Він для нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з небес, і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком

У третьому члені Символу віри говориться про втілення Сина Божого, тобто про те, як Син Божий зійшов з небес на землю, прийняв на Себе тіло людське (плоть), крім гріха, і став люди­ною, тобто прийняв не тільки тіло, але й душу людську і зробив­ся досконалою людиною, не перестаючи в той же час бути Богом - став Боголюдиною.

Син Божий зійшов з небес і став людиною (Боголюдиною) для того, щоб спасти нас - людей - від влади диявола, гріха і вічної смерті.

"Гріх є беззаконня" (1 Ін З, 4), тобто переступ Закону Божого. Гріх з'явився в людей від диявола, який спокусив у раю Єву, а че­рез неї - Адама, й умовив їх порушити заповідь Божу, тобто згрішити.

Гріхопадіння перших людей - Адама і Єви - розладнало при­роду людську. Гріх у людей затьмарив розум, волю і в тіло вніс хвороби і смерть. Люди стали страждати і вмирати, і самі, своїми. силами вже не могли перемогти в собі гріх і його наслідки: випра­вити розум, волю, серце і знищити смерть.

Це міг зробити тільки Сам Бог - Творець усього.

Милосердний Господь дав обіцянку (обітницю) людям, що на землю прийде Спаситель світу, Який визволить людей від влади диявола і вічної смерті.

Коли настав час спасіння, Син Божий вселився в пренепорочну Діву Марію і, після зішестя Святого Духа, прийняв від Неї людсь­ку природу - народився у надприродний спосіб "від Духа Свято­го і Марії Діви".

Пресвята Діва Марія походила з роду Авраама і царя Давида. Була Вона дочкою Іоакима та Анни. Пресвята Марія називається Дівою, тому що Вона, з любові до Бога, дала обітницю не виходи­ти заміж. Присно дівою Вона називається тому, що завжди пере­буває Дівою - до народження Спасителя, під час Його народжен­ня і після народження.

Св. православна Церква називає Діву Марію Богородицею і шанує її вище за всіх створених істот, не тільки людей, але й ан­гелів, - як "чеснішу від херувимів, і незрівнянно славнішу від се­рафимів", - оскільки вона Матір Самого Господа. Так, з натхнен­ня Святого Духа, назвала її праведна Єлизавета: "І звідки це мені, що Мати Господа мого прийшла до мене" (Див.: Лк 1, 43).

Господь Бог указує людям через Своїх пророків багато ознак пришестя у світ Спасителя.

Так, наприклад:

Пророк Ісая провістив, що Спаситель народиться від Діви (Див.: Іс. 7, 14) і з дивовижною ясністю провістив страждання Його (Див.: 1с. 53).

Пророк Михей провістив, що Спаситель народиться у Виф-леємі (Див.: Мих. 5, 2; Мф 2, 4-6).

Пророк Малахія провістив, що Спаситель прийде у створений заново єрусалимський храм і що перед Ним буде посланий Пред­теча, подібний до пророка Іллі (Див.: Мал. З, 1-15).

Пророк Захарія провістив урочистий вхід Спасителя в Єруса­лим на осляті (Див.: Зах. 9, 9).

Цар Давид у псалмі 21-у зобразив хресні страждання Спасите­ля з такою точністю, наче сам бачив їх біля хреста.

Пророк Даниїл за 490 років провістив термін явлення Спасите­ля, провістив Його хресну смерть, зруйнування храму, яке ста­неться після цього в Єрусалимі, і припинення старозавітних жертв (Див.: Дан. 9).

Коли Син Божий, Ісус Христос, прийшов на землю, то багато праведних людей пізнали Його як Спасителя світу. Східні муд­реці (волхви) упізнали Його по зірці, яка перед народженням Спасителя з'явилася на сході. Вифлеємські пастухи дізналися про Нього від ангелів. Симеон і Анна узнали Його за одкровен­ням Святого Духа, коли Він був принесений у храм. Іоан Хрести­тель узнав Його на річці Йордан, під час хрещення, коли зійшов на Нього Святий Дух у вигляді голуба і голос Бога Отця засвідчив: "Це є Син Мій улюблений, у Ньому Моє благовоління" (Див.: Мф 3, 17). Багато людей взнали Його за неперевершеністю Його вчення і особливо через чудеса, які Він чинив.

Наше спасіння Ісус Христос здійснив ученням Своїм, життям Своїм, смертю Своєю і Воскресінням Своїм.

Вчення Його буває для нас спасительним, коли ми приймаємо його всією душею, чинимо згідно з ним і життям своїм наслідуємо життя Спасителя. Як облудне слово диявола, прийняте першими людьми, зробилось в людях зерням гріха і смерті, так істинне сло­во Христове, щиро прийняте християнами, стає в них зерням свя­того і безсмертного життя.