Склад і використання земель зв'язку та енергетики

Розвиток і вдосконалення поштового та електричного зв'язку здійснюються відповідно до Комплексної програми створення єдиної національної системи зв'язку. Суспільні відносини у цій галузі регулюються Законом України “Про зв'язок” та іншими актами законодавства.До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під і повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку (ст. 75 ЗК).До складу цих земель Закон “Про зв'язок” відносить земельні ділянки, надані для будівництва й експлуатації підземних кабельних, повітряних ліній зв'язку, та проводового мовлення, морських кабельних лінії зв'язку, під кабелі зв'язку при переходах через судноплавні та сплавні річки, озера, водосховища і канали, під надземні та підземні підсилювальні (регенераційні) пункти, радіорелейних, тропосферних, супутникових ліній зв'язку, телевізійних, радіомовних і приймально-передавальних радіостанцій і центрів з антенними системами, будинків, споруд та інших об'єктів, необхідних для експлуатації, технічного переоснащення та реконструкції систем електрозв'язку і підприємств поштового зв'язку.
Суб'єктам зв'язку земельні ділянки надаються у власність постійне користування (на період експлуатації засобів, споруд і мереж) або на умовах оренди (на період їх будівництва).Правове регулювання використання земель зв'язку здійснюється Земельним кодексом, Законом України “Про зв'язок”, Правилами охорони ліній зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 1996 р., і Правилами користування телеграфним зв'язком, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 р.Уздовж повітряних, підземних і підводних ліній електрозв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінюючих споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній, встановлюються охоронні зони, а у разі потреби створюються просіки.
У межах охоронних зон без письмової згоди підприємств, у віданні яких перебувають лінії зв'язку, а також без присутності їх представника забороняється: проводити сільськогосподарські та земляні роботи на глибині більше як 0,3 м; виконувати різного виду будівельні, монтажні, вибухові і земляні роботи, а також розрівнювати ґрунт за допомогою бульдозера, екскаватора, скрепера, грейдера тощо.
На підприємства, установи, організації та громадян, яким надано у власність чи користування земельні ділянки, у межах яких проходять лінії зв'язку та проводового мовлення, покладено відповідальність за проведення робіт на цих ділянках. Вони також зобов'язані вживати належних заходів для забезпечення охорони зазначених ліній.Умови проведення робіт у межах охоронних зон кабельних і повітряних ліній зв'язку та проводового мовлення обов'язкові для всіх юридичних осіб незалежно від відомчої належності та форми власності, а також громадян, які виконують будь-які роботи у зазначених зонах.Відповідно до ст. 76 ЗК України землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єкти транспортування електроенергії до користувача. Ці землі задовольняють потреби електроенергетики.

5. Склад і використання земель оборони та іншого призначення

Землі оборони включають земельні ділянки, які відведені для організації охорони державного кордону, дислокації військових частин, розміщення і функціонування підприємств та установ, діяльність яких безпосередньо пов'язана із забезпеченням обороноздатності країни чи окремих оборонних об'єктів та ін. Крім того, до земель оборони належать землі, зайняті військово-морськими базами, полігонами, військовими таборами, військовими складами тощо. Задоволення потреб оборони пов'язане з використанням відповідних земель для таких конкретних цілей, як: формування, підготовка і підтримання у необхідній бойовій готовності Збройних Сил України та інших військових формувань (розміщення військових частин, установ та інших об'єктів, проведення вчень та ін.); розробка, виробництво і вдосконалення озброєння і військової техніки (розміщення випробувальних полігонів та ін.); створення запасів матеріальних ресурсів мобілізаційного резерву (розміщення складів, сховищ та ін.).

Цільове призначення земель оборони, характер їх використання та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій зумовлює перебування їх тільки в державній та комунальній власності.При цьому здебільшого землі для потреб оборони є об'єктом права саме державної власності. Лише в деяких випадках певні земельні ділянки із земель оборони можуть передаватись у комунальну власність. Така можливість випливає зі ст. 84 ЗК України.

Суб'єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації Збройних Сил України, інші військові формування, які функціонують як самостійні юридичні особи. Земельні ділянки цим суб'єктам надаються головним чином у постійне користування. Незалежно від завдань і функцій, покладених на користувачів землями оборони, вони користуються загальними для всіх землекористувачів правами, а також виконують відповідні обов'язки, пов'язані із забезпеченням раціонального використання та належної охорони земельних ресурсів.

За потреби тимчасово зайняти певну земельну ділянку (наприклад, для проведення заходів, пов'язаних з потребами оборони) вона не вилучається (викуповується) у землекористувача чи власника землі. Використання цієї ділянки і приведення її у стан, придатний для використання за цільовим призначенням, а також відшкодування збитків здійснюються у порядку, встановленому Земельним кодексом.
Навколо військових та інших оборонних об'єктів створюються зони особливого режиму використання земель, правовий режим яких закріплений ст. 115 ЗК України. Метою створення таких зон є забезпечення належного функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Різновидом зазначених зон є прикордонна смуга, у межах якої здійснюється діяльність з охорони державного кордону. Згідно з Законом України “Про державний кордон України”1вона встановлюється Кабінетом Міністрів і має на меті забезпечувати на державному кордоні належний порядок. Ця смуга формується безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок та інших водойм з урахуванням місцевих особливостей та умов. До складу прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення. У її межах діє особливий режим використання земель.

Згідно з ч. З ст. 115 ЗК України розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону. До прийняття спеціального закону діють вимоги щодо режиму використання земельних ділянок у межах прикордонної смуги закріплені Законом України “Про державний кордон України” та постановою Кабінету Міністрів України “Про прикордонний режим” від 27 липня 1998 р.. Наприклад, проведення робіт у її межах потребує отримання дозволу, який надають і здійснюють Прикордонні війська разом з органами внутрішніх справ.
Діяльність з охорони державного кордону здійснюється також у межах контрольованих прикордонних районів.

Специфіка правового режиму земель оборони полягає і у можливості встановлення заборонних зон. Заборонні зони — це території з особливим режимом землекористування, який визначається характером оборонного об'єкта. їх можуть встановлювати як у межах земель, наданих для потреб оборони, так і за їх межами, тобто на суміжних земельних ділянках. У зв'язку з цим розрізняють внутрішні і зовнішні заборонні зони. Внутрішні заборонні зони встановлюють у межах території земельних ділянок, що перебувають у користуванні військових частин. їх розміри і правовий режим визначаються у рішеннях про надання земельних ділянок. Встановлення внутрішніх заборонних зон пов'язане із забороною проходу чи проїзду через певні земельні ділянки земель оборони для сторонніх осіб. Органи, у віданні яких перебувають землі оборони, можуть встановлювати на своїх земельних ділянках внутрішні заборонні зони будь-якого характеру. Обмежувальний режим цих зон має відповідати правилам утримання та експлуатації конкретних оборонних об'єктів.

Зовнішні заборонні зони розташовуються за межами військових частин і залишаються у користуванні чи власності суміжних суб'єктів. їх встановлюють виключно ті органами державного управління, які надавали земельні ділянки для потреб оборони. Ці органи визначають і зміст обмежень у зовнішніх зонах.
Залежно від характеру оборонного об'єкта можуть встановлюватися й інші обмеження. Так, за погодженням з місцевими органами влади і місцевого самоврядування у межах заборонних зон можуть бути обмежені прохід і проїзд, купання тощо.

Земельні ділянки у межах територій зовнішніх заборонних зон залишаються у власності або в користуванні тих суб'єктів, яким вони були надані, і використовуються ними з додержанням зазначених вище обмежень. Строки і порядок проведення робіт у цих зонах мають обов'язково погоджуватися з командуванням військової частини.

Як раніше зазначалося, чинне законодавство не закріплює вичерпного переліку видів використання земель несільськогосподарського призначення, правовий режим яких визначається приписами гл. 13 ЗК України. Законодавець не обмежується землями оборони, а говорить і про землі іншого призначення, які з врахуванням характеру спеціальних завдань можуть входити до складу цієї самостійної категорії земель. Йдеться, зокрема, Про землі Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань та деякі інші, проведення інвентаризації яких до 1 січня 2005 року повинен забезпечити Кабінет Міністрів України.