Правові засади державного регулювання економічної конкуренції

Для споживачів, суспільства, держави неприйнятними (небажа­ними) є негативні прояви конкуренції та монополізму.Меті забезпечення збалансованого врахування інтересів усіх учасників економічної конкуренції відповідає державне регулювання. Державне регулювання економічної конкуренції – це система заходів, що здійснюються уповноваженими органами і спрямовані на попе­редження недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань, їх усунен­ня та застосування заходів відповідальності до порушників установлених державою правил у сфері економічної конкуренції. Система цих заходів складається з:

· нормативно-правового регулювання;

· надання в передбачених законом випадках дозволів на економічну концен­трацію та/або узгоджені дії (у разі, якщо позитивний ефект від цього є біль­шим, ніж негативні наслідки), погодження установчих документів та угод, що опосередковують ці процеси;

· контролю за станом ринку й дотриманням її учасниками встановлених дер­жавою правил щодо забезпечення економічної конкуренції з метою попе­редження порушень, відновлення стану ринку в разі порушення зазначених правил і вжиття відповідних заходів;

· застосування до порушників, передбачених законом санкцій.

Нормативне регулювання здійснюються:

насамперед Верховною Радою Укра­їни шляхом прийняття відповідних законів: «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 р.; «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р.; «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» від 22.12.1998 р.; «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» від 22.12.1998 р.; «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» від 22.12.1998 р.; «Про природні монополії» від 20.04.2000 р.; «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р.; «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, ім­портом дисків для лазерних систем зчитування» від 17.01.2002 р.;

іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до зазначених законів, у тому числі указами Президента, постановами Кабінету Міністрів України (в тому числі Постанова від 28 лютого 2002 р. N 219 «Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання);

міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Особлива роль у формуванні конкурентної політики в Україні належить Антимонопольному комітету України (далі - АМК України) – державному органу зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. АМК України виконує складні функції,у тому числі регулятивну, ( яка полягає у прийнятті,у межах наданих повноважень, відомчих нормативно-правових актів з певних питань у сфері конкуренції), контрольну, ( спрямовану на забезпе­чення та здійснення контролю за станом товарних ринків і дотриманням її учас­никами встановлених державою в цій сфері правил), розслідувально-юрисдикційну (проявляється через процедуру виявлення порушень, встановлення їх складу, особи порушника та застосування до нього тих форм господарсько-правової від­повідальності, що віднесення до компетенції антимонопольних органів).

На виконання регулятивної функції АМК України прийнята низка нормативно-правових актів:

Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України: розпорядження АМК України від 19.04.1994 р. № 5-р, з наступними змінами;

Про Положення про порядок проведення перевірок додержання законо­давства про захист економічної конкуренції: розпорядження АМК України від 25.12.2001р. №182-р;

Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію): розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. №33-р;

Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання (Положення про узгоджені дії): розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. №26-р;

Про затвердження Типових вимог до узгоджених дій суб'єктів господарюван­ня для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господарювання: роз­порядження АМК України від 19.02.2002 р. № 27-р;

Про Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України: розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 23-р;

Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку: розпорядження АМК України від 05.03.2002 р. № 49-р;

Типові вимоги до створення господарської асоціації для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на її створення:розпорядження АМК України від 30.11.2006 року N 511-р;

Типові вимоги до узгоджених дій суб'єктів господарювання про спеціалізацію виробництва, дотримання яких дозволяє здійснювати ці узгоджені дії без дозволу органів: розпорядження АМК України від 11.12.2008 № 880-р;

Про затвердження Типових вимог до узгоджених дій суб'єктів господарювання стосовно спільних науково-дослідних та/або дослідно-конструкторських робіт, дотримання яких дозволяє здійснювати ці узгоджені дії без дозволу органів Антимонопольного комітету України: розпорядження АМК України від 15.08.2012 № 557-р;

Про затвердження Порядку складання та ведення зведеного переліку суб'єктів природних монополій: розпорядження АМК України від 28.12.2012 року № 874-р;

Про затвердження Порядку забезпечення проведення експертизи під час здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції розпорядження АМК України від 16.12. 2013 року № 21-р.

Правовий статус антимонопольних органів визначається, насамперед Законом України «Про Антимонопольний комітет України» та Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженим розпорядженням АМК України від 19.02.2002 р. № 23-р.

До системи антимонопольннх органів входять:

· АМК України, що утворюється у складі Голови, при­значеного на строк до семи років Президентом за згодою Верхо­вною Радою України, та восьми державних уповноважених, з числа яких призначається перший заступник та заступник Голови (У разі необхідності для забезпечення здійснення АМК України окремих завдань за рішенням Президента України в АМК України додатково вводиться посада заступника Голови).Формами ро­боти AMK є засідання як вищий колегіальний орган і постійно діючі та тим­часові адміністративні колегії АМК, що створюють для розгляду окремих справ про порушення конкурентного (антимонопольного) законодавства з державних уповноважених та голів територіальних відділень;

· територіальні відділення АМК в об­ластях, місті Києві та (У разі необхідності можуть утворюватись міжобласні територіальні відділення); забезпечують реалізацію завдань АМК на відповідних територіях на підставі затвердже­них АМК положень.

Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення є юридич­ними особами, мають рахунки в установах банку, печатки із зображенням Дер­жавного Гербу та свого найменування.

Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у форму­ванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб’єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель.

АМК України відповідно до покладених на нього за­вдань:

контролює дотримання законодавства про захист економічної конкуренції.

- у процесі економічної концентрації (зокрема, при створенні, реорганіза­ції, ліквідації суб'єктів господарювання, створенні об'єднань підприємств, вступі одного або кількох суб'єктів господарювання в об'єднання, при перетворенні органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю в об'єднання суб'єктів господарювання, придбанні чи набутті будь-яким іншим спосо­бом у власність, одержанні в управління (користування) часток (акцій, паїв), активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання або їх структурних підрозділів, оренді цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання або їх структурних підрозділів, набутті будь-яким іншим способом контролю господарської діяльності);

- при здійсненні господарської діяльності суб'єктами господарювання, на­самперед монополістами та монопольними утвореннями, та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органа­ми адміністративно-господарського управління та контролю щодо суб'єктів господарювання;

- здійснює інші дії щодо контролю за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства відповідно до встановлених повноважень;

розробляє й організовує виконання превентивних заходів, спрямованих на запо­бігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції;

розглядає заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проводить розслідування по них та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень;

звертається до суду (господарського суду) з позовами (заявами) у зв'язку з по­рушенням законодавства про захист економічної конкуренції;

дає рекомендації органам державної влади, установам, органам місцевого са­моврядування, суб'єктам господарювання та їх об'єднанням щодо проведення заходів, спрямованих на: а) обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції; б) запобігання порушенням антимонопольно-конкурентного за­конодавства шляхом усунення причин їх вчинення та умов, що їм сприяють; в) припинення дій (бездіяльності), що містять ознаки порушень антимонопольно-конкурентного законодавства; г) усунення наслідків цих порушень у визначені АМК строки;

дає роз'яснення та висновки рекомендаційного характеру щодо відповідності дій суб'єктів господарювання (на підставі наданої ними інформації) положенням Закону «Про захист економічної конкуренції» (статей 6, 10 та 13) з метою запобі­гання порушенням антимонопольно-конкурентного законодавства, підвищення передбачуваності його застосування;

бере участь: а) у розробці проектів актів законодавства, що регулюють питан­ня розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки з метою їх внесення у встановленому порядку на розгляд відповідних органів; б) в укладанні міждержавних угод; в) розробці реалізації міжнародних проектів та програм, а також здійснює співробітництво з державними органами і неурядови­ми організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до компетенції Антимонопольного комітету України;

узагальнює практику застосування антимонопольно-конкурентного законо­давства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення;

затверджує кошторис доходів і видатків Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень;

систематично інформує населення України про свою діяльність.

4. Відповідальність за правопорушення у сфері економічної конкуренції

 

Залежно від характеру порушень у сфері економічної конкуренції розрізняють такі їх види:

1) недобросовісна конкуренція;

2) антиконкурентні дії (монополістичні) зловживання;

3) протидія антимонопольним органам.

1) Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності (ч.1 ст.1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р. (далі - Закон від 07.06.1996 р.). Правопорушеннями, що належать до недобросовіс­ної конкуренції, є:

1.1) неправомірне використання ділової репутації, що може проявлятися через такі дії: неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки (ст.4); неправомірне використання товару іншого виробника (ст.5);копіювання зовнішнього вигляду виробу (ст. 6);порівняльна реклама (ст.7).

1.2) створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі кон­куренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, що може проявлятися як:дискредитація суб'єкта господарювання(ст. 8);схилення до бойкоту суб'єкта господарювання (ст.10);схиленням постачальника до дискримінації покупця/замовника (ст.11);підкуп працівника/посадової особи постачальника (покупця/замовника) (ст.13, ст.14);досягненням неправомірних переваг у конкуренції (ст.15);поширенням інформації, що вводить в оману (ст. 15-1).

1.3) неправомірні дії щодо комерційної таємниці конкурен­та. До цієї групи правопорушень належать: неправомірне збиранням комерційної таємниці (ст.16); неправомірне розголошення комерційної таємниці (ст.17); схилення до розголошення комерційної таємниці (ст.18);неправомірне використання комерційної таємниці (ст.19).

2) Антиконкурентні чи монополістичні зловживання - це поведінка (зазвичай дії) учасників економічної конкуренції, спрямована на недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції, що в результаті призводить (може призвести) до монополізації товарних ринків. Відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.12.2001 р. (далі – Закон від 11.12.2001р.) ці зловживання можна по­ділити на такі основні групи:

2.1) антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання (групові монопо­лістичні зловживання). Антиконкурентними узгодженими діямивизнається укладення суб'єктами господарювання в будь-якій формі угод, прийняття об'єднаннями в будь-якій формі рішень, створення нового суб'єкта господарювання з метою координації його конкурентної поведінки з інтересами засновника (засновників) на ринку певного товару або будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність), що призвела чи може призвести до недопущення, усунення чи об­меження конкуренції. Зокрема,проявами антиконкурентних узгоджених дій може бути дії, передбачені п. 2. ст. 6 Закону від 11.12.2001 р. (встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів,обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними тощо).

Антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій вважається правопорушенням і тягне за собою відповідальність згідно з законом, крім передбачених законом випадків і за умови дотримання встановлених типових вимог до узгоджених дій. Такими є випадки, передбачені п. 5. ст. 6, ст. ст. 7-10 Закону від 11.12.2001р.

2.2) зловживання монопольним становищем на ринку (індивідуальні монопо­лістичні зловживання). Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конку­ренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарю­вання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. До та­ких порушень належать дії, передбачені зокремаст. 13Закону від 11.12.2001р.

2.3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, ор­ганів адміністративно-господарського управління та контролю як правопорушення по­лягають у прийнятті зазначеними органами будь-яких актів (рішень, наказів, роз­поряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність зазначених органів, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Антиконкурентними діями таких органів, зокрема, визнаються дії, передбачені ч.2.ст. 15 Закону від 11.12.2001р.;

2.4) обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань. Обмежувальною та дискримінаційною діяльністю суб'єктів господарювання та об'єднань визнаються дії (бездіяльність), які можуть мати такі прояви, як:схиляння інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренціїчи сприяння вчи­ненню таких порушень (ч. 1.ст. 18); неправомірне використання суб'єктом господарювання ринкового стано­вища;створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім підприємцям, що мають значно менший ринковий вплив, шляхом вчинення дій, заборонених згідно з ч. 1 та 3 ст. 19 Закону від 11.12.2001р.;необґрунтована та невиправдана відмова суб'єктові господарювання у при­йнятті до об'єднання, якщо в результаті цього такий суб'єкт опиняється у невигідному становищі як учасник конкуренції.

2.5) економічна концентрація без отримання відповідного дозволу Антимонопольного комітету у разі обов'язковості такої згоди. Здійснення концентрації без до­зволу антимонопольних органів є одним із видів монополістичних зловживань.Концентрацією, згідно з ч. 2 ст. 22 Закону «Про захист економічної конкурен­ції», визнається:злиття, приєднання суб'єктів господа­рювання;набуття контролю над суб'єктами господарювання (їх частинами) тощо. Дії (діяльність), які не вважаються концентрацією визначені ч. З ст. 22 Закону від 11.12.2001р.

Також потребує попереднього дозволу економічна концентрація, передбачена ч. 2 ст. 22 Закону та іншими нормативно-правовими актами, незалежно від сукуп­ної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентра­ції, коли частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, пере­вищує 35%, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару (п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону).

Економічну концентрацію, що перевищує показники та/або відповідає вимо­гам, установленим ст. 24 Закону від 11.12.2001р., умовно визначають як кваліфіковану. За загальним правилом кваліфікована економічна концентрація можлива за наявності попереднього дозволу антимонопольних органів (Антимонопольного комітету України чи його адміністративної колегії), що надається в установлено­му порядку (ст.ст. 25-34 Закону «Про захист економічної конкуренції»), а у разі негативного рішення АМК України - за наявності дозволу Кабінет Міністрів України.Кваліфікована економічна концентрація, що здійснюється без отримання до­зволу АМК України, визнається правопорушенням.

3) Протидія антимонопольним органам (їх працівникам) - це наступний вид правопорушень у сфері економічної конкуренції. До них належать:

3.1) неподання суб'єктами господарювання у встановлені строки інформації, по­дання неповної чи недостовірної інформації антимонопольним органам (пп.13-15 ст. 50 Закону від 11.12.2001р.);

3.2) створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними своїх повноважень (проведення перевірок, вилучення чи накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії інформації), п. 16 ст. 50 Закону від 11.12.2001р.;

3.3) невиконання суб'єктами господарювання погоджених з антимонопольними органами установчих документів (у випадках економічної концентрації) або вимог та зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію (пп.11, 19 ст. 50 Закону від 11.12.2001р.).

За вчинення правопорушення у сфері економічної конкуренції можуть застосовуватися такі види відповідальності:

- господарсько-організаційні санкції;

- господарсько-адміністративні штрафи;

- господарсько-правова конфіскація (безоплатне вилучення);

- відшкодуван­ня шкоди.

Господарсько-організаційні санкції застосовуються у формі:

1) примусового поділу суб'єкта господарювання, що зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку (ст. 53 Закону від 11.12.2001р.); 2) надання обов'язкових до виконання вказівок щодо припинення виявлених порушень (у тому числі скасування чи зміну ор­ганом влади, органом місцевого самоврядування, органом адміністративно-господарського управління та контролю прийнятого ним рішення чи розірван­ня угоди, визнані антиконкурентними діями зазначених органів), відновлення попереднього стану на ринку; 3) блокування цінних паперів; 4) скасування до­зволу на узгоджені дії чи економічну концентрацію у разі порушення умов його надання; 5) обов'язкове спростування порушником в офіційних органах преси неправдивих, неточних або неповних відомостей (ст. 25 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції», ст. 256 ГК України); 6) скасування на вимогу антимонопольних органів ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольно-конкурентного законодавства.

Зазначені санкції застосовуються в більшості ви­падків антимонопольними органами чи на їх вимогу самим порушником (при­мусовий поділ, спростування відомостей, що дискредитують конкурента) чи іншим компетентним органом (скасування ліцензії).

Господарсько-адміністративні штрафи накладаються на суб'єктів господа­рювання, об’єднання за передбачені законом порушення законодавства у сфері економічної конкуренції. При цьому розмір штрафу залежить від: виду порушення, розміру незаконно отриманого прибутку, особи порушника.

Так, (у залежності від виду порушення) за акти недобросовісної конкуренції – штраф накладається у розмірі до 5 % виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг суб'єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому він накладається, - ч. 1 ст. 21 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції»; за монополістичні зловживання/антиконкурентні дії - до 10% доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, - ч. 2 ст. 52 Закону «Про захист еконо­мічної конкуренції».

У залежності від розміру незаконно отриманого прибутку (у разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує 10% зазначеного доходу (ви­ручки)), штраф при вчиненні антиконкурентних узгоджених дій та зловживання монопольним становищем на ринку накладається у розмірі, що не перевищує по­трійного розміру незаконно одержаного прибутку, який може бути обчислений оціночним шляхом;

Особа порушника (фізична чи юридична особа) також впливає на розмір штрафу (наприклад, за вчинене аналогічне порушення штраф зазвичай є меншим для фізичної особи, ніж для юридичною особи).

Рішення про накладення штрафів у розмірах понад 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно АМК України, адміністративною колегією АМК України на їх засіданнях.

Вилучення товарів з непра­вомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб'єкта господарювання як у виробника, так і у продавця застосовується за відпо­відні акти недобросовісної конкуренції з дотриманням передбаченого Кабінетом Міністрів порядку (ст. 254 Господарського кодексу України, ст. 25 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Відшкодування шкоди як форма господарсько-правової відповідальності перед­бачається у разі заподіяння внаслідок порушення антимонопольно-конкурентного законодавства шкоди (як правило, майнової) учасникам конкуренції, спожива­чам, державі. Застосовується в судовому порядку за заявою заінтересованої особи (осіб), в інтересах держави - антимонопольних органів, прокурора. Розмір шкоди визначається за правилами ЦК (ст. 203), а у разі вчинення порушень, передбаче­них пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 Закону «Про захист економічної конку­ренції», - у по­двійному розмірі завданої шкоди.

Згідно зі ст. 28 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» особи, права яких порушені діями, визначеними законом як недобросовісна конкуренція, можуть протягом 6 місяців з дня, коли вони дізнались або повинні були дізнатися про порушення своїх прав, звернутися до органів Антимонопольного комітету України із заявою про захист своїх прав.

Відповідно до ст.42Закону України «Про захист економічної конкуренції» строк давності притягнення до відповідальності за порушенняантимонопольно-кон­курентного законодавства шляхом звернення до антимонопольних органів складає 5 років з дня вчинення порушення, а у разі триваючого порушення - з дня його закінчення (крім випадків несвоєчасного, неповного подання інформації чи подання недостовірної інформа­ції антимонопольним органам, створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними своїх повноважень, щодо яких передбачено 3-річний строк та ст. 28-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (3 роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення).

Застосуванню до порушників антимонопольно-конкурентного законодавства передує діяльність антимонопольних органів щодо контролю за станом ринків, виявлення монополістів, встановлення факту та складу правопорушень, розгляд справи. Розгляд справи включає такі стадії:

- порушення справи у формі розпорядження антимонопольних органів про початок розгляду справи, за наявності матеріально-правових (наявність ознак правопорушення) і процесуально/формально-правових (заява заінтересованої особи);

- винесення попереднього рішення про справі про вжиття заходів для відвернення негативних і неправомірних наслідків для суб’єктів господарювання через порушення антимонопольно-конкурентного законодавства;

- розгляд справи.

Рішення антимонопольних органів може бути:

перевірене, з відповідними наслідками, в адміністративному порядку (якщо рішення приймалося територіальним відділенням або адміністративною колегією АМК);

оскаржено в судовому порядку протягом 2 місяців з дня одержання рішення. Рішення АМК України, адміністративної колегії АМК України та державного уповноваженого АМК України оскаржуються до господарського суду м. Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК України оскаржуються до господарських судів областей, міста Києва.