Стан фізичного виховання і спорту в Україні

Реалізація будь-якої практичної концепції розвитку фізичного виховання і спорту, а також окремих її складових неможлива без чіткого визначення організаційно-управлінських, нормативно- правових та інших у нових соціально-економічних умовах, які склалися в Україні наприкінці минулого століття. Здійснюються заходи, спрямовані на формування, і вдосконалення сфери фізичної культури і спорту. Протягом 1994-1997 рр. реалізувалася Державна програма розвитку фізичної культури і спорту, однак, незважаючи на це, рівень розвитку цієї галузі у нашій країні не задовольняє суспільство за багатьма показниками. Недооцінюються її можливості у формуванні здорового способу життя та зміцненні здоров'я громадян, профілактиці шкідливих звичок, передусім серед молоді, та у розв'язанні інших важливих соціально-економічних проблем. Нагальним залишається питання забезпечення оптимальної рухової активності у структурі життєдіяльності і дозвілля громадян.

Складних проблем не позбавлена й існуюча в Україні система спорту. Серед них найбільш актуальною є низька ефективність дійового механізму масового залучення дітей до початкових занять спортом, відбору найбільш обдарованих з них та вдосконалення їх майстерності на етапах багаторічної спортивної підготовки. З початку 1990-х років чисельність контингенту дітей і підлітків, залучених до регулярних занять у дитячо-юнацьких спортивних школах, підліткових фізкультурно-спортивних клубах за місцем проживання, у спортивних секціях підприємств, установ та організацій, скоротилася на 620 тис. осіб. Згортання цієї роботи негативно позначилося на стані здоров'я дітей і підлітків, призвело до посилення антисоціальних проявів серед зазначеного контингенту.

Не відповідає сучасним вимогам рівень забезпечення підготовки та участі національних збірних команд у найпрестижніших світових змаганнях, проведення міжнародних і всеукраїнських спортивних заходів.

Зміна відносин і форм власності, стрімкий спад виробництва у промисловості та в аграрному секторі, глибока економічна криза - усе це спричинило згортання фізкультурно-масової роботи у виробничій сфері. З 1991 р. кількість підприємств та організацій, які проводили фізкультурно-оздоровчу роботу, зменшилася на 15,5 тис. одиниць, а кількість осіб, залучених до цього процесу, більш ніж на млн. чоловік, або на 56%, інструкторів зі спорту, які працювали у виробничих колективах, на 5,7 тис. чоловік. Це викликало значне погіршення не тільки ситуації з резервним спортом, але й рекреації фізичного і психічного стану найбільш працездатної частини населення, а також молоді, що зумовило значне зростання захворюваності і посилення проявів негативних тенденцій у суспільстві.

Не набуло соціально важливого значення вирішення проблем, пов'язаних із нагальною необхідністю створення розгалуженої мережи сучасних спортивних споруд, як для потреб спорту вищих досягнень, так і для потреб масового спорту.

Напруженою є ситуація щодо кадрового забезпечення сфери фізичної культури і спорту. З одною боку, спостерігається значне перевищення реальних потреб кількості вищих навчальних закладів, що готують фахівців з фізичної культури і спорту, а з другого - практика фізкультурно-спортивної роботи постійно відчуває нестачу кваліфікованих, кадрів. Зазначені проблеми розвитку галузі та зумовлені ними негативні соціальні наслідки адекватно не відображенні в суспільній свідомості, як проблеми загально-соціального значення.

Сьогодні існує потреба у проведенні якісних змін у сфері фізичної культури і спорту на основі використання сучасних підходів, об'єднання зусиль зацікавлених організацій і широких верств населення. Особливої актуальності набуває визначення стратегічних напрямів розвитку цієї сфери, прогнозування перспективних процесів у ній, використання системного і програмно-цільового підходу у розробленні та здійсненні практичних заходів.

Ці напрями і заходи визначають систему суспільних поглядів на роль, організаційну побудову і функціонування сфери фізичної культури і спорту в України на довгостроковий період з урахуванням стратегії розвитку нашої держави і світового досвіду, а їх основною метою є орієнтація українського суспільства на поетапне формування ефективної моделі розвитку фізичної культури і спорту на демократичних і гуманістичних засадах.

В основу розроблених заходів покладено ідею віддання переваги загальнолюдським цінностям, задоволення потреб кожного громадянина країни у належних умовах для занять фізичною культурою і спортом. Конкретна людина має стати і головним об'єктом, і суб'єктом сфери фізичної культури і спорту.

Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту, а також відповідні статті нової редакції Закону України "про фізичну культуру і спорт", які врегульовують діяльність галузі, також передбачають, що економічна діяльність у сфері фізичної культури і спорту спрямовуватиметься на задоволення потреб населення України у фізкультурно-спортивних послугах високої якості і сприятиме зростанню ділової активності суб'єктів усіх секторів цієї сфери, гармонізації їх економічних відносин з іншими суб'єктами господарювання.

З огляду на соціально-економічну і політичну ситуацію н Україні, а також на перспективи інтеграції держави у світову спільноту, пріоритетним напрямом державної політики залишається розвиток олімпійського спорту. У державному секторі сфери фізичної культури і спорту здійснюватимуться основні заходи з фінансового, кадрового, матеріально-технічного, наукового, медичного й інформаційного забезпечення підготовки українських спортсменів до участі в Олімпійських іграх, чемпіонатах світу, Європи та інших офіційних міжнародних змаганнях. Діяльність федерацій і олімпійських видів спорту буде спрямована на розв'язання завдань, олімпійської підготовки переважно за державним замовленням.

Розвиток видів спорту, які не входять до програми Олімпійських ігор, слід забезпечувати переважно зусиллями відповідних федерацій, що спиратимуться у своїй діяльності на державну підтримку. Держава буде і надалі законодавчо, фінансово і матеріально-технічно підтримувати розвиток спорту інвалідів в Україні й виступи національних збірних команд у Паралімпійських і Дефлімпійських іграх та інших міжнародних спортивних змаганнях інвалідів.

Також передбачено умови для подальшого розвитку професійного спорту, що функціонуватиме на комерційних засадах із використанням переважно недержавних джерел фінансування. На законодавчому рівні регулюватимуться економічні і трудові відносини, здійснюватимуться заходи із соціального захисту спортсменів-професіоналів.

Украй важливими є завдання, пов'язані зі створенням мережі сучасних спортивних споруд, для забезпечення високоякісного навчально-тренувального процесу і змагальної діяльності спортсменів, удосконалення системи підготовки і підвищення кваліфікації тренерських кадрів вищого рівня, використання сучасного спортивного обладнання та екіпіровки спортсменів, застосуванням новітніх педагогічних, медико-біологічних і психологічних засобів, науково обгрунтованих технологій підвищення ефективності діяльності спортсменів.

Визначальним напрямом удосконалення управління сферою фізичної культури і спорту в Україні є створення механізму для ефективного поєднання зусиль суб'єктів її державного, громадського та приватного секторів. Передбачається посилення ролі громадського і приватного секторів. Важливим чинником має бути робота, спрямована на забезпечення раціонального співвідношення у розвитку фізичного виховання, спорту для всіх, дитячо-юнацького і резервного спорту, спорту вищих досягнень.

Нова редакція Закону України "Про фізичну культуру і спорт"та зміни до Закону, відповідними статтями посилює процеси демократизації і децентралізації такого управління з чітким визначенням меж повноважень і відповідальності суб'єктів державного сектора сфери фізичної культури і спорту.

Таким чином, удосконалення діючої в державі системи фізичної культури і спорту дозволить визначити стратегію подальшого її розвитку та закласти основи для створення життєздатної системи зміцнення здоров'я населення як необхідної умови подальшого розвитку спорту вищих досягнень.