Держава може використовувати кожен з підходів в будь-якому сполученні

Залежно від масштабів втручання держави у зовнішню торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики:

· політика вільної торгівлі;

· політика протекціонізму.

	Кількість та рівень обмежень у торгівлі
		Обґрунтований протекціонізм

	“Вільна торгівля”

Рис. 4.1. Типи зовнішньоторговельних політик держав

Політика вільної торгівлі – це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Вона спрямована на всебічне стимулювання, як імпорту, так і експорту товарів шляхом встановлення мінімального рівня оподаткування або звільнення від нього повністю та спрощення процедури митних формальностей. У разі лібералізації торговельних відносин, країною встановлюється преференційний режим, який передбачає за собою надання партнерам торговельних преференцій на двосторонній основі або в багатосторонньому порядку.

Переваги вільної торгівлі:

· позитивні політичні наслідки, оскільки країни стають більше взаємозалежними, знижується небезпека ворожих дій одного щодо іншого;

· країни, в основному економічно більш розвинуті, отримують найбільший виграш від міжнародної торгівлі.

Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту. Вона спрямована на створення умов, які стимулюють, насамперед, розвиток національної економіки шляхом обмеження її від іноземної конкуренції. Проявом протекціонізму на міжнародному рівні є дискримінаційні торговельні режими, що реалізуються за допомогою реторсій і репресалій (обмежувальні заходи, що застосовує одна держава у відповідь на аналогічні або неправомірні дії іншої держави).

Оскільки в світі немає жодної країни, яка б не використовувала протекціоністські інструменти в торгівлі, то прийнято вважати, що для кожної національної економіки існує рівень обґрунтованого протекціонізму (оптимальна кількість обмежень торгівлі у поєднанні з прийнятним їх рівнем). Тобто, обґрунтованим протекціонізмом можна вважати такий рівень захисту внутрішнього ринку, який з одного боку, не входить у протиріччя з національними інтересами та імперативами національної безпеки, а з іншого - забезпечує нормальний, неускладнений доступ конкурентоспроможних зарубіжних товарів та послуг на ринок даної країною.

Крайнім проявом протекціонізму є автаркія (від гр. autarkeia - самозадоволення) – політика відособлення країни від економіки інших країн з метою створення замкнутого, національного господарства, що відзначається самозабезпеченням. Хоча в чистому вигляді автаркія існувала тільки за натурального господарства в період докапіталістичних формацій, історичний досвід усіх країн показує, що обсяг і жорстокість заходів, регулюючих зовнішньоекономічну діяльність, перебувають у зворотній залежності від рівня і темпів соціально-економічного розвитку країни.

Монополія держави на зовнішню торгівлю та інші види зовнішньоекономічної діяльності являє собою виключне право держави здійснювати зовнішньоекономічні зв’язки через соціально уповноважені на це органи (єдиним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності виступає держава). Державна монополія зовнішньої торгівлі була характерною для радянської командно-адміністративної господарської системи. Такий вид протекціонізму відповідав одночасно і вимогам централізованої системи управління народними господарствами соціалістичних країн, і їхнім політичним інтересам.

Протекціонізм як державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції протягом історії розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин еволюціонував від простих державних заходів до складних систем регулювання торгівлі, що застосовуються інтеграційними угрупуваннями. Й хоча протекціонізм набув великої кількості різних форм, найбільш поширеними з них є:

- селективний протекціонізм - скерований проти окремих країн чи окремих товарів;

- галузевий протекціонізм – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

- колективний протекціонізм - проводиться економічними інтеграційними об’єднаннями країн у відношенні країн, що до них не входять;

- прихований протекціонізм - здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

2. У сучасній системі регулювання міжнародної торгівлі можна виокремити наступні рівні, яким притаманні певні механізми та інструменти впливу на темпи, пропорції та структуру світової торгівлі:

1. підприємницький / корпоративний;

2. національний;

3. міждержавний;

4. наднаціональний;

Глобальний.

1. На рівні підприємства важливим стратегічним завданням є вибір оптимальної організаційної структури зовнішньоекономічного збуту. Зовнішньоторговельний апарат фірми може мати вигляд:

- вбудованого експортного відділу (має повну організаційну залежність від відділу збуту);

- спеціального експортного відділу (займається забезпеченням регулярних експортних операцій, планово-аналітичною роботою, рекламно-інформаційною, кредитно-розрахунковою, транспортно-комунікаційною діяльністю і має самостійність по відношенню до відділу збуту);

- експортних дочірніх компаній (здійснюють цілий комплекс, направлених на реалізацію товару промислової фірми за узгодженими з нею цінами, зберігають юридичну самостійність і тому самостійно відповідають перед покупцями за свої зобов’язання).

Коли справа стосується діяльності великих, переважно транснаціональних корпорацій, говорять про корпоративний рівень, на якому регулювання міжнародної торгівлі відбувається у вигляді, так званої обмежувальної ділової практики, яка являє собою сукупність дій, заходів, прийомів, що формують ринкову поведінку підприємств чи їх об’єднань з метою досягнення та утримання провідної позиції на ринку шляхом обмеження або послаблення конкурентної боротьби. До основних форм обмежувальної ділової практики відносять наступні:

1) індивідуальна – застосовується окремими фірмами і спрямована, як правило, на збереження домінуючого положення в каналах збуту, завоювання пріоритетних позицій у постачанні сировиною, встановлення і збереження монопольних цін. При цьому використовується широкий спектри інструментів – від промислового шпіонажу і розповсюдження чуток до демпінгу (дискримінації ціни) та часткової або повної відмови вести справи на звичайних комерційних умовах;

2) групова – передбачає досягнення угоди між кількома конкурентами щодо цін, розподілу ринків політики в каналах розподілу тощо або спільні дії оперативного характеру, що проводяться окремо кожною фірмою чи в складі утворених об’єднань;

3) організаційна – застосовується в разі створення монополістичних об’єднань типу картелів, синдикатів, концернів тощо з метою впливу на конкурентне середовище на ринку;