У дошкільному віці в дитини переважає наочно-образ- пе мислення, що пов'язано з оволодінням нею новими видами діяльності: малюванням, грою, конструюванням тощо. Воно допомагає малюкам розв'язувати завдання подумки, без участі практичних дій, а завдяки оперуванню лише образами, оскільки є видом мислення, у процесі якого людина оперує наявними у своїй пам'яті образами предметів і явищ.
Здатність до мислення в образах спочатку реалізується як оперування уявленнями про конкретні предмети і їх властивості. При цьому воно втрачає свій зв'язок з практичними діями і безпосереднім сприйманням ситуації. У діяльності дитини постають завдання нового типу, які передбачають непрямий результат дій, досягнення якого потребує врахування зв'язку між явищами, що відбуваються одночасно або послідовно. Такі завдання виникають в іграх з механічними іграшками, у конструюванні та ін.
Молодші дошкільники розв'язують їх за допомогою зовнішніх орієнтувальних дій, тобто на рівні наочно,-дійового мислення. Під час виконання завдань з непрямим результатом діти середнього дошкільного віку починають переходити від зовнішніх до розумових спроб. Після ознайомлення дітей з кількома варіантами розв'язання завдання малюки можуть використати новий варіант, не вдаючись до зовнішніх дій з предметами, а отримуючи необхідний результат подумки.
|
|
Розв'язування завдань з непрямим результатом сприяє виникненню наочно-схематичного мислення, яке є наступним етапом у розвитку наочно-образного.
Наочно-схематичне мислення - вид мислення, що забезпечує відображення предметів об'єктивної дійсності, незалежно віддій, бажань і намірів дитини.
Дитина не створює їх, а виявляє і враховує під час розв'язування завдання. Таке мислення зберігає образний характер, однак самі образи стають іншими, у них відображаються не окремі предмети та їх властивості, а зв'язки і відношення між ними.
Наочно-схематичне мислення дошкільників середнього і старшого віку виявляється у багатьох особливостях їхньої діяльності. Один із його проявів - схематичність дитячого малюнка, у якому передається здебільшого зв'язок основних частин предмета і відсутні індивідуальні його ознаки. Проявом схематичності мислення також є легкість розуміння дітьми різноманітних схематичних зображень, успішне використання їх (впізнають схематичне зображення предметів, використовують схеми типу географічної карти для вибору потрібної доріжки у розгалуженій їх системі тощо).
Уміння створювати і використовувати схематизовані образи є великим досягненням у розвитку мислення дитини, оскільки наочно-схематичне мислення відкриває можливості побачити недоступні наочно-образному суттєві сторони явищ.
|
|
Досвід дитини збагачується нерівномірно. Із деякими предметами вона має справу часто, неодноразово діючи з ними, розпізнає їх якості, сторони, властивості, що зумовлює їх узагальнене уявлення. Інші предмети менш доступні дітям, внаслідок чого вони пізнають їх однобічно. Образи цих предметів є злитими і конкретними. Оперування такими образами одиничних речей надає мисленню маленької дитини конкретно-образного характеру. Це підтверджують дитячі судження.
Таня (4 роки), побачивши у дівчинки окуляри, запитує: «Чому ця дівчинка бабуся?»; «Кішка може перетворитися на людину?» - запитує дівчинка Юля (4 роки). - «Ні». - «Як шкода... Була б така м'якенька, лагідна...».
Конкретна образність дитячого мислення послужила аргументом для деяких психологів (К. Бюллер, В. Штерн, Дж. Селлі), які вважали образність певним видом мислення, етапом у розвитку вищих його форм. Найхарактернішою ознакою такої образності є синкретизм. Не вміючи виокремити в образі, що зберігся, істотних або основних ознак предмета, дитина вихоплює найакцентованіші для неї деталі. За цими випадковими ознаками дошкільник упізнає конкретний предмет.
Синкретизм проявляється у сприйманні і мисленні дитини. На думку Ж. Піаже, він є основною якістю дитячого мислення, що характеризує його доаналітичний ступінь. Дитина мислить схемами, злитими (нерозчленованими) ситуаціями відповідно до образу, який у неї зберігається на непові сприймання, без його аналізу. Подоланню синкретичності образів сприяє правильно організоване навчання.
Злитість образів особливо помітно проявляється у сприйманні дітьми малознайомого змісту. Наприклад, вонинеправильно розуміють синкретично образні літературні вислови, складні метафори, алегорії: «І веселий, і крилатий ходить вітер над землею. Це потужний вентилятор б'є в обличчя струминою» (Є. Тараховська). Прослухавши це, -річні діти запитують: «Чому він б'є?», «Кого він побив?», «А де у вітру ніжка?», «Де він ходить?», «Вітер сміється?», «Чому він веселий?». Такі запитання і зауваження дітей свідчать, що слово виражає конкретний образ одиничного предмета, якого воно стосується. Цей образ злитий, нерозчле- пований (проаналізований), тому використовується цілісно (якщо «ходить», повинен мати ноги, якщо «веселий» - сміється). Уперше образ розпадається не через виокремлення істотної або характерної ознаки предмета чи явища, а ознаки, що отримала в досвіді дитини найсильніше підкріплення. Тому, не вміючи абстрагувати ідею з чуттєво збереженим образом, дитина не розуміє поетичних образів.
На думку Л. Виготського, синкретизм має велике значення у розвитку дитячого мислення, оскільки синкретичні зв'язки є основою виокремлення зв'язків, які перевіряються практикою і відображають дійсність.
У процесі гри, малювання, конструювання та інших видів діяльності дошкільник починає оволодівати побудовою наочних просторових моделей - особливих знаків, у яких відображаються зв'язки і відношення об'єктивних речей. Багато видів знань, які дитина не може засвоїти на основі словесного пояснення дорослих або у процесі організованих ними дій з предметами, вона легко засвоює під час дій з моделями, які відображають істотні ознаки предметів та явищ. Наприклад, під час навчання 5-річних дошкільників математики було надзвичайно важко пояснити їм відношення частин і цілого. У процесі ознайомлення з ними за допомогою схематичного зображення поділу цілого на частини і його відновлення з частин діти легко зрозуміли, що будь-який предмет можна поділити на частини і відновити з них. Ефективним виявилося використання просторових моделей і під час формування у дошкільників аналізу слова у процесі вивчення грамоти.
|
|
Отже, за відповідного навчання образне мислення стає основою засвоєння дошкільниками узагальнених знань, а також удосконалюється у результаті використання цих знань при розв'язуванні пізнавальних і практичних завдань. Набуті уявлення про істотні закономірності допомагають дитині самостійно розбиратися у часткових проявах цих закономірностей. Так, засвоївши уявлення про залежність будови тіла тварин від умов життя, старші дошкільники можуть за зовнішніми ознаками встановити, де живе тварина, як добуває їжу.
Розвиток образного мислення дошкільників характеризується тим, що їхні уявлення набувають гнучкості, рухливості, діти оволодівають вмінням оперувати наочними образами: уявляти предмети у різних просторових положеннях, мислено змінювати їх взаємне розміщення.
Модельно-образні форми мислення досягають високого рівня узагальненості, завдяки чому допомагають дитині зрозуміти істотні зв'язки і залежності речей. Однак вони малопродуктивні, якщо дитині необхідно виокремити властивості, зв'язки і відношення, які неможливо уявити наочно, образно. Спроби досягти цього за допомогою образного мислення спричиняють типові для дошкільника помилки. До таких помилок призводять, наприклад, завдання встановити, чи змінюється кількість сипучої речовини при переміщенні її з посудини однієї форми у посудину іншої, чи змінюється кількість глини, пластиліну при зміні виліпленого з них об'єкта. Приблизно так само відповідають дошкільники на питання, де більше пластиліну: у кульці чи у розплесканому шматочку, зробленому з такої самої кульки у них на очах. Це спричинено нездатністю дошкільника виокремити видимий ним рівень речовини у посудині від загальної її кількості. В образному мисленні вони виявляються злитими, тому кількість не можна побачити, наочно уявити виокремленою від сприйнятої величини. Правильне розв'язання таких завдань вимагає переходу до суджень на основі образів, які використовують словесні поняття.
|
|
Отже, наочно-образне мислення долає у своєму розвитку стадію перцептивних перетворень дитиною об'єкта із зовнішньою допомогою, а також стадію перетворення ситуації на образному рівні з власної ініціативи. Перехід від наочно- дійового до наочно-образного мислення може прискорити спеціальне навчання із використанням схем-замінників.
Словесно-логічне мислення дітей
Словесно-логічне мислення за своєю природою є понятійним. Передумови для розвитку логічного мислення, засвоєння дій із словами, числами, як зі знаками, що замі- мюють реальні предмети і ситуації, виникають наприкінці раннього дитинства, з формуванням знакової функції свідомості. На цьому етапі дитина починає розуміти, що предмет можна позначити, замінити іншим предметом, малюнком, словом. Однак вона ще довго може не застосовувати слово для розв'язання самостійних мислительних завдань.
Словесно-логічне мислення - мислення, що втілюється у поняттях, логічних конструкціях із застосуванням мовних засобів.
Наочно-дійове і наочно-образне мислення тісно пов'язані з мовленням, за допомогою якого дорослі керують діями дитини, ознайомлюють її з практичними і пізнавальними завданнями, пояснюють способи їх розв'язання. Мовні висловлювання дитини, коли вони ще тільки супроводжують практичну дію, не випереджають її, сприяють усвідомленню нею процесу і результату цієї дії, допомагають у пошуку шляхів розв'язання завдань. Зростає роль мовлення з набуттям планувальної функції, коли дитина, здається, думає вголос. Однак і на цьому етапі вона послуговується у своїх мислительних діях не словами, а образами. Мовлення відіграє допоміжну роль.
У психічному розвитку логічне мислення є наступним етапом після образного, на основі якого забезпечує розв'язання більшої кількості завдань, засвоєння наукових понять. Однак це не означає необхідності передчасного формування логічного мислення, оскільки без розвинутих образних форм засвоєння його буде неповноцінним. Розвиток образного мислення допомагає дитині логічно зрозуміти узагальнені схематичні зображення, на яких вибудовується формування понять.
Після оволодіння логічним мисленням образне не втрачає свого значення, оскільки у діяльності, пов'язаній з необхідністю послідовного, логічного мислення, важливу роль відіграє використання образів. Образне мислення є джерелом творчості, функціонування інтуїції, без якої не обходяться наукові відкриття. Воно максимально відповідає умовам життя і діяльності дошкільника, завданням, які доводиться йому розв'язувати у грі, малюванні, конструюванні, спілкуванні. Тому дошкільний вік найбільш сензитивний до навчання, яке ґрунтується на образах. Логічне мислення дитини доцільно активізувати лише з необхідності ознайомлення її з основами наукових понять (з математики, природознавства, мови тощо). Не потрібно мислення дитини підпорядковувати лише логіці.
За допомогою спеціального навчання дитина може засвоїти невластиві її віку методи розв'язання завдань, але це не пов'язано зі сформованістю вікових новоутворень, нового рівня розвитку мислення, усвідомленням суті цього методу.
Дошкільники найчастіше виявляють логічне мислення під час з'ясування зв'язків між предметами і явищами. Спершу вони встановлюють функціональні зв'язки (призначення, використання предметів), найскладніше - встановити зв'язки простору і часу в логічному (змістовому) значенні, що спричинено їх прихованістю (не проявляються на поверхні явища, хоч доступні чуттєвому практичному досвіду).
Для чанніх форм словесного мислення дітей притаманні заміна малознайомих у завданні та його розв'язанні умов (образів, понять, вимог) більш відомими («почуття знайомості»), з'ясування простих зв'язків (за необхідністю, аналогією, функціональністю тощо) не лише між істотними сторонами й ознаками різних предметів, а й між випадковими зовнішніми, другорядними. На цій підставі дехто із психологів (В. Штерн) стверджував, що дитина прагне пов'язувати все підряд, що свідчить про несформо- ваність логічних міркувань. Насправді це стосується лише малознайомого і складного змісту, яким доводиться оперувати маленьким дітям.
Своєрідність розумового процесу, в результаті якого маленька дитина робить несподівані для дорослих висновки, зумовлена відсутністю у неї знань, потрібних для встановлення істотних зв'язків між умовами (сторонами) явища; невмінням послідовно мислити, використовувати логічно виправдану систему розумових дій. Для логічних міркувань, порівнянь, узагальнень, формування висновків дитині потрібно володіти не лише кожною окремою операцією, а й загальним способом розумової діяльності.
Обов'язковими ланками розумового процесу є: синтез І - первинний (сприймання завдання як цілого), аналіз (поділ завдання на частини, виокремлення його умов, даних); синтез II - вторинний (розв'язування, нове розуміння завдання). Розумовий процес маленької дитини відбувається від синтезу І до синтезу II. Аналіз - найістотніша ланка мислення у дошкільників - це виокремлення однієї, часто випадкової ознаки предмета або умови.
Дитина молодшого дошкільного віку, йдучи від яскравого предмета, легко встановлює зв'язки, які шукає. Однак часто вони не відповідають дійсності, що породжує алогічність дитячих суджень. Спеціальне навчання дітей - шукати і встановлювати найістотніші ознаки предметів і явищ, знаходити істотні залежності між ними - швидко розвиває у них логічні форми мислення. Для розуміння розвитку словесного мислення у дітей істотне значення має шіаліз їхніх запитань.
Найхарактернішою ознакою дошкільного віку, як відомо, є допитливість, яка формує розумовий розвиток людини. У своєму розвитку дитина долає певні стадії відповідно до вікових особливостей людської психіки. Допитли- ність - це якість особистості, яка має високі пізнавальні потреби на всіх етапах життя і в різних видах діяльності, спрямовується на пошук невідомого, непізнаного, незрозумілого. Вона є джерелом активності людини, прагненням глибоко і різнобічно пізнати дійсність.
Допитливість сприяє виникненню і забезпеченню функціонування пізнавального інтересу, є причиною виникнення і формою його існування. Реалізуючись в інтересі, допитливість немовби зберігає його, не дає змоги згаснути, постійно збуджує механізм пізнання. Допитливість дорослої людини завжди вибіркова, дитини дошкільного віку - може спрямовуватись на значну кількість предметів, часто протилежних за змістом і функціями (Л. Проколієнко).
Допитливість є не лише якістю особистості, а й розумовою дією, способом пізнання, стимулом і способом міркування. Приховані сторони і властивості дійсності, які не можна відчути, безпосередньо сприйняти, людина осягає за допомогою мислення. Тому виховання мислення дитини - одна з основних умов формування допитливості. Адже дитина прагне пізнати причинно-наслідкові зв'язки у природі, взаєминах людей за наявності у неї потреби їх пізнати, можливості зрозуміти їх.
Виявом природної пізнавальної потреби дитини є запитання, кількість і багатоманітність яких різко збільшується після 3-х років. Запитання дитини свідчать, що вона цікавиться чимось невідомим, шукає і пробує зрозуміти його.
Перші запитання дитини ще не мають пізнавальної спрямованості. Запитавши дорослого: «Для чого ця машина?» або «Що це таке?», 3-річні діти, часто не вислухавши відповіді, переключаються на інше заняття, а отримавши відповідь, можуть неодноразово повторити це запитання. Перші дитячі запитання є формою активного спілкування дитини з дорослими. Пізнавальними вони стають пізніше, виникають на основі набутих знань, прагнення глибше проникнути у відомі або приховані сторони явища і встановити зв'язки у його глибині. Із розповідей дорослих, їхніх відповідей на свої питання дитина починає розуміти, що за межами того, що вона бачить і знає, є певні обставини, які спричинюють видимі факти. Своїми запитаннями «чому?», «навіщо?», «як?», «длячого?» 5-річні діти, наслідуючи дорослих, прагнуть дізнатися про ці обставини, побачити і зрозуміти те, чого не бачать. Відповіді дорослих щоразу переконують їх у наявності цих зв'язків. Намагаючись дізнатися про невідоме дошкільник запитує дорослого: «Чому дерева шумлять?», «Чому і звідки дме вітер?», «Куди тече вода в річці? Чому вона не стоїть на місці?» тощо.
Такі запитання надзвичайно безладні і різноманітні. До 5-6-ти років дитина і не пробує узагальнити, пов'язати набуті знання. Маючи справу з дивним, незрозумілим, новим, вона запитує про те, що її цікавить. Попри різноманітність і безладність, дитячі запитання мають чітко виражений пізнавальний характер, істотно відрізняються від запитань дітей раннього віку. 5-7-річні діти чекають відповідей, висловлюють сумніви, заперечують. Старші дошкільники зіставляють відповіді дорослих з тим, що їм відомо, порівнюють, сумніваючись та сперечаючись.
Дитина ставить питання і тоді, коли хоче переконатися у правильності свого висновку, звертається до дорослого, щоб той визнав її компетентність. З віком кількість таких питань збільшується, вони стають основними. Формування у дитини якісно нового мислення пов'язане з освоєнням мислительних операцій, які починають використовуватися у дошкільному віці як способи розумової діяльності. Основою всіх мислительних операцій є аналіз і синтез. Дошкільник порівнює об'єкти за більшою кількістю ознак, ніж у ранньому дитинстві, помічає навіть незначні подібності чи відмінності між зовнішніми ознаками предметів, висловлюється про них.
У дошкільному дитинстві змінюється характер узагальнень. Діти вдаються до найпростіших дослідів, експериментують: кидають у ванну з водою предмети, щоб дізнатися, чи будуть вони плавати; ставлять склянку з водою у морозильник, щоб одержати лід. Такі досліди підводять їх до висновків, узагальнених уявлень. Поступово переходять від оперування зовнішніми ознаками до розкриття більш істотних для предмета ознак. Новий рівень узагальнення допомагає їм освоїти операцію класифікації - зарахування об'єкта до групи на основі видо-родових ознак. Розвиток уміння класифікувати предмети пов'язаний з освоєнням узагальнюючих слів, розширенням уявлень і знань про світ, умінням виокремлювати у предметі істотні ознаки. Чим ближчі предмети до особистого досвіду дошкільника, тим точніші узагальнення він робить. Дитина насамперед вирізняє групи предметів, з якими активно мзаємодіє (іграшки, меблі, посуд, одяг); потім -суміжні класифікаційні групи (дикі і домашні тварини, чайний і столовий посуд тощо).
Розвиток мислительних операцій забезпечує формування дедуктивного мислення - вміння узгоджувати свої судження, уникати у них суперечностей. Спочатку дитина, навіть оперуючи загальними положеннями, не може їх належно обґрунтувати або висловлює випадкові обґрунтування, поступово набуваючи вміння робити правильні висновки.
Отже, у спілкуванні з дорослими, у іграх і діяльності дитини розвиваються види її мислення, формується культура розумової праці, що забезпечить продуктивну інтелектуальну діяльність у дорослому віці.