Методичні рекомендації

При вивченні теми студентам слід виходити з того, що злочинність неповнолітніх – це система злочинів, які вчиняються особами від 14 до 18 років. Все більшого розвитку набуває окрема галузь кримінологічних знань – ювенальна (від лат. juvenalis – юнацький) кримінологію, що вивчає злочини, як вчинені неповнолітніми, так і злочини проти них, їх причини й умови, психологічні особливості неповнолітніх правопорушників, а також заходи протидії таким злочинам.

Міжнародно-правові документи, присвячені правам дітей, до яких відносять осіб до 18 років (зокрема, Декларація прав дитини 1959 р. і Конвенція про права дитини 1989 р.), націлюють усі держави на допомогу дітям та їх захист, на створення здорових умов життя та своєчасне розв’язання їхніх проблем. Але відсутність соціально сприятливих умов для саморозвитку дитини в сучасному українському суспільстві часто призводить до девіацій (відхилень) у поведінці підлітка, а потім і до вчинення злочинів.

Спостерігається стійка тенденція до зниження кількості злочинів, вчинених неповнолітніми: у 1999 р. – 37017; у 2000 – 37239; у 2001 р. – 36218; у 2002 – 32335; у 2003 р. – 31500; у 2004 р. – 21806; у 2005 – 26147; у 2006 р. – 19639; у 2007 – 18755; у 2008 р. – 15707; у 2009 – 12 596; у 2010 – 17230; у 2011 – 17800. Таким чином, злочинність неповнолітніх у середньому становить приблизно 3,6 % від всієї зареєстрованої в країні злочинності. Вказане, окрім суто кримінологічних фаторів, пов’язане із зменшенням загальної кількості неповнолітніх громадян в Україні у зв’язку із демографічною кризою та зниженням народжуваності.

Із загальної кількості вчинених неповнолітніми злочинів більше 68 % — тяжкі та особливо тяжкі. У структурі злочинів спостерігаються досить небезпечні процеси. Вони переважною більшістю мають корисливий і груповий характер. Насильницькі посягання підлітків все частіше мають імпульсивний характер з елементами жорстокості та цинізму. Найчастіше неповнолітні вчиняють такі види злочинів: крадіжки, грабежі, розбої, хуліганство, незаконне заволодіння транспортними засобами, зґвалтування, злочини у сфері обігу наркотичних засобів, тілесні ушкодження.

Слід звернути увагу на те, що у 80 % випадків злочинам передує девіантна поведінка: вживання алкоголю, наркотиків, ранні сексуальні стосунки, прояви вандалізму.

Злочинність неповнолітніх може бути охарактеризована такими тенденціями: 1) стрімко зростає рівень вживання наркотичних та інших токсичних речовин і, як наслідок, кількість злочинів, пов’язаних із наркотиками; 2) злочинність неповнолітніх стала жорстокішою. Багато в чому це пов’язано з тим, що досить часто агресивна та кримінальна поведінка позитивно відображається у засобах масової інформації, створюючи картину прийнятних норм у межах певних молодіжних субкультур; 3) аналогічно до загальної злочинності рівень злочинності неповнолітніх є в декілька разів вищим в урбанізованих регіонах; 4) спостерігається помітне зростання кількості насильницьких злочинів та злочинів, скоєних за обтяжуючих обставин, зокрема, злочинність неповнолітніх дедалі набуває більш організованого характеру. Понад 70 % неповнолітніх осіб вчиняють злочини у складі груп, у тому числі за участю дорослих.

Особистість неповнолітньої особи, яка вчинила злочин, слід розглядати як сукупність стійких, кримінологічно значущих властивостей особи у віці від 14 до 18 років, що обумовили вчинення нею злочину.

Протиправна поведінка неповнолітніх пов'язана насамперед з такими особливостями їхньої психіки, як підвищена навіюваність, не сформованість життєвих орієнтацій, юнацький негативізм, наслідування.

Процес становлення особистості одержав назву «соціалізація». Сутність цього процесу полягає в набутті неповнолітнім соціального досвіду позиціонування себе як члена суспільства та малих соціальних груп, а також адекватного сприйняття статусів та поведінки інших.

Для неповнолітніх правопорушників характерними є такі риси морально-психологічної та емоційно-вольової сфери: скептичність і байдужість щодо інших, відсутність інтелектуальних інтересів, емоційна нестійкість, дуже низький рівень законослухняної поведінки, жорстокість, підозрілість, тривожність, депресивність, низький самоконтроль, гіперзбудженість, фрустрація і низька самооцінка.

Поширеними є орієнтація на зовнішню підтримку і тенденція перекласти відповідальність за вчинки на інших. Це обумовлює домінування таких особистісних рис, як емоційна напруга, невпевненість у собі, підвищена чутливість до думок оточуючих, а також залежність від їх впливу.

При характеристиці причин і умов злочинності неповнолітніх на сучасному етапі розвитку нашого суспільства необхідно розглядати особливості дії загальних криміногенних процесів, явищ і ситуацій з урахуванням соціального статусу підлітків і їх соціально-психологічної характеристики як контингенту, що знаходиться в процесі активного формування особистості і в специфічних умовах життєдіяльності.

Одним із найважливіших етапів протидії злочинності неповнолітніх вважається її рання профілактика, оскільки вона є найбільш ефективною, оскільки спрямована на усунення і нейтралізацію джерел криміногенного впливу, які ще не встигли згубно вплинути на неповнолітню особу, або на зняття відносно слабких дефектів її особистості, що ще не перетворилися в стійку позицію (О.Г. Кальман).

В Україні діє достатня нормативно-правова база попередження злочинності неповнолітніх, функціонують необхідні органи та служби відповідно до Закону України «Про органи та служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей».

У 2009 році була прийнята Загальнодержавна програма «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року. В якій, зокрема, визначені основні напрями профілактичної діяльності з метою запобігання правопорушенням у дитячому середовищі, а саме: профілактика правопорушень з боку дітей, значне зменшення кількості злочинів, вчинених дітьми, приведення умов їх утримання у спеціальних установах для дітей у відповідність до міжнародних стандартів, зокрема положень Мінімальних стандартних правил ООН щодо здійснення правосуддя відносно неповнолітніх. З метою належного виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов'язань у частині забезпечення дітям особливого піклування та допомоги з боку держави, а також з огляду на рівень злочинності неповнолітніх у 2011 році була схвалена Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні.

Література:

1. Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх: правила ООН від 29 листопада 1985 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_211

2. Конвенція про права дитини: Конвенція ООН від 20 листопада 1989 року // Зібрання чинних міжнародних договорів України. – 1990. – № 1. – Ст. 205.

3. Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей: Закон України від 24 січня 1995 року № 20/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 6. – Ст. 35.

4. Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 30. – Ст. 142.

5. Про загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року: Закон України від 05 березня 2009 року № 1065–VI // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 29. – Ст. 395.

6. Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні: указ Президента України від 24 травня 2011року № 597/2011 // Офіційний вісник України. – 2011. – № 41. – стор. 9. – стаття 1663.

7. Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх: постанова Пленуму Верховного Суду від 16 квітня 2004 року № 5 // Вісник Верховного суду України. – 2004. – № 5. – Ст. 4.

8. Бандурка І. О. Протидія злочинам неповнолітніх, як форма кримінально-правового захисту прав дітей / І. О. Бандурка // Форум права. – 2014. – № 1. – С. 19–23.

9. Білоконь М. А. Запобігання злочинності неповнолітніх: досвід країн Європейського Союзу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримін. право та кримінологія; кримін.-викон. право” / Марія Анатоліївна Білоконь; НДІ вивчення проблем злочинності ім. В. В. Сташиса. – Харків, 2013. – 20 с.

10. Бугера О. І. Проблеми використання засобів масової інформації для запобігання злочинів серед неповнолітніх: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримін. право та кримінологія; кримін.-викон. право” / Олена Іванівна Бугера; Акад. адвокатури України. – К., 2006. – 20 с.

11. Виговський Д. Л. Кримінологічна характеристика впливу кримінальної субкультури на злочинність неповнолітніх в Україні / Д. Л. Виговський // Університетські наукові записки: часопис Хмельниц. університету управління та права: Право. Економіка. Управління. – 2011. – Вип. 1. – С. 283-290.

12. Волянюк О. Д. Характеристика засуджених осіб, які вчиняють правопорушення і злочини у виховних колоніях / О. Д. Волянюк // Держава і право: Юридичні і політичні науки: зб. наук. праць. – 2012. – Вип. 56. – С. 437-440.

13. Демчіхіна Є. С. Особливості кримінологічної характеристики неповнолітніх осіб, що вчиняють групові некорисливі насильницькі злочини / Є. С. Демчіхіна // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2013. – № 6. – С. 124-130.

14. Долгова А. И. Социально-психологические аспекты предупреждения преступности несовершеннолетних / А. И. Долгова. – М.: Юрид. лит-ра, 1986. – 350 с.

15. Дремин В. Н. Криминологический аналіз генезиса преступного поведения несовершеннолетних / В. Н. Дремин. – К.: Наукова думка, 1985. – С. 97-108.

16. Дремин В. Н. Общение несовершеннолетних с ранее судимими лицами как криминогенный фактор / В. Н. Дремин // Причины отдельных видов преступности и проблемы борьбы с ними: сб. науч. тр. / под. ред. А. И. Долговой. – М., 1989. – С. 162-167.

17. Дрьомін В. М. Культорологічний механізм формування кримінального середовища неповнолітніх / В. М. Дрьомін // Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи. Матеріали конференції. – Одеса: Юрид. Літ-ра, 2001. – С. 3-9.

18. Дремин В. Н. Лишение свободы в механизме уголовно-правового воздействия на несовершеннолетних преступников / В. Н. Дремин // Ювенальна політика та ювенальна юстиція в сучасній державі: матеріал міжнар. наук. конф. 21-22 вересня 2007 р., Одесса / за заг. ред. проф. Ю. М. Оборотова; ОНЮА. – Одеса: Фенікс, 2007. – С. 310-315.

19. Злочинність неповнолітніх: причини, наслідки та шляхи запобігання: навч. посібник / [С. І. Яковенко, Н. Ю. Максимова, Л. І. Мороз та ін.]. – К.: Вид. Паливода А. В., 2006. – 260 с.

20. Кальченко Т. Л. Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні спеціальними органами та установами: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Тетяна Леонідівна Кальченко. – Київ, 2004. – 21 с.

21. Корольчук В. В. Актуальні проблеми запобігання злочинам неповнолітніх / В. В. Корольчук // Науковий вісник Нац. акад. внутр. справ. – 2013. – № 1. – С. 176–182.

22. Крестовська Н. М. Ювенальне право України: історико-теоретичне дослідження: монографія / Н. М. Крестовська. – Одеса: Фенікс. – 2008. – 332 с.

23. Кримінологічна характеристика злочинів проти життя та здоров'я особи, що вчиняються неповнолітніми: монографія / за заг. ред. В. В. Голіни. – Харків: Кроссроуд. – 2007. – 156 с.

24. Моргун О. С. Кримінально-психологічні особливості злочинності неповнолітніх / О. С. Моргун // Наше право: Спеціалізоване видання. – 2012. – № 3. – ч. 1. – С. 151-157.

25. Немченко О. І. Запобігання злочинам, що вчиняються неповнолітніми з психічними відхиленнями: кримінологічні засади: монографія / О. І. Немченко. – Запоріжжя: Дніпропетр. Металург. – 2011. – 212 с.

26. Смоленський, Д. П. Віктимологічні чинники групової корисливої злочинності неповнолітніх / Д. П. Смоленський // Часопис Київського університету права. – 2010. – № 2. – С. 293-296.

27. Юзікова Н. С. Сучасна практика становлення європейських країн до вирішення проблем протидії суспільно небезпечним діянням непровнолітніх / Н. С. Юзікова // Право і суспільство. – 2010. – № 4. – С. 168-173.