Поняття простору і часу

ВСТУП

Проблеми простору і часу привертали увагу філософів і вчених з давніх часів. Це не дивно, оскільки все, що існує в світі має відношення до простору і часу, вони незримо охоплюють і входять в усе суще. Проте зрозуміти, що собою являють простір і час, вельми непросто, і різні мислителі по-різному пояснювали ці всім нам знайомі і одночасно загадкові феномени.

Філософія простору і часу – розділ філософії, що вивчає питання онтології, епістемології і сутності простору і часу. Основні теми включають, зокрема, наступні: чи існують простір і час незалежно від свідомості, чи існують вони незалежно один від одного, в чому причина суб'єктивно спостережуваної односпрямованісті часу, чи існують моменти часу, відмінні від справжнього і питання сутності особистості в часі.

Простір і час є загальними формами буття всіх матеріальних систем і процесів. Не існує об'єкта, який перебував би поза простором і часом, як немає простору і часу самих по собі, поза матерією, що рухається. Абсолютного простору як нескінченої порожньої протяжності не існує. Всюди є матерія в тих чи інших формах (речовина, поле), а простір виступає як загальна властивість (атрибут) матерії. Так само немає і абсолютного часу, час завжди нерозривно зв'язаний з рухом, розвитком матерії. Простір і час існують об'єктивно і незалежно від свідомості, але зовсім не від матерії.

Пройшло більше 2500 років з тієї пори, як було покладено початок осмисленню часу і простору, тим не менше, і інтерес до проблеми і суперечки філософів, фізиків і представників інших наук навколо визначення природи простору і часу анітрохи не знижуються. Значний інтерес до проблеми простору і часу природний і закономірний, вплив даних факторів на всі аспекти діяльності людини не можна переоцінити.

У зв'язку з цим метою даного реферату є розгляд і вивчення уявлень про простір і час. Відповідно до поставленої мети в роботі передбачається вирішити такі завдання: розглянути подання про простір; вивчити уявлення про час, розглянути основні концепції простору та часу.

Поняття простору і часу

Буття матерії характеризується не тільки системністю, рухом, але й формами її існування – простором і часом. У чому ж суть простору і часу?

Простір – є форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах. Загальне розуміння простору формується у людини в емпіричному досвіді при характеристиці матеріального об'єкту або множини таких об'єктів, що займають різне положення в просторі.

Час – є форма буття матерії, що виражає тривалість ЇЇ існування, послідовність зміни станів у змінюванні і розвитку всіх матеріальних систем. У природно-науковій літературі поняття час нерідко вживається як синонім поняття тривалість. На це звертав увагу англійський фізик і філософ Ісаак Ньютон. Поняття час виникає з порівняння різних станів одного і того ж об'єкту, який змінює свої властивості [4].

Простір і час нерозривно зв'язані між собою. Їх єдність проявляється у русі і розвитку матерії. Прагнення глибоко пізнати суть простору і часу пронизує усю матеріальну і духовну культуру людства. Невипадково ще в «Рамаяні», пам'ятнику духовного життя Стародавньої Індії, знання простору і часу віднесено до властивостей, що визначають гідність людини. Філософи і вчені розходилися в міркуваннях стосовно природи простору і часу та їх відносин до матерії.

Простір і час як об'єктивні форми буття матерії відрізняються від тих природничонаукових уявлень про них, які з прогресом природознавства і науки в цілому змінюються. У зв'язку з цим, крім реальних простору і часу, розрізняють перцептуальний (психологічний) і концептуальний простір і час.

Під перцептуальним простором і часом розуміють форми чуттєвого споглядання, відображення реальних простору і часу в чуттєвому сприйнятті суб'єкта, концептуальне простір і час – це наші знання, уявлення, які в підсумку виявляються більш або менш адекватним відображенням реальних простору і часу шляхом логічного мислення. Перцептуальний і концептуальний простір і час є формами відображення, матеріальної дійсності і разом з тим формами подальшого пізнання зовнішнього світу [3].

На рівні здорового глузду ми розуміємо час як щось, схоже на велику річку – на "річку часу". Час постає як потік, поточний з постійною швидкістю і тільки в одному напрямку. Захоплені цим потоком речі в міру руху зношуються, старіють і розпадаються в призначені ним строки. Джерело цієї річки приховано в глибині тисячоліть, не зрозуміло також куди тече ця наповнена подіями річка і чим вона може закінчитися. Простір же ми зазвичай уявляємо собі як гігантську і нерухому судину – вмістилище, в якому рухаються всі речі і відбуваються всі події.