Поняття заїкання, його симптоматика та види

Заїкання визначається як специфічна форма порушення мовлення, при якому відбувається пролонгація (подовження) або часте повторення складів, звуків або слів. Заїкання, симптоми якого також можуть супроводжуватися нерішучістю мови або частими в ній зупинками, стає причиною розриву її ритмічної течії.

Серед найголовніших симптомів заїкання у дітей виділяють:

1. Судоми артикуляційних м’язів з’являються на початку розмови або впродовж неї, а це викликає паузу або, навпаки, неодноразовий повтор певних звуків.

2. Дихання поверхневе, грудне, ритм відсутній. Дитина починає розмову на вдиху.

3. Неконтрольовані рухи під час спілкування:підморгування, надування ніздрів, смикання м’язів обличчя.

4. Іноді діти намагаються приховати заїкання, тому в «потрібні» моменти посміхаються, позіхають або кашляють.

Заїкання у дітей найчастіше «переплетено» з загальними порушеннями здоров’я (тахікардія, підвищене потовиділення, поява рум’янцю або, навпаки, блідості шкіри, перепади артеріального тиску).

Виникненню заїкання сприяє неузгоджена робота органів, які беруть участь у процесі утворення мови — м’язів, голосових зв’язок, дихання. Якщо в органах артикуляційного апарату — гортані, губах, язиці, виникають судоми, то внаслідок цього порушується ритм і плавність мови.

У хлопчиків є схильність до заїкання у 3-4 рази більше порівняно з дівчатками. Причиною цього є менша емоційна стійкість чоловічої половини людства до зовнішніх факторів[8].

Причинами заїкання можуть бути несподівані сильні нервово-емоційні потрясіння — страх, стрес. Патологія може з’явитися при наявності схильності до недугу, тобто на тлі певних особливостей нервової системи дитини. В якості одного з таких факторів виступає ураження нервової системи органічного типу, яке може виникнути через родову травму, патології при вагітності та пологах, частих хвороб в перші роки життя. Часто заїкання спостерігається у боязких, невпевнених, сором’язливих, тривожних дітей, у яких є схильність до поглибленого самоаналізу.

Також причиною розвитку заїкання у дитини може бути незрілість психічних процесів. До характерних рис таких дітей відноситься безтурботність, легковажність, «дитячість» реакцій і суджень, наївність.

Причиною виникнення заїкання у дитини може бути наслідування, коли мова дорослої людини з подібним недоліком накладає на мовлення дитини суттєвий негативний відбиток. Види заїкання у дітей поділяються, виходячи з причин, що викликали заїкання. Вони можуть носити фізіологічний, психологічний і соціальний характер.

Фізіологічне заїкання виникає на тлі перенесених захворювань з енцефалітичними ускладненнями, внутрішньоутробних, родових травм, часто з асфіксією, органічних порушень підкоркових відділів мозку, що відповідають за рухи, перевтоми або виснаження нервової системи.

Психічне заїкання виникає через одномоментні чи короткочасні психічні травми (страху, переляку); психічні травми тривалої дії, викликані неправильним вихованням в сім’ї; хронічні конфліктні переживання; тривалі негативні емоції; важкі психічні травми, стреси, викликають афективну реакцію; виправлення ліворукості.

Соціальними причинами розвитку заїкання може бути проведення недостатньої роботи батьків над формуванням мовлення дитини, перевантаження дитини мовним матеріалом, надмірна суворість, одночасне навчання різним мовам, наслідування мовлення близьких що заїкаються[14].

Встановлення ступеня заїкання у дітей відбувається в залежності від тривалості та інтенсивності судом м’язів мовленнєвого апарату, з урахуванням супутніх заїканнюпатологій. Виділяється 3 ступені важкості захворювання:

Ø легкий;

Ø середній;

Ø важкий.

Для легкого ступеня заїкання характерні незначні запинки в спонтанному зв’язному мовленні, які практично не заважають спілкуванню.

При середньому ступені заїкання трапляються запинки в діалогічному або монологічному мовленні, які досить помітні і нерідко малюк не може сказати фразу до кінця. При цьому ступені заїкання спілкування можливе, хоча воно утруднене.

Для важкогоступеня заїкання характерна наявність запинок у всіх формах вимови. При цьому спілкування стає практично неможливим. Крім цього, з плином часу до заїкання починають додаватися інші патології, наприклад, емболофразія, логофобія, супутні рухи та ін.

Класифікація заїкання у дітей.

В залежності від патогенезу:

v невротичний (логоневроз);

v неврозоподібний.

В залежності від сталості:

v хвилеподібний – коли час від часу змінюється інтенсивність;

v постійне;

v з рецидивами – погіршення настає періодично, в решту часу дитина здорова.

В залежності від виду судом:

v тонічне – зумовлене гіпертонусом м’язів (щік, язика і губ), через якого і відбувається пауза;

v клонічне – пояснюється повторним скороченням артикуляційних м’язів, що змушує дитину вимовляти склад або звук кілька разів поспіль;

v Клонічно-тонічне (з переважанням пауз в мові);

v тоніко-клонічні (з переважанням повторів);

v голосове (зазвичай під час вимови голосних звуків);

v артикуляційне;

v дихальне (в середині вимови дитина може різко вдихнути або видихнути);

v змішане (схрещування попередніх 3-х видів судом)[11].

Логоневроз або невротичне заїкання – це заїкання, при якому у дитини практично відсутні яскраво виражені порушення з боку неврології. Дослідження головного мозку не виявляють значущих відхилень у його функціонуванні. Мовнийта моторний розвиток – нормальний або ранній. При логоневрозі малюк може зовсім не заїкатися в спокійній обстановці, але, в тому випадку, якщо він починає хвилюватися, заїкання посилюється. Часто спостерігається прояви логофобії (боязні говорити). Всі ці симптоми дуже схожі на прояви неврозу. Тому такий вид заїкання і стали називати логоневрозом. Невротичному заїканні властива сезонність. Як і у всіх хронічних захворювань, загострення, часто, трапляються восени і навесні.

Найчастіше заїкання дає про себе знати в період активного становлення мови, а саме в 2-3 роки. У віці ж 4-6 років, коли у дитини розвивається фразова мова, розширюється кругозір і, відповідно, збагачується словниковий запас, у деяких діток артикуляційний апарат і головний мозок піддаються підвищеному навантаженні, до якої вони, по суті, ще не готові. І досить, так би мовити, іскри, щоб вся система дала збій. У ролі іскри тут може виступити будь-яке сильне переживання або стрес.

Короткочасне заїкання в період активного формування мислення спостерігається у 4% дітей у віці від 2 до 4 років. Його так і називають - «заїкання розвитку». У 1% дітей заїкання стійке. І пов'язане воно, зазвичай, з психологічними факторами.

Неврозоподібне заїкання – це, звичайно, наслідок вираженої неврологічної патології. У таких діток спостерігається порушення моторики, що відбивається і у артикуляції. Вони пізно починають говорити. Характер заїкання у них не змінюється, в залежності від емоційного стану, зміни ситуацій або сезонів. Органічне заїкання часто супроводжується нервовими тіками, нав'язливими рухами і вираженим судомним мовленням. Методики лікування неврозоподібного заїкання включають в себе не тільки комплекс терапевтичних заходів щодо корекції заїкання, але і заходи по боротьбі з патологією, що стала його причиною.

Органічне заїкання проявляється, як правило, у дітей на 3-4 році життя. Воно посилюється поступово. На відміну від логоневрозу, характеризується постійністю симтоматики. Дітки з неврозоподібним заїканням неспокійні, непосидючі і метушливі. Вони відрізняються моторною незграбністю і поганою координацією рухів. У них спостерігається порушення вимови багатьох букв. Складнощі з фонематичним слухом, та й з музичним теж. Знову ж таки, як і в випадку з логоневрозом, тут чітко простежується причинно-наслідковий зв'язок між спадковістю, важкої вагітністю та пологами і виникненням захворювання[21].

Розглянемо основні ознаки заїкання. Так, при клонічному заїканні відбувається переривання вимови, які проявляються у формі повторення окремих звуків і складів (також це можуть бути і цілі фрази). Відбувається і неприродне специфічне розтягування звуків. Зокрема повторення звуків і складів при клонічному заїканні супроводжується їх повторами в такій формі: «м-м-м-м-муха», «па-па-па-па-пакет». Якщо мова йде про тонічне заїкання, то тут у вимові найчастіше відзначаються паузи, що відбуваються в такій формі: «г...лобус».

Крім цього, заїкання практично у всіх випадках супроводжують такі емоції як напруженість, страх, тривожність, які виникають на тлі необхідності вимови. Додатково можуть приєднуватися неприродні рухи, тіки, можливо блазнювання – такими способами люди з заїканням намагаються впоратися з цим порушенням.

У багатьох випадках заїкання супроводжується розвитком у дітей відповідного типу фобій. Це, зокрема, може бути соціофобія, яка безпосереднім чином пов'язана зі страхом необхідності перед вимовою. Не виключаються й випадки виникнення у них стану як хікікоморі (відмова від соціального життя при прагненні до жорсткої форми усамітнення та самоізоляції). Причини та фактори, які до цього спонукають, можуть у різних випадках мати різний характер.

Захворювання визначає чотири фази, під які у відповідному порядку потрапляють конкретні вікові категорії.

1 фаза. В даному випадку під неї потрапляють діти групи дошкільного віку. Заїкання у них проявляється у формі окремих епізодів, які, у свою чергу, поєднуються з періодами, у межах яких їх мова цілком нормальна. Відзначається заїкання при схвильованому стані дитини, а також при актуальному для нього стані засмучення, можливий прояв розладів у ситуаціях, при яких необхідно багато говорити. Період дошкільного віку визначає можливість настання одужання.

2 фаза. Ця фаза проявляється у дітей в початковій школі, причому заїкання тут є хронічним, нормальна мова з'являється у рамках коротких за тривалістю періодів. Усвідомлюючи наявний за ними недолік, діти вкрай болісно реагують на його наявність в цілому. У даній фазі заїкання припадає на вимову основних частин мови, таких як іменники, прислівники, дієслова, прикметники.

3 фаза. Період цієї фази припадає на вікову групу з 9 років до досягнення підліткового віку. Прояв заїкання або його посилення зазначається у визначеного типу ситуаціях (здійснення покупок, відповідь біля дошки, телефонні розмови тощо). Деякі варіанти звуків, слів і поєднань можуть бути для них особливо важкими до відтворення.

4 фаза. В даному випадку розглядається заїкання у рамках пізнього підліткового віку та заїкання у дорослих. Типовою формою недопущення заїкання стає підміна певних слів, також часто цей результат досягається за рахунок багатослів'я. У цьому випадку, як і в інших, пацієнти прагнуть уникнути будь-яких ситуацій, які передбачають необхідність в мовному спілкуванні і, відповідно, можуть стати причиною незручностей для них, пов'язаних із заїканням[25].