Дитяча психологія у системі гуманітарних наук

Дитяча психологія є молодою наукою. Зародилась вона наприкінці XIX ст. з виходом книги німецького вченого-фізіолога Вільгельма Прейєра (1841 -1897) «Душа дити­ни», у якій подано нотатки щоденних спостережень автора за розвитком свого сина. Попри те що ці спостереження ма­ли здебільшого біологічну орієнтацію, В. Прейєр першим спробував об'єктивно дослідити психіку дитини, що дало підстави вважати його основоположником дитячої психо­логії. Особливо інтенсивно розвивалася вона у XX ст., у ре­зультаті чого виокремилася у спеціальну галузь психоло­гічних знань, тісно пов'язану з багатьма іншими науками.

У філософії дитяча психологія запозичила загальнофілософські методи пізнання, знання загальних законів роз­витку, що дало змогу їй знайти правильний підхід до вив­чення психічного розвитку дитини, розкрити процес ви­никнення свідомості, набуття нею соціальних якостей, залучення до вселюдського досвіду. А детальне вивчення дитячого розвитку, особливо специфіки пізнання дити­ною навколишнього світу, допомагає глибше зрозуміти загальну природу людського пізнання у філософському вимірі.

Дитяча психологія послуговується загальнопсихологічними знаннями про психіку людини, без яких неможли­ве психологічне вивчення діяльності дитини, її психічних станів і процесів, властивостей особистості. Знання загальнопсихологічних закономірностей допомагає дослідити і спрогнозувати появу новоутворень у психічному розвитку дитини. Загальна психологія не може обійтися без відомо­стей про те, як виникають і розвиваються від народження психічні властивості особистості, що належить до сфери досліджень і арсеналу знань дитячої психології. Загалом багато закономірностей психіки дорослого неможливо зро­зуміти, якщо не знати і не враховувати їх походження. Да­ні дитячої психології сприяють з'ясуванню законів роз­витку психічних процесів і властивостей особистості, їх динаміки, структури і змісту.

Послуговується дитяча психологія надбаннями анато­мії і фізіології, особливо даними про розвиток нервової системи і вищої нервової діяльності дитини.

Активно взаємодіє дитяча психологія з педагогікою, яка потребує знань закономірностей та особливостей пси­хічного життя дитини, перебігу процесів у її психіці тощо. «Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, - писав К. Ушинський, - то вона повинна перше пізнати її також в усіх відношеннях». Педагогіка може успішно розробити план виховання цілісної особис­тості, якщо спиратиметься на весь комплекс наук про лю­дину, центром якого є психологія: «Ми не кажемо педа­гогам, дійте так чи інакше, але кажемо їм, вивчайте зако­ни психічних явищ, якими хочете керувати, і дійте, зважаючи на закони й обставини, у яких ви хочете їх зас­тосувати».

Психолог, вивчаючи закони психічного розвитку дити­ни, не може не використовувати знання з педагогіки. Ад­же свідомість і особистість дитини не розвивається безпри­чинно і спонтанно. Причини цього розвитку закорінені у змісті й організації життя дитини. Тому без педагогіки ди­тяча психологія втрачає предмет вивчення і базову моти­вацію.