Мирний договір УНР у Брест-Литовську

Бій під Кругами

В умовах, коли українські полки один за одним відмовля­лися захищати Центральну Раду, назустріч червоногвардійським загонам під Крути був спрямований загін доброволь­ців - київських студентів і гімназистів старших класів у кількості близько 300 чоловік.

Офіцери, які привели їх на позиції, не стали чекати підходу червоногвардійців і розійшлися.

Майже всі добровольці загинули, встигли все-таки розібрати залізничні колії і на кілька днів затримати наступ червоногвардійців.

Це було останнє вогнище опору більшовикам на підступах до Києва.

26 січня 1918 р. більшовицькі війська ввійшли до Києва.

Командуючий ними лівий есер М. Муравйов (колишній підполковник царської армії), наказав протягом 5 днів вести артилерійський вогонь по житлових кварталах і розстріляти близько 3 тис. чол., (в основному - офіцерів царської армії) нібито причетних до оборони міста.

 

IVУніверсал Центральної Ради і проголошення незалежності УНР

Універсал, хоча і був датований 9 січня, насправді був прийнятий 11 січня 1918 р. не Центральною Радою (делегати якої вже давно не збирались на засідання), а її Комітетом - Малою Радою.

У ньому констатувалося повне руйнування Ук­раїни чотирма роками війни.

У пограбуванні і насильствах обвинувачувалося більшовицьке військо, а петроградський Раднарком - у затягуванні укладання миру.

Виходячи з цього, Центральна Рада проголошувала УНР самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу, що хоче жити у мирі і згоді з усіма сусідами.

В Універсалі підтверджувався курс на:

- непримиренну боротьбу з більшовиками,

- досягнення мирної угоди в Брест-Литовську,

- обрання волосних і повітових народних рад, міських дум,

- соціалізацію і передачу землі трудовому народові без ви­купу, а лісів, вод і надр - у розпорядження Ради Народних Міністрів УНР,

- переведення усіх фабрик і заводів від військового до мир­ного стану, збільшення продукції народного вжитку,

- узяття «у свої руки» найважливіших галузей торгівлі, монополізацію залізної, вугільної, тютюнової промисловості,

- установлення державно-народного контролю над усіма банками,

- боротьбу з безробіттям,

- національно-персональну автономію,

- скликання Українських Установчих зборів.

В Універсалі підкреслювалося, що самостійність УНР була проголошена в першу чергу для підписання миру з Централь­ними державами.

Крім того, проголошена самостійність не мала абсолютного характеру, тому що вирішення питання про федеративний зв'язок із республіками колиш­ньої Російської імперії покладалося в Універсалі на май­бутні Українські Установчі збори.

Таким чином, у цій час­тині Універсал повторював близьку М. Грушевському програму російських кадетів, відстаючи від розвитку революційного руху в Україні.

Універсал завершив процес розвитку українського націо­нально-визвольного руху, відкинувши ідеї автономії і федера­лізму.

Він містив конституційні засади державного будівни­цтва. Остаточний устрій, вказувалося в Універсалі, проведуть Українські установчі збори.

IVУніверсал став найбільш знач­ним кроком Центральної Ради на шляху побудови української державності.

В умовах відкритої війни більшовиків Росії проти національних сил України ЦР пішла на відчайдушний крок – пошук союзника і звернула увагу на Німеччину та Австро-Угорщину.

Мирний договір УНР у Брест-Литовську

Країни Антанти визнали УНР, однак, орієнтуючись на російський білий рух, не надавали їй реальної допомоги.

Тому в умовах боротьби з більшовиками уряд УНР почав переговори з т.зв. Центральними державами - Німеччиною й Австро-Угорщиною.

Довідавшись про те, що в грудні 1917 р. Раднарком РСФРР пішов на сепаратні переговори з Центральними державами від імені «усіх народів Росії», Генеральний Секретаріат УНР після секретних консультацій з австро-німецьким командуванням звернувся з нотою до воюючих і нейтральних держав.

У ній проголошувалося, що Україна стає на шлях самостійних міжнародних відносин і влада Раднаркому не поширюється на неї.

Після цього Німеччина й Австро-Угорщина запросили українську делегацію до Бреста як самостійного учасника переговорів.

Українську делегацію під керівництвом В. Голубовича, до якої входили 4 члени УПСР і 1 член УСДРП, докладно проінструктував голова Центральної Ради М. Грушевський.

На початку переговорів 24 грудня 1917 р.українська делегація поставила вимогу

- про визнання УНР як самос­тійної держави,

- наполягаючи на приєднанні до неї Холмщини і Підляшшя, які ввійшли до новоствореної Польської держави,

- а також на проведенні плебісциту в Східній Галичині, Буковині і Закарпатті, які належали Австро-Угорщині, (остання вимога була підказана німецькою сторо­ною, зацікавленою у втягування Австро-Угорщини в боротьбу з Польщею).

Австрійська делегація відкинула ці вимоги, пообіцявши, однак, визнати незалежність України за умови постачання продовольства до Австро-Угорщини.

В останній декаді січня 1918 р. у переговорах відбулася перерва, під час якої IVУніверсалом була проголошена незалежність УНР.

У той же час керівник російської делегації Лев Троцький зажадав припинення повноважень делегації УНР на тій підставі, що більшовики контролюють більшу частину України.

Однак, Центральні держави визнали повно­важення української делегації й у ніч на 27 січня (9 лютого за н. ст.) 1918 р. підписали з нею мирну угоду.

Самостійність України визнали всі країни Четверного Союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина).

Кордон між УНР і Австро-Угорщиною установлювався від­повідно до довоєнного австро-російського кордону.

Австро-Угорщина отримувала назад захоплені російською армією Східну Галичину і Буковину, а Холмщина повинна була відійти до України.

Крім цього, договір супроводжувався секретним прото­колом, відповідно до якого

УНР зобов'язувалася до 31 липня 1918 р. поставити Німеччині й Австро-Угорщині 1 млн. тон збіжжя, величезну кількість яєць, рогатої худоби, сала, цукру, льону, конопель, вугілля, марганцевої руди та ін. товарів.

У свою чергу, Німеччина й Австро-Угор­щина брали на себе зобов'язання

- забезпечити продаж в Ук­раїну своїх промислових товарів,

- надати Центральній Раді збройну допомогу в боротьбі з більшовицьким урядом.

За окремим договором між Австро-Угорщиною й Україною, австро-угорський уряд до кінця липня 1918 р. повинний був об'єднати Галичину і Буковину в єдиний коронний край.

Уряд же УНР зобов'язувався забезпечити національні права полякам, німцям, євреям.

Керівник Центральної Ради М. Грушевський оцінював Берестейський мирний договір як «гідний і почесний» для України.