Конституція України як джерело земельного права

Конституція України як основний закон держави є базою структури всього законодавства і посідає чільне місце серед джерел земельного права. Конституційні норми передбачають правові засади регулювання відносин власності в Україні загалом, а також права власності в Україні зокрема. Право власності на землю в Україні гарантується, набувається й реалізується громадянами, юридичними особами, державою виключно відповідно до закону. Конституція як Основний закон країни має найвищу юри­дичну силу, а її норми є юридичними нормами прямої дії. Конституційні норми є юридичною основою для формування і функціонування національної правової системи. Отже, Кон­ституція є фундаментальним джерелом всіх галузей права, у тому числі й земельного.

Усі конституційні норми, що регулюють відносини щодо використання та охорони земель можна умовно поділити на 4 основні групи:

1) положення, що встановлюють основи правового режиму землі як природного об'єкта і природного ресурсу: земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу (ст. 13); земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави; право власності на землю гаран­тується. Це право набувається і реалізується громадянами, юри­дичними особами та державою винятково відповідно до закону (ст. 14);

2) положення, що закріплюють право громадян на землю: ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним; примусове відчу­ження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості; кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гід­ності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41); громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст. 24); іноземці та особи без громадянства користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Кон­ституцією, законами чи міжнародними договорами (ст. 26). Слід наголосити, що, закріплюючи принцип свободи власника щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою, яка йому належить, Конституція чітко визначає межі таких свобод, що обумовлені гарантіями прав і законних інтере­сів інших осіб і забезпеченням екологічної безпеки на території країни;

3) положення, що визначають компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування щодо використання і охорони земель. Ці положення закріплені в нормах, що регламентують загально-правову компетенцію органів державної влади і місце­вого самоврядування, і не мають чіткої галузевої конкретизації;

4) положення, що закріплюють: право кожного на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище; на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища, що не може бути засекречена (ст. 50); правосуб'єктність держави в сфері охорони навколишньої природного середовища, що озна­чає забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території країни (ст. 16); обов'язок кожного гро­мадянина не завдавати шкоди природі, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66); відповідальність власника за погіршення екологічної ситуації і природних якостей землі (ч. 7 ст. 41). Конституція містить велику кількість інших норм загального характеру, пов'язаних з вирішенням питань щодо використання і охорони земель.

Висновок. Конституція України, є головним джерелом земельного права. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати її нормам. До звичайних законів, як джерел земельного права, відносяться правові акти, що містять норми земельного права як галузі, а також норми, які є в актах інших галузей національного і міжнародного законодавства, тій чи іншій їх частині, де вони регулюють земельні відносини.