Отруєння кислотами та лугами

Це отрути, які переважно діють у зоні первинного контакту. До них належать: концентровані кислоти, концентровані луги, фенол, формальдегід, перекис водню, спиртовий розчин йоду, перманга­нат калію та ін.

Дисоційовані кислоти (сірчана, соляна, азотна) діють своїми іонами водню, котрі, стикаючись з тканинами, зумовлюють їх дегід­ратацію, коагуляцію білків з утворенням кислих альбумінів.

Недисоційовані кислоти (більшість органічних) діють безпо­середньо цілою молекулою. У ділянці безпосередньої дії кислот виникає коагуляційний (сухий) некроз, але у надлишку діючої ре­човини відбувається розплавлення тканини. Особливо чутливими до іонів водню є судини та нервові волокна. При ураженні значних площин подразнюється велика кількість нервових закінчень і смерть може настати в перші години після отруєння від больового шоку. Якщо кислота руйнує стінку шлунку і потрапляє в черевну порожнину, смерть може настати від перитоніту. Руйнуючи суди­ни, кислоти потрапляють у кров, де частина Н-іонів нейтралізується лужністю крові. Під дією зазначених іонів реакція крові змінюється в кислий бік, що призводить до утворення метгемоглобіну і згор­тання крові. Розвивається гіпоксія, від якої, в першу чергу, страж­дає центральна нервова система (судоми, розширення зіниць, затьма­рення свідомості). Нарешті вільні Н-іони паралізують дихальний центр і настає смерть від асфіксії. Смерть ще може настати від ас­фіксії внаслідок ларингоспазму або набряку легенів при пероральному та інгаляційному надходженні отрути. Проходячи стравохо­дом, кислоти можуть призвести до його перфорації, що в подаль­шомуускладнюється гнійним медіастенітом, емпіємою плеври, кровотечею із зруйнованих судин, пневмонією, серцево-судинною недостатністю або токсичним нефрозом.

На відміну від кислот, концентровані лугидіють гідроксиль­ними групами, котрі зумовлюють омилювання жирів і гідроліз білків з утворенням лужних альбумінів, які розчиняються у воді. Тканини набрякають і пом'якшуються через те, що луги проника­ють значно глибше, ніж кислоти (колікваційний некроз). Уражені тканини набувають сірувато-білого кольору, а після утворення луж­ного гематину - буро-коричневого. Резорбція лугів спричинює некомпенсований алкалоз, а дія катіонів калію і амонію - глибокі порушення обміну речовин, що тягне розлад діяльності органів і систем. У першу чергу - серцево-судинної.

При пероральному введенні кислот і лугів до організму навколо рота на губах та підборідді сліди «хімічних опіків» у вигляді па­тьоків. Значні зміни спостерігаються також у стравоході, шлунку, дванадцятипалій кишці. Майже завжди наявний значний набряк тканин гортані, котрий може спричинити асфіксію.

Ступінь некрозу тканин при отруєнні кислотами та лугами за­лежить від їх концентрації, рівня дисоціації і тривалості контакту. Із збільшенням зазначених характеристик підвищується і ступінь некротизації.

Гістологічно виявляють дистрофічні зміни внутрішніх органів у вигляді випадіння жовчних пігментів гепатоцитів і дрібних некро­зів печінки, набухання слизової оболонки звивистих канальців нирок, їх некротичних змін та крововиливів у паренхіматозні ор­гани і стінки стравоходу, шлунку, дванадцятипалої кишки поблизу ділянок некрозів.

Для смертельного отруєння потрібно 5-10 мл соляної, 20-40 мл оцтової, близько 10 мл карболової кислоти, 20-40 мл лізолу. У по­буті найчастіше трапляється отруєння оцтовою кислотою у вигляді есенції (40-80% розчин кислоти), оскільки вона дуже поширена, бо застосовується у харчовій промисловості і вдома як приправа до страв та домішка при домашньому консервуванні.

Вже при зовнішньому дослідженні при отруєнні сірчаною, соляною чи азотною кислотоюпривертають до себе увагу сірувато-жовті плями навколо рота на місці патьоків з досить чіткими межами. Вони щільні на дотик, слизові оболонки губ можуть бути крихкими. Слизові оболонки язика, глотки, стравоходу щільні, сірого кольору, відшаровуються. Слизова оболонка шлунку темно-бура. Виняток становить отруєння азотною кислотою, коли вона має сірувато-жовтий колір. Такий колір утворюється через те, що кислота діє не тільки Н-іонами, а й аніонами, які розкладають білки.

Травний тракт звичайно далі дванадцятипалої кишки не вража­ється. Протягом усієї ураженої ділянки травного тракту визначається сильнокисла реакція середовища, але якщо у постраждалої особи було блювання, їй промивали шлунок, а залишки кислоти зв'язалися білками тканин, то реакція може бути і нейтральною. Слизові оболонки потовщені, щільні, крихкі. Вони заповнені згор­тками крові, які містять змінений гематин. Місцями слизова обо­лонка зруйнована на значну глибину, бувають перфорації стінки шлунку та стравоходу з проникненням кислот у черевну порожни­ну чи середостіння. Перфорація найчастіше спостерігається при дії концентрованої сірчаної кислоти, причому не обов'язково при­життєво. При перфорації після смерті дія кислоти, що вилилась, локалізована, а запальна реакція оточуючих тканин - відсутня.

Дія оцтової кислотихарактеризується сильним набряком сли­зової оболонки шлунку, яка має темно-червоний колір. Поряд з тим застосування льодяної оцтової кислоти супроводжується утворенням майже чорного кольору слизової оболонки шлунку. На відміну від сірчаної та хлористоводневої кислот, які діють одразу дуже великою кількістю Н-іонів, оцтова кислота діє невеликими їх порціями. І хоча одночасна дія Н-іонів виражена менше, триває вона значно довше. Тож і тяжкість ураження буде досить великою.

Смертельна доза при отруєнні їдким натрієм і їдким калієм - 10-20 мл, нашатирним спиртом - 25-30 мл. Діють луги переважно ОН-іонами.

На відміну від кислот, сліди хімічної дії лугів на шкірі навколо рота і по ходу травного шляху не мають чіткого відмежування від прилеглих тканин, які значно набряклі. Слизові оболонки ротової порожнини, глотки сіруватого кольору, набряклі. Шлунок м'який, слизова обо­лонка його набрякла, інфільтрована кров'ю і продуктами її розпаду, чорно-бурого або зеленувато-бурого кольору. Якщо людина вми­рає через кілька днів, може початися формування струпа. Перфо­рація спостерігається дуже рідко при застосуванні великої кіль­кості отрути високої концентрації, але луги продовжують свою дію і після смерті, просякаючи стінки шлунку, проникаючи у при­леглі органи і тканини, розм'якшуючи їх та надаючи сірого кольо­ру. Гістологічно при гострому отруєнні діагностують дистрофічні зміни внутрішніх органів, колікваційний некроз уражених слизо­вих оболонок, геморагічний набряк тканин, набряк і запальні змі­ни у трахеї, бронхах, легенях (бронхопневмонія).

Аміакможе проникати в організм у вигляді газу або насичено­го 33% водного розчину (нашатирний спирт). Має різкий, специ­фічний запах. Ступінь дисоціації їдкого амонію дуже невисокий - близько 1%, тому дія ОН-іонів досить слабка, хоча після тривалого впливу на слизову оболонку шлунку виникає її відшарування у вигляді пухирів з наступним їх некрозом. Аміак добре проникає через тканини у кров і, досягаючи мозку, діє на нього подразнююче. При надлишку аміаку може настати параліч нервової системи і смерть від асфіксії. На кров аміак справляє гемолізуючу дію і зу­мовлює утворення лужного гематину. Смертельна доза - 10-20 мл насиченого розчину (33%) або 25-50 мл аптечного (10%) нашатир­ного спирту. На розтині - слизові оболонки ротової порожнини, глотки, стравоходу яскраво-червоні, відшаровуються. Слизова обо­лонка шлунку також із відшаруваннями, яскраво-червона, іноді темно-червона. Кров часто має лаковий вигляд. Від тканин відчу­вається запах аміаку. Гістологічне дослідження виявляє пневмо­нію, у нирках прояви нефрозу, некроз звивистих канальців; роз­ширення з переповненням кров'ю судин головного мозку, вогнища розм'якшення і крововиливи у ньому.

Перекис водню.У медицині застосовують 3% водний розчин. Використовують ще й 33% розчин (пергідроль). Застосовується для промивання ран у медицині, для відбілювання тканин у про­мисловості, волосся - у побуті, протравлювання насіння - у сіль­ському господарстві. Смертельна доза пергідролю - 100 мл. Після вживання усередину дуже швидко втрачається свідомість, з'являється набряк гортані і глотки, зростає серцево-судинна не­достатність і через кілька годин або діб настає смерть. На розтині слизові оболонки гортані, глотки, стравоходу, шлунку - білувато-сірі, набряклі, нібито пінні, через велику кількість бульбашок газу. Іноді виділяється так багато газу, що може розірватися шлунок.

Перманганат калію- сильний окисник, що має подразнюваль­ні властивості. Водні розчини широко застосовують в медицині, сільському господарстві, лабораторній практиці. Отруєння трап­ляються як самогубства, нещасні випадки (переважно у дітей) та при введенні концентрованих розчинів у матку з метою перери­вання вагітності. Смертельна доза - 15-20 г. Після потрапляння отрути всередину розвивається набряк гортані, зв'язок голосової щілини, з'являються і швидко зростають явища серцево-судинної недостатності, аж до колапсу. При експертизі трупа виявляють коричнево-червоні струпи по ходу стравоходу та у шлунку, дистро­фічні зміни паренхіматозних органів (у першу чергу в печінці), явища бронхопневмонії.

Схожу картину отруєння дає і потрапляння до організму спир­тового розчину йоду.