Цю якість як рівень соціальної компетентності можна схарактеризувати за такими складовими:
☺пізнавальний компонент – рівень та зміст знань про людину, близьких та далеких людей, людей різного віку і статі (поінформованість);
☺ціннісний компонент – ставлення до людини, як найвищої цінності, повага до життя, діяльності, гідності кожного (гуманність);
☺емоційний компонент – інтерес до людей, прагнення спілкуватися з іншими, пізнавати їх, мати їхню прихильність, вміння співчувати, співпрацювати, розуміти емоції та почуття інших і керувати своїми власними почуттями у спілкуванні з ними (чуйність);
☺оцінний компонент – вміння оцінювати вчинки людей та їхні взаємини, бути толерантним, прагнення справедливо ставитися до всіх (справедливість);
☺поведінковий компонент – володіння етичними формами поведінки і спільної з іншими людьми діяльності, вміння спілкуватися, пропонувати, надавати і приймати допомогу, здійснювати моральні вчинки за власною волею (моральна активність).
|
|
Ціннісний підхід вимагає усвідомлення різних проявів людини, поцінування її індивідуальності. Наприклад, вихователі обговорюють з дошкільнятами такі питання: «Що ти знаєш про свою маму? Про свого татка? Скільки років їм? Якими вони були в твоєму віці? Що люблять твої батьки? Як можна піклуватися про них?
Вже мала дитина має усвідомлювати, що члени сім’ї пов’язані родинними зв’язками не лише з нею самою, а й між собою. Пропонується уявити собі таку сім’ю: мамо, тато, бабуся, десятирічний син і п’ятирічна донька. Потім поміркувати, як у вихідний день усі вони могли б відпочити? Або розповісти «Як твоя сім’я відпочивала у вихідний день?»
Слід також дати дітям змогу визначити своє місце і право у вирішенні родинних справ: «Мама вважає так, тато – ось так. А як пропонуєш ти?»
Педагогічна творчість вихователя здатна перетворити складні етичні визначення у цілком доступні для дошкільнят поняття; показати зв'язок як доброго в людських проявах (чесність, доброта, чуйність, допомога), так і недоброго, щоб діти розуміли причини помилок і вміли їх аналізувати та виправляти.
Наприклад, проводячи бесіду про чесність, можна запитати, чому люди говорять неправду (бояться покарання, хочуть здаватися кращими, ніж вони є насправді, бажають мати те, чого не заробили). Отже, у правди є вороги: страх, заздрість, жадібність.
Малих потрібно вчити аналізувати взаємини людей, виходячи з власного сприйняття їх. Скажімо, пояснити дітям, що таке душа, можна так: душа є домівкою наших почуттів. Прикладом стане розповідь про добрий ранок хлопчика Василька. Подібні розповіді допомагають дітям осягнути поняття «праця душі»: щоб собі самому було добре, треба робити добро людям, і тоді воно повернеться до тебе.
|
|
Поряд із традиційними засобами ознайомлення дошкільнят зі світом людей (екскурсії, зустрічі з цікавими людьми, етичні бесіди, заняття, спостереження, ігри соціальної тематики, читання художньої літератури) для здійснення завдань гуманістичного виховання знадобляться такі виховні технології:
– уроки Добра і краси, матеріалом для яких можуть слугувати етичні розповіді В.Сухомлинського;
– етичні казки;
– подорожі до країни Милосердя;
– психотехнології (гімнастика почуттів, енергетичні вправи «Жива вода», «Серце на долоні», «Теплі руки друга»);
– ігрові технології («Квітка доброти», «Дзвіночки совісті», «Промінчик людяності»);
– складання родового дерева, розглядання фотознімків, документів, листів та інших родових реліквій;
– проективні діагностичні методики («Моя сім'я», «Життя», «Добро», театралізовані вистави «Гостини», «Відвідини хворого», «Вітання з днем народження»).
Для роботи з гуманістичного виховання дітей, по-перше, ☺ потрібно провести діагностику стану виховання дітей у сім’ї. за одержаними результатами планувати роботу з батьками. Це випуски газет, родинні виставки захоплень. На батьківських вечорах хочеться, щоб батьки обмінювалися досвідом сімейного виховання. Надання батькам творчих завдань допоможе розвивати творчий потенціал кожної дитини. Ще хочеться разом з родинами провести свята Книги, свята Казки та інші свята і розваги.