Соціально-побутові заходи

та медико-соціальні аспекти захисту інвалідів

За офіційними даними, в Україні інваліди становлять 5 % населення, але навіть у високорозвинутих державах їх не менше 10 %. Тому, з огляду на екологічні й інші причини, у тому числі стан вітчизняної медицини, вважають інвалідів в Україні приблизно не менше 15 %, тобто близько 8 мільйонів осіб.

Тільки сліпих в Україні — 68 000, у Києві — 4 600 осіб.

155 000 дітей і 41 000 підлітків в Україні страждають психічними розладами, 49 дітей з кожних 10 000 — розумово відсталі.

У Києві проживають 130 000 інвалідів, у тому числі 13 000 інвалідів війни і близько 8 000 дітей-інвалідів.

 

Така значна частка інвалідів у складі населення України потребує значних ресурсів для матеріального, соціально-побутового і медичного забезпечення.

Згідно зі ст. 36, 37, 38 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи автомобілі, крісла-коляски, протезно-ортопедичні вироби, друковані видання зі спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню.

Види необхідної матеріальної, соціально-побутової, медичної допомоги інвалідам визначаються органами медико-соціальної експертизи в індивідуальній програмі реабілітації. Допомога подається за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів в Україні. Послуги по соціально-побутовому і медичному обслуговуванню, технічні та інші засоби надаються інвалідам безплатно або на пільгових умовах1.

Після встановлення інвалідності в місячний термін фахівцями Бюро медико-соціальної експертизи (БМСЕ) розробляється індивідуальна програма реабілітації, що затверджується керівниками БМСЕ й у триденний термін направляється в орган соціального захисту і вручається інваліду. Повторний огляд інвалідів І групи проводиться один раз у два роки, ІІ і ІІІ груп щорічно, дитини-інваліда — через 6 місяців.

Соціальне обслуговування здійснюється за рішенням органів соціального захисту населення в підвідомчих їм установах або за договорами, укладеними органами соціального захисту з установами соціального обслуговування інших форм власності.

Соціальні послуги (допомоги) надаються винятково за згодою інваліда. У ст. 39 сказано, що інвалід має право вибору конкретного виду соціальної допомоги. Інвалід може відмовитися від того чи іншого виду соціальної допомоги, якщо вона не повною мірою відповідає його потребам. У такому разі інвалід вправі самостійно вирішувати питання про забезпечення себе конкретним видом допомоги за рахунок власних коштів з урахуванням компенсації вартості аналогічного виду соціальної допомоги, що подається державним органом.

Законом і іншими нормативними актами передбачаються різні форми соціального обслуговування інвалідів, у тому числі:

соціальне обслуговування вдома (включаючи соціально-медичне обслуговування);

напівстаціонарне соціальне обслуговування у відділеннях денного (нічного) перебування громадян в установах соціального обслуговування;

стаціонарне соціальне обслуговування в будинках-інтернатах, пансіонатах і інших стаціонарних установах соціального обслуговування;

термінове соціальне обслуговування (як правило, у ситуаціях, що не терпить зволікання, — організація харчування, забезпечення одягом, взуттям, нічлігом, термінове надання тимчасового житла і т. ін.);

соціально-консультаційна допомога.

 

Усі соціальні послуги, що входять до переліку гарантованих державою послуг, можуть бути надані громадянам безкоштовно, а також на умовах часткової чи повної оплати.

Безкоштовно соціальні послуги надаються:

самотнім громадянам (самотнім подружнім парам) і інвалідам, що одержують пенсію в розмірі нижче прожиткового мінімуму;

громадянам літнього віку й інвалідам, що мають родичів, але одержують пенсії нижче прожиткового мінімуму;

людям похилого віку й інвалідам, що проживають у сім’ях, в яких середньодушовий дохід нижче прожиткового мінімуму.

 

Соціальні послуги на рівні часткової оплати надаються особам, чий середньодушовий дохід (чи дохід їхніх родичів, членів їхніх сімей) становить 100—150 % прожиткового мінімуму.

Соціальні послуги на умовах повної оплати надаються громадянам, що проживають у сім’ях, середньодушовий дохід яких перевищує на 150 % прожитковий мінімум.

Система соціального обслуговування поділена на два основні сектори — державний і недержавний.

Державний сектор представляють регіональні і місцеві органи соціального обслуговування.

Недержавний сектор соціального обслуговування поєднує установи, діяльність яких заснована на формах власності, що не відносять до державної чи комунальної власності, а також осіб, які здійснюють приватну діяльність у сфері соціального обслуговування. Недержавними формами соціального обслуговування займаються суспільні об’єднання, у тому числі професійні асоціації, благодійні і релігійні організації1.

Управління соціальним захистом інвалідів опирається на правову базу Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Закон визначає повноваження органів державної влади у сфері соціального захисту інвалідів. Він розкриває права й обов’язки органів медико-соціальної експертизи, що на підставі комплексного обстеження людини встановлює характер і ступінь захворювання, яке призвело до інвалідності, групу інвалідності, визначає режим праці працюючих інвалідів, розробляє індивідуальні і комплексні програми реабілітації інвалідів, дає медико-соціальні висновки, приймає рішення, обов’язкові для державних органів, підприємств і організацій незалежно від форми власності.

Закон установлює умови оплати медичних послуг, що надаються інвалідам, відшкодування витрат, зроблених самим інвалідом, його відносини з реабілітаційними органами соціального захисту інвалідів.

Закон ставить за обов’язок усім органам влади, керівникам підприємств і організацій створювати умови, що дозволяють інвалідам вільно і самостійно користуватися всіма громадськими місцями, установами, транспортом, безперешкодно пересуватися на вулиці, у власному житлі, у громадських установах і т. ін.

Законом передбачаються пільги на позачергове одержання житла, відповідним чином обладнаного. Зокрема, інвалідам і сім’ям, що мають дітей-інвалідів, надається знижка не менш 50 % із квартирної плати й оплати комунальних послуг, а в житлових будинках, що не мають центрального опалення, — з вартості палива. Інвалідам і родинам, що мають у своєму складі інвалідів, надається право на першочергове одержання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва, ведення підсобного і дачного господарства (ст. 30 Закону).

Діти-інваліди, які не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав і проживають у державних або в інших соціальних установах, після досягнення повноліття мають право на позачергове одержання житла і матеріальну допомогу на його благоустрій, якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя (ст. 33 Закону).