Згідно зі ст. 124 Конституції України, юрисдикція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі, але постає питання щодо розмежування компетенції з вирішення цивільних справ. При цьому, зважаючи на конституційний принцип спеціалізації, слід вирізняти поняття цивільної юрисдикції, під якою розуміємо нормативне визначення компетенції суду з вирішення справ у порядку цивільного судочинства, адже суд, як уже було зазначено, може захистити цивільні права у порядку різних процесів (кримінального, адміністративного, господарського).
До справ цивільної юрисдикції ст. IS ЦПК відносить: справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи Інтересів, шо виникають із цивільних, житлових, земсльних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути також передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Формою розгляду справ цивільної юрисдикції с провадження (позовне, наказне та окреме). Сирами, икі окремо віднесені до юрисдикції суду, вирішуються за правилами, визначеними законами України.
Залежно від того, чи належить вирішення спорів до відання судових чи інших органів, цивільну юрисдикцію поділяють на:
виключну;
альтернативну;
договірну;
імперативну (умовну);
за зв'язком справ.
В основу загальних правил визначення цивільної юрисдикції суду покладено:
глобальність цивільної юрисдикції суду;
наявність та характер спірних правовідносин;
необхідність захисту порушених, невизнаних або оспорюва них прав, свобод чи інтересів.