Спір про материнство

1.Визнання батьківства та материнства за рішенням суду.

Глава 12 СК України від 10.01.2002 р. називається «Визначення походження дитини». Права та обов'язки матері, батька та дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану (ст. 121 СК).

Щоби виникли вказані права та обов'язки, є необхідним дотримання встановленого законом порядку визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою (ст. 122 СК).

Відповідно до вказаної статті:

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.

Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.

Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя, крім випадку, коли мати дитини зареєструвала повторний шлюб з іншою особою до народження цієї дитини. У цьому випадку батьком дитини є її чоловік у повторному шлюбі (ст. 124 СК).

Батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на підставі його спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за рішенням суду (ч. 2 ст. 124 СК).

Дружина і чоловік мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини.

У цьому випадку запис про батька дитини у книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (ч.1 ст.135 СК).

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, передбачено ст.125 СК України. Відповідно до вказаної статті:

а) якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини;

б) якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:

за заявою матері та батька дитини;

за заявою чоловіка, який себе вважає батьком дитини;

за рішенням суду.

Визнання батьківства дитини за рішенням суду чітко регламентовано ст.128 СК України.

Батьківство дитини може бути визнане за рішенням суду в таких випадках:

а) коли буде відсутня заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою про визнання батьком дитини цього чоловіка. Така заява може буде подана до державного органу реєстрації актів цивільного стану як до народження дитини, так і після її народження.

б) коли не буде заяви чоловіка, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, про визнання його батьком дитини, за умови, що мати дитини померла або оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав, або якщо мати дитини не проживає з нею не менш як шість місяців і не проявляє про неї материнської турботи та піклування.

Умовою прийняття такої заяви державним органом реєстрації актів цивільного стану є запис про батька дитини у книзі реєстрації народжень відповідно до ч. 1 ст. 135 СК.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК.

Якщо не буде заяв про визнання батьківства та в книзі реєстрації народжень вчинено запис у графі про батька дитини, ім'я та по батькові чоловіка, якого мати вважає батьком дитини, суд приймає позовну заяву. Оскільки ЦПК України доказування факту покладає на позивача, то при поданні такого позову до позовної заяви додається:

Свідоцтво (копія) про народження дитини.

Докази, які засвідчують спільне проживання і ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини або спільне виховання чи утримання дитини (довідки будинкоуправлінь, вуличних комітетів, листування сторін, грошові перекази, документи на отримання посилок, письмові клопотання з приводу надання сім'ї житлової площі, путівок, виписки з особової справи тощо).

Докази, які свідчать про визнання відповідачем батьківства, враховуючи період вагітності матері дитини (листи, його анкети, заяви тощо), котрі з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства).

Якщо таких доказів недостатньо, позивач може просити суд призначити генетичну експертизу для встановлення кровного споріднення між особою, яка записана батьком дитини та дитиною.

2.Оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини.

Оспорювання батьківства (материнства) - це невизнання особою реєстрації себе як батька (матери) дитини. Особа, яка записана батьком дитини згідно з положеннями СК України, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про на: родження дитини (ч. 1 ст. 136 СК України). Особа, яка була записана батьком дитини на законних підставах, повинна довести відсутність кровного споріднення між собою й дитиною, батьком якої вона записана. Однак заперечення кровного споріднення не завжди є підставою для оспорювання батьківства. У окремих випадках особа, яка записана батьком дитини, повинна також довести, що на момент вчинення запису про народження дитини вона не знала, що не є батьком дитини.

Шлюбно-сімейне законодавство, яке діяло до набрання чинності СК України, значно обмежувало можливість оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини, зокрема можливість спростування презумпції батьківства при народженні дитини у шлюбі. Ці обмеження полягали у тому, що, по:перше, оспорювати батьківство могла лише особа, яка записана батьком дитини. По-друге, оспорювання батьківства могло бути здійснене лише протягом одного року з того часу, коли особі стало або повинно було стати відомо про те, що вона записана батьком дитини1.

Цей строк преклюзивний, а отже, поновленню не підлягав.

СК України також закріплює певні межи оспорювання батьківства, але вони значно розширені. У ст. 136 СК України встановленні межі у часі щодо можливості оспорювання батьківства. Так, оспорювання батьківства можливе тільки з моменту народження дитини й до досягнення нею повноліття. Оспорювання батьківства може бути здійснене протягом цього часу тільки якщо дитина є живою. Смерть дитини, батьком якої записана особа, позбавляє її права оспорювати своє батьківство.

На відміну від норми ч. 1 ст. 56 КпШС УРСР, згідно з якою для вимог про оспорювання батьківства (материнства) встановлений строк позовної давності в один рік, у СК України закріплене положення, що до вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується (ч. 6 ст. 136 СК України).

Оспорювання батьківства можливе також із боку наступних осіб:

— спадкоємців особи, яка записана батьком дитини (ст. 137 СК України);

— матері дитини щодо батьківства свого чоловіка (ст. 138 СК України).

У першому випадку оспорювання батьківства можливе у разі смерті особи, яка записана батьком дитини, до народження дитини. Спадкоємці мають право оспорювати батьківство цієї особи після її смерті за наявності однієї з наступних обставин:

— подання цією особою ще за життя заяви до нотаріуса про невизнання свого батьківства;

— пред'явлення цією особою позову про виключення свого імені як батька із акту запису про народження дитини;

— ця особа не знала про те, що вона записана батьком дитини, через поважні причини.

У перших двох випадках право на оспорювання батьківства особи, яка померла, мають будь:які її спадкоємці (за заповітом чи за законом). Якщо ж особа за життя не знала про те, що вона записана батьком дитини, оспорити її батьківство можуть тільки дружина, батьки та діти цієї особи, тобто ті особи, які визначаються ст. 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги за законом.

Жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка. Але, захищаючи інтереси дитини, законодавець встановлює обов'язкову вимогу щодо пред'явлення позову в даному випадку. Таке оспорювання батьківства можливе лише за наявності заяви іншої особи про визнання свого батьківства щодо цієї дитини. До вимог жінки про оспорювання батьківства свого чоловіка застосовується також спеціальна позовна давність в один рік. Але перебіг позовної давності починається від дня реєстрації народження дитини, тобто від дня, коли чоловік був записаний як батько дитини.

Що ж стосується спору про материнство, то законодавець урегулював дві ситуації оспорювання материнства. По-перше, жінка, яка записана матір'ю дитини, може звернутися до суду із заявою про оспорювання свого материнства, тобто про невизнання себе матір'ю дитини. По-друге, материнство жінки, яка записана матір'ю дитини, може оспорити та жінка, яка вважає себе матір'ю цієї дитини. При цьому у позові зазначаються одночасно дві вимоги:

— про невизнання материнства жінки, які записана матір'ю дитини;

— про визнання свого материнства.

Не має права оспорювати материнство жінка, якій було імплантовано зародок, зачатий подружжям (сурогатна матір), а також жінка, яка є донором яйцеклітини для зародка, імплантованого в організм іншої жінки (ч. 2 і ч. 3 ст. 123 СК України).

До вимог жінки, яка записана матір'ю дитини та оспорює своє материнство, позовна давність не застосовується. Що ж стосується вимог жінки про визнання її матір'ю дитини, то до них застосо: вується спеціальна позовна давність в один рік. Початок перебігу позовної давності починається від дня, коли ця жінка дізналася або могла дізнатися, що вона є матір'ю дитини.

Не є перешкодою для оспорювання батьківства (материнства) особою, яка не визнає себе батьком (матір'ю), стягнення з неї аліментів на дитину. Така особа може звернутися до суду з позовом про виключення відомостей про неї як батька (матір) дитини, тому що підставою стягнення аліментів є саме факт такого запису. У разі, якщо позов буде задоволений, то буде скасована й підстава стягнення аліментів на дитину.

3.Спір про материнство.

Оспореною може бути і презумпція материнства, хоча відбувається це надзвичайно рідко. Справи, які розглядалися судами, були пов'язані головним чином із підміною дітей у пологовому будинку 425.

Можливість оспорення материнства у Кодексі 1969 р. визначалася у ст. 56 "Оспорення батьківства (материнства)", отже, особливо не виділялася. При цьому визначалася лише можливість оспорення свого материнства. Але непоодинокі факти підміни дітей у пологових будинках зумовили потребу вирішення спорів з певним выступлениям від закону.

Однієї ночі у сільській лікарні народилися два хлопчики. У К. - шоста дитина, у С. - перша. До цього у К. усі діти помирали, не доживши одного року. Передчуваючи, що і ця дитина може померти, К., скориставшись відсутністю належного порядку в лікарні, підмінила свою дитину на дитину С.

Через кілька місяців дитина, з якою С. повернулась додому, померла.

По селу покотилися чутки, що насправді могла померти дитина, народжена К.

Потайки від К., задля безпеки дитини, була порушена кримінальна справа. В процесі розслідування під різними приводами була взята кров К., її чоловіка та дитини для дослідження.

Було встановлено, що дитина від К. та її чоловіка не походить.

С. та її чоловік оспорили материнство К. та батьківство її чоловіка.

Під тиском доказів К. зізналася у підміні дітей. Позов С. та її чоловіка суд задовольнив, в актовий запис про народження дитини були внесені зміни.

Медична сестра пологового будинку, З5-річна Д., яка не перебувала у шлюбі, була записана матір'ю дівчинки, яку відмовилася забрати її мати. Такий запис було зроблено на підставі фіктивної довідки пологового будинку про народження нею дитини.

Через два роки за наполяганням свого чоловіка Д. подала заяву до суду з вимогою про виключення її імені як матері з актового запису про народження дитини. Висновком судово - гінекологічної експертизи було підтверджено, що Д. взагалі ще не народжувала дітей.

Чи мала Д. право оспорити своє материнство, адже, записуючи себе матір'ю дитини, вона знала, що не є нею?

У частині 2 ст. 56 Кодексу 1969 р. не було обмеження щодо оспорення материнства (стосовно того, знала чи не знала вона про те, що дитина не походить від неї, як це зроблено щодо того, хто записаний батьком), тому суд позов задовольнив з формальних підстав.

Ця справа може бути підтвердженням висновку про те, що суди до недавніх пір уникали застосування аналогії закону та аналогії права, хоча, відповідно до ст. 11 ЦПК УРСР, таким правом вони були наділені.

Вирішенню спорів про материнство присвячена у Сімейному кодексі окрема стаття 139 СК "Спір про материнство". У ній ідеться про два випадки:

1) коли своє материнство оспорює та жінка, яка записана матір'ю;

2) коли материнство жінки, яка записана матір'ю дитини, оспорює інша жінка, яка вважає себе матір'ю цієї дитини.

В., задля приховання позашлюбного материнства своєї молодшої сестри П., була записана матір'ю її дитини і фактично стала для неї матір'ю.

Чи має В. право оспорити своє материнство, адже вона, реєструючи народження дитини, знала, що не є її матір'ю?

Відповіді на цю ситуацію у ст. 139 СК, на жаль, також немає. Тому знову виникає потреба у застосуванні аналогії закону - норми ч. 5 ст. 136 СК. Це не лише дасть можливість справедливо вирішити спір, а й забезпечить однакові підходи до вирішення конфліктних ситуацій щодо батьківства та материнства: мати, як і батько дитини, не має права оспорювати своє материнство, якщо в момент реєстрації дитини вона знала, що дитина не походить від неї.

Отже, є підстави для висновку про те, що В. не має права оспорювати своє материнство. Інакше, це робило б дитину іграшкою, якою можна було б маніпулювати залежно від своїх швидкоплинних інтересів.

Оскільки умисна чи випадкова підміна новонароджених дітей і у наш час не виключається, саме цих ситуацій має стосуватися норма ч. 1 ст. 139 СК: "Жінка, яка записана матір'ю дитини, може оспорити своє материнство".

Ця жінка, як правило, буде одночасно домагатися визнання свого материнства щодо дитини (якщо вона жива), матір'ю якої записана інша жінка, а це означає, що буде застосована судом і норма ч. 2 цієї статті, згідно з якою жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, має право пред'явити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, про визнання свого материнства.

За повідомленням преси, в одному із містечок США випадково зустрілися дві дуже схожі 33-річні жінки. Генетичні дослідження підтвердили, що вони близнята. Як з'ясувалося, у день їх народження інша жінка також народила двох дівчаток. Через недбалість медперсоналу їх переплутали.

У таких випадках право оспорювати материнство щодо них мали б самі діти.

Запитання для закріплення та повторення матеріалу:

1.Який нормативно – правовий акт регулює права та обов’язки матері та батька на дитину?

2.Назвіть випадки визнання батьківства дитини за рішенням суду?

3.Який нормативно – правовий акт визначає можливість оспорення материнства?