Перехід до євро відбувається на протязі трьох фаз.
Фаза А
· 2 травня 1999 р. Радою Європи прийнято рішення про перший склад учасників валютного союзу: 11 країн – Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Ірландія, Португалія, Іспанія, Австрія, Фінляндія; не захотіли 3 країни – Данія, Швеція, Великобританія; не відповідала вимогам – Греція;
· створено Європейський центральний банк (ЄЦБ);
· зафіксовано двосторонні обмінні курси
Фаза В: з 1 січня 1999 р.
· встановлено фіксований обмінний курс валют країн-членів ЄВС між собою і стосовно євро;
· євро запроваджено у безготівковий обіг
Фаза С: з 1 січня 2002 р.
· євро запроваджено у готівковий обіг
У процесі західноєвропейської інтеграції виявилися істотні внутрішні і зовнішні суперечності. Головною причиною внутрішніх суперечностей є нерівномірність господарського розвитку та диспропорції економічної структури за територією, які доцільно розглядати в трьох аспектах:
ü з точки зору різниці в ресурсному потенціалі та розвитку окремих країн-учасницьЄС;
|
|
ü у межах економік кожної країни;
ü за регіонами Європи.
Різниці в наявності та стані ресурсного потенціалу, структурі, темпах та рівнях економічного розвитку призвели до появи в межах ЄС двох груп країн - економічно сильних (Німеччина, Франція, Італія, Великобританія) і відносно слабких економічно (Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція).
Найбільші диспропорції в межах національних економік притаманні Італії (високорозвинена північ та менш розвинутий південь), Великобританії (відносна економічна відсталість Північної Ірландії та Уельсу), Франції, Іспанії, Португалії.
Функціонування ЄС як інтеграційного угруповання з єдиною наднаціональною системою управління породжує групу нових суперечностей: диспропорції ринкової та регульованої сфер; суперечності між національними та наднаціональними органами тощо. Зокрема, незважаючи на декларовану демократизацію процесу вироблення й прийняття рішень на засадах компромісу і консенсусу, актуальними для ЄС залишаються такі проблеми інституціональної інтеграції, як демократичний контроль над політикоюЄС, розподіл повноважень і функцій між органамиЄС, політика щодо прийняття нових членів.
Зовнішні суперечності розвитку західноєвропейської інтеграції виникають у процесі взаємодії факторів регіональної та глобальної інтернаціоналізації. З одного боку, розширення ринку ЄС є ключовим інтеграційним фактором як на макро-, так і на мікроекономічному, корпоративному рівні. З іншого боку, більшість західноєвропейських корпорацій технологічно та фінансове пов'язані з американськими і японськими ТНК, які поряд зі своїми національними інтересами реалізують також інтереси атлантичної та тихоокеанської інтеграції.
Отже, ЄС - найуспішніша регіональна організація. Прогрес ЄС на шляху до економічної інтеграції трансформує його у центр залучення для всіх інших країн і угруповань, які бажають укласти довгострокові відносини різного рівня - від отримання привілеїв у торгівлі до вступу.
Північноамериканська економічна інтеграція.