Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха

Суперечність діалектичного методу і завершеної („метафізичної”) системи Гегеля привела до матеріалізму Фейєрбаха.

Фейєрбах Людвіг Андреас (1804-1872). У 1830 анонімно виходить у світ твір "Думки про смерть і безсмертя", у якому спростовувалася теза про особисте безсмертя і загробне життя. Анонім стає відомий і починаються гоніння, для Фейєрбаха закриваються університетські кафедри. Він співробітничає з журналами. У 1833 опублікував перший том книги: "Історія нової філософії". Книга принесла ряд пропозицій журналів. Співробітництво з журналами наклало відбиток на стиль публікацій того часу (гумористичні філософські афоризми "Письменник і людина").

Основні філософські праці пише у селі Брукберг, куди він переселився з родиною в 1837 році й провів там 24 роки, залишивши свою самоту лише один раз для читання лекцій гейдельбергським студентам у 1848-1849. Важливою віхою інтелектуальної біографії Фейєрбаха був розрив з вченням його вчителя Гегеля. Була написана робота "До критики гегелівської філософії" (1839), за нею пішли: "Попередні тези до реформи філософії" і "Основні положення філософії майбутнього", у яких він критикує гегельянство в основному з матеріалістичних позицій, різко виступаючи проти тези про тотожність буття і мислення.

Світ розглядався Фейєрбахом як органічна цілісність, у центрі якої – людина. Людина трактується як вінець природи, як єдиний, універсальний і вищий предмет філософії, яка винна перетворитися на антропологію. Особливе значення мала книга "Сутність християнства" (1841), перекладена на багато мов. У ній дається глибокий аналіз релігії як соціокультурного феномену. Критика релігії стає основною темою творчості Фейєрбаха. Вона спиралася на певні знання в галузі теології (якій він навчався, поки не зробив вибір на користь філософії). Теологію як антинаукову теорію релігії Фейєрбах пропонував замінити "теономією", яка розглядає достовірне знання про те, як людина створила Бога. Розвінчання релігії зведенням її до земних підстав. А ось „вивести” її з них він не зміг.

Розгадку віри, згідно Фейєрбаху, варто шукати в глибинах людської психіки, прагненні людини перебороти власну кінцівку і своє безсилля. Почуття залежності й обумовило виникнення феномену релігійної віри. "Нескінченна або божественна сутність є духовна сутність людини, що, однак, відокремлюється від людини і представляється як самостійна істота". Таїна спекулятивної конструкції саме у цьому: „плід взагалі” – лише у голові людини. Бог – проекція людського духу, що стає самостійно-онтологічним. Але ж мислене буття не є дійсним буттям.

Антропологізм Фейєрбаха вів до побудови Нової теології, у якій Людина і є Бог, тобто пропонується перебороти протиставлення поцейбічного (мирського) і потойбічного (трансцендентного) і, таким чином, вийти на здійснення всесвітньої мрії людства – створення "царства божого" на землі. У філософії Фейєрбаха на місце любові до Бога ставиться любов до Людини. Розробка стосунків „Він” - „Вона” (як найістотніший зв’язок) породила особливу концепцію – „туїзм”. „Худенька теорія кохання”. Етика розумного егоїзму і „родової” людини.

Фейєрбах кінець життя провів у нестатку (після банкрутства зятя змушений був залишити Брукберг у 1860). Філософія його одержала різні інтерпретації: марксизм визнав її одним зі своїх джерел, підкреслюючи матеріалізм і атеїзм, а немарксистські історики філософії вважають її попередницею філософської антропології.