Формування телепростору України другої половини 90-х

На початку 1997 року у телевізійному інформаційному просторі склалася принципово нова ситуація: на загальнонаціональних каналах господарями стали три не залежні один від одного мовники. З'явилися реальні умови для конкуренції потужних телекомпаній, їх творчого співзмагання. Одразу ж почалася рейтингова боротьба за глядача. Поступово вперед вийшов “Інтер”, за ним з невеликим відставанням “Студія 1+1”. На жаль, Національна телекомпанія, яку в листопаді 1996-го очолив В. Лешик, через непродуману програмну політику здала завойовані програмні позиції.

ворцем телекомпанії “1+1” був Олександр Роднянський, кінематографіст-документаліст. Студія “1+1” була створена ним восени 1995 року: 3 вересня на першому каналі Національного телебачення відбувся перший ефір; спершу студія спеціалізувалася переважно на кінопоказі. У жовтні 1995 року було укладено контракт з кіностудією Довженка на придбання прав показу по телебаченню 63 фільмів. Цим створено прецедент реальної оцінки, вираженої у конкретному грошовому еквіваленті, тобто “національного надбання”, яким безконтрольно користувалися до того різні телекомпанії України. З тих пір “1+1” безперечно дотримується правил ліцензійної чистоти демонстрованої нею продукції. До вересня 1996 року обсяг мовлення “1+1” сягав майже половини всієї програми УТ-1. Поряд з кінопоказом почалося виробництво власних програм. 11 листопада 1996 року Нацрада з питань телебачення та радіомовлення видала телекомпанії ліцензію на мовлення обсягом 9 годин щодобово по телевізійній мережі другого каналу.

З 1 січня 1997 року “Студія 1+1” переходить з УТ-1 на УТ-2 у якості самостійного мовника. Створена телевізійна служба новин (“ТСН”), у сітці мовлення з'являється ряд нових авторських програм: “Табу”, “Пісня року”, “Бомба”, “Про спорт”, “Проти ночі” тощо. Імідж телекомпанії пов'язаний з трансляцією найпопулярніших закордонних та вітчизняних телесеріалів та найякіснішої кінопродукції.

Тим часом по всій країні сформувалися регіональні системи телебачення, що також засновувалися на конкуренції декількох або багатьох телекомпаній, що, як правило, далеко випереджували державні ТК. Найбільша кількість об'єктів телебачення і радіомовлення розташована в Києві (120), Одеській (76), Донецькій (59) областях, 10 областей мають від 20 до 50 об'єктів телерадіомовлення. Програми комерційних телерадіокомпаній сумарно за обсягами мовлення у кілька разів перевищували обсяги мовлення державного телебачення і радіо.

Наприкінці 1996 року створено Телевізійну Академію України, членів якої було обрано на Першому Всеукраїнському Конгресі національних виробників телевізійної продукції в Україні. В Конгресі взяло участь більше 85% зареєстрованих телекомпаній. Кожному з 241 представників було запропоновано проголосувати за 17 з 55 відомих в телевізійному світі діячів. Серед членів Академії – Ада Роговцева, Олександр Роднянський, Тетяна Цимбал, Богдан Ступка, Роман Балаян, Богдан Бенюк, Зиновій Кулик. Президентом ТАУ було обрано Олександра Роднянського. Головним завданням ТАУ є проведення Всеукраїнського конкурсу телепрограм “Золота ера”. На перший конкурс було представлено 452 програми у 12 номінаціях.

У цілому до 2005-го року система телемовлення в Україні має забезпечення доведення до кожного жителя країни щонайменше 6 загальнонаціональних програм наземної та супутникової форм розповсюдження, до десяти регіональних телепрограм, від 4 до 10 програм місцевого рівня, трансляцію програм у місцях підвищеної забудови через багатоканальні кабельні та ефірно-кабельні мережі, у сільській місцевості – впровадження програм на базі телекомунікаційних мереж багатофункціонального призначення. Крім того, має розпочатися трансляція з України програми на зарубіжжя через український супутник зв'язку.

Підсумок.

Те, що відбувається з українськими ЗМІ нині – це болісний перехід від радянської моделі до принципово іншої, заснованої на відсутності цензури та ринкових відносинах. Такий перехід не міг призвести до глибокої кризи, і перш за все, у телебаченні та радіомовленні.

Кризові явища у ЗМІ – логічний спадок десятиліть радянського безправного і безправового існування преси, ТБ, радіо. Відкриття на початку 90-х років шлюзів для появи недержавних форм ЗМІ було стимулом для створення тисяч комерційних видань, телекомпаній, радіостанцій. Проте кількість нових ЗМІ не завжди переростала в якість і свободу слова.

Список литературы

1)Іван Мащенко. “Телебачення України”. Том перший: Телебачення de facto. – Київ, 1998.

2)Іван Мащенко: “Телебачення України”. Том другий: Телебачення de jure. – Київ, 2000.

3) http://www.rada.kiev.ua – сервер українського законодавства.