Період повернення капіталу

Для наближеної оцінки періоду повернення капіталу застосовується показник – період окупності інвестицій (Ток), що дорівнює оберненій величині рентабельності інвестицій (простій нормі прибутку):

Ток = 1 / Ri = K / Пр [5.11]

Період повернення капіталу може бути визначений із наступного рівняння:

[5.12]

Період повернення капіталу можна застосовувати як додатковий критерій ефективності у сукупності з іншими. Він дає інвестору інформацію про те, коли інвестовані кошти можуть бути використані для нових вкладень (розширеного відтворення).

Якщо Тп менший за термін служби, інвестиції можна вважати ефективними. Відношення терміну служби до періоду повернення капіталу наочно характеризує ступінь ефективності інвестицій.

Застосування даного критерію для оцінки порівняльної ефективності декількох варіантів не завжди дає коректні результати, так як не враховується можливість відмінності в прибутках по варіантам за межами періоду повернення. Наприклад, при однаковому періоді повернення інвестицій двох варіантів може бути зроблений висновок про їх рівноцінність, але у випадку відмінності в прибутках за цими варіантами після періоду повернення капіталу (в межах терміну служби об’єкту) варіант з більшою прибутковістю більш ефективний.

Приведені витрати

Приведені витрати Впр представляють собою суму річних витрат (собівартості) і нормативного прибутку, тобто характеризують нижню одиницю вартості реалізованої продукції, при якій здійснення інвестицій рівноважне альтернативному розміщенню капіталу з нормативом ефективності Е:

Впр = Ек + В, [5.13]

де К – капітальні вкладення,

В – щорічні витрати (включаючи амортизаційні відрахування на реновацію).

Формула може бути використана безпосередньо для статичних умов, тобто в випадках здійснення інвестицій на протязі одного – двох років та практичній постійності щорічних витрат.

При здійсненні інвестицій на протязі ряду років та зміні витрат по рокам розрахункового періоду, необхідно враховувати динаміку:

, [5.14]

де Е - норматив ефективності, рівний нормативу дисконтування,

t – поточний рік,

Т – останній рік розрахункового періоду, за межами якого інвестиції не здійснюються і щорічні витрати не змінюються,

Kt, Bt – незмінні по рокам витрати періоду експлуатації (починаючи з року t=T+1).

Критерій мінімуму приведених витрат може застосовуватися для зіставлення альтернативних варіантів інвестицій при додержанні наступних умов:

- доходи (тобто вартість реалізованої продукції) в усіх варіантах ідентичні;

- усі варіанти приводяться до порівнюваного вигляду;

Приведені витрати не можуть використовуватись для оцінки загальної ефективності капітальних вкладень.

Критерій мінімуму приведених витрат доцільно застосовувати у випадках, коли зіставляються витрати технічного рішення задачі, необхідність здійснення якої апріорно визначена, і не потрібна оцінка загальної ефективності інвестицій, причому продукція, що реалізується, в усіх варіантах однакова (за кількістю та режимом споживання).

5. Вибір критерію та прийняття рішення

Вибір критерію, що застосовується в кожному конкретному випадку, залежить від характеру вирішуваної задачі. Розрахунки по крупним об’єктам з тривалими термінами будівництва та експлуатації доцільно провести за декількома критеріями для додаткової перевірки стійкості результатів, а також їх більшої наочності.

Рекомендації по основним критеріям, що застосовуються найбільш часто при визначенні ефективності різних енергетичних об’єктів, повинні бути приведені в підгалузевих методиках. Для попередньої, наближеної оцінки ефективності інвестиційних проектів (що виконуються, зокрема, інженерними службами енергетичних підприємств – замовників) можна рекомендувати застосування, в першу чергу наступних критеріїв:

- поточний річний прибуток;

- рентабельність інвестицій;

- період окупності інвестицій;

- приведені витрати.

За отриманим значенням критерію не рекомендується автоматично приймати рішення про вигідність інвестицій та вибір найкращого варіанту, необхідно брати до уваги точність і вірогідність вихідної інформації, а також додаткові фактори, що не могли бути враховані кількісно в розрахунках.

При здійсненні техніко-економічних розрахунків, особливо в умовах ринкових відносин, такі показники, як ціни (тарифи), перспективні навантаження споживачів, економічні нормативи (наприклад, норма прибутку) та інші, в більшості випадків не можуть бути детерміновані однозначно. Тому основою прийняття рішення про вірогідність інвестицій та виборі варіанту в ряді випадків повинно служити не формально підраховане значення критерію, а сукупність його очікуваних значень, що обмежена можливими змінами вихідних показників та економічних нормативів. Особливо важлива перевірка стійкості результату при варіюванні вихідної інформації для масштабних задач, що потребують значних витрат та тривалого часу реалізації.

6. Капітальні вкладення, щорічні витрати, доходи

Капітальні вкладення визначаються сумою вартості об’єктів, або їх елементів, споруджуваних в відповідному році розрахункового періоду.

До складу капітальних вкладень включаються такі складові:

- вартість знову введених основних фондів;

- вартість землі;

- вартість заходів з охорони навколишнього середовища;

- витрати на ліквідацію (демонтаж) об’єктів або окремих елементів при вибутті основних фондів або реконструкції;

- інші одночасні витрати.

При оцінюванні ефективності інвестицій до комплексних об’єктів з кількома показниками слід їх розподілити між енергетичними та іншими користувачами. До складу щорічних (поточних) витрат включаються такі складові:

- вартість палива;

- витрати на експлуатацію, включаючи вартість ремонтів, заробітну платню та відрахування від неї (пенсійний фонд, страхові внески та інші), загальностанційні та інші витрати, передбачені нормативними актами з розрахунку собівартості;

- амортизаційні відрахування на реновацію основних фондів (в необхідних випадках див. нижче).

Вартість витрат на власні потреби та втрат енергії включається до складу витрат виробництва лише у випадку використання в якості критерію ефективності приведених витрат. При використанні інших критеріїв, вартість втрат енергії та витрат на власні потреби не включається до складу витрат, оскільки сума реалізації, що визначає доход, обчислюється по відпущеній споживачам продукції.

Амортизаційні відрахування включаються до складу витрат в тих випадках, коли капітальні вкладення безпосередньо не враховуються в розрахунку критерію. При визначенні таких критеріїв, як інтегральний дисконтований прибуток, внутрішня норма рентабельності та період повернення капіталу, які прямо включають усі інвестиції, амортизаційні відрахування не слід враховувати.

Амортизаційні відрахування на реновацію основних фондів, що включаються до складу витрат, в усіх випадках слід примати з обчисленням дисконтування. Коефіцієнт реновації Ар визначається за такою формулою:

, [5.15]

де Тсл – нормативний термін служби устаткування або споруд.

В доходах враховуються усі види находжень:

- виручка від реалізації продукції (виробництва та передачі електричної та теплової енергії, попутної продукції, утилізованих відходів);

- кошти від продажу акцій та інших цінних паперів, випущених для фінансування інвестиційних проектів;

- кредити державних та комерційних банків;

- залишкова вартість (ліквідаційне сальдо) основних фондів, що вибувають із експлуатації у відповідному році розрахункового періоду (після ліквідації об’єкту);

- інші надходження.

Залишкова (ліквідаційна) вартість основних фондів може бути визначена за формулою:

, [5.16]

де К – первісна вартість демонтованого устаткування, приймається в діючих цінах;

Тек - тривалість експлуатації устаткування до його демонтажу;

Тсл – нормативний термін служби устаткування.

При визначенні доходів та виконанні розрахунків прибутку слід враховувати специфіку енергетики, для якої характерний єдиний технологічний процес виробництва, передачі та розподілу електричної енергії при спільній участі різних типів електростанцій та електричних мереж різної напруги.

З реорганізацією системи управління енергетикою в сучасних умовах усі учасники ринку електроенергії – виробники (електростанції та їх об’єднання), оптові та роздрібні покупці (передаючі та розподіляючі електромережові структури) – отримують доходи за вироблену або транспортовану енергію за відповідними тарифами та формують свій прибуток.

Введення окремого енергетичного об’єкту або його елементу призводить до збільшення потужності, що генерується, або пропускної спроможності мережі, підвищенню надійності або економічності експлуатації. В результаті збільшується реалізація електроенергії споживачам або знижується собівартість, що призводить до утворення додаткового прибутку. При цьому приріст доходу від додаткової реалізації має бути розподілений між усіма об’єктами, послідовно включеними до технологічного ланцюга відповідного учасника ринку: електростанції, електричні мережі різної напруги і т.п. Рекомендації по визначенню приросту доходу, обумовленого введенням окремих об'єктів та їх елементів, наведені у відповідних підгалузевих методиках.

В усіх техніко-економічних розрахунках ефективності капітальних вкладень в об’єкт та вибору оптимального варіанту незалежно від використаного критерію, приймається єдиний норматив ефективності (норма прибутку), рівний нормативу дисконтування Е.

Норматив дисконтування, як правило, прирівнюється до відсоткової ставки Національного банку України з довгострокових вкладень (рекомендується приймати реальний норматив Е = 0,1).

7. Загальноекономічна, ринкова та бюджетна ефективність інвестицій

Розрізняють розрахунки загальноекономічної (народногосподарської, галузевої, регіональної), ринкової (фінансової) та бюджетної ефективності.

Загальноекономічна ефективність, вартісна та нормативна база, що використовується при її розрахунку, відображають інтереси та пріоритети держави, окремих регіонів та галузей народного господарства, виходячи з довготермінових соціально-економічних і економічних задач, вимог забезпечення надійного енергопостачання держави та регіонів і т.п.

Загальноекономічна ефективність визначається для країни в цілому, окремих об’єднань, підприємств і об’єктів незалежно від форми власності та підпорядкування учасників інвестиційних програм за сумарними витратами і результатами. Критерії вибираються в залежності від характеру задачі, що вирішується.

Ринкова ефективність служить для оцінки рентабельності інвестиційних проектів в конкретних ринкових умовах з нестабільними економічними параметрами, високими рівнями інфляції, диспропорцією цін та тарифів, викривлених курсах вільно конвертованих валют і т.п.

Після закінчення перехідного періоду до ринкових відносин та стабілізації економіки, у тому числі внутрішніх цін і обмінних курсів валют, розрахунки загальноекономічної та ринкової ефективності (при використанні загальної та вартісної бази) будуть давати сполучені результати.

Бюджетна ефективність використовується для обґрунтування доцільності підтримки інвестиційних проектів з боку держави у відповідності з можливостями бюджету та з урахуванням наявності ресурсів та надходжень з податків.

2.8 Аналіз ризиків реалізації бізнес-плану

Значення розділу полягає в оцінці небезпеки того, що цілі, поставлені в плані, не можуть бути досягнуті цілком або частково.

Складається перелік простих ризиків, з яких обираються найбільш важливі для даного проекту. Особливої уваги приділяється фінансово-економічним ризикам.

Таблица 17 – Ризики проекту

Види ризиків	Негативний вплив на прибуток
Нестійкість попиту	Падіння попиту із зростанням цін
Поява альтернативного продукту	Зниження попиту
Зниження цін конкурентів	Зниження цін
Збільшення виробництва в конкурентів	Падіння продажів або зниження цін
Збільшення податків	Зменшення чистого прибутку
Зниження платоспроможності споживачів	Падіння продажів
Зростання цін на сировину, матеріали, перевезення	Зниження прибутку через зростання цін на сировину, матеріали, перевезення
Залежність від постачальників, відсутність альтернативи	Зниження прибутку через зростання цін
Нестача оборотних коштів	Збільшення кредитів або зниження обсягу виробництва

 

Ризик через утрату прибутку (падіння рентабельності) у результаті нестійкості попиту (положення на новому ринку) на плановану продукцію може бути розрахований з використанням статистичних методів.

Сутність статистичного методу оцінки ступеня ризику ґрунтується на теорії імовірності розподілу випадкових величин. Це положення означає, що, маючи достатню кількість інформації про реалізацію певних видів ризику в минулих періодах для конкретних видів підприємницької діяльності, будь"який суб’єкт господарювання здатний оцінити імовірність реалізації їх у майбутньому. Дана ймовірність і буде ступенем ризику.

Статистичний метод з визначення ризику проекту використовується для обчислення очікуваної тривалості кожної роботи і проекту в цілому. Суть цього методу полягає в тому, що для розрахунку ймовірностей виникнення втрат аналізуються всі статистичні дані, що стосуються результативності здійснення розглянутих операцій. Частота виникнення деякого рівня втрат визначається за наступною формулою:

(2.48)

де f — частота виникнення деякого рівня втрат;

К — число випадків настання певного рівня втрат;

К_заг — загальне число випадків у статистичній вибірці.

Для побудови кривої ризику і визначення рівня втрат уводиться таке поняття як область ризику.

Для розрахунку ступеня певного виду ризику необхідно знати закон його розподілу, тобто володіти інформацією про те: при наявності яких умов він може бути реалізований; як його реалізація буде відбита на діяльності господарського суб’єкта.

Математичне чекання даного відбивання являє собою суму добутків усіх можливих значень на імовірність їхнього виникнення:

М (Х) = Х 1 Р 1 + Х 2 Р 2 +...+ ХпРп, (2.49)

де М (Х) — математичне чекання;

Х 1, Х 2, Хп — значення, що може приймати досліджуваний параметр залежно від конкретних умов;

Р 1, Р 2, Рn — імовірність прийняття цих значень.

Таким чином, імовірнісний зміст математичного чекання конкретного параметра від проведення підприємницької діяльності полягає в тому, що воно приблизно дорівнює середньому арифметичному його спостережуваних (можливих) значень.

Однак математичне чекання ще не є повною характеристикою випадкової величини. Для більш повної її характеристики необхідно використовувати й інші числові характеристики. Так, для того, щоб оцінити, яким чином будуть розсіяні значення обраного параметра (наприклад, прибутку) від його середнього прогнозованого значення (тобто від математичного чекання) доцільно використовувати таку характеристику, як дисперсія. Теорія ймовірностей визначає дисперсію як математичне чекання квадрата відхилення

(2.50)

Величина, за допомогою якої можна оцінювати розсіювання (відхилення) можливих значень випадкової величини від її середнього значення, називається середньоквадратичним відхиленням. Середньоквадратичне відхилення являє собою квадратний корінь з дисперсії.

Середнє очікуване значення відхилення прибутку від його середньоочікуваного значення (середньоквадратичне відхилення) s розраховується за формулою:

(2.51)

де X — величина прибутку в кожному окремому випадку;

п — загальне число випадків.

Таким чином, економічний зміст середньоквадратичного відхилення з погляду теорії ризиків полягає в тому, що воно є характеристикою конкретного ризику, що показує максимально можливе коливання певного параметру від його середньоочікуваного значення.

Дане положення дозволяє використовувати середньоквадратичне відхилення як показник ступеня ризику з погляду імовірності його реалізації. Причому, чим більша величина середньоквадратичного відхилення, тим ризикованіше дане управлінське рішення і, відповідно, більш ризикований даний шлях розвитку підприємства.

Однак, величина середньоквадратичного відхилення, будучи характеристикою підприємницького ризику, ще не дає можливості проводити порівняння ризикованості напрямків діяльності і конкретних ситуацій за ознаками (утратами), вираженими у різних одиницях (наприклад, фінансовими результатами, що виражені в грошових одиницях і обсягом виробництва, що може бути виражений у натуральних одиницях). Теорія ризиків вирішує дане протиріччя шляхом уведення коефіцієнта варіації.

Коефіцієнт варіації — це відносна величина, що розраховується як відношення середньоквадратичного відхилення до середньої арифметичної (математичному очікуванню):

(2.52)

де V — коефіцієнт варіації;

σ — середньоквадратичне відхилення.

За допомогою коефіцієнта варіації можна порівнювати навіть коливання ознак, виражених у різних одиницях виміру. Коефіцієнт варіації може змінюватися в межах від 0 до 100%. При цьому, чим менше його значення, тим більша стабільність прогнозованої ситуації, а отже, і менший ступінь ризику і, навпаки, чим більше його значення, тим більш високий ступінь ризику даного заходу або напрямку діяльності.

Метод експертних оцінок. Метод визначення ступеня ризику шляхом експертних оцінок носить більш суб’єктивний характер порівняно з іншими методами. Ця суб’єктивність є наслідком того, що група експертів, які займаються аналізом ризику, висловлює власні суб’єктивні судження як про минулу ситуацію, так і про перспективи її розвитку. Найчастіше даний метод застосовується при недостатній кількості інформації або при певному ступені ризику такого напрямку підприємницької діяльності, котрий не має аналогів, що також не дає можливості аналізувати минулі показники.

У найбільш загальному вигляді сутність даного методу полягає в тому, що підприємство виділяє певну групу ризиків і розглядає, яким чином вони можуть впливати на його діяльність. Цей розгляд зводиться до надання бальних оцінок за імовірність виникнення того чи іншого виду ризику, а також до ступеня його впливу на діяльність фірми.

Дію факторів ризику в першу чергу треба враховувати в інвестиційних проектах, що включають систему економічних показників, що визначають джерела й обсяги фінансування, терміни і шляхи реалізації конкретних інвестицій або інновацій (будівництво, реконструкція, технічне переозброєння підприємства, впровадження нових технологій, досягнень наукових розробок і т.д.). Інвестиційні проекти відрізняються невизначеністю умов і кінцевих результатів економічної діяльності споруджуваного або діючого підприємства. Практика показує, що фактичні терміни і вартості будівництва або реконструкції підприємств у 2–3 рази перевищують проектні. Тому фінансування інвестицій або будь-яких інновацій значною мірою є ризикованим. У період реалізації інвестиційних проектів виявляються наступні несприятливі фактори. Унаслідок впливу природних факторів збільшиться тривалість будівництва об’єкта. За різними причинами можливе зростання порівняно з проектними даними вартості будівельно-монтажних робіт, орендної плати за землю, виробничі площі й устаткування. Це приводить до зриву термінів здачі об’єкта до експлуатації й освоєння виробничої потужності, а отже, зменшується своєчасне повернення коштів інвесторам. У період експлуатації об’єкта не виключене зниження ринкової ціни на продукцію, що подовжує строки окупності вкладених коштів. У ряді випадків приходиться збільшувати обсяги фінансування через необхідність здійснення непередбачених робіт. Вплив інфляційних факторів приводить до зменшення оборотних коштів і погіршує платоспроможність інвесторів. Несприятливі впливи на реалізацію інвестиційних проектів викликають також зміни технології ведення робіт, податкової і кредитно"фінансової політики держави, економічних механізмів управління в економічній і соціальній сферах країни.

Слід зазначити, що кількісна оцінка факторів ризику ускладнена невизначеністю їхнього прояву в часі, широким діапазоном варіювання і необхідністю обробки великого обсягу часто малодоступної соціально-економічної інформації. В інвестиційному проекті вплив факторів ризику варто визначати по трьох його основних показниках: обсягу інвестицій, прибутку, терміну реалізації проекту. При розробці планів діючого підприємства відзначається і вплив великого діапазону несприятливих факторів, що поєднують у три види ризику: виробничий, комерційний і фінансовий. Перший вид зазвичай обумовлений особливостями виробничої діяльності підприємства, можливим зниженням планованого обсягу продукції, розірванням договорів про постачання сировини, виникненням конфліктних ситуацій. Комерційний ризик з’являється в процесі реалізації товару, зміни кон’юнктури ринку, підвищення витрат обігу. Фінансовий ризик визначається відношенням підприємства з банками й іншими фінансовими суб’єктами. Відомі статистичний, експертний і комбінований методи оцінки ризику, у кожному з яких він розглядається як імовірнісна категорія і виміряється як імовірність певного рівня втрат від планованого результату. Ризик можна представити у вигляді залежності:

(2.53)

де R — ризик програми;

w_i — питома вага значимості і - гo фактору ризику в загальній сукупності, прийнятої за одиницю;

т — кількість факторів ризику;

Р_і, — імовірність прояву і-го фактору ризику, оцінювана в частках одиниці.

В інвестиційних проектах ризик оцінюється, як правило, за залежністю (10.7). Значимість факторів i-гo ризику (пріоритет) визначається на основі експертних оцінок. Для цього використовується така послідовність прийомів (кроків). Експертами спочатку прогнозується перелік факторів ризику по кожному з етапів реалізації інвестиційного проекту (проектування, підготовка до будівництва, будівництво об’єкта, освоєння проектної потужності). Після цього призначаються пріоритети в балах для кожного фактора виходячи з прийнятої стобальної системи оцінок. Якщо фактори мають рівні пріоритети, то вони поєднуються у групи. Далі визначається питома вага групи з мінімальним пріоритетом за залежністю:

(2.54)

де n — кількість груп факторів ризику з рівними пріоритетами;

П_mах і П_min — фактори з максимальним і мінімальним пріоритетами, оцінені в балах.

Після цього в порядку зростання обчислюються питомі ваги інших груп за формулою:

(2.55)

Ваги вхідних і -у групу факторів знаходяться як частка від ділення питомої ваги групи на кількість факторів у групі. Експерти призначають і ймовірності кожної групи й окремих факторів у прийнятій системі вирахування (бали, частки одиниці, відсотки).

Викладена методика не може бути рекомендована діючим підприємствам для оцінки ризику виробничих програм, імовірності виконання планового обсягу виробництва, збитків від можливого прояву несприятливих факторів. Варто сказати, що в умовах діючого підприємства зазвичай є достатня статистика про несприятливі фактори і принесені ними економічні збитки.