Етап 4. Розтлумачення фактів. Осмислення матеріалу

І. Кант вважав що, ні поняття, ані чуття і самі по собі не дають знань. Чуття без понять — несвідомі, поняття без почуттів — порожні. Знання завжди є результатом єднання, синтезу почуттів і понять. На цій підставі Кант зосереджує увагу на емпіричному та теоретичному рівнях пізнання (що використовується донині) на відміну від чуттєвого та раціонального рівнів філософів-попередників. Умовою створення синтетичних суджень у природознавстві, за Кантом, є 12 категорій.

1. Розум і відчуття. Декарт стверджував, що мірою пізнання є розум; достовірним є тільки те, що він визнає ясним та виразним. Відчуття не становлять другої, поряд із розумом, інстанції. Відчуття є придатними до життя, а не до пізнання; так само як і почуття: вони дані інтелекту тільки для того, щоб повідомляти, що для людини є шкідливим, а зовсім не для того, щоб вказувати йому на істину; тому ми діємо проти природи, коли розглядаємо відчуття як джерело пізнання. Відчуття мають виключно практичне значення, тоді як функцію пізнання виконує тільки розум. Неправильним є навіть те, що відчуття це початок пізнання, до якого потім приєднується розум; відчуття - це тільки і можливість усвідомлення розумом власних вроджених ідей.

2. Істина і помилка, розум і воля. Переживання Декарт поділяв на два види: пасивні та активні. Коли я щось собі уявляю, коли я маю якусь ідею, тоді мої переживання є пасивними; натомість, коли я стверджую або заперечую, коли здійснюю судження, тоді поводжусь активно, тобто здійснюю акти. Відмінність між цими двома видами переживань особливо чітко проявляється при розгляді природи омани та помилки. Помилка та омана з'являються лише тоді, коли ми здійснюємо судження про ідеї, коли твердимо, що ідеї химери відповідає реальна істота. Судження не є виключно інтелектуальним актом, а актом рішення. згоди або незгоди. Ми помиляємося лише тоді, коли уявляємо собі химеру, а тоді коли приймаємо рішення, що уявленню химери відповідає реальний предмет; коли ми відкидаємо цю думку, тоді на основі цього ж самого уявлення химери отримуємо істина судження. Отже, істина і помилка - це результат визнання або заперечення, воля є тим, що влучає або помиляється знаходить істину або впадає в оману. Таким чином, теорія судження Декарта, а відтак й уся теорія пізнання мали волюнтаристський характер.

Отже, головним завданням філософії Р.Декарт, як і Ф.Бекон, вважає вироблення наукового методу мислення і пізнання ї і світу людиною, порівнює метод зі світильником, що допомагає ^: знайти правильний шлях людині, яка рухається у темряві. Мало мати добрий розум, головне — добре його застосовувати. Р.Декарт увійшов в історію як глибокий і логічно послідовний мислитель раціоналістичного напрямку.