Метод моделювання

Предмети і процеси всілякого порядку бувають у деяких відносинах подібними, аналогічними. Аналогічні, наприклад, географічна карта і місцевість, що вона зображує, фотографія предмета і сам це предмет.

Наявність подібності різних предметів дозволяє моделювати, тобто відтворювати один предмет (систему) за допомогою іншого, у чомусь аналогічного йому. Спосіб пізнання, що дозволяє за допомогою однієї системи (як правило, штучною, створеною людиною) відтворити іншу більш складну систему, що є об'єктом дослідження, називається науковим моделюванням, система ж, що відтворює об'єкт дослідження — її моделлю.

Модель є спрощене відтворення оригіналу, однак це спрощення не повинне бути довільним, надмірним, оскільки тоді губиться подібність моделі з оригіналом і вона не дає про оригінал власне кажучи ніякого знання.

Маються два класи моделей. Перший клас — матеріальні, тобто ті, що являють собою речовинне відтворення досліджуваного об'єкта (наприклад, електронні моделі нервової системи людини); другий клас — моделі ідеальні. Вони являють собою сукупність розумових елементів — математичних і інших формул, рівнянь, логічних символів, різного роду знаків і т.д.

Пізнавальні властивості моделювання визначаються тим, що вони займають проміжне місце між логічними й емпіричними методами, виступають як сполучну ланку між теорією і практикою, між почуттєвим і логічним пізнанням.

Модельне зображення явищ і процесів контррозвідувальної діяльності створює можливості уявного експериментування, тобто уявного програвання різних організаційно-тактичних варіантів з метою вибору найбільш оптимального.

Важливе місце в класі ідеальних моделей займають математичні моделі. Наявність подібності деяких кількісних характеристик різних предметів (явищ) дозволяє використовувати в їхньому дослідженні математичний апарат, зокрема, математичну логіку, теорію імовірностей, теорію множин і інші.

У перспективному плані подальший розвиток цього методу зв'язано з моделюванням явищ і процесів КРД на основі новітніх інформаційних технологій.

Цей метод дозволяє використовувати у розвіддіяльності моделі вивчаємого об`єкту, що допомагає при підготовці до роботи та при виконанні завдання. Використання методу моделювання бачимо в наступному прикладі: «Останнім часом в США активно розробляється концепція вербовочної роботи американської розвідки на 90-і роки. Ця концепція включає дослідження новітніх досягнень в галузі психоаналізу, теорії поведінки, вивчення психоемпічних особливостей особистості для моделювання вербовочних підходів. Націленість на вербування є характерною рисою процесу підбору, підготовки і використання кадрів ЦРУ. Здатність вербувати агентуру і працювати з нею є головним критерієм при відборі кадрів в розвідку» (6, с. 268).

Для навчання мистецтву розвідки і контррозвідки майбутні фахівці використовують різні модельовані ситуації. Багаточисельні вправи з вербовки учбових агентів, розвідці об`єктів, дають позитивні результати в подальший роботі. Чим більш реально буде змодельована учбова ситуація, тим легше буде працювати у майбутньому.

Крім того метод моделювання використовується при дезинформуванні противника: моделюються хибні об`єкти та дії навколо них, що відволікає діяльність розвідки від справжніх цілей.

Також з метою проникнення агентури у стан противника моделюється поведінка агента, його дії. Від точності моделювання залежить успіх операції.

Так у 1941 році наша розвідка провела операцію з підстави німецькому командуванню агента Дем`янова. П.Судоплатов пише: «Олександра Дем’янова (наш агент Гейне) познайомили з Глєбовим (людина, яка користувалася популярністю у аристократії). Між ними зав'язалися добрі відносини; Дем’янов виявляв жадібну цікавість до історії Росії, і у Глєбова була ностальгія за минулими часами. Після ретельної підготовки в грудні 1941 року Дем’янов перейшов фронт. Німецька фронтова група абверу віднеслася до перебіжчика з явним недовір'ям.

Його довго допитували, вимагали повідомити про дислокацію військ на лінії фронту, потім імітували розстріл (це був використаний метод моделювання). Нічого не дізнавшись, Олександра перевели до Смоленська. Там його допитували офіцери абверу з штабу «Валлі». Недовір'я стало поступово розсіватися. Олександр пройшов курс навчання в школі абверу. Єдиною трудністю для нього було приховувати, що він уміє працювати на рації і знає шифрувальну справу. Німці були буквально в захопленні, що завербували такого здатного агента. В лютому 1942 року німці закинули «Макса» (Дем’янова) на нашу територію. В своїх мемуарах Гелен вважав роботу «Макса» самим вражаючим прикладом успішної діяльності абверу в роки війни».

Таким чином точне моделювання дій нашого розвідника під дії агента німецької розвідки дозволило викрити більш 50 агентів ворога, 2 роки надавати німецькому командуванню дезинформацію, яку вони вважали дуже цінною, так «дезинформація «Гейне» - «Макса», як випливає із спогадів Гелена, сприяла також тому, що німці неодноразово переносили терміни наступу на Курській Дузі, а це було на руку Червоній Армії» (22, с. 248).

Контррозвідка також активно використовує метод моделювання при проведенні заходів, щодо посилення контррозвідувальної пропаганди. Так в Японії розробили модель «шпигуна», довели цю модель до громадян країни і таким чином вирішували питання, щодо пошуку осіб, які займаються розвідувальною діяльністю: «Публіці без кінця читають повчання про небезпеку шпигунства. Постійно проводяться спеціальні курси навчання і публікуються відповідні інструкції.

Надалі мені роз'яснили, до чого зводилися ці інструкції. Ну, по-перше, шпигуна - зрозуміло, він є представником білої раси, - було слід зразу ж розпізнавати на зовнішній вигляд. Згідно вказівок представників японської контррозвідки, цей зовнішній вигляд в точності відповідав вигляду шпигунів із старих пригодницьких фільмів. Зі всією серйозністю втлумачують, що якщо в будиночок заходить чоловік в пальті з піднятим коміром і в дорожньому капелюсі, з короткою люлькою в зубах, а то і з моноклем в оці, значить, це неодмінно шпигун. Це приклад наївного схематизму, який японська влада перенесла на комплекс шпигунства.

Одного разу один з поліцейських навіть попросив дозвіл оглянути наші ручки. Пізніше я взнав, що японці відчувають особливий страх перед авторучками, бо вважають, що з їх допомогою шпигуни проводять фотографування або різного роду вимірювання. Постійно велися також розмови про інфрачервоне проміння, за допомогою якого, нібито, шпигуни проробляли свої темні справи, і я не знаю, яка нав'язлива ідея примушувала японських контррозвідників думати, що білого шпигуна завжди можна розпізнати за тим, що він постійно «фотографує зверху вниз» (16, с.130).

Метод моделювання широко використовував Кім Філбі на практичних заняттях у Москві при підготовці розвідників: «В цих заняттях була своя система. Наперед пояснювалася тема, і ми до неї готувалися. Природно, починалося з теорії. Давалася загальна картина. Ну і обов'язковий елемент - практичні заняття. Те, що зараз називається «ролеві ігри». Хтось з нас виконував роль дипломата або журналіста, комерсанта. А Філбі відповідно виступав як співробітник британського МІДа або спецслужби.... Заняття проходили раз на тиждень, з вересня по травень-червень, звичайно в середу-четвер, з трьох до шести. Завдання були різні - познайомитися, сподобатися, отримати інформацію, переконати...» (див. Газета «Труд Украины» №227 від 8.12.1998 р.).