Методи й інструменти державного регулювання інноваційної діяльності

Реалізація державної інноваційної політики забез­печується органами державного управління через систе­му методів та інструментів (засобів) державного регулю­вання.

Методи державного регулювання інноваційної діяльності — прямі та опосередковані способи впливу органів державного уп­равління на поведінку суб'єктів інноваційної діяльності з метою підвищення їх інтересу до створення, освоєння і поширення інно­вацій та реалізації на цій основі інноваційної моделі розвитку країни.

Інструменти (засоби) державного регулювання інноваційної ді­яльності — акти нормативно-правового або директивного харак­теру, які регулюють окремі аспекти інноваційної діяльності.

Класифікація інструментів державної інноваційної по­літики може здійснюватися на основі підходу «попит — пропозиція». Суть його полягає в тому, що держава здій­снює вплив через стимулювання попиту на інноваційні продукти, пропозицію таких продуктів, інструменти ство­рення сприятливого інституційно-правового середовища для підприємців-інноваторів.

Інструменти регулювання попиту. Це укладені цен­тральними або регіональними органами державного уп­равління договори із суб'єктами інноваційної діяльності щодо розроблення й виробництва інноваційних продуктів, технологій та послуг.

Інструменти регулювання пропозиції. Дії, спрямова­ні на забезпечення інноваторів фінансовою та технічною допомогою, в тому числі створення інноваційної інфра­структури: надання інноваторам грантів, позик, субсидій, гарантованих кредитів, дослідницьких податкових кре­дитів; забезпечення дослідників та інженерів відповідним обладнанням і приладами, приміщеннями та сервісом; створення державних інституцій для поєднання науки й виробництва різних форм власності, наприклад шляхом створення та сприяння розвиткові технопарків, виставок, ярмарок тощо.

Інструменти створення сприятливого середовища для інноваційного процесу. До них відносять передусім подат­кові пільги, пільгове кредитування і субсидування; страху­вання і гарантування, надання прав на прискорену амор­тизацію устаткування; розвиток державою патентного права, правничих засад виробництва та споживання якіс­ної продукції — системи стандартизації і сертифікації ви­робництв та окремих видів продукції, регулювання моно­польних підприємств і видів діяльності, дозвіл тимчасової монополії інноватора. Це створення сприятливих умов для міжнародної комерційної діяльності. Йдеться про торго­вельні угоди, зовнішньоекономічні тарифи, режими ва­лютного регулювання, відстоювання прав та інтересів віт­чизняних інноваторів у міжнародній кооперації праці та І захист у випадках недозволеної чи несумлінної конкурен­ції. Це також розвиток і підтримка системи освіти в краї­ні (повне або часткове фінансування закладів загальної освіти, університетів, спеціальної фахової підготовки, системи безперервного навчання і перекваліфікації робо­чої сили, курсів вузькопрофільного тренінгу та менедж­менту), створення умов для особистісного розвитку лю­дини, соціальне страхування, охорона здоров'я, довкілля

тощо.

Застосовуючи ці інструменти, держава може уповіль­нювати або прискорювати темпи інноваційного процесу, підвищувати або знижувати ефективність інноваційної ді­яльності. Важливо визначити оптимальне співвідношення між ними, щоб уникнути «ручного» управління інновацій­ними процесами і сформувати ефективний економічний механізм їх стимулювання.