Права промислової власності

У вузькому сенсі права промислової власності (далі ППВ) охоплюють три основні категорії об’єктів: винаходи, корисні моделі й промислові зразки[2]. В широкому сенсі ППВ захищають: всі результати науково-технічної творчості (крімтрьох зазначених вищекатегорій, селекційні досягнення, програмне забезпечення тощо); засоби індивідуалізації товарів (товарні знаки[3], географічні позначки тощо); а також нові методи ведення бізнесу і засоби протидії недобросовісній конкуренції, включаючи захист комерційної таємниці. Всі права другої групи (ППВ в широкому сенсі) виникають у зв’язку з виданням державою, в якій вони захищаються, відповідного охоронного документу, який зазвичай називається патент (наприклад, технічний патент, технологічний патент, біологічний патент, генетичний патент, фармацевтичний патент,патентна програмнезабезпечення, патент на бізнес-метод і т. ін.). Проте в різних національних законодавствах для різних категорій ПІВ можуть бути передбачені охоронні документи з різними назвами.

1.3. Захист і регулювання прав ІВ в законодавстві України.

Відповідно до Конституції України: п.1 статті 41 – передбачено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєїінтелектуальної та творчої діяльності; п. 1 статті 54 – громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності; п. 2 статті 54 – кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Законодавство України з 1993 р. детально регулює окремі напрями ПІВ у низці профільних законів[4].

Цей досвід узагальнено в ЦКУ від 16 січня 2003 року, де питанням інтелектуальної власності присвячена повністю КНИГА ЧЕТВЕРТА (глави 35-46) і глава 75 (Розподяження майновии правами інтелектуальної власності) і глава 76 (Комерційна концесія).

Глава 35.ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОПІВ

Стаття 418. Поняття ПІВ

1. ПІВ – цеправо особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт ПІВ, визначений цим Кодексом та іншим законом.

2. ПІВ становлять особисті немайнові права ІВ та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права ІВвизначається цим Кодексом та іншим законом.

3. ПІВє непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права ІВчи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 419. Співвідношення ПІВ та права власності

1. ПІВта право власності на річ не залежать одне від одного.

2. Перехід права на об’єкт права ІВне означає переходу права власності на річ.

3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об’єкт права ІВ.

Стаття 420. Об’єкти права інтелектуальної власності (навдена вище)

Стаття 421. Суб’єкти права інтелектуальної власності

1. Суб’єктами права ІВє: творець (творці) об’єкта права ІВ(автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права ІВ, відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

Регулювання руху ПІВ, тобто правичини з їх цивільногобогу в ЦКУ регулюються вконтексті договірних зобов’язань: глава 75 (Розподяження майновии правами інтелектуальної власності) і глава 76 (Комерційна концесія).

В Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року ПІВ стосується Розділ 34 (Комерційна концесія).