Філософсько-економічне осмислення багатства та власності у працях російських філософів

Але крім особистісного, морального аспекту в питанні ставлення до багатства і бідності необхідно виділяти ще й народногосподарський, який не розглядали богослови.

Питання багатства і бідності як з позиції православного богослов'я, так і з позиції народногосподарської дуже вірно, з нашої точки зору, розглядає С.М. Булгаков. Він, і це дуже важливо, відокремлює особисте ставлення людини до багатства і бідності і ставлення до багатства народного. Що стосується особистого ставлення, він розуміє його також, як і святоотцівське богослов'я. Що ж відноситься до народного багатства, він розвиває власну позицію, позицію не тільки богослова, а й економіста.

З одного боку він пише про необхідність подолання бідності і зростання народного багатства як негативної умови духовного розвитку людини. С.М. Булгаков підкреслює необхідність економічного прогресу, як можливо шлях до подолання народної бідності, розширення можливостей культурного розвитку особистості і народу. З іншого боку, він, звичайно ж, застерігає від захоплення багатством і розкішшю, пов'язуючи матеріальний добробут народу з рівнем його духовно-морального розвитку. При цьому він розвиває важливе положення, що стосується відношення до економічного прогресу: «должное, правильное личное отношение к богатству, духовная свобода от него может быть совершенно совместима с признанием необходимости экономического прогресса для всего человечества и, может быть, именно такие духовно свободные деятели и являются наилучшими, бескорыстнейшими проводниками этого прогресса. Быть свободным от богатства, или, но крайней мере, обуздывать себя, свою похотливость и вести аскетическую борьбу со своими низшими инстинктами не значит еще идти против материальной культуры, а только предполагает лишь определенное, осторожное к ней отношение и соответственную умеренность в пользовании ею» [12, С.704].

Наступне важливе питання – це необхідність раціонального ведення господарства, заснованого на принципах планування та економічної доцільності. (До речі, дуже добре ці принципи господарювання розглянуті в Домострої.) Заборона дбати про завтрашній день, про їжу і пиття, зроблена Спасителем, підкреслює С.М. Булгаков, застерігає людину від поневолення земними турботами, обтяження турботами і тривогами про своє матеріальне благополуччя, людині заповідається свобода від духовного полону [12, С.704].

І підбиваючи підсумки своїм міркуванням С.М. Булгаков пише: «Вообще в Евангелии запрещается, по нашему пониманию, не хозяйственный расчет, без которого вообще невозможна и сама хозяйственная деятельность, а хозяйственное ослепление, та жадность и жестокость, благодаря которой замирает в человеке духовная его жизнь. Считаться же с суровой хозяйственной необходимостью и, следовательно, вести рационально личное, народное и государственное хозяйство не может быть запрещено в той книге, где сказано: «в поте лица твоего ешь хлеб твой», и еще: «кто не работает, не должен есть»» [12, С.705].

Що ж стосується проблем власності, то крім вище зазначених положень, слід виділити питання про перевагу тієї чи іншої формі власності з точки зору морального критерію.

Питання вибору оптимальної форми власності, що відповідає принципам християнської моралі та необхідності ефективного економічного розвитку, займало російських релігійних філософів, зокрема І. Ільїна, М. Бердяєва, С. Булгакова, В. Соловйова, В. Ерна. Особливої гостроти воно набувало у зв'язку з тими негативними проявами приватної власності, які яскраво проявилися в капіталістичній системі господарювання, а також і іншою крайністю – прагненням до знищення приватної власності при соціалістичній системі.

Ідеологеми захисту і заперечення приватної власності особливо гостро стикнулися на рубежі Х1Х-ХХ століть. Якщо В.С. Соловйов та І.О. Ільїн були найбільш відвертими прихильниками приватної власності, то В.Ф. Ерн і деякі інші філософи виступили з ідеєю її спростування. Нагадуючи зміст Священного Писання, В.Ф. Ерн доводив, що мотив власності, а тим більше мотив приватної власності є неприйнятним християнству, православ'ю. Знамениті євангельські аксіоми «не сейте и не собирайте в житницы», «не можете служить одновременно Богу и маммоне» В.Ф. Ерн розглядав як відправні для дійсно християнського ставлення до власності [102].

Зовсім інакше проблему власності розумів І.О. Ільїн. Він вважав, що тільки приватна власність робить людину особистістю, виступає основою для гідних умов її існування і навіть об'єктивно сприяє об'єднанню людства в єдине співтовариство творців [36].

З точки зору раннього християнства В.Ф. Ерн був, безумовно, правий. Проте слід врахувати, що раннє християнство під гаслом заперечення власності заперечувало взагалі саму економіку. Епоха його виникнення і наступні, особливо сучасна епохи – непорівнянні. Очевидно, що без активної господарської діяльності людина не могла б забезпечити собі не тільки гідних, але навіть і фізіологічно прийнятних умов життя. Тому й відбулося «Обґрунтування приватної власності» І.О. Ільїна. Але це було в повному сенсі слова людське і моральне «обґрунтування», яке виступило альтернативою тотального одержавлення і перетворення людини з власника-господаря на гвинтик господарської машини, суб'єкт усуспільненої і одержавленої праці [21].

У такому ж ракурсі розглядав проблему приватної власності і М.О. Бердяєв. Він підкреслював, що, на жаль, в даний час «принцип собственности обездушен и извращен» [7]. Що власність за своєю природою є начало не матеріальне, а духовне. Тобто саме ставленням до власності будуть визначатися результати господарювання. Розмірковуючи про ставлення до приватної власності, що склалася в умовах капіталістичної системи господарювання, він відзначає, що «превращение собственности в орудие корысти, наживы и угнетения ближних духовно разрушает собственность и готовит почву для социалистического ее отрицания» [7], що також є крайністю. Він вважає, що і соціалізм, і капіталізм заперечують духовно-моральну основу господарювання, і приватна власність при капіталізмі, і суспільна при соціалізмі означають рабство в економічній дійсності, „споживацьку ідеологію – погляд на матеріальний світ лише як на засіб задоволення потреб” [7].

Слідом за І.О. Ільїним він обґрунтовує необхідність приватної власності на землю, виступаючи проти націоналізації і соціалізацію землі.

Також він вважає, що «христианское преодоление всякой собственности есть уже явление духовной, а не хозяйственной жизни» і що «собственность должна быть подчинена более высоким началам» [7]. Тим самим ще раз підкреслюється, що оціночні критерії господарювання повинні мати своєю основою внутрішню мотивацію.

Найбільш точну відповідь про вибір тієї чи іншої форми власності, на наш погляд, дає С.М. Булгаков. Він відзначає, що в першохристиянській писемності, а також у таких отців Церкви, як святі Василій Великий, Григорій Богослов, Іоанн Златоуст, Амвросій Медіоланський є надзвичайно різкі засудження приватної власності. Однак, «вся энергия этих осуждений относится не столько к собственности, сколько к собственникам, в которых клеймится эгоизм и черствость при пользовании собственностью. От собственника требуется известное поведение – именно исполненная доброжелательства помощь бедным и вообще полезное и разумное пользование богатством, причем высшим достижением будет полный отказ от собственности во имя освобождения от хозяйства» [17].

Спільна власність, про яку говорить соціалізм, відзначає С.М. Булгаков, така ж спокуса, як і власність приватна: «Пусть она будет свободна от тех злоупотреблений, какие связаны именно с частной собственностью, но, делаясь самодовлеющей нормой жизни, она представляет, конечно, такие же путы для духа, плен души, как и частная собственность. Иначе говоря, плен души у богатства и у собственности – одинаково личной или общественной – равно предосудителен и опасен, и социализм в такой же мере требует аскетического регулирования жизни, как и частная собственность, ибо вне этого и он превращается в служение мамоне» [17].

І С.М. Булгаков власне формулює відповідь на питання про вибір тієї чи іншої форми власності: «вопрос о формах собственности для христианства превращается в вопрос чистой целесообразности…. Христианство столь же мало связано с хозяйственным индивидуализмом, как и социализмом, и одинаково как к тому, так и к другому обращается с тем же призывом и предостережением: не погружаться в хозяйство до конца, не давать овладеть собою его инстинктам, но по возможности и живя в хозяйстве, осуществлять свою свободу от богатства, подчинять его религиозно-этическим нормам. Одним словом, христианству в вопросах хозяйства и социализма принадлежит лишь аскетический, религиозно-этический мотив самообуздания и служения ближнему, а не то или иное суждение, касающееся хозяйственного факта, где царит необходимость со своей целесообразностью» [17].

Таким чином, з точки зору морального критерію не буває ефективних або неефективних форм власності. При кожній з них можливі як гріховні явища – розкрадання, користолюбство, несправедливий розподіл плодів праці, так і гідне, морально виправдане використання матеріальних благ. А сама ефективність використання власності, майна, капіталу залежить як від факторів організаційно-управлінських, інтелектуальних, технічних, економічних, правових, стану макросередовища, так і від моральних.

Для моральної людини власність є не тільки засобом отримання вигоди, але й засобом служіння ідеалам добра і справедливості. «...Если человек созидает материальные блага исключительно для себя, своей семьи, своей социальной группы, при этом пренебрегая интересами других, - он преступает нравственный закон и многое теряет в экономическом смысле» – підкреслюється в соціальній концепції Російської Православної Церкви [93].