Духовно-моральний і соціокультурний вимір економіки

Аналізуючи результати перетворень, що здійснювалися в економіці України протягом останніх 20 років, багато вчених, як зарубіжних, так і вітчизняних, відзначають, що причини соціально-економічної кризи багато в чому обумовлені невірно обраною моделлю розвитку економіки, суспільства, держави. Ця модель не враховувала цивілізаційний фактор, культурно-історичні особливості розвитку України, особливості сформованого господарського механізму, вона була скопійована із зразків перетворення розвинених західних економік [50, С.124].

Цивілізаційний, соціокультурний чинник зараз визнається багатьма вченими як фактор, що визначає особливості економічного розвитку, чинник, який в першу чергу необхідно враховувати в ході соціально-економічних перетворень [цит. за 84, С.133].

На жаль, в якості зразка перетворень в Україні та Росії була обрана ліберальна модель економіки, яка суперечить національній моделі, по суті, усуває державне регулювання, надає повну свободу егоїзму окремих громадян, особливо тим що знаходяться при владі і проповідує, що економічна діяльність має єдину мету – матеріальне збагачення. У цій моделі людина зводиться до вигідного ресурсу отримання прибутку. «Моральним» визнається все те, що вигідно, а сама моральність всіма можливими способами викорінюється з економічної науки і практики економічного життя, зі свідомості громадян, насамперед молоді.

Більшість суб'єктів економічної діяльності, представники влади, управлінці, а також наше майбутнє – студентська молодь, яка оволодіває професіями економіста, менеджера, державного управлінця, вже не розуміють іншої економіки, крім тієї, яка має на меті лише отримання прибутку.

Завдяки такій моделі «економічного дива» в 90-і роки радянський ВВП України скоротився на дві третини, а співвідношення багатих і бідних становить 1: 40 при критичному значенні цього показника 1:10. Формула такого «дива» полягала в аморальності економічної діяльності: великомасштабному розкраданню загальнонародної власності владною елітою, що дозволяла пересічним українським громадянам красти «в особливо малих розмірах».

За 20 років такого „господарювання” корупція стала в Україні тотальною. За результатами загальнонаціонального дослідження 2007 р. «Стан корупції в Україні» 67% опитаних українців, які мали справу з державними посадовими особами упродовж останніх 12 місяців, зазначали, що були безпосередньо втягнуті в корупційні дії у тій чи іншій формі. При цьому від третини й до половини респондентів стверджували, що посадові особи вимагали хабарів, інші давали добровільні хабарі в тих секторах та інституціях, де хабар сприймається як щось само собою зрозуміле [86].

Вражає те, що більшість респондентів вважають, що корупція є виправданою у більшості ситуацій для вирішення різних питань (52%). Тобто, корупцію розглядають як звичайний спосіб виживання та діяльності в Україні. Це свідчить про критичні зміни в суспільній свідомості. Таким чином, фактор моралі, чесності став забутим фактором економіки і в економічній теорії, і на практиці.

Керуючись чужими моделями розвитку, Україні зайшла в глухий кут. І українські, і російські реформатори порушили закон необхідності цивілізаційної (соціокультурної) ідентичності розвитку соціально-економічних систем, в тому числі економічного розвитку та закон відповідності економічних перетворень моральним принципам, сформованим в певній цивілізації, тобто для нашої цивілізації принципам християнської моралі. Щоб подолати кризу, України і Росії необхідно розробити свій шлях соціально-економічного розвитку, що відображає особливості культури, історії наших народів. Шлях, який базується на духовно-моральному відродженні і баченні цілей економіки не тільки в матеріальному, але, перш за все, в соціальному, гуманному, духовно-моральному вимірі.

Саме тому зараз дуже актуальним стає питання вивчення історичної спадщини східнослов'янської філософсько-економічної думки, яка відображала соціокультурну і цивілізаційну специфіку господарського розвитку Росії і України. Країн, які нерозривно пов'язані минулим і сьогоденням, історією та культурою, країн, які утворюють, за М. Данилевським, один культурно-історичнийтип – східнослов'янський тип і основу однієї цивілізації – православної цивілізації.