Перевірка виконання договірних відносин з покупцями

За ринкових відносин на зміну централізованій системі управління та постачання і укладання договорів з покупцями відповідно до виділених фондів прийшла система вільного підприємництва. Вона ґрунтується на добровільних угодах постачальників із покупцями відповідно до системи попиту і пропозиції. Покупці самостійно знаходять постачальників та визначають порядок укладання договорів з ними. Проте і в умовах ринку система договірних відносин постачальників із покупцями не втрачає своєї актуальності. За існування конкуренції підприємство може втратити ринки збуту продукції через недостатню організацію договірних угод, що може призвести до спаду виробництва. Тому основне завдання перевірки виконання договірних відносин із покупцями - це з'ясування законності та обгрунтованості укладення договорів із постачальниками, виконання їх умов та перевірка здійснення взаєморозрахунків по операціях з реалізації продукції покупцям. Під час перевірки особливу увагу звертають на можливі випадки недоцільного укладання договорів.

Перевірка укладання договорів тісно пов'язана з перевіркою їх виконання. Виконання договорів про постачання продукції покупцям багато в чому залежить від якості роботи кожної виробничої ланки підприємства. Перевірку виконання договорів потрібно пов'язувати з роботою підрозділів підприємства, яких стосується випуск продукції. Ревізор, перевіряючи виконання зобов'язань з постачання продукції покупцям, має знати, що недопостачання має компенсуватися постачанням у наступний період (місяць, квартал, рік) і що не враховуються покриття недопостачання продукції одним покупцям постачанням іншим покупцям, а також перекриття недопостачання однієї продукції іншою.

Щоб визначити виконання договірних зобов'язань щодо І постачання продукції покупцям, потрібно запланований V (договірний обсяг реалізації за відповідний період: місяць, квартал, рік), за винятком суми недопостачання продукції, порівняти з прогнозованою (запланованою) сумою реалізації продукції.

Фактичний обсяг постачання продукції можна визначити | відніманням суми недопоставленої продукції від вартості її постачання, що було передбачено планом (договорами) за відповідний період від початку року.

Виконання договорів слід перевіряти не тільки у вартісному, а й у натуральному виразі за кількістю укладених договорів і фактичним їх виконанням.

Для того щоб об'єктивно оцінити виконання договірних зобов'язань щодо кожного укладеного договору потрібно враховувати недопостачання продукції за кількістю, строками постачань, якістю та асортиментом. Це дає змогу обґрунтовано визначити виконання договірних зобов'язань на постачання продукції. При цьому з'ясовують, що саме негативно вплинуло на їх виконання. Щоб комплексно вивчити цих причини цього потрібно пов'язати перевірку виконання договірних зобов'язань з перевіркою обсягу реалізації продукції за кількістю, вартістю, строками реалізації.

Виконання договірних зобов'язань постачання продукції І покупцям перевіряють на підставі реєстрів оперативного обліку (книг, журналів, карток), які веде комерційний відділ за кількістю, асортиментом, якістю, строком постачання, ритмічністю відвантаження її покупцям.

В ринкових умовах успішне виконання договірних зобов'язань залежить від організації оперативної роботи зі збуту продукції, яка полягає в забезпечені чітко налагодженого оперативного контролю за реалізацією продукції покупцям. При перевірці виконання договірних зобов'язань на постачання продукції покупцям порівнюють дані реєстрів оперативного обліку з даними журналу реєстрації відвантажень, відомостями обліку відвантажень і реалізації продукції (форма № 16) та первинними документами, що підтверджують реалізацію продукції покупцям. Це дає змогу виявити факти неповного відображення в оперативному обліку і звітності реалізації продукції окремим покупцям.

Ревізори повинні звертати увагу на протоколи розбіжностей постачальників і покупців та рішення господарського суду зі спірних питань.

Під час ревізії з'ясовують, чи здійснюють керівники підприємств систематичний оперативний контроль та облік виконання укладених господарських договорів, враховуючи, що потрібно не тільки своєчасно

вживати санкцій за порушення договірних зобов'язань, а й запобігати цим порушенням.

Штрафні санкції передбачаються за порушення строків від-| вантаження, за постачання неякісної продукції, за некомплектність, відсутність або неналежне маркування продукції та в інших випадках.

На основі журналу реєстрації договорів з покупцями і замовниками та карток обліку виконання договорів на постачання готових виробів ревізори перевіряють ступінь виконання договорів і застосування санкцій за порушення їхніх зобов'язань.

Якщо встановлено факти повернення готової продукції покупцям через її невідповідність чинним стандартам або технічним умовам, то з'ясовують причини цього, виявляють конкретних винуватців, обчислюють розміри завданих підприємству збитків.

На самому підприємстві здійснюється оперативний контроль за рухом готової продукції. Так, щомісяця зіставляють показники облікових реєстрів із даними книги залишків готової продукції, перевіряють стан запасів готової продукції на складі, своєчасність її оприбуткування й відвантаження.

Усі виявлені порушення ревізор узагальнює в нагромаджувальній відомості, де зазначає повну назву покупців, вид і кількість відвантаженої продукції за договірними зобов'язаннями, фактичне виконання зобов'язань, розміри і причини недопостачання та інші порушення договорів.

3. Контроль і ревізія фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства характеризується розміщенням і використанням коштів (активів) і джерел їх формування (статутного, додаткового, резервного, неоплаченого, вилученого капіталів) та зобов’язань, тобто пасивів. Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 “ Загальні вимоги до фінансової звітності” активи являють собою ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Під час ревізії фінансового стану підприємства у першу чергу необхідно застосовувати розрахунково-аналітичні методи контролю, які ґрунтуються на застосуванні прийомів і способів аналізу фінансового стану підприємства. Застосування цих методів під час контролю дає можливість виявити фактори, які визначають фінансовий стан підприємства. Зокрема, такими факторами можуть бути: виконання фінансового плану і поповнення при потребі власного обігового капіталу за рахунок доходів; швидкість обертання активів. Основним сигнальним показником фінансового стану підприємства виступає його платоспроможність, що являє собою спроможність своєчасно задовольнити платіжні вимоги постачальників відповідно до господарських договорів, інших кредиторів та банків щодо повернення кредитів і зобов’язань та своєчасного розрахування з бюджетом за податками і платежами.

Показник платоспроможності може бути визначений відношенням поточних (оборотних) активів до поточних (короткострокових) пасивів. У системі дії цього показника велике значення має визначення показника швидкої платоспроможності, що являє собою відношення більш швидких активів (грошових коштів і дебіторської заборгованості), що реалізуються, до поточних пасивів (поточних активів). Поряд з цим визначають показник абсолютної платоспроможності, що являє собою відношення грошових коштів до поточних активів. Так можна визначити ту частку, яку може підприємство заплатити в даний час.

Показник платоспроможності суттєво впливає на стан ділової активності підприємства та її ефективність. Показник ділової активності дає можливість ревізору визначити оборотність запасів, обіговість дебіторської заборгованості, основних засобів та оборотність всіх активів. Оборотність запасів визначається відношенням собівартості суми реалізованої продукції до суми запасів щодо балансу (або до її середньої суми за звітний період) та тривалістю одного обороту, що являє собою відношення кількості днів року до кількості оборотів запасів. Для здійснення висновків за цими показниками доцільно застосовувати методи їх порівняння в динаміці.

Оборотність дебіторської заборгованості являє собою відношення обсягу продаж до суми дебіторської заборгованості щодо балансу (або до її середньої суми за звітний період). Оборотність її характеризується середнім періодом повернення заборгованості, що визначається відношенням кількості днів звітного періоду до кількості оборотів цієї заборгованості за звітний період.

Ділова активність підприємства залежить від оборотності основних засобів та всіх активів, що також повинно аналізуватись у динаміці. Оборотність основних засобів визначається відношенням обсягу продажу до суми основних запасів щодо балансу (або до середньої суми за звітний період). Це дозволяє встановити фондовіддачу. Оборотність всіх активів являє собою відношення суми продажу до суми активів щодо балансу (або до середньої їх суми за звітний період). Велике значення для перевірки й оцінки фінансового стану підприємства має вертикальний, структурний аналіз активу і пасиву балансу. Наприклад, на підставі співвідношення власного і залученого капіталів ревізор може зробити висновки про автономність підприємства в умовах ринкової економіки. При цьому особливе значення має трендовий аналіз окремих статей балансу за більш тривалий період із використанням, як правило, економіко-математичних методів (середній приріст, визначення функцій), що дає можливість з’ясувати поведінку даної статті балансу та інші. Для визначення змін фінансового стану за певний період (рік) ревізор може скласти порівняльну таблицю аналітичного балансу (аналітичне групування) статей активу і пасиву балансу, що дає можливість дослідити динаміку і структуру стану тих або інших статей балансу. Для одержання загальної оцінки динаміки фінансового стану за певний період під час ревізії здійснюється порівняння підсумків балансу зі зміною фінансових результатів за цей період. Наприклад, із зміною виторгу від реалізації продукції, інформація про що знаходиться у формі № 3 “Звіт про рух грошових коштів”, порівняння здійснюється шляхом зіставлення коефіцієнтів К(б) (коефіцієнт балансу) і К(в) (коефіцієнт виторгу), які показують приріст відповідно до виторгу від реалізації продукції і середнього значення підсумку балансу за звітний період. Якщо К(б) > К(в), то це означає, що у звітному періоді використання фінансових результатів підприємства було більш ефективним, ніж у минулому році і навпаки – К(б) < К(в) – менш ефективним. Аналогічні порівняння здійснюються і за іншими статтями балансу.

Поряд із визначенням загальної характеристики фінансового стану і його зміни за звітний період важливе значення під час ревізії має дослідження абсолютних показників фінансової стабільності підприємства. Для визначення цих показників вирішальне значення має складання балансової моделі, яка орієнтовано має такий вигляд:

F + E3 + Ep = Кв + Дп + Кп + Рк,

де F – основні засоби й інвестиції;

Е3 – запаси і затрати;

Ер – грошові кошти, короткострокові фінансові інвестиції, розрахунки (дебеторська заборгованість) та інші активи;

Кв – капітал власний;

Дп – довгострокові позички;

Кп – короткострокові позички;

Рк – розрахунки (кредиторська заборгованість).

Враховуючи, що довгострокові показники направляються переважно на придбання основних засобів і на капітальні інвестиції, перебудуємо вихідну балансову формулу:

Е3 + Ер = [(Кв + Дп) + F] + [Кп + Рк].

Звідси можна зробити висновок, що при обмеженні

Е3 ≤ (Кв + Дп) – F

буде виконана умова платоспроможності підприємства, тобто грошові кошти, короткострокові фінансові зобов’язання й авансові розрахунки перекриють короткотермінову заборгованість підприємства (Кп + Рк):

∑р ≥ Кп + Рк.

Отже, співвідношенням вартості матеріальних обігових активів і величини власного та залученого капіталів, що формують ці активи, можна визначити стійкість фінансового стану.

При контролі фінансового стану потрібно також визначити показник чистого робочого капіталу, що являє собою різницю між поточними активами і поточними пасивами.

Не менш важливим є визначення показників заборгованості (структури капіталу), що включають у себе показники загальної та довгострокової заборгованості. Перший показник являє собою відношення всієї суми заборгованості до суми всіх активів. Оптимальне значення цього показника становитиме тенденція, де показник загальної заборгованості < 50 % (більш оптимальним і менш ризиковим буде показник загальної заборгованості в розмірі 25–30 %).

Другий показник полягає в визначенні довгострокової заборгованості, що являє собою відношення довгострокової заборгованості до власного капіталу.

Під час контролю важливе значення має визначення показників рентабельності, що може здійснюватись різними методами (за валовим доходом, операційним прибутком та за чистим прибутком). У всіх випадках рентабельність являє собою відношення певних показників до обсягу реалізації. Суть першого методу (за валовими доходами) являє собою відношення валового доходу до обсягу реалізації; другого (операційного) – відношення операційного прибутку (прибутку від операційної діяльності) до обсягу реалізації; третього (за чистим прибутком) – відношення чистого прибутку до обсягу реалізації. В умовах ринкової економіки підприємство або підприємець більше зацікавлений у чистому прибутку (після сплати всіх платежів до бюджету), і тому в цих умовах доцільно брати обсяг реалізації продукції без податку на додану вартість.

При ревізії фінансового стану підприємства потрібно звертати увагу не тільки на рентабельність від операційної діяльності, але й на рентабельність інвестицій. Для цього визначають, яка їх рентабельність (відношення чистого прибутку до суми активів), строк окупності інвестицій (що являє собою відношення 100 % окупності інвестицій до їх рентабельності у відсотках).

Крім цього, визначають, яка рентабельність власного капіталу у процентному відношенні чистого прибутку до власного капіталу і його окупність (відношення 100 % до його рентабельності у відсотках).

Певний вплив на фінансовий стан підприємства справляє також дохід на акції. Тому під час ревізії перевіряють правильність визначення цього показника як відношення чистого прибутку (без суми дивідендів за привілейовані акції) до кількості звичайних акцій.