Морфологічні засоби професійного мовлення. Прикметник. Займенник

Мета: поглибити знання про відмінювання та правопис прикметників; визначити особливості вживання прикметників і займенників у професійному мовленні.

1. Лексико-граматичні розряди прикметників. Творення присвійних прикметників.

2. Творення ступенів порівняння прикметників.

3. Особливості використання прикметників у ділових паперах.

4. Правопис складних прикметників.

5. Відмінювання займенників. Особливості вживання займенників у професійному мовленні.

6. Правопис складних займенників.

7. Посадова інструкція. Правила.

Тематика рефератів: «Професійний етикет: форми звертань, вияву пошани».

Основна література: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8.

Додаткова література: 20, 25, 30, 34.

Методичні поради

У першому питанні необхідно зазначити, що прикметники – це слова, які вказують на ознаку предмета і відповідають на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє? За лексичними значеннями та граматичними властивостями прикметники поділяються на якісні (називають ознаки предмета): холодний, гарячий, сердитий; відносні (називають ознаки предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин): телефонний дзвінок, дерев’яний стіл, приміський вокзал; присвійні (вказують на приналежність предмета людині (рідше – тварині) і відповідають на питання чий? чия? чиє?): братова книжка, батькова ручка, лисяча нора.

Потрібно вказати, що від іменників І відміни присвійні прикметники утворюються з допомогою суфіксів - ин, -їн (Галин, доньчин, свекрушин, Надіїн), варто приділити увагу чергуванням (г, к, х // ж, ч, ш) в кінці основи слів. Від іменників ІІ відміни присвійні прикметники утворюються з допомогою суфіксів -ів, -їв, -ов, -ев, -єв (батьків, батькове, Василів, Василева, Гордіїв, Гордієва). Від назв тваринприсвійні прикметники утворюються з допомогою суфіксів –ач, -яч, -ин, -їн, + закінчення – ий, -а, -е (гусячий, телячий, зміїний, соколиний, вовчий, овечий, соловейків, зозулин).

Готуючись до другого питання, слід звернути увагу на якісні прикметники, що мають два ступені порівняння: вищий і найвищий, що утворюються синтетичним (довгий – довший, найдовший) та аналітичним (приємний – більш приємний, найбільш приємний) способами.

У третьому питанні слід зазначити, що в українській мові якісні, відносні та присвійні прикметники у різних стилях мови вживаються з неоднаковою частотою. В офіційно-діловому та науковому стилях переважає вживання відносних прикметників, які уточнюють, конкретизують поняття, терміни і входять до терміносполук: аудиторський аналіз, мінеральна сировина.

Якісні прикметники в офіційно-діловому стилі вживаються значно рідше, але оскільки вони утворюють ступені порівняння, то можуть виникати труднощі у їх використанні. Для офіційно-ділового стилю характерним є використання аналітичних (складених) форм якісних прикметників.

У документах не використовуються присвійні прикметники, вони замінюються іменниками: директорові розпорядження – розпорядження директора, Петренкові пропозиції – пропозиції І. Петренка. Нормативним є вживання присвійних прикметників у термінологічних словосполученнях і крилатих висловах: адамове яблуко, рентгенівський апарат.

Не вживаються в документах прикметники, що походять від географічних назв: запорізькі депутати – депутати м. Запоріжжя. Але усталеним є вживання таких прикметників, якщо вони входять до складу адміністративно-територіальних або географічних назв: Запорізька область, Бердянський район.

Аналізуючи четверте питання, необхідно зупинитись на найголовніших правилах правопису складних прикметників. Складні прикметники пишуться разом (залізобетонний, дрібнокаліберний), через дефіс (кисло-солодкий, фінансово-економічний), окремо, коли на перше слово падає логічний наголос (суспільно важливий, прямо пропорційний).

Розглядаючи п’яте питання, потрібно зазначити, що займенник – це самостійна частина мови, яка не називає предмети, їхні ознаки і кількість, а лише вказує на них. За своїм значенням займенники поділяються на особові (ми, він), зворотний (себе), присвійні (мій, наш), вказівні (той, оцей), означальні (увесь, інший), питально-відносні (який, котрий), заперечні (ніхто, ніщо), неозначені (дехто, що-небудь).

Займенники відмінюються по-різному: одні – як прикметники (наш, кожний, котрий), числівники (скільки, стільки). Всі інші за правописними особливостями можна поділити на три групи: 1) я, ти, ми, ви, себе; 2) він, вона, воно, вони; 3) мій, твій, свій, чий, той, цей, весь, хто, що.

Аналізуючи шосте питання, слід зазначити, що займенники не виражають конкретного значення, а виступають у ролі замінників членів речення, вказуючи на особу чи предмет, тому слід обережно ставитись до їхнього використання. Це особливо стосується займенників третьої особи він, вона, воно і вказівних займенників цей, ця, це. Може виникнути неточність, якщо ці займенники співвідносяться за родом і числом з кількома іменниками. Найчастіше помилка вживання полягає в тому, що з висловленого не зрозуміло, якого слова стосується займенник, а це робить текст двозначним.

Не рекомендується використовувати в документах вказівний займенник це при переліку. Присвійний займенник свій не вживається в діловому документі, оскільки він зазвичай дублює вже наявне в тексті слово.

Займенники усякий (всякий), будь-який, кожний є близькими (синонімічними), але не тотожними за значенням.

На означення особи перевага надається вживанню займенника який (-а, -і), а на означення предметів, дій, явищ – що: студент, який навчається…; документ, що був підписаний.

Неозначені займенники, зокрема ті, у яких є частки аби-, казна-, хтозна-: абихто, казна-хто, хтозна-що, абиякий, вживається в розмовному мовленні. Займенники будь-хто, будь-який, будь-що трапляються в художньому і публіцистичному стилях.

У документах вживаються тільки нормативні форми займенників: у чиїм – у чийому, мойого – мого, твойого – твого, сі – ці, цеї – цієї, сей – цей та ін. Перші приклади є розмовними, діалектними.

Розглядаючи сьоме питання, слід зазначити, що складні займенники пишуться через дефіс: казна-хто, який-небудь. Але якщо між частинами складного займенника є прийменник. Тоді вони пишуться окремо: будь у чому, казна з ким тощо. Вживання складних займенників у професійних текстах обмежене.

Готуючись до восьмого питання, слід пам’ятати, що інструкція – документ, який видається органом державного управління з метою встановлення правил, які регулюють організаційні, науково-технічні, технологічні, фінансові та інші сфери діяльності установ, урядових осіб і громадян; правила – документи організаційного характеру, де викладаються настанови і вимоги, які регламентують певний порядок дій, поведінки юридичних та фізичних осіб.