Зміни ступеню комфортності парку залежно від

розміру території

Таким чином,умови для відпочинку за межами негативного впливу безпосередньо прилеглих до парку вулиць можна забезпечити лише при площі не менше 50 га, компактної форми, де зона з комфортним оточуючим середовищем займає близько 70% території.

Для міст, що розташовані по берегах річок, основу системи озеленення складає водно-зелений діаметр, де річка з’єднує в єдину систему великі озеленені території. Вихідні дані: генплан міста М 1: 25 000, чисельність населення міста.

Вирішення задачі комплексної оцінки озеленених територій міста в даному практичному занятті виконується в такій послідовності:

1. Спочатку по плану міста визначають розміри або водно-зеленого діаметру міста (площа, га).

2. Оцінюють достатність його для населення міста. Для цього завдану чисельність населення міста множать на норматив загальноміських зелених насаджень (для міста, що за класифікацією населених міст відноситься до середніх, цей норматив становить на перспективу 15м² / чол). Потім порівнюють необхідну площу зелених насаджень з наявною площею парку і роблять висновок про його достатність для населення міста.

3. Визначають конфігурацію парку (компактна, лінійна, складнорозчленована та ін.).

4. Оцінюють парк за екологічними критеріями. Для цього визначають можливе співвідношення природних і штучних компонентів, тобто природний це парк або штучно розбитий.

5. Аналізують ландшафтно-генетичні ознаки парку, тобто естетичні критерії – по місту розміщення парку: в поймі річки, на зниженій або підвищеній території.

6. Розглядається розміщення парку відносно інших функціональних зон міста (промисловий райогн, сельбищна територія), зручність користування населенням, доступність для рекреації (функціональні критерії).

7. Оцінюється ступінь комфортності парку – санітарно-гігієнічна оцінка (за табл. 8 залежно від площі).

8. Виділяються на плані міста зелені масиви, що виконують санітарно-захисну функцію (санітарно-захисні зони промислових підприємств, санітарно-захисні смуги автомобільних доріг та залізниць та ін.).

На основі аналізу системи зелених насаджень міста складається “екологічний” каркас території, де виділяються біологічні територіальні системи (БТС) і “буферні” зони. В основі створення БТС лежить критерій “біосферосумісності” або принцип поляризованого функціонально – ландшафтного зонування, тобто максимального територіального розділення екологічно несумісних видів використання територій і зближення взаємодоповнюючих і врівноважуючих одне одного в екологічному відношенні. Таким чином, на кресленні схеми генерального плану виділяються зони різного народногосподарського використання. Як буферні (компенсаторні) зони позначаються санітарно-захисні зони, технічні коридори (наприклад, траса залізниці і автомобільних доріг), лісопарки, території лісів і сільського господарства. Особливу увагу треба звернути на зелені насадження, розташовані на берегах існуючих водойм (водно-зелений діаметр), що можуть стати основою екологічного каркасу міста.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. ДБН 360 - 92*. Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. К.: Мінбудархітектури України, 1993 – 109 с.

2. Чистякова С.Б. Охрана окружающей среды: Учеб. для вузов для специальности «Архитектура». – М.: Стройиздат, 1988 – 272 с.

3. Сидоренко В.Ф., Михеев В.Ф. Методика расчета концентраций выхлопных газов автотранспорта в жилой застройке. – В сб. науч. тр.: Оздоровление окружающей среды городов.: М: ЦНИИП градостроительства, 1975 – С. 44-45

4. Справочник по защите от шума и вибрации жилых и общественных зданий – К.: Будівельник, 1989 – 160 с.

5. Краснощекова Н.С., Семенова Е.С. Совершенствование озелененных пространств с учетом охраны и улучшения окружающей среды городов // Оздоровление окружающей среды городов – М., 1981.