Біологічні особливості круп’яних культур

Зміст

Вступ.

1. Біологічні особливості круп’яних культур.

2. Попередники та обробіток ґрунту.

3. Удобрення та сівба.

4. Догляд за посівами та збирання

Висновки.

Список використаної літератури.

 

 

Вступ.

Гречку вирощують, головним чином, як круп'яну культуру. Це єдина незлакова культура в групі зернових. Страви із гречаної крупи смачні, високопоживні, добре засвоюються і рекомендуються для дієтичного харчування. Середній хімічний склад плодів гречки, %; білка - 13,1, вуглеводів - 67,8, жирів - 3,1, золи -2,8, клітковини - 13,1. Для гречки характерний високий вміст перетравних білків, вуглеводів і мінеральних речовин, особливо солей фосфору, кальцію і заліза.

У білку гречки переважають легкорозчинні глобуліни і глютаміни, тому він краще засвоюється і поживніший, ніж білок злакових культур. Білок повноцінний за амінокислотним складом. У гречаній крупі лізину значно більше, ніж у пшениці, а за кількістю аргініну вона переважає рисову крупу.

Зерно гречки містить також різні органічні кислоти (лимонну, яблучну, малеїнову, щавлеву), які сприяють кращому засвоєнню їжі. До складу зерна входять такі важливі вітаміни як В1 В2, В6, Р (рутин), які визначають лікувально-дієтичне значення гречки. Важливою ознакою гречаної крупи, на відміну від пшона, є здатність зберігати тривалий час свої поживні і смакові якості. Це пов'язано з тим, що жири, які містяться в гречці, не окислюються.

З гречаного борошна готують млинці, галушки, вареники, деякі сорти печива. Для хлібопечення борошно не придатне через відсутність у ньому клейковини.

Гречка - цінна медоносна культура. За сприятливих погодних умов 1 га посіву гречки забезпечує збір 90-100 кг високоякісного лікувального меду. Гречку використовують у фармакології. З її листків і квіток одержують рутин, який використовують для лікування склерозу, гіпертонії і для виведення з організму радіоактивних речовин. Луску, яка залишається після переробки зерна гречки на крупу і містить до 40% окису калію, використовують як цінне місцеве калійне добриво і як сировину для виготовлення поташу

Агротехнічне значення гречки полягає в тому, що вона, як культура пізніх строків сівби, використовується для пересівання загиблої озимини та ранніх ярих культур. У зв'язку із скоростиглістю її вирощують у післяукісних та післяжнивних посівах, а також на зелене добриво. Гречка - добрий попередник у сівозміні для інших культур, особливо при вирощуванні її широкорядним способом. Культури, які вирощуються в сівозміні після гречки добре забезпечуються фосфором і калієм за рахунок її післяжнивних залишків.

Просо також є важливою круп'яною культурою. Крупа із проса (пшоно) - високопоживна, а страви мають добрі смакові якості. Пшоно відрізняється від інших круп високим вмістом білка (12%) і жиру (3,5%), поступаючись лише вівсяній крупі, легко розварюється і добре засвоюється. Пшоно багате на зольні елементи, містить вітаміни В1 В2, РР і мікроелементи.

Відходи від переробки проса на пшоно - цінний концентрований корм для тварин. Зерно та пшоняна каша - незамінний корм для молодняку і дорослої птиці. В 1 кг зерна міститься 0,97 корм. од.

Просяна солома і полова належать до цінних грубих кормів. При збиранні проса солома зберігає зеленуватий стан, має приємний запах і за кормовими якостями наближається до середнього сіна. У 100 кг її міститься 50 корм. од. Вирощують просо на зелений корм і сіно. Зелена маса добре поїдається великою рогатою худобою і вівцями

Агротехнічне значення проса полягає в тому, що воно використовується як страхова культура для пересівання загиблої озимини, придатне для післяукісних і післяжнивних посівів, може використовуватись як покривна культура для багаторічних трав. При достатньому забезпеченні теплом і вологою, а також при зрошенні можна вирощувати два врожаї зерна в рік.

Походження та поширення гречки. Гречка походить з Індії. Вважають, що найближчим її родичем є татарська гречка. У культурі відома близько 2500 років. В Європі гречку почали вирощувати в XV ст. У нашій країні вона поширилась у XVI ст. Світова площа посіву гречки в даний час близько 4 млн га. В основному вирощується в європейських країнах (2,4 млн га). Значно менше сіють її США, Канаді, Японії, Індії, Китаї. З усіх країн світу найбільші посівні площі гречки зосереджені в СНД - 2 млн га, із яких на долю Росії припадає до 65%. В Україні гречка вирощується на площі 433 тис. га (2002 p.), переважно на Поліссі і частково в Лісостепу.

За врожаєм гречка поступається всім зерновим культурам. Так, найвища її врожайність в Україні була в 1990 р. - всього 11,6 ц/га. За останні роки врожайність знизилась до 6,8 ц/га (2002 p.). Проте передовий досвід і виробнича практика свідчать про те, що при застосуванні науково обґрунтованої агротехніки з врахуванням специфічних біологічних вимог до факторів навколишнього середовища гречка спроможна формувати врожай зерна до 30-40 ц/га. Високі врожаї гречки одержують у багатьох господарствах Чернігівської та Тернопільської областей.

 

Біологічні особливості круп’яних культур.

Вимоги до температури. Гречка - теплолюбна і вимоглива до температурного режиму культура. Насіння її починає проростати лише при температурі 7-8°С, а дружне проростання і поява сходів спостерігається при 13-15°С. При температурі 15-18°С сходи з'являються через 7 - 8 днів. Сходи гречки гірше, ніж інших культур переносять весняні заморозки: пошкоджуються при мінус 1, 5 - 2 ° С, гинуть при мінус 2 - 3 С. При вирощуванні гречки в післяжнивних і післяукісних посівах слід враховувати, що дорослі рослини чутливі до осінніх заморозків.

Вимоги до вологи. Гречка відноситься до вологолюбних культур. Транспіраційний коефіцієнт варіює від 480 до 600. Гречка споживає води втричі більше, ніж просо і вдвічі - ніж пшениця. Насіння при проростанні поглинає до 60% води від своєї маси. При нестачі води ріст рослин припиняється, але розвиток продовжується. При цьому формуються малопродуктивні карликові рослини. Період цвітіння і наливу плодів для гречки є найбільш відповідальним і в значній мірі залежить від метеорологічних умов. У несприятливих умовах різко зменшується кількість зав'язей і, в результаті, продуктивність рослин знижується. Дощі і тумани, жара і посуха, вітри і різкі коливання температури порушують запилення квіток і налив насіння, що значно зменшує врожай. Гречка чутлива до повітряної посухи. Відносна вологість повітря нижче 30-40%, яка супроводжується вітрами, викликає в'янення рослин, загибель квіток, зав'язей і навіть плодів.

Основними причинами низьких і нестійких урожаїв гречки є: недостатньо розвинена коренева система, невідповідність між величиною асиміляційної поверхні листя і кількістю квіток на рослині, тривалий період цвітіння і плодоутворення та його залежність від метеорологічних умов, особливості запилення квіток, пов'язані із статевим диморфізмом та ін. Проте основною причиною слід вважати недосконалість технології вирощування гречки, ставлення до неї як до другорядної культури.

Вимоги до ґрунту. Гречка добре росте на різних ґрунтах, але краще на родючих і окультурених. Це є наслідком того, що за масою кореневої системи в одиниці об'єму ґрунту гречка значно поступається іншим культурам (пшениці в 2,4, ячменю - в 1,6 рази). Разом з тим коренева система гречки має високу фізіологічну здатність поглинання поживних речовин, особливо фосфору, з важкорозчинних сполук ґрунту і переважає за цією якістю багато інших сільськогосподарських культур.

Кращими для гречки є родючі, добре аеровані, пухкі, прогріті ґрунти. Високі врожаї вона формує на чорноземах і сірих лісових слабокислих ґрунтах (рН 5-6). Можна успішно вирощувати гречку також на окультурених піщаних та торфових ґрунтах. Погано переносить низинні перезволожені, важкі глинисті, запливаючі, дуже кислі (рН<5) і солонцюваті ґрунти. Не слід вирощувати гречку на ґрунтах надміру удобрених гноєм, на яких спостерігається "жирування" рослин - надмірний розвиток зеленої маси і зменшення генеративної здатності.

З 1 ц зерна гречка виносить з ґрунту 4,3 кг азоту, 3 кг фосфору та 7, 5 кг калію, що в 1, 5 - 3 рази перевищує винос поживних речовин, наприклад, пшеницею. Найвищу вимогливість до поживних речовин, особливо до азоту, гречка проявляє на початку другої половини вегетації, тобто в період швидкого розвитку та нагромадження сухих речовин і формування органів плодоношення.

Гречка - одна із скоростиглих культур. Період вегетації в неї 60-90 днів, який складається із семи фенологічних фаз: проростання, сходів, гілкування, бутонізації, цвітіння, плодоутворення, достигання. Від сходів до бутонізації гречка росте дуже повільно, а від бутонізації до побуріння насіння - дуже енергійно і нагромаджує за цей час близько 70% сухих речовин.

Гречка - перехреснозапильна рослина, запилюється переважно бджолами.

Просо - одна з найбільш теплолюбних і жаростійких хлібів другої групи. Насіння проса починає проростати при температурі 8-10°С. При підвищенні температури, насіння проростає швидше. Так, якщо при температурі 8°С проростання наступає через 10-15 днів, то при 15°С - через 4-5, а при 20-25°С - через 3 дні. Про теплолюбність проса свідчить і те, що навіть при незначних заморозках (нижче мінус 2°С) його посіви гинуть. Сходи проса дуже пошкоджуються при тривалій одночасній дії низьких температур (6-10°С) і хмарної погоди. Знижені температури в період сходів негативно позначаються на подальшому рості і розвитку рослин. Сума середньодобових температур для ранньостиглих сортів становить близько 1500°С, а середньопізніх - понад 1600°С.

Жаростійкість проса(особливо після викидання волоті) набагато вища, ніж пшениці, ячменю і вівса. Параліч продихів при температурі 38-40°С у його наступає лише через 48 год., тоді як у ячменю - через 25-35 год, ярої пшениці - через 17 год, у вівса - через 5 - 7 год.

По відношенню до вологи просо - посухостійка культура. Краще за інші культури переносить ґрунтову і повітряну посухи, економно витрачає вологу. Транспіраційний коефіцієнт проса низький - від 126 до 300, для проростання насіння витрачає, порівняно з іншими зерновими культурами, найменше води-всього 25-30% від його маси. Посухостійкість проса обумовлена, насамперед, здатністю рослин витримувати тривале в'янення і зневоднення тканин. Просо здатне формувати вузлові корені при мінімальній вологості ґрунту. У проса рідко спостерігається запал зерна навіть тоді, коли в ґрунті кількість вологи наближається до мертвого запасу. Проте слід враховувати, що просо, відзначаючись високою посухостійкістю, підвищує врожайність при зрошенні.

До ґрунтів просо не дуже вимоглива культура, але позитивно реагує на добрива. Здатність кореневої системи засвоювати поживні речовини в проса краща, ніж у пшениці, але гірша, ніж у вівса. Просо можна вирощувати на різноманітних ґрунтах - від легких супісків до важких суглинків. Кращими для проса є чорноземні і каштанові ґрунти. У суху погоду вищі врожаї забезпечуються на середніх і важких за механічним складом ґрунтах, а при достатньому зволоженні - на легких. Просо солевитривала культура, не переносить кислі ґрунти, краще росте при нейтральній реакції фунтового розчину (рН 6,5-7,5), вимогливе до поживних речовин. На утворення 1 ц зерна виносить з ґрунту 3 кг азоту, 1, 4 кг фосфору, 3,5 кг калію. Має високу вимогливість до азоту, особливо в період інтенсивного росту (фаза виходу в трубку - викидання волоті).

Просо - самозапильна, світлолюбна рослина короткого дня. Вегетаційний період залежно від сорту і умов вирощування становить від 70-90 днів у скоростиглих сортів, до 110-120 днів у пізньостиглих. На початку вегетації просо повільно росте і часто пригнічується бур'янами, а тому вирощувати його слід на чистих від бур'янів полях.