботами про механізм пологів, випадання статевих органів. Ранні ознаки вагітності та параметриту — ознаки Гентера — увійшли і до сучасних підручників та довідників з акушерства. У клініці Г. Г. Гентера було організовано для лікарів-акушерів спеціальні семінари — «вівторки», на яких збиралися слухачі не тільки з місцевих родопомічних установ, а й із інших міст. Г. Г. Гентер був дбайливим вихователем молоді, написав посібник з акушерства для лікарів і студентів, керував їх науковою роботою.
Одним із найталановитіших учнів Д. О. Отта, який навіть дістав прізвисько «маленького Отта», був Михайло Васильович Йолкін (1884—1940). Лише перелік його праць з основних питань акушерства і гінекології свідчить про надзвичайну ерудицію автора. Серед них — «О регионарной анестезии при гинекологических операциях», «Оперативноє лечение ретрофлексий матки по способу автора», «Случаи вродженной грыжи пуповины», «Новые методы зкстирпации матки в условиях полного пролапса у пожилых», «Современные взгляды на зклампсию й методы ее лечения», «К вопросу о недостаточности тазового дна», «Пути профилактики послеродовой инфекции», «Гонорея женщин й ее лечение», «Физкультура й менструальная функция», «Злокаче-ственные новообразования яичников».
/. /. Яковлєв (1896-1968), представник школи Д. О. Отта, створив новий методологічний підхід до вивчення фізіології і патології вагітності та пологів. Він вивчав функції головного мозку вагітних, запропонував фізіологічні методи знеболювання, розвинув уявлення щодо біомеханізму пологів, запропонував класифікацію аномалій пологової діяльності. Могутню школу акушерів і гінекологів було створено в Казані. Її засновником став Вікторин Сергійович Груздьов (1866—1938), випускник Петербурзької військово-медичної академії, учень О. І. Лебедєва, один із перших онкогінекологів у Росії. Розпочавши свою науково-дослідницьку діяльність ще в студентські роки, В. С. Груздьов був двічі премійований за свої праці. Заслужену славу здобули праці «О развитии мор-фологии маточной мускулатуры», «О физиологии женской половой сфери», «О раке матки». Характерним для В. С. Груздьова та його школи було міцне пов`язування питань клініки з морфологічними науками. Протягом ЗО років він завідував кафедрою, майже 20 років був редактором «Казанського медичного журналу». Популярність журналу, який об`єднав навколо себе кращі наукові сили, збереглася і досі. В. С. Груздьов тривалий час керував Казанським медичним товариством і був організатором місцевого Інституту удосконалення лікарів. Він автор одного з кращих у країні посібників з акушерства і жіночих хвороб. Серед акушерів-гінекологів важко було знайти подібного ентузіаста щодо популяризації наукових знань і передавання свого багатогранного досвіду молоді.
Вихованець Казанського університету й учень В. С. Груздьова, Микола Іванович Горизонтов багато енергії віддавав дослідженням у галузі туберкульозу жіночих статевих органів. Більша частина його науково-педагогічної діяльності відбувалася в Сибіру, спочатку — в Томську, а потім — у Новосибірську, де він створив наукові школи.
Видатними учнями В. С. Груздьова були Михайло Сергійович Малиновський (1880-1976) і Л. С. Персіанінов, які стали визнаними лідерами московської школи акушерства та гінекології, організаторами сучасної системи пологової допомоги. М. С. Малиновський як прекрасний клініцист займався питаннями оперативного акушерства, знеболювання в акушерстві та гінекології, лікування при пізньому токсикозі вагітних, післяпологових гнійно-септичних захворюваннях, видав підручник, який і тепер користується великою популярністю у студентів і практичних лікарів.
Заслуги академіка Леоніда Семеновича Персіанінова (1908—1978) полягають у розробленні проблем акушерського травматизму, фізіології і патології скоротливої діяльності матки, діагностики та лікування гіпоксії плода й асфіксії новонародженого. За цикл робіт з перинатології Л. С. Персіанінова було нагороджено Державною премією СРСР. Він був віце-президентом Міжнародної асоціації акушерів-гінекологів.
У наш час традиції московської школи акушерів-гінекологів продовжують такі відомі вчені, як К. М. Віхляєва, В. І. Кулаков, Г. М. Савельєва, В. М. Сєров, Т. О. Старостіна, М. М. Победінський, В. І. Краснопольський, В. Є. Радзінський, В. М. Сидєльникова, які створили власні наукові школи.
Велика роль у становленні перинатології (з 60-х років XX ст.) як самостійної наукової дисципліни належить знаменитим працям П. К. Анохіна та його учнів (30-ті роки) щодо функціональних систем організму, І. А.Аршавського — стосовно домінанти вагітності. П. Г. Свєтлов, В. І. Бодяжина розробляли проблему критичних періодів ембріо- і фетогенезу; петербурзькі вчені Н. Л. Гармашева та Н. М. Костянтинова — фундаментальні проблеми перинатальної медицини.
До київської школи акушерства і гінекології належав Микола Вітольдович Шуварський (1860-1922). Широкого визнання набули його праці про штучне запліднення, міому матки і вагітність, ускладнення під час третього періоду пологів, стан плаценти та її будову.
Особлива роль у розвитку медицини в Україні, й зокрема в Одесі, належить великому Миколі Івановичу Пирогову, який під час своєї роботи попечителем Одеського навчального округу (1856—1858) клопотав перед урядом про відкриття медичного факультету на Півдні. 1 вересня 1900 р. ректор Новоросійського університету професор Федір Никифорович Шведов прочитав першу лекцію на медичному факультеті. А в 1920 р. медичний факультет перетворено на медичну академію, ректором якої став академік Данило Кирилович Заболотний (пізніше його було обрано президентом Академії наук України). З 1921 р. розпочалось існування самостійного Одеського медичного інституту (ОМІ), ректором якого протягом 1923—1927 рр. був академік Лев Васильович Громашевський.
Одним з організаторів родопомочі та гінекологічної допомоги в Одесі був Григорій Ілліч Гімельфарб (1857—1928). Значним внеском у розвиток гінекології були його праці «К вопросу о девиации матки», «О клинике й лечении миом матки». Удосконалюючи радикальну операцію видалення матки за Вертгей-мом, він знизив смертність після неї до 2 %. Володіючи широкими знаннями в галузі патології, анатомії і лабораторної техніки, Г. І. Гімельфарб створив патологоанатомічний музей і заснував першу лабораторію.
У 1905 р. медичним факультетом Новоросійського університету на посаду професора кафедри акушерства і жіночих хвороб було обрано випускника Петербурзької військово-медичної академії, учня професора 0.І. Лебедєва — Всеволода Миколайовича Орлова (1866 — 1927). Під його керівництвом аку-шерсько-гінекологічна клініка в Одесі за масштабами оперативної діяльності і наслідками хірургічного втручання відразу посіла помітне місце серед передових лікувальних установ.
Дослідження В. М. Орлова були присвячені грязелікуванню, ролі фізичних методів у лікуванні при запальних захворюваннях, рентгенотерапії, радіотерапії, упровадженню в хірургічну гінекологічну практику кетгуту. Автор відомого підручника «Учебник женских болезней», він, як талановитий педагог і клініцист, організував у 1927 р. перше студентське наукове товариство, Одеське наукове товариство акушерів-гінекологів, поліклініку для надання безплатної допомоги роділлям, де консультували і чергували асистенти, студенти останнього курсу (перші засади сімейної медицини).
Працівників кафедри В. М. Орлова — приват-доцентів Г. І. Томсона і Ф. В. Букоємського — було обрано професорами Одеських вищих жіночих курсів, а потім — Одеського медичного інституту. Учні В. М. Орлова очолювали кафедри акушерства і жіночих хвороб в інших містах: В. Д, Брандт — у Харкові, Б. К. Гогоберідзе — в Тбілісі, Г. Ф. Цомакіон — у Дніпропетровську.
Видатним представником української школи акушерів-гінекологів був прославлений хірург, талановитий діагност Григорій Федорович Писемський (1862-1937), професор Київського медичного інституту і Київського інституту удосконалення лікарів. Із написаних ним понад 60 наукових праць найбільш відомими є дослідження про іннервацію матки, монографія про дермоїди черевної стінки, роботи з оперативної гінекології. Г. Ф. Писемський був редактором журналів «Українські медичні вісті», «Вопросы онкологии», ініціатором відкриття в Києві першої жіночої консультації для вагітних, створення колгоспних пологових будинків, організації родопомочі в сільській місцевості. У його клініці вперше в акушерсько-гінекологічній практиці в Україні здійснено переливання донорської крові.
Після Г. Ф. Писемського кафедру акушерства і гінекології Київського медичного інституту очолив професор 0.1. Крупський. Під його керівництвом розширювалася клінічна база, було створено біохімічну лабораторію. З 1936 р. існували вже дві кафедри акушерства і жіночих хвороб — на лікувальному і педіатричному факультетах.
Одним з основоположників акушерства в Україні був професор Київського медичного інституту Феодосій Онисимович Соколов (1870—1942). Його докторська дисертація «О солевом вливаний как методе лечения после острых кровопотерь» стала основою теоретичних положень щодо впливу трансфузії крові на організм. Широковідомими були праці Ф. О. Соколова «О лечении септического аборта», «Консервативнеє лечение миом». Маючи величезний досвід наукової і практичної роботи, він брав найдіяльнішу участь у роботі установ Охматдиту в Україні.
З 1938 по 1958 р. кафедру акушерства і гінекології № 1 лікувального факультету Київського медичного інституту очолював професор, член-кореспондент АН України Олександр Юдимович Лур`є, який був головним акушером-гінекологом Міністерства охорони здоров`я УРСР. Він запропонував проведення аналізу материнської смертності (материнські летальні комісії), що мало велике значення для підвищення якості родопомочі, а також знеболювання пологів (1935 р.), за що його було удостоєно Державної премії. Розпочалося розроблення єдиних положень з найважливіших питань акушерства (вузький таз, кесарів розтин, акушерська кровотеча тощо). Досвід України поширювався по всіх республіках Союзу. Збільшилася кількість ліжок оперативної гінекології, було відкрито відділення гінекологічної онкології, септичної гінекології, патології вагітності. У викладанні акушерства і гінекології більше уваги стали приділяти практичним заняттям. О. Ю. Лур`є запропонував свою модифікацію екстирпації матки за Вертгеймом у поєднанні з рентгене- та радійтерапією.
Кафедру акушерства і гінекології № 2 з 1938 р. очолював вихованець Київського медичного інституту професор Петро Михайлович Буйко (1895— 1943). Клініко-експериментальна праця «Хірургічне лікування міхурово-піхво-вих нориць у жінок» характеризує його як сміливого новатора, вченого-гу-маніста. З перших днів Другої світової війни П. М. Буйко пішов добровольцем на фронт. Пораненим був захоплений у полон, звідки втік. Брав активну участь у партизанському русі України. Був схоплений гестапо. Після жорстоких тортур 15 жовтня 1943 р. його було спалено живим у с. Ярошівка.
До 1953 р. кафедру акушерства і гінекології № 2 очолював заслужений діяч науки, професор О. М. Ольшанецький — автор одного з перших досліджень з історії вітчизняного акушерства і гінекології.
За ініціативою професора О. Ю. Лур`є, у повоєнні роки вперше в країні було організовано профілактичні онкологічні обстеження жінок, що дало змогу знизити смертність від раку. Завдяки активній науковій, лікувальній та організаційній діяльності кафедри акушерства і гінекології Київського медичного інституту знизилася смертність від акушерських кровотеч. Вперше було відкрито кабінети патології клімаксу, дитячої гінекології, удосконалено систему підвищення кваліфікації лікарів. У розвитку дитячої гінекології значна роль належить учням О. Ю. Лур`є — професорам Ю. О. Крупко-Большовій, І. Б. Вовк, а в онкологічній гінекології — В. К. Вінницькій, А. І. Євдокимову, В. Я. Зухер, Н. В. Свєчниковій та ін.
У 1959 р. кафедру очолив вихованець харківської школи професора 1.1. Грищенка Микола Сергійович Бакшеєв (1911—1974) — професор, головний акушер-гінеколог МОЗ УРСР. Він створив наукову школу, яка розробляла питання фізіології і патології скоротливої діяльності матки, емболії навколоплодовими водами, гестозу, гіпоксії плода й асфіксії новонародженого, хіміотерапії в онкогінекології. За монографію «Маткові кровотечі в акушерстві» М. С. Бакшеєв був удостоєний Державної премії ім В. Ф. Снєгірьова.
Справу М. С. Бакшеєва продовжу вали його послідовники: Т. Я. Калініченко видатний організатор охорони здоров`я в Україні, професор Раіса Іванівна Малихіна — відомий спеціаліст з проблем туберкульозу жіночих статевих органів. Завідувачами кафедр Київського медичного інституту (нині — Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця) є відомі українські вчені: професори В. С. Артамонов, В. Я. Голота, головний спеціаліст акушер-гінеколог МОЗ України — професор Б. М. Венцьковський Б.М.Венцьковський. Очолює акушерсько-гінекологічну службу України. Автор розробок по проблемам пізніх гестозів.
До 1990 р. кафедру акушерства та гінекології № 1 очолювала Г. К. Степанківська — член-кореспондент НАН, а потім — і АМН України, їй належать праці щодо вивчення механізмів регуляції пологової діяльності, розроблення методів раціонального ведення пологів. Професор Б. М. Венцьковський та вчені його школи зробили значний внесок у розвиток вітчизняної перинатології, упровадження нових методів діагностики стану плода (електро-, фонокардіографія, гормональні, біохімічні дослідження, допплерометрія, кар-діотокографія, амніоскопія), вивчення проблеми фізіології та патології матки під час вагітності і пологів, раціонального харчування вагітних, пізнього токсикозу вагітних, переношування вагітності, передчасних пологів, післяпологової інфекції, антенатальної охорони плода і новонародженого, онкогінеко-логії, туберкульозу.
Кафедру акушерства Київського інституту удосконалення лікарів (КІУЛ) було створено в 1918 р. на базі поліклініки Клінічного інституту Київського професійного союзу лікарів. Організатором і першим завідувачем кафедри був Григорій Федорович Писемський, а кафедру гінекології очолював професор В. Л. Лозинський. Учнями Г. Ф. Писемського були професори С. П. Виноградова, Е. Я. Янкелевич, К. М. Жмакін, В. П. Савицький, В. М. Хмєлевський. Л.І.Бубличенко (1958-1975 р.). Розрабляв проблему післяпологових інфекцій. Г.П.Писемський (1937-1962 р., Київ). Розроблял питання оперативної гінекології. Л.П.Буйко (1895-1943 р., Київ). Герой Радянського Союзу. Вивчав проблему материнського травматизму, займався організацією пологопомочі.
З 1971 по 1993 р. кафедру очолював професор Леонід Васильович Тимошенко видатний український учений-клініцист, член-кореспондент НАН України, АМН СРСР, РАМН, почесний член наукових товариств акушерів-гінекологів Болгарії, Угорщини, Югославії, член Європейської асоціації акушерів-гінекологів, лауреат Державної премії ім. В. Ф. Снєгірьова (1985), нагороджений медаллю Земельвейса за розвиток науки. Його по праву можна назвати одним із основоположників сучасного акушерства, перинатології та гінекології в Україні. Палкий вихователь науковців і лікарів, чуйний лікар, улюбленець студентської молоді, Л. В. Тимошенко спочатку очолював кафедру Львівського медичного інституту, де також створив наукову школу. Його послідовниками є 16 завідувачів кафедр провідних вузів України, серед яких — професори Євгенія Вікторівна Коханевич, Станіслав Сергійович Леуш, Юрій Петрович Вдовиченко та інші відомі вчені. Л. В. Тимошенко — автор понад 600 наукових праць, зокрема 20 монографій та навчальних посібників. Під його керівництвом виконано 85 кандидатських і 20 докторських дисертацій.
Створеним у 1936 р. Українським державним науково-дослідним інститутом охорони материнства і дитинства (Охматдит) ім. Н. К. Крупської (м. Київ) засновано журнал «Педіатрія, акушерство та гінекологія», який об`єднував навколо себе кращі наукові сили України. Згодом Український НДІ Охматдит, у якому працювали такі відомі вчені і практики, як професори Г. Ф. Писемський, В. М. Хмелєвський, С. П. Виноградова, академік А. П. Ніколаєв, було реорганізовано в Інститут педіатрії, акушерства та гінекології, який з 1994 р. перейшов під керівництво АМН України. У його становленні і розвитку вирішальна роль належить професору А. Г. Папу, академіку НАН і АМН України О. М. Лук`яновій, члену-кореспонденту АМН України, професору О. Г. Михайленку — автору багатьох монографій з проблем акушерства і перинатології, навчальних посібників: Физиологическое акушерство», «Патологическое акушерство», «Ситуационные задачи по акушерству і гине-кологии», «Гинекология» та ін.
Основними напрямами творчої діяльності інституту було розроблення проблем знеболювання пологів, регуляції пологової діяльності, акушерських кровотеч, гемолітичної хвороби плода і новонародженого, пізнього токсикозу вагітних, недоношування вагітності, гіпоксії плода і новонародженого (А. П. Ніколаєв, Л. В. Тимошенко, Г. К. Степанківська, А. Г. Коломійцева, В. П. Міхедко, Я. П. Сольський(Київ, Розроблял проблему акушерського і гінекологічного сепсису. Впровадил у практичне акушерство систему профілактики небажаної вагітності)., М. Л. Тараховський, С. П. Писарєва, А. В. Обухова, Т. Д. Трав`янко, Л. В. Діденко, Л. Є. Туманова, А. Я. Братущик та ін.). В. М. Хмелєвський одним із перших запропонував для лікування при гіпоксії плода уведення глюкози, кальцію хлориду, вітамінів групи В і аскорбінової кислоти (суміш Хмелєвського).
Монографію академіка Анатолія Петровича Ніколаєва (1896-1961) «Теория й практика обезболивания родов» (1953) перекладено і видано мовами багатьох зарубіжних країн (Франція, Німеччина, Чехословаччина, Італія, Аргентина). Його метод лікування при гіпоксії плода з використанням 40 % розчину глюкози (20 мл) з кардіазолом та інгаляцією кисню (тріада Ніколаєва) набув поширення в Україні, СРСР та за рубежем. Академік А. П. Ніколаєв, випускник медичного факультету Київського університету, працював завідувачем кафедри акушерства і гінекології Полтавського медичного інституту, був директором НДІ акушерства і гінекології АМН СРСР (м. Ленінград).
Наукова школа акушерів-гінекологів виникла в Харківському медичному інституті, де кафедрою керували професори П. X. Хажинський, Р. Л. Лівшина, а з 1946 по 1972 р. — заслужений діяч науки СРСР, патріарх сучасної школи українських акушерів-гінекологів, професор Іван Іванович Грищенко (1897—.1983). Прекрасний хірург і клініцист, І. І. Грищенко велику увагу приділяв відновлювальній хірургії при аномаліях розвитку статевих органів, сечостатевих і кишкових норицях. Він уперше в Україні організував центр для вивчення антропозоонозних захворювань в акушерстві; очолив роботу з вивчення проблем ізоантигенної несумісності крові матері і плода (перший у СРСР провів амніоцентез), виправлення аномалій положення плода за допомогою зовнішнього профілактичного повороту та фізичних вправ; розробляв питання генетики. Автор понад 130 наукових праць, у тому числі навчального посібника з акушерства, 4 монографій, він був також відповідальним секретарем першого складу редколегії журналу «ПАГ», членом редколегії журналу «Акушерство й гинекология». Під керівництвом І. І. Грищенка виконано 7 докторських і 52 кандидатські дисертації. Його учні очолили кафедри акушерства і гінекології у Києві (М. С. Бакшеєв, Р. І. Малихіна), Харкові, Одесі (В. А. Соляник-Шилейко), Запоріжжі, Тернополі.
Кафедрою акушерства і гінекології лікувального факультету Харківського державного університету з 1966 р. завідує заслужений діяч науки і техніки, академік НАН України, лауреат Державних премій СРСР та УРСР, професор В. І. Грищенко, який водночас очолює й Інститут проблем кріобіології та кріомедицини НАН України. Він зробив значний внесок щодо вивчення проблем кріохірургії (вперше в колишньому СРСР), перинатології, токсикозу вагітних, вивчив роль шишкоподібного тіла (епіфіза) у фізіології і патології жіночої репродуктивної системи. За монографію «Антенатальная смерть плода» був удостоєний премії ім. В. Ф. Снєгірьова АМН СРСР. Під його керівництвом здійснено першу в Україні ефективну спробу екстракорпорального запліднення. Експерт ВООЗ з проблем контролю за народжуваністю, радник програми «Репродукция человека»,В. І. Грищенко підготував 13 докторів і 83 канд. медичних наук. Він є членом редколегії журналів «Педіатрія, акушерство та гінекологія» і «Акушерство й гинекология» (Росія), головним редактором журналу «Проблеми кріобіології», головою медико-біологічної секції Пів-нічно-Східного наукового центру Національної академії наук України.
На кафедрі акушерства і гінекології педіатричного факультету в Харкові плідно працювала професор В. Ф. Матвєєва. Завідує кафедрою професор М. Г. Богдашкін — заслужений діяч науки і техніки України. Традиції харківської школи продовжують такі відомі фахівці в галузі перинатології, як професори О. Я. Гречаніна, О. В. Грищенко, М. О. Щербина, Л. Г. Назаренко, кандидат медичних наук Н. П. Веропотвелян (Кривий Ріг), їхні співробітники.
Перший Інститут охорони материнства і дитинства створено 1923 р. у Харкові; в 1928 р. такі інститути було відкрито в Києві, Одесі, Дніпропетровську, пізніше — у Львові і Мукачеві.
У 1936 р. було засновано кафедру акушерства і гінекології Вінницького медичного інституту, керівником якої став професор С. І. Топузе. Завідувачами кафедри були 0.0. Коган, Н. П. Верхацький, С. Б, Голубчин, Р. І. Штеренберг, Г. Н. Смирнов. Заслуга у створенні наукових шкіл на Вінниччині належить професорам Р. А. Вартапетову та М. К. Венцьковському. З вінницької школи вийшли такі відомі вчені, як професори Я. П. Сольський, П. Г. Жученко, П. П. Григоренко, Б. Ф. Мазорчук, А.Н. Гайструк, які розробляли проблеми гестозу, септичних ускладнень в акушерстві й гінекології, вивчали вплив екологічних чинників на організм матері і новонародженого. Власні наукові школи створили також професори В. К. Чайка (Донецьк), К. В. Воронін (Дніпропетровськ), Л. Б. Маркін (Львів), О. Я. Гречаніна (Харків), А. М. Рибалка (Крим), В. А. Соляник-Шилейко (Одеса).
Розвитком перинатології в Україні зумовлено створення наукових шкіл і кафедр перинатальної медицини у Дніпропетровську (проф. 3. М. Дубосарська), Одесі (проф. О. О. Зелінський), Харкові (проф. О. В. Грищенко, проф. О. Я. Гречаніна).
Радянське акушерство наполегливо опрацьовує багато питань, серед яких — полегшення перебігу вагітності, запобігання т. з. пізнім токсикозам та ін. ускладненням вагітності й родів, знеболювання родів, боротьба з надмірною втратою крові під час родів, з передчасними та затяжними родами, з травмою новонароджених, з мертвонароджуваністю і ранньою смертністю новонароджених, з материнською смертністю (взагалі мізерно малою) та ін. Розвиток радянського акушерства відбувається в тісному зв'язку з ін. галузями теоретич. і практич. медицини — фізіологією, хірургією, бактеріологією, гінекологією та ін.
В СРСР працює понад 100 кафедр акушерства. і науково-дослідних інститутів охорони материнства і дитинства, які готують кваліфіковані акушерські кадри і опрацьовують актуальні питання А. В УРСР на 1 січня 1959 розгорнуто 28 549 родильних ліжок; колгоспних родильних будинків було 7 306. В 1958 стаціонарна допомога була подана в містах 99,5% роділь, у сільс. місцевостях — 96,7%.
Треба зазначити, що питома вага стаціонарної родопомочі в Україні до Жовтневого перевороту дорівнювала лише 3—5%. Радянське законодавство передбачає всіляке сприяння материнству, створює сприятливі умови для вагітних і матерів. Ще 8. VII 1944 був виданий Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства й дитинства», про встановлення почесного звання «Мати-героїня» і заснування ордена «Материнська слава» і «Медалі материнства».
Розповсюдження отримало обезболювання пологів. Створені акушерсько-гінекологічні обєдннання — жіночі консультації і колгоспні пологові будинки. У 1972 р. У Радянському Союзі пологових ліжок було більше 223 тис.
Сторіччя характеризувались формуванням двох основних акушерських школ на Україні –Київської та Харківської. З 1902 року починається формування Одеської школи акушерів-гінекологів. Початком створення цієї школи стала організація кафедри акушерства і гінекології на базі медичного факультету Новоросійського університету. Першим завідувачем кафедрою став професор Василь Миколайович Массен (1902-1904). Закінчив з відзнакою Медико-хірургічну академію у 1887 р. У 1902 р. бувл переведен в Одесу, де організував кафедру акушерства і гінекології у Новоросійсьому університеті. У 1904 році він рапторо помер в перерві поміж лекціями.
Послідуючі 22 роки клініку очолював професор Всеволод Миколайович Орлов. Він же став ініціатором і організатором наукового товариства акушерів-гінекологів у Одесі (1927). Керуєма професором Орловим університетська клініка, розташована на вулиці Пастера, була на рівні провідних європейських клінік того часу. Всеволод Николаевич Орлов (1866—1927) зав. кафедрою акушерства і гінекології в 1905—1927 рр. У 1890 р. закінчив з премією Медико-хірургичну академію і був залишен для удосконалення на три роки при клініці професора А. І. Лебедєва. Прибув у 1905 р. в Одесу, прийнявся за організацію і обладнання учбового і діагностичного процесу на кафедрі акушерства і гінекології медицичного факультета Новоросійського університета. Створив музей мікро- і макроскопічних патолого-анатомічних препаратів, діапозитивів по акушерству і гінекології, організував кабінет фізичних методів лікування (електро-світло-терапія, грязелікування). Його учнями є професора В. Д. Брандт, Б. К. Гогоберидзе, В. А. Мишин, Г. Ф. Цомакион.
Герман Іванович Томсон (1862—1933) завідував кафедрою акушерства і гінекології у 1928—1929 рр. Георгій Федорович Цомакіон (1884—1939) завідував кафедрою акушерства і гінекології у 1930—1930 рр. Закінчив з відзнакою медичний факультет Новоросійського університета у 1910 р. В 1921—1930 гг. завідував кафедрою акушерства і гінекології Дніпропетровського медичного інститута.
Борис Костантинович Гогоберидзе (1884—1954) завідував кафедрою акушерства і гінекології у 1940—1941 рр. Закінчив з відзнакою медичний факультет Новоросійського університета у 1908 р.
Григорій Костянтинович Живатов (1891—1952) завідував кафедрою акушерства і гінекології педіатричного і санітарно-гігієнічного факультетів у 1936—1948 рр.
Ашот Моисеевич Агаронов (1895—1962) завідував кафедрою акушерства і гінекології лікувального факультета у 1945—1954 рр. Закінчив медичний факультет Киїевського університета у 1919 р.
З 1954 р.—зав.кафедрою акушерства і гінекології Єреванського медичного інститута.
Олександр Іванович Малінін (1890—1985) завідував кафедрою акушерства і гінекології лікувального факультета у 1954—1965 рр.
Іван Миколайович Рембез (1920) завідував кафедрою акушерства і гінекології лікувального факультета у 1965—1968 рр. З 1974 р. працював в Одесі в закладах охорони здоров΄я, а після — професором кафедри акушерства і гінекології факультета удосконалення лікарів Одеського медінститута.
Отже, завідувачі кафедр акушерства і гінек