Особливості регулювання соціально-трудових відносин в різних країнах

Становленню нової системи регулювання соціально-трудових відносин у промислово розвинутих країнах сприяв також розвиток у післявоєнний період інститутів громадянського суспільства, формування і розвиток демократичних процедур прийняття рішень як на рівні суспільства загалом, так і на рівні окремих підприємств. Як свідчить досвід цих країн, тільки тоді, коли діють розвинуті демократичні процедури прийняття рішень на рівні суспільства, існує ефективний зв'язок між керівництвом країни та її населенням. У цьому випадку уряд реагує на критичні виступи трудящих, а трудящі можуть сподіватися, що їхні виступи не будуть марними. З другого боку, наявність демократичної правової держави є гарантією, що роботодавці, у випадку порушення зобов'язань, зафіксованих у колективних договорах з робітниками, нестимуть повну відповідальність за їх невиконання. Таким чином, існуюча система регулювання соціально-трудових відносин у промислово розвинутих країнах стала результатом тривалого економічного і соціально-політичного розвитку. А об'єктивними передумовами цього процесу стали, насамперед: - посилення концентрації та централізації капіталу, зміна форм організації праці і взаємовідносин найманих робітників і роботодавців у процесі виробництва; - посилення згуртованості робітників та профспілкового руху; - активна соціальна політика держави; - розвиток демократичних процедур управління суспільством; - конкретно-історичні умови (економічні наслідки Першої і Другої світових воєн, світова економічна криза 1929-1933 pp., «холодна війна», досвід радянської системи у галузі розв'язання соціальних проблем тощо), котрі значно прискорили процес формування соціального партнерства.

Понняття та склад персоналу підприємства.

Персонал підприємства – це сукупність фізичних осіб, які знаходяться з підприємством як юридичною особою у відносинах, регульованих договором найму. Персонал підрозділяється на дві групи: 1. зайнятий основною діяльністю; 2.зайнятий неосновною діяльністю (в обслуговуючих та інших господарствах). З метою ефективного управління процесом формування та використання персоналу на підприємствах застосовується класифікація працівників за наступними основними ознаками: 1.За категоріями: а)робітники (основні допоміжні); б)керівники – це працівники з числа спеціалістів, які здійснюють загальне (лінійне) керівництво підприємством та його підрозділами; в)спеціалісти – це працівники, які здійснюють технічне та економічне керівництво на підприємстві; г)службовці – це працівники, які здійснюють облікові, конторські операції, діловодство. д)молодший обслуговуючий персонал (МОП) – це працівники з догляду за виробничими приміщеннями та обслуговування робітників і службовців; е)працівники охорони – особи, які відповідають за збереження майна підприємства. 2. За професіями; 3. За спеціальностями; 4.За рівнями кваліфікації (робітників поділяють за розрядами, спеціалістів – за категоріями); 5.За віком і статтю: а) чоловіки: віком до 30 років; від 30 до 60 років; понад 60 років. б) жінки: віком до 30 років; від 30 до 55 років; понад 55 років. 6.За стажем роботи: до 1 року; від 1 до 3 років; від 3 до 10 років; понад 10 років. 7.По відношенню до власності: а) працівники – власники майна підприємства; б) наймані працівники. 8.За характером трудових відносин: а) постійні працівники; б) тимчасові працівники.