Форми спілкування дошкільників з однолітками

Спілкування дошкільників з однолітками багато в чо­му відрізняється від спілкування з дорослими. Воно емо­ційно яскравіше, розкутіше, сповнене фантазії, навіть ба­гатше лексично, супроводжується різними інтонаціями, вигуками, кривляннями, сміхом тощо. У таких контак­тах відсутні суворі норми і правила, способи поведінки, яких вони змушені дотримуватися під час спілкування з дорослими.

У контактах з товаришами їхні ініціативні висловлю­вання переважають над висловлюваннями-відповідями, оскільки дитині важливіше висловитися самій, ніж когось вислухати. А тому бесіда з однолітками рідко вдається дошкільникам, бо кожний говорить про своє, не вислухо­вуючи співрозмовника, перебиваючи його.

Спрямовані на однолітків дії дошкільника різноманіт­ні за метою і функціями. Спілкуючись з товаришами, він намагається керувати їхніми діями, контролювати їх, ро­бити зауваження, навчати, демонструвати свої здібності і вміння, нав'язувати власний зразок поведінки, діяльнос­ті, порівнювати їх із собою.

Спілкування з однолітками відіграє важливу роль у психічному розвитку дошкільника. Воно є необхідною умовою формування у нього суспільних якостей, прояву і розвитку елементів колективістських взаємин у групі дошкільного закладу.

Упродовж дошкільного дитинства розвиваються і змі­нюють одна одну емоційно-практична, ситуативно-ділова, позаситуативно-ділова, позаситуативно-особистісна фор­ми спілкування дошкільника з однолітками.

Емоційно-практична форма спілкування характерна для дітей раннього віку і зберігається до 4-х років, на 4-му у спілкуванні починає переважати мовлення.

У 4-6-річному віці у дошкільників домінує ситуа­тивно-ділова форма спілкування з однолітками. Взаємо­дія з ними на цьому етапі життя є особливо актуальною, що зумовлено підвищенням ролі у їхньому житті сюжетно-рольової гри та інших видів колективної діяльності. Дош­кільники намагаються налагодити ділове співробітниц­тво, узгодити свої дії задля досягнення мети, що породжує потребу у спілкуванні. Прагнення до спільної діяльності настільки сильне, що діти все частіше погоджуються на компроміс, поступаючись одне одному іграшками, найпривабливішою роллю у грі тощо.

У дошкільників виникає інтерес до вчинків, способів дій своїх товаришів, що проявляється у запитаннях до них, різного змісту репліках, часто - насмішках. У цей період усе помітнішими стають схильність до конкуренції, змагальність, непримиренність до висловлювань, оцінок товаришів. На 5-му році життя діти цікавляться успіхами товаришів, помічають їхні невдачі, стараються приверну­ти до себе увагу, потребують визнання власних досягнень, намагаються приховати промахи.

Вони ще не вміють побачити істинну суть, спрямова­ність інтересів, бажань своїх товаришів, не розуміють мо­тивів їхньої поведінки, хоча часто і пильно цікавляться всім, що роблять їх ровесники. Потреба дошкільника у спілкуванні зумовлена прагненням до визнання і поваги, а у характері спілкування домінує емоційний аспект.

Діти використовують різноманітні способи спілкування, багато говорять, однак їхнє мовлення ще залишається ситуа­тивним. До позаситуативно-ділового і позаситуативно-особистісного спілкування вони вдаються рідко, частіше ці фор­ми спостерігаються у спілкуванні старших дошкільників.

Основна потреба у спілкуванні полягає у прагненні до співробітництва з товаришами, яке набуває позаситуативного характеру. Змінюється провідний мотив спілкування, у його структурі відчутнішу роль починають відігравати прихильність і дружба. Відбувається становлення суб'єк­тивного ставлення до інших дітей, у яких дошкільник ба­чить рівну собі особистість, тому вчиться враховувати їхні інтереси, виробляє готовність допомогти їм. Завдяки цьому виникає інтерес до особистості ровесника, не пов'язаний з конкретними діями. Частіше діти спілкуються на пізна­вальні, особистісні теми, хоча ділові мотиви залишаються провідними. Головним засобом спілкування є мовлення.

Особливості спілкування дошкільника з однолітками яскраво проявляються у тематиці розмов. їхні висловлю­вання на адресу однолітка здебільшого пов'язані з власним Я. Молодші дошкільники розмовляють насамперед про те, що бачать, або про те, що у них є, прагнуть поділитися вра­женнями, привернути увагу до себе з допомогою предме­тів, якими володіють. Такі теми розмов популярні упро­довж усього дошкільного віку.

Діти середнього дошкільного віку частіше демонстру­ють одноліткам те, що вміють робити і як це у них вихо­дить. 5-7-річні розповідають про себе, про те, що їм подо­бається або не подобається, діляться з однолітками своїми пізнавальними відкриттями, «планами на майбутнє» (ким буду, коли виросту).

Кожна форма спілкування по-своєму впливає на пси­хічний розвиток дітей: емоційно-практична спонукає їх до виявлення ініціативи, розширює спектр емоційних пере­живань; ситуативно-ділова сприяє розвитку особистості, самосвідомості, допитливості, сміливості, оптимізму, твор­чості; позаситуативно-ділова і позаситуативно-особистісна формують уміння бачити в партнері самоцінну особистість, зважати на його думки і переживання. Кожна з них допо­магає дитині конкретизувати, уточнити, поглибити уяв­лення про самого себе.