Теория правил: Х.Л.А.Харт (р. 1907)

Харт аргументирует свою теорию, изображая общество, анало­гичное примитивным сообществам, структура которых основы­вается на первичных правилах исполнения обязанностей. Эти правила содержат ограничения на свободное использование си­лы, не поощряют воровства и обмана. В то время как в таком об­ществе существует напряженность между теми, кто соблюдает правила, и теми, кто их отвергает, эти последние должны состав­лять меньшинство, поскольку в противном случае общество не могло бы выжить.

Такая простая форма социального контроля, указывает Харт, страдает тремя недостатками: неопределенностью соци­альной структуры, статическим характером правил и неэф­фективностью и расплывчатостью характера социального давления, обеспечивающего выполнение правил. Исправление этих недостатков достигается добавлением к первичным пра­вилам трех вторичных: правило признания, правило измене­ния и правило правосудия. Неопределенность социальной структуры преодолевается введением правила признания, благодаря которому правила поведения признаются имеющи­ми обязательный характер. Это правило, таким образом, дает надежный способ рассеять какие-либо сомнения относитель­но существования первичных правил. Статический характер правил исправляется введением правила изменения, которое разрешает определенному человеку или группе лиц вводить новые первичные правила жизни сообщества. И, наконец, неэфективность и расплывчатый характер социального давле­ния преодолевается правилами правосудия, которые позволя­ют отдельным лицам принимать властные решения по поводу нарушения первичных правил в той или иной конкретной си­туации.

Таким образом, первичные правила налагают обязанно­сти, а вторичные наделяют властью. Суть правовой системы, считает Харт, заключается в соединении первичных правил, устанавливающих обязанности, с вторичными правилами признания, изменения и правосудия.

Итак, его аналитическая позитивистская теория права ре­шает важнейшую задачу, а именно: объединяет проблемы признания и социального повиновения, которые считаются существенными элементами права исторической (Савиньи) и социологической (Эрлих) теорий и которые рассматриваются далее в связи с проблемами власти, команды и санкции, счи­тающимися важнейшими аспектами права, в теориях других аналитических позитивистов (Остин и Кельзен, которые рас­сматривались нами ранее).

Правовий позитивізм і марксиська теорія права. Раніше вважалось, що марксиська теорія носила класовий характер, а на справді - чисто позитивіський характер. Приймалася система права і право зводилося до вказаних законів.

Прецедентне право виходить з ідеї природнього права, яке не властиве марсистській теорії. Формалізм, бюрократизм - це все позитивні принципи. По природі, марксиське право носило позотивіський характер.

Зараз у нас формується ідея прецеденту.

Нормативізм Г. Кельзена: чисте право і право реальне.

Г. Кельзін відомий юрист XX століття. Він один із засновників неопозитивізму. Написав конституцію нейтральних країн після розпаду Автро-Угорської імперії. Має великі заслуги у міжнародному праві.

Г.Кельзін з одного боку позитивіст і виступає як послідовник неокантіанства. Значний вплив феноменологічної філософії права.

Сутність концепції Кельзіна є у тому, що він опирається на реальне право. Право для нього - це норма як належне. Його концепція нормативіська.

Що таке чисте право?

Кожна наука має об`єкт, предмет. А що таке право саме по собі, яке не залежить ні від моралі, ні від політики, суспільсва, економіки. Правознавство вивчає чисте право - це норма, належне. Належне - це ідеальне, якого немає в реальності, апріорне. Дійсність - недосконала. Право утворює ієрархію норм.

Грунт-норма - найбільш загальна, яка вже ні з чого не випливає і існує сама по собі. Грунт-норма: поступай так, як вказано в конституції. Для норм конституційного права більш загальним виступає саме грунт-норма.

Яке значення має його схема? Кожна концепція права виявляє реальний аспект права. Що є костяком права? - це нормативний характер.

Основою права виступає ієрархія норм права. Внутрішню субстанцію права складає якраз норма. Чиста норма відірвана від реальності, але вона впливає на реальність і все ж таки ніколи не стикаються одна з одною.

Навіщо ж нам треба ця чиста норма? Норми формують напрямки законотворчості.

В класичній формі відображені ідеї юридичного позитивізму у праці БЕРГБОМ “Юриспруденция и философия”.

Тема 9. ПСИХОЛОГІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВА

1. Зв`язок психології і права: онтогносеологічні засади психологізації права.

2. Психологічна концепція права Леона Петражицького.

3. Філософія фрейдизму та психоаналіз правовідносин.

4. Судова сексологія та психоаналітична універсалізація природи злочину.

5. Основні типи сучасних психологічних концепцій права.

Зв`язок психології і права: онтогносеологічні засади психологізації права. В 20-ті роки нашого століття розпочалася ера психологізації права. Чи є для цього підстави? Що таке право реальне? В якій формі воно існує? Право - це моє почуття. Право починається і закінчується правосвідомістю, емоційним життям людини. Все наше свідоме життя складається з почуттів. Правосвідомість - це стихія правових почуттів, так само як і право. Право виступає як правове почуття. Право - це не фарба розбрискана по білому листку. Воно стає правом, коли торкається нашого почуття. Основною субстанцією права виступає правове почуття. Воно є джерелом права. Реальне право - це те, що виходить з почуття людини.

Онтологічний аспект: право породжується психологією. Основою права є правове почуття.

Гносеологічний аспект: законодавство, норми права формуються із психологічного почуття.

Законодавство, яке формується в нормах права, відображає правове почуття і направлено на психологію людини, його волю. Звідси абсолютизується значення психології для права.

Психологічна концепція права Леона Петражицького.

Законодавство направлено на психологію людини. В психологічних концепціях абсолютизується значення психології для права. Засновником психологічного напрямку був Леон Петражицький. Він звернув увагу на психологічну основу права і почав будувати психологічну концепцію права, яка викликала цілий шквал протестів. Він звів право до психології.

Крім психології права він є засновником науки ”політика права”. Завдання цієї науки - як розвивати законодавство в певних соціальних умовах, щоб воно було ефективним. Основний твір Птражицького - “Теория права и государства с точки зрения теории нравственности” в 2-х томах.

Петражицький не з`явився несподівано зі своєю ідеєю. Ідея значимості психології для права зріла давно. Наприклад, інтуїтивізм Анрі Бергсона, філософія безсвідомого Гартмана, психоаналіз Фрейда.

Петражицький розрізняє мораль і право слідуючим чином: моральні імпульси носять імперативний характер, а правові норми - імперативно-атрибутивний характер. Останнє означає, що в правовому переживанні нерозривно пов`язані права і обов`язки. Для моралі ж характерні тільки обов`язки (імперативи).

Л.Петражицький стверджував, що право виникає із почуття.

Філософія фрейдизму та психоаналіз правовідносин. Психоаналіз - це одна з філософсько-психологічних концепцій XX століття, яка відобразилась на тлумаченні права. Фрейд розкрив нову структуру свідомості:

- Я;

- ВОНО;

- Супер-ЕГО (межа між моральними принципами, цензура). “Ми не господарі у власному будинку”.

Безсвідоме диктує нашу поведінку. Психоаналіз дав пояснення цілої групи злочинів, антисоціальної поведінки. Безсвідоме складається із сукупності наших природних інстинктів. Через над-Я ми ці інстинкти зв`язуємо з соціальними нормами, моральними вимогами і виступаємо як істоти соціальні. Кожен інстинкт життєвозначимий для людини. Задоволення цього інстинкту приносить насолоду. Тому в безсвідомому діє принцип насолоди. Але є один інстинкт, який приносить на найбільшу насолоду. Це сексуальний інстинкт. Все соціальна поведінка визначаються сексуальним інстинктом. Інстинкт продовження роду - це інстинкт життя. Але в структурі безсвідомого є і протилежний інстинкт - інстинкт руйнування, потяг до смерті. Останній інстинкт може бути розвинутий більше, сильніше. Садизм, жорстокість - існує на рівні задоволення інстинкту, що штовхає до злочинної поведінки і мова йде не лише про вбивства і сексуальні злочини. Якщо взяти інші форми антисоціальної поведінки, вони теж керуються безсвідомим.

Чезаро Ломброзе: злочин має психологічне походження. Стверджував антропологічні причини злочинів. Певний генотип людини є передумовою до злочинної поведінки і визначає схильність до злочину. Імпульси руйнації в таких людей розвинуті більш сильніше, а моральне виховання більш слабке. Сучасні французські криміналісти навіть стверджують, що у злочинців певний тип хромосом, тоді чи можна говорити про вину людини?

Основні типи сучасних психологічних концепцій прав:.

1. Використання біхевіоризму (психічна поведінка особи) та неофрейдизму в праві в концепції Фрагека.

2. Психологізм соціології права Р.Паунда.

3. Суперечка кодифікаційного та правового почуття в концепції А. Хохе.

4. Правовий інстинкт в концепції А. Штурма.

5. Психологічне розширення джерел права в концепції М. Рулепфа.

Тема10: ФЕНОМЕНОЛОГІЧНА ФІЛОСОФІЯ ПРАВА.

1. Виникнення та сутність феноменологічної філософії права.

2. Феноменологія права як метод пізнання його апріорної структури.

3. Феноменологічно-правова редукція. Ноематичний і ноетичний аналіз.

4. Правові ейдоси і феноменологічна природа права.

5. Основні напрямки сучасної феноменології права.

Виникнення та сутність феноменологічної філософії права. Самий складний напрямок філософії XX століття: Едмонд Гуссерль. Хоча філософія і розвивалась сотню років, але вона не є наукою. Завдав проблему: філософія як строга наука. Філософія і логіка наскрізь пронизані психологізмом. Різко виступив проти психологізації логіки. Гуссерль видає “Логічні дослідження” в 2-х томах. З ними пов`язаний революційний переворот в розумінні філософії. Сформував новий предмет філософії і запровадив новий метод філософького дослідження. Це дало поштовх до десятка нових напрямків. Гуссерль заявив, що філософія повинна бути вченням про чисте пізнання. Предметом дослідження повинні виступати феномени чистої свідомості, а методом їх дослідження повинно бути феноменологічна редукція. Гуссерль аналізує свідомість. Ми відображаємо світ за допомогою свідомості. Свідоміст завжди наповнена. А що таке свідомість сама по собі, незалежно від нашої особистості? І коли залищається чисті структури нашої свідомості, то виявляється, що саме вони визначають нашу правову поведінку, праворозуміння і розуміння світу взагалі. Як же дійти до них?

Редукція - це зведення чогось до складаючих його простих елементів, тобто логічна операція.

Феноменологічна редукція складається з 2-х редукцій:

1 - ейдетичної;

2 - трансцедентальної.

На першому етапі ми заключаємо у дужки всі реальні та ідеальні утворення. Ми ніби то утримуємося від будь-яких суджень про зовнішній світ, про реальне. В свідомості залишається наша суб`єктивність (чиста суб`єктивність). Випадає в осадок суб`єктивність у вигляді суб`єкту, а весь світ ми виносимо за дужки. Гуссерль назвав це правове епохе, метод епохе.

Зовнішній світ виключається і випадає в осад. Суб`єктивність у вигляді суб`єкту. І феноменологія переходить до етапу “егологія” - вчення про субєкта.

Слідуючий етап - етап трансцедентальної редукції, яка здійснюється в 3 етапи:

а) заключаються в дужки всі онтичні елементи. Відключається культура суспільства;

б) очищається ЕГО як конкретно психофізична особистість. (Виносимо свої псчуття, наміри, тобто вся психологія). Залишаються чисті феномени свідомості. Свідомість інтенціональна, тобто направлена на щось, почуття чогось. Чисті феномени свідомості це завжди потік свідомості. Свідомість ніколи не буде статичною;

в) наділення суб`єкту позитивними характеристиками (правови-ми).

Концепція Кельзіна взята від Гуссерля.

Наука про чисте пізнання вивчає чисту свідомість. Предмет науки - це феномени чистої свідомості.

Коли ми здійснили феноменологічну редукцію, у нас залишається чиста свідомість. Яка ж характеристика чистої свідомості?

1. Чиста свідомість завжди виступає у формі струму. Це потік свідомості, який не зупиняється; це завжди рух; це є потік сутностей.

2. Так як це потік сутностей, то завжди іде конструювання сутнісних структур і ці структури підлягають виявленню феноменологом.

3. Характеристики інтенціональної, тобто направленої свідомості. Наша свідомість завжди на щось направлена.

Коли феноменолог докопується до чистої свідомості, він відкриває глибинні структури правосвідомості, докопується до чистої правосвідомості. Це відбувається за допомогою методу феноменологічно-правової редукції, тобто він очищає свідомість до рівня чистої свідомості і їх вже вивчає.

Що отримує в результаті феноменологічно-правової редукції феноменолог права? Феномени чистої правосвідомості виступають у формі правових ейдосів, правових сутностей і тоді перед ним відкривається право як ейдетичне право. Право як розгорнення структур, закладених в правових ейдосах.

Як виділяються правові ейдоси? Феноменолог призупиняє потік і виділяє цілісне інтелектуальне утворення.

Що є правовий ейдос? Наведемо приклад аналогії права з математикию. Математик відкриває будь-який закон. Формули математичні існують у свідомості і ми їх тільки відкриваємо, а те, що в нас не закладено - ми не відкриваємо. Ми відкриваємо сутносні ейдетичні конструкції.

В чистій свідомості є структури правовідносин, є поняття свідомості. Ми можемо зрозуміти право, розкриваючи ейдоси, первинні структури свідомості. Право відкривається і постійно ускладнюється. Право виступає як реалізація ейдетичних струкрур правовідносин; а чиста правова свідомість виступає як нормативне явище. Ми не можемо себе вести інакше, як в нас закладено.

Розвиток правових систем - це і є розвиток правовиїх сутностей, які закладені в нас у ейдосах. Звідси випливає і феноменологічна природа права.

Структура феноменів чистої правосвідомості походить із правових ейдосів.

Основні напрямки сучасної феноменології прав:.

1. Концепція “Образу правопорядку” А.Троллера (феноменологічний обсяг правопорядку).

2. Концепція “Допозитивного космічного права” Р.Марчіча (обгрунтування його концепції - феноменологічне).

3. Екологічне вчення К. Коссіо (право випливає з нашого феноменологічного его).

4. Соціологія права Є. Урліча (право в суспільстві - це розгортання наших правових ейдосів.

5. Феноменологічне обрунтування Кельзінського нормативізму.

6. Екзистенціальна концепція права (на основі феноменології онтології).

Тема 11: ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ ПРАВА.

1. Виникнення та сутність філософії екзистенціалізму.

2. Екзистенціальна природа права: право як екзистенція.

3. Механізм екзистенціального розв`язання правових ситуацій.

4.Сучасні напрямки екзистенціальної філософії права.

Це філософія повсякденного існування людини.

Основні категорії екзистенціалізму близькі людині. Наприклад, страх, турбота, нудота, свобода, ризик, вибір, самогубство, відповідальність, погранична (екстримальна) ситуація, відчуження, ніщо, трансцедування і т.д.

Представники: Е.Фром, Хайдегер, Сартр, Камю.

Основна проблема екзистенціалізму - що первинне: сутність чи існування?

Для органічного світу сутність та існування існують одночасно.

У людини - це різне. Народження - це існування, а далі - невідомо. Людина сама відповідальна за реалізацію своєї сутності (екзистенції). Людина приречена на свободу вибору. Реалізувати свою сутність, тобто реалізувати себе як творча самодостатня особостість, чи прожити розмірене, зручне життя. Особистість - це завжди вихід за середній рівень; це завжди заздрість.

Е.Фром “Бегство от свободы”.

Свобода - це відповідальність, ризик, великий тягар.

Як можна орієнтуватись на свою екзистенцію? Це коли ти можешь вибрати свою цінність. В суспільстві людина не може реалізувати свою екзистенцію.

Як побачити орієнтири? Це відкривається в пограничній (екстримальній) ситуації. Особливість ситуації в тому, що “вся” людина присутня, сконцентрована.

Реальна ситуація - зустріч зі смертю. Людині сказали, що він помре через неділю. У людини зразу наступає переоцінка цінностей.

Для нормального життя треба умови: купити костюм, авторучку, машину, магнітофон. Якщо все це скласти, то виходить, що весь свій час ми витрачаємо на обслуговування наших речей. А коли ж ми живемо своїм життям? У нас нема часу на самих себе. Ми проживаємо наше ніщо. Ми проживаємо не своє життя. Пусте життя; життя безсмислене.

Який смисл? Який вихід?

Вихід у трансцендуванні, тобто у реалізації своєї екзистенції. Як вона реалізується?- Через трансцендування. Трансцендування - це вихід за межі самого себе. Це є зовнішньою характеристикою. Що це за вихід? Трансцендування є момент творчого екстазу, коли людина створює щось принципово нове. Це є реалізація себе шляхом перевершення самого себе. Просто кажучі, коли в момент натхнення людина створює щось надзвичайне. Це концентрація всіх духовних сил. Наприклад, людина ставить планку і бере її - новий світовий рекорд. Відразу ж підвищується рівень культури людства ще на один рівень. Особа реалізувала себе і в той же час перевершила себе.

Коли життя проходить через екзистенціальні точки, то воно приймає осмисленний вид. Особа перевершила себе і самореалізувалась.

Особистість може реалізуватись через моменти екзистенції, трансцендування. Ці моменти - це є боротьба з нашим ніщо.

А де це све в праві?

Виявляється, що вся правова поведінка людини наповнена екзистенціалами. Право виступає як динаміка екзистенціалу.

Екзистенціальна антиномія норми. Людина не може існувати без ноорми. В той же час норма - це те, що суперечить самій природі людини як творчої істоти. Причому мається на увазі не тільки норма у вузькому розумінні - норма права, а права взагалі, моральна норма, естетична, релігійна, норма як порядок, правило поведінки, спосіб життя, як циклічність, закономірність, як необхідність взагалі. Норма - це основа, “дім” людського існування, але вона ж і “в’язниця”, гальмо людського розвитку. В цьому проявляється антиномічна природа нормативності взагалі і права, як найбільш аутентичної її реалізації, зокрема.

В людині є екзистенціальна потреба норми. Через норму людина рятується від самотності, від чужого середовища, в якому вона опинилась фактом свого народження. Сприймаючи норми зовнішнього світу, роблячи їх своїми, людина зливається з цим світом, живе тепер не тільки в ньому, але й разом з ним. Чим більше сприйнятих норм, тим більша адаптація до світу, тим вища ступінь онтологічної заангажованості. Анормативність - шлях до самотності. Норма є спосіб залучення людини до соціального життя, спосіб включення її в роботу суспільного організму. Тому норма - це запорука стабільності, надійності існування. Норма - це захист людини. Особливо правова норма, як захист вже в безпосередньому смислі. А звідси норма - це спокій. Більше того, коли всі ці аспекти норми реалізуються, то вона починає сприйматись як велике благо, як радість, починає приносити насолоду. Тоді норма усвідомлюється як шлях до радості. Сама норма є радість.

Але радість ця не безхмарна. За нею завжди приховується страждання. Людина інтуїтивно відчуває цю загрозу страждання і в самій нормі. Так норма починає плутати людину, часто стає її пасткою. Спочатку норма стає засобом, за допомогою якого людина приєднується до суспільства і починає користуватись його благами. Поступово складається помилкова установка: чим краще і сумлінніше виконуєш прийняті в суспільстві ноорми, тим більше отримаєш. Однак виходить зовсім навпаки - абсолютне дотримання норм тільки збільшує страждання. Ще здавнини відомо, що summa ius перетворюється в summa injuria. Людина не може зрозуміти, що є причиною її страждань, адже вона правильно, відповідальна, виконує закон, але їй не воздається. Покинути ж норму страшно.

Так більшість людей починаються і закінчуються нормою. Вони залишаються задоволені тим, що дає їм норма, і перестають претендувати на більше, ніби інтуїтивно передчувають, що за межею норми лежить страждання, осуд, критика, заздрість і протидія.

Але разом з тим за межею норми відкривається і світ свободи. І треба вирішувати, що дорожче - законне, надійне матеріальне благо чи насолода (і страждання) позанормованої свободи? Фроммівська “втеча від свободи” має не тільки екзистенціальний, але і юридичний зміст - це страх порушити загальноприйняту норму, що з необхідністю тягне за собою засудження, а потім вже страх “чистого повітря” свободи, від якого втратити свідомість. І людина залишається в межах норми, зраджуючи своїй власній природі. Однак, відомо, що справами закону неможливо сягти Духа. “Жодна людина ділами Закону не буде виправдана!” (Гал. 2:16).

Людина починається поза нормою. Але тільки тоді, коли вона сприйняла і подолала її в собі, а не відкинула, коли переросла, а не зневажила норму. На певному етапі норма починає “зв’язувати” людину, протистояти прояву її особистості. Адже норма підводить всіх, таких різних, під одне загальне привило. Норма хоча й зближає з іншими людьми, але вона й нівелює людину і цим пригнічує її особистісну природу. Особливість завжди позамежна. Вона тому і особистість, що через творчу самореалізацію виходить за межі сталого і тим відрізняється від загального рівня. Творчість можлива тільки через свободу. Творчість є породженням нового, того, що не було ще ніколи, не зв’язаного ще ніякими нормами. Норма ж попирає свободу і тому протистоїть творчості і розвитку особистості. Таким чином свобода є сутність людини і ця сутність позанормативна. Норма виступає тільки базою для розвитку, відправним його моментом, основою творчості, яка реалізується саме протиставленням існуючій нормі. І тут нас підстерігає чергова суперечливість.

Виходячи за межі норми, людина реалізує свою свободу. Але як не парадооксально, ствердження свободи вищого рівня саме завдає нову норму, нехай норму (взірець) свободи, але все ж таки норму. І все починається спочатку. Так свобода породжує норму, а норма - свободу.

Наприклад, право і відчуження (мені нав`язують як я повинен себе вести), право і страх, право і свобода, право як вибір і відповідальність (можете поступати по праву чи ні, але наступає відповідальність) - ми завжди боємося санкції.

Як діють екзистенціальні ситуації в праві?

Алцзайн - це тут-буття - вводять термін філософія права; буття в певній якості. Наприклад, викладач - студент, покупець - продавець.

Основна ідея екзистенціальної філософії права - це ідея адекватної реалізації справедливості в праві. По екзистенціалізму право ніколи не може бути справедливим, бо право виражене в нормах, не враховує специфіку конкретної ситуації. А чи може якось ситуація повторитися? Ні, бо є у кожній ситуації свої нюанси, різна правова ситуація.

Отже, право народжується тільки тільки в конкретній ситуації і тільки врахування специфіки кожної конкретної ситуації може дати адекватне правове їй розв`язання. Не врахування індивідуальної специфіки не може дати правильного розв`язання.

Як же діє суддя? Він в процесі судового слідства повинен вжитись в ситуацію, яка аналізується, зрозуміти ситуацію, тобто вжитись, пережити самому ситуацію злочинця, тобто суддя повинен трансцендувати. Зрозуміти значить простити. Коли суддя трансцендентує - це вирок, винесений обвинуваченому, тобто вирок, який винесений самому собі.

Право народжується в конкретній ситуації. Право виступає як екзистенція, яка реалізується в конкретній ситуації.

Можна стверджувати, що існує три розуміння права:

1 - право як виявлення абсолютних цінностей права;

2 - право як те, яке досконалює себе;

3 - це право, яке постійно народжується в конкретній ситуації.

Вирок не може бути схожий на інший - це трансцендування, тобто така судова екзистенція може реалізувати справедливість.

Розділ ІV. СИНТЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА

Тема14: ФІЛОСОФІЯ ВЛАСНОСТІ.

1. Економічне, філософське, релігійне розв`язання власності.

2. Власність і влада в правовій концепції Макса Штірнера.

3. Власність як основа цивільного устрою суспільства.

4. Юридична природа власності.

5. “Власність - є крадіжка”: еомуністичні концепції власності.

6. Власність як умова свободи і основа цивільного устрою суспільства.

Економічне, філософське, релігійне розв`язання власності. Філософія власності - основним предметом регулювання відносин власності має цивільне право. Це основний вид регулювання між людьми, які живуть і мають відносини між собою.

Цивільне право - це основа права, це життя. Суспільні і цивільно-правові відносини будуються на власності.

Економічне розуміння власності:

1) основа економічного господарювання людства чи особистості;

2) має 4 аспекти:

- виробництво;

- обмін;

- розподіл;

- споживання.

Релігійне розуміння власності проявляється у негативіському ставленні до власності. Християнство прийняло тлумачення власності, яке характерно стоїцизму. Стоїцизм розвинувся в Римі: власність (багатство) - це не значить обов`язково зло. Визначальним є відношення до власності.

Власність в християнстві не критикується, а критикується саме відношення до неї, моральний стан людини. Людині характерне стоїчне відношення до власності: “немає - то й немає; а є, то й є”. Як правило, власність породжує негативні людські риси: заздрість, скупість, жорстокість, хитрість, злочин. В християнстві негативне традиційне відношення до власності. Людина характеризує власність, а не власність людину.

Філософське розуміння власності. В історії світової думки власність була основним предметом роздумів. “Философия собственности в XX веке”.

1) Власність - це основа існування людини. Власність зробила людину людиною і без власності неможлива сучасна людина. Всі досягнення культури, духовного розвитку людини є першопричиною власності. Власність збільшує захищеність людини перед зовнішнім світом. У первісної людини основне завдання - це вижити. Накопичення власності збільшило інтерес до виживання. Людина ставала разом із власністю більш сильною перед природою. Власність сприяла осідланому існуванню (формується дім, місто, культура, цивілізація, рівень спілкування). Людина накопичує власність і вона зацікавлена в захисті цієї власності. Саме з виникненням власності пов`язують (Бентом, Чичерін) виникнення права. Людина, яка має власність зацікавлена в охоронювальному апараті: державі, військові, законі тощо.

Тобто власність тільки тоді дійсна, коли вона захищена законом. Власність виникає щоб захистити людину, а стає джерелом права і зацікавленості людини бути правопослушною, стимулює наявність закону і законопослушності.

Філософи підмітили, що власність є джерелом моральних якостей людини. Коли особа помирає, то вона зацікавлена передати свою спадщину, але для цього їй потрібно виховати своїх дітей, нове покоління. Звідси виникає інститут сім`ї.

Власність породжує почуття патріотизму. Оскільки ми зацікавлені в захищеності, то і держава повинна бути міцна.

Власність виступає основним джерелом економічного і культурного розвитку суспільства і цивілізації. Власність забезпечує свободу.

Існує цікава група концепцій власності, які пов`язують соціальні негаразди з власністю.

1) Конценція Макса Штірнера (перша половина XIX століття). “Единственность и его собственность” - його єдина праця. Право - це сила, а власність є реалізація сили. Влада має ту власність, яку дозволяє мати ваша сила. Власність - це те, що в нашій владі, а влада є результатом їх фізичної сили. Влада це міцність, сила мого впливу.

Право розповсюджується в межах моєї внутрішньої сили. Кожна людина має право на злочин (безнаказний) - це і є сила, це і є право.

Є різна влада:

- влада................

- влада сили фізичної;

- влада переконання;

- влада несвободи.

Штірнер заперечував сві людські цінності. Ми видумуємо собі ідолів і потім реалізуємо через них свою владу і використовуємо інших людей.

2) Пруден “Философия нищеты” - власність є крадіжка.

3) Комуністична концепція власності:

а) всі соціальні проблеми від приватної власності;

б) приватна власність - несправедливий поділ добра, який виробляє людство.

Онтологічними підставами виникнення комуністичної концепції є:

- світ - це замкнути система, в якій існує фіксована кількість блага, достатня для повного забезпечення всіх людей - гносеологічна природа виникнення комуністичної концепції власності.

Якщо світ розомкнутий, то працюєшь і маєшь, а якщо замкнутий, то маєшь за рахунок зменшення іншого.

Так і випливає принцип хибності ідеї............

Основна помилка людей - це те, власність стає засобом, а потім перетворюється в ціль. Це випливає з природи людини. Людина щаслива, коли реалізується як духовна особистість.

Юридична природа власності.

Ульпіан: ціль права в тому, щоб не просто забезпечити людину нормальним функціонуванням, але й дати можливість іншим реалізуватися.

Складовими частинами юридичної природи власності є:

- володіння, користування, розпорядження;

- не тільки володіння, розпорядження, користування. Ще в римському праві була сформульована юридична природа сторін.

А в сучасному американському цивільному праві виділяються ще інші аспекти власності і з часом додаються нові аспекти. Існує зараз біля 1,5 тисяч варіантів власності.

Природа власності складна. Це поле для роздумів.

Власність як умова свободи і основа цивільного устрою суспільства.

Чичерин “Государство и собственность” - ідея, що саме власність є основою нормального устрою суспільства і є основою свободи суспільства і особистості. Тому інститут необхідно підтримувати і розвивати.