Чинники і шляхи зміцнення кормової бази

Основну частину кормів підприємства отримують з польового кормовиробництва, невелику - з природних лук і пасовищ і незначну - від переробної промисловості.

За рівнем розвитку кормовиробництво значно відстає від потреб і рівня розвитку тваринництва майже в усіх аграрних підприємствах. У цій галузі низький рівень механізації виробничих процесів, недостатньо застосовуються нові методи заготівлі, зберігання та використання кормів. Зазвичай посіви кормових культур розміщують на малопродуктивних землях, і їм виділяється недостатня кількість добрив, слаборозвинута селекційна робота. Кардинальним напрямом розв'язання всіх цих питань є інтенсифікація кормовиробництва, спрямована на збільшення виходу кормів з одного гектара та поліпшення їх якості.

Основними чинниками, що сприяють підвищенню врожайності кормових культур, зниженню трудомісткості й здешевленню кормів, є індустріалізація галузі, впровадження прогресивних технологій, нових форм організації та оплати праці. Підвищення врожайності кормових культур досягається, насамперед, унесенням достатньої кількості органічних і мінеральних добрив безпосередньо під посів кормових культур. Досвід засвідчує, що внаслідок унесення добрив і застосування хімічного прополювання врожайність кормових культур може бути підвищена на 45-50 %. Внесення добрив забезпечує не лише зростання врожайності, а й поліпшення якості кормів, підвищуючи вміст перетравного протеїну, мінеральних речовин і вітамінів.

У складі польового кормовиробництва основне місце посідають зернові та посіви трав, причому на годівлю тваринам більшість підприємств використовує продовольче зерно. Щоб поповнити нестачу білка в інших кормах, важливо розширити, посіви зернобобових культур - гороху, вики, кормових бобів, сої, люпину, викосумішей і под. Більшість зернобобових культур сприяє збагаченню ґрунту азотом та іншими поживними речовинами, а також поліпшує його структуру і є добрими попередниками для просапних культур.

Важливу роль у розвитку кормової бази відіграють посіви багаторічних і однорічних трав. Вони збагачують ґрунт поживними речовинами і підвищують його родючість, а також є кращими попередниками майже для всіх сільськогосподарських культур, дієвим заходом у боротьбі з водною ерозією ґрунтів. Основні багаторічні трави - конюшина, люцерна й еспарцет. Практика підтвердила, що однорічні трави вирощувати на сіно недоцільно, оскільки вищу врожайність сіна, кращої якості й дешевше одержують з багаторічних трав. З однорічних трав як джерела зелених кормів формується зелений конвеєр. У підприємствах, де плануванню і функціонуванню зеленого конвеєра надається велика увага, - достатньо кормів для підгодовування худоби, стабільна її продуктивність.

У заходах, спрямованих на зміцнення кормової бази, має знайти місце впровадження науково обґрунтованої структури посівів зернофуражних і кормових культур. Згідно з рекомендаціями Інституту землеробства УААН, оптимальною є така структура посівів кормових культур: багаторічні трави - 49,2%; силосні культури - 29,6; однорічні трави - 13,7; кормові коренеплоди та баштанні - 7,0; інші культури - 0,5 %. Посіви багаторічних трав у групі кормових культур повинні займати в зоні Полісся 55-60 %, Лісостепу за достатнього зволоження - 60-65, а в умовах несталого зволоження - 45-50, Степу на богарі - 42-45 і на зрошуваних землях - 55-60 %.

Резервом збільшення виробництва кормів у польовому кормовиробництві є розширення посівів проміжних культур, а також післяукісних і післяжнивних посівів.

Упровадження прогресивних технологій виробництва, збирання, зберігання і приготування кормів, зокрема сінажу з багаторічних і однорічних трав, - важливий напрям підвищення їх якості, зменшення втрат поживних речовин і залежності від погодних умов.

До важливих заходів підвищення інтенсифікації кормовиробництва належить докорінне поліпшення природних кормових угідь і створення культурних пасовищ. Як засвідчує досвід, культурні пасовища доцільно розміщувати поблизу ферм молочного скотарства. Тоді підприємство отримує порівняно дешеві корми, зменшуються втрати молока, пов'язані з переганянням корів на пасовища. Доведено, що на один кілометр гону корови втрачають 0,5 л молока.

У сенсі організації раціонального використання кормів чимале значення надається ліквідації їх втрат при зберіганні, переробці та підготовленні до згодовування. Особливу увагу слід приділити зменшенню технологічних втрат у кормовиробництві. Необхідно збільшити заготівлю сінажу, пресованого сіна, трав'яної муки. Підприємства повинні дбати про будівництво різних кормосховищ соковитих кормів, коренеплодів і приміщень з примусовою вентиляцією сіна, а також розробити правильну систему згодовування кормів упродовж року.

Перелік питань для самостійної роботи і аудиторного контролю

1. Що є основною ланкою безпосереднього зв'язку рослинництва і тваринництва?

2. Яка існує залежність між виробництвом кормів, поголів’ям худоби (птиці) та її продуктивністю?

3. Що розуміють під кормовою базою?

4. Які вимоги висуваються до кормової бази?

5. Які види корму розрізняють відповідно до фізіології й життєдіяльності тварин?

6. Чи існує залежність між собівартістю виробництва кормів, їх оплатою продукцією і собівартістю продукції?

7. На які основні види класифікуються усі корми, що використовують у тваринництві?

8. На які види за характером походження поділяють усі корми, що використовують у тваринництві?

9. Які відмінності має співвідношення окремих видів кормів у раціоні годівлі для окремих груп тварин і птиці?

10. Що є основними джерелами надходження кормів?

11. Назвіть показники, які використовуються для проведення порівняльної комплексної економічної оцінки для виявлення найефективніших кормових культур в конкретних природно-економічних умовах?

12. Охарактеризуйте основні чинники, що сприяють підвищенню врожайності кормових культур, зниженню трудомісткості й здешевленню кормів.