Методичні рекомендації до семінарського заняття

На сьогодні, в нових умовах господарювання, все більшого розповсюдження набуває контрактна форма трудового договору.

Саме розповсюдження такої форми обумовлено необхідністю щонайповнішого врахування особистих якостей працівників, змісту та специфіки їх професійної діяльності, й забезпечення належної відповідальності за виконувану роботу. В трудовому законодавстві України поняття й визначення змісту контракту було введено в 1991 році Кодексом законів про працю (ст. 21, ч.3) від 20.03.1991г. Згідно цього документа контракт є особливою формою трудового договору, де терміни його дії, права та обов'язки, відповідальність (включаючи матеріальну), оплата і організація праці працівника, умови припинення дії договору (у тому числі дострокового), можуть встановлюватися за погодженням сторін. В договірній формі існують два принципові положення:

Перше – контракт є особливою формою трудового договору, тобто спеціальною формою угоди між працівником та власником або керівником організації, в якій працівник зобов'язаний виконувати роботу, визначену цим договором і правилами внутрішнього розпорядку, а власник (керівник) організації зобов'язаний оплачувати працівнику заробітну плату й забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці, які передбачені законодавством про працю, колективним договором і даним контрактом;

Друге - контракт, на відмінну від «звичайного трудового договору», надає можливість його сторонам самостійно домовлятися з багатьох питань, які в інших видах трудового договору жорстко регламентуються законодавством і тому не можуть бути замінені навіть самими сторонами трудового договору.

Контракт може розглядатися як форма відмови від централізованого регулювання умов праці та її оплати на користь договірного встановлення умов праці.

Контракт є одночасно і юридичною формою найму працівників та формою, яка регламентує трудові обов'язки чи регулює взаємні права або обов'язки, й є формою, яка визначає умови оплати праці. Укладання контракту є підставою для виникнення трудових відносин.

Контрактна форма має на увазі виконання трудових функцій, які, по-перше, детально конкретизуються щодо працівника, по-друге, об'єднуються з визначенням результату праці. Контракт завжди має термін, який характеризує час його дії.

На відміну від трудового договору, контракт завжди оформлюється у письмовій формі, в контракті надається не тільки по елементна характеристика всіх обов'язків працівника, але і визначається конкретний результат, якого необхідно добитися.

Необхідно відзначити, що контрактна форма трудового договору створює взаємну матеріальну відповідальність сторін як за підвищення кваліфікації, так і за безпосередні результати, або інші обов'язки. Трудовий стаж працівника у разі переходу на контрактну форму (навіть на одному підприємстві), ділитися на декілька етапів, з обов'язковим контролем виконання сторонами взаємних обов'язків.

Оскільки практика свідчить про те, що переміщення або навіть підвищення на посаді, в межах однієї організації, мало впливають на трудову активність працівника, то в контрактній формі трудових відносин особливе місце займають типізація функцій, з метою визначення всіх видів (у тому числі і складних) обов'язків окремих фахівців. Таким чином, можливо поділити за сферами застосування та побудувати по типам різнобічні контрактні форми. Це можуть бути галузеві контракти, розділені для робочих і службовців, інших типових форм (наприклад, для вчителів, санітарів, працівників продовольчих і непродовольчих магазинів тощо.).

В правилах побудови контрактів виділяються функції, завдання з одного боку, й реальна можливість переукладення контракту, або припинення його дії – з іншого. Повинен бути визначений чіткий контроль за виконання конкретних, певних робіт, взаємну матеріальну відповідальність, умови роботи, оцінку безпосередніх результатів, інші обов'язки. Письмова форма контракту обумовлює регулювання відносин між сторонами, закріплює юридичну обґрунтованість трудових відносин.

Переваги контрактної форми трудового договору визначаються її специфічними особливостями, у тому числі й тим, що це є особливий вид тимчасової угоди з елементами цивільно-правового договору підряду, що передбачає орієнтацію на конкретні результати роботи, стабільну якість праці, зростання її ефективності. А впровадження додаткової відповідальності як працівника, так і роботодавця сприяє чіткому й ретельному виконанню трудової функції, виявленню ініціативи і самостійності працівників та створенню роботодавцем сприятливих умов для виконання трудових функцій.

Застосування контрактної форми є доцільним перш за все в тих випадках, коли виконання роботи вимагає від виконавця особливих ділових якостей, здібностей і професійних навиків, ініціативи й самостійності, відповідальності.

Недоліками контрактної форми можливо рахувати строковий характер трудових відносин, при яких посилюється залежність найманих працівників від роботодавців, що призводить до невпевненості в майбутньому й до стану психологічного дискомфорту.

Принциповими є і питання термінів та форм контракту. Контракт є тимчасовим трудовим договором, тобто таким, термін дії якого встановлюється сторонами при обопільній угоді.

Під час найму на роботу за контрактом необхідно дотримуватися загальних норм оформлення трудових відносин, оскільки можуть виникнути певні труднощі у тому випадку, коли на контрактну форму переходять працівники, які вже мають діючі трудові договори.

Системи й розміри оплати праці встановлюються підприємствами самостійно в колективному договорі. Матеріальне стимулювання не є застиглим, постійним, воно придбаває нові елементи, залежно від безлічі умов, змін, форм і методів ведення господарської діяльності.

Істотними методами матеріальної мотивації, в країнах з розвинутою економікою, можуть бути такі нетрадиційні напрацювання, як:

1. Свобода діяльності економістів й менеджерів, повна їх самостійність, тобто право вибору, яке дозволене законодавством.

2. В створенні сприятливих умов об'єктивно зацікавлений і власник, й менеджер, а також і найманий працівник. Кожний боїться втратити своє джерело доходу, що є однією із причин функціонування механізму соціального партнерства.

3. Підвищення індивідуальної продуктивності персоналу за умови, що воно може досягатися тільки за конкретно поставлену мету або розширення самостійності дій в роботі, що у свою чергу вимагає змін в системі матеріальної мотивації.

Такі схеми участі в прибутках (партнерства) можливо згрупувати в три основні групи:

1) тільки участь в прибутках;

2) участь в прибутках у поєднанні із певною формою партнерства, через придбання, на пільгових умовах, акцій компаній;

3) участь у прибутках, через придбання привілейованих акцій, без права голосу, тобто без партнерства.