2017-12-16
887
Ефективне управління державним боргом є одним із визначальних факторів забезпечення макроекономічної стабільності в державі. Від налагодженості системи управління державним боргом залежить бюджетна дієздатність країни, стан її валютних резервів, а відповідно і стабільність національної валюти, рівень відсоткових ставок, інвестиційний клімат, характер поведінки всіх сегментів фінансового ринку. Тому управління державним боргом має бути зорієнтоване на застосування ефективної боргової стратегії, а не базуватися на короткострокових ситуативних орієнтирах.
Управління державним боргом – комплекс заходів, що здійснюються державою в особі її уповноважених органів щодо реалізації таких видів діяльності:
визначення обсягів та умов залучення нових позик;
розміщення нових емісій і зміна умов раніше випущених позик;
здійснення моніторингу показників динаміки та рівня заборгованості, їх співставлення з показниками державних фінансів;
проведення операцій з обслуговування боргових зобов’язань (йдеться про виплату відсотків кредиторам) і погашення основної суми боргу;
|
|
|
налагодження взаємовідносин з кредиторами з приводу врегулювання проблеми заборгованості за раніше залученими позиками і кредитами;
проведення переговорів і реалізація процедур щодо реструктуризації та рефінансування боргів.
У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:
– пошук ефективних умов запозичання коштів з погляду мінімізації вартості боргу;
– недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;
– забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;
– забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку.
У міжнародній практиці з метою прогнозування та здійснення оперативного моніторингу показників платоспроможності держави та її ліквідної позиції використовується розроблена Світовим банком Мінімальна стандартна модель (табл. 1).
Таблиця 1. Мінімальна стандартна модель Світового банку для оцінки платоспроможності держави та її ліквідної позиції
| Назва | Формула, % | Економічний зміст |
| Відношення валового зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг | EDT / XGS | Демонструє відносну довгострокову спроможність держави акумулювати валютні надходження без додаткового пресингу на сальдо платіжного балансу |
| Відношення валового зовнішнього боргу до ВНП | EDT/GNP | Показує загальний рівень боргової складової економіки |
| Відношення загальних платежів щодо обслуговування боргу до експорту товарів і послуг | TDS / XGS | Коефіцієнт обслуговування боргу, що показує, яка частина валютних надходжень спрямовується у сферу погашення боргу |
| Відношення відсоткових платежів до ВНП | INT / GNP | Визначає можливість обслуговування зовнішнього боргу |
| Відношення відсоткових платежів до експорту товарів і послуг | INT / XGS | Визначає частину валютних надходжень, які використовуються на обслуговування боргу |
| Відношення міжнародних резервів до валового зовнішнього боргу | RES/EDT | Показує, чи може країна використовувати свої резерви (і яку їх частину) для погашення зовнішнього боргу) |
| Відношення міжнародних резервів до імпорту товарів і послуг | RES / MGS | Відображає запас фінансової міцності держави |
| Відношення короткострокового боргу до валового зовнішнього боргу | Short-term / EDT | Показує, яку частку становить короткостроковий борг у загальній сумі зовнішнього боргу |
| Відношення боргу міжнародним організаціям до валового зовнішнього боргу | Multilateral / EDT | Відображає частку заборгованості міжнародним фінансовим організаціям у загальній сумі зовнішнього боргу або свого роду залежність держави від фінансування цими організаціями |
|
|
|
Однією із початкових стадій управління ризиками є їх ідентифікація і класифікація (табл. 2).
Таблиця 2. Ідентифікація і класифікація ризиків, пов’язаних із державним боргом
| Вид ризику | Економічний зміст |
| Відсотковий ризик | ризик зростання плаваючих відсоткових ставок, передбачених умовами діючих зобов’язань за державним боргом. |
| Валютний ризик | ризик знецінення національної валюти відносно іноземних валют, у яких номіновано зобов’язання за державним боргом. |
| Ризик рефінансування | ризик зменшення ємності відповідних ринків, що унеможливлює запозичення в обсягах, достатніх для рефінансування боргу за прийнятною ціною. |
| Кредитний ризик | ризик невиконання контрагентами зобов’язань перед державою. |
| Ризик ліквідності | ризик тимчасової нестачі коштів державного бюджету на виконання зобов’язань за державним боргом. |
| Бюджетний ризик | ризик значного недовиконання дохідної частини державного бюджету порівняно з планом, що може призвести до збільшення державних запозичень та/або невиконання боргових зобов’язань з обслуговування державного боргу. |
| Рейтинговий ризик | ризик зниження суверенного рейтингу. |
| Операційний ризик | ризик дії людського, технічного факторів і обставин непереборної сили. |
Для іноземного кредитора (інвестора) важливим інформаційним індикатором прийняття стратегічних рішень є суверенний рейтинг країни-боржника і рейтинг облігацій, що розміщуються нею на міжнародному фінансовому ринку. Суверенні кредитні рейтинги дають можливість оцінити політичні і економічні ризики, притаманні країні-боржнику, а рейтинги цінних паперів (як правило довгострокових облігацій) – здатність країни-емітента своєчасно виплачувати відсотки впродовж усього терміну обігу облігації і вчасно її погасити. Кожній країні-боржнику притаманний певний рівень ризику, кваліфікувати який допомагає оцінка рівня суверенного ризику, що проводиться відомими аналітичними рейтинговими агентствами: Moody’s Investors Service, Standard and Poor’s Corporation, Fitch Investors Service, Duff and Phelps. Для визначення суверенного ризику використовуються такі базові параметри, як національні політичні ризики, економічна структура і доходи, платіжний баланс, стан внутрішнього і зовнішнього боргу (табл. 3).
Таблиця 3. Базові параметри оцінки суверенного ризику країни-емітента
| Базові параметри | Критерії оцінки |
| Політичні ризики | форма правління і політичні інститути |
| здатність досягнення консенсусу в економічній політиці | |
| рівень інтеграції у глобальну торгівлю і фінансову систему | |
| зовнішня і внутрішня безпека | |
| Економічна структура і доходи | рівень «ринковості» економіки |
| рівень забезпеченості природними ресурсами | |
| податкова система і її здатність до змін | |
| рівень інфляції | |
| валютно-курсова політика | |
| рівень зростання грошової маси і доступність кредитів | |
| рівень життя, доходів і розподілу благ | |
| Платіжний баланс | структура поточного рахунку |
| склад капітальних вкладень | |
| залежність рахунків зовнішньоекономічної діяльності від фіскальної і грошової політики | |
| Стан зовнішнього боргу і міжнародної ліквідності | обсяг зовнішнього боргу |
| валютний склад і структура боргу | |
| строкова структура і тягар обслуговування зовнішнього боргу | |
| рівень і склад міжнародної ліквідності |
|
|
|
Кожне агентство має власну розроблену систему визначення кредитного рейтингу, але результати оцінки в цілому, як правило, співпадають. На міжнародному фінансовому ринку оцінка рейтингових агентств використовується суверенними і корпоративними інвесторами як орієнтир для прийняття стратегічних рішень, оскільки вона враховує кредитний ризик не лише країни-емітента, але й фінансового інструмента (зокрема, рівень ризиків за довгостроковими облігаціями і їхнє умовне позначення наведено в табл. 4).
Таблиця 4. Міжнародні рейтинги довгострокових облігацій
| Moody Section 1s | Standard and Poor’s | Fitch – IBCA | Рівень ризику |
| Aaa | AAA | AAA | Максимально захищені з мінімальним ризиком |
| Aa | AA | AA | З високим рівнем захисту, але присутні елементи довгострокового ризику |
| A | A | A | Привабливі, але мають ризик у довгостроковій перспективі |
| Baa | BBB | BBB | Із середнім на даний момент рівнем захисту, але не надійні в довгостроковій перспективі |
| Ba | BB | BB | Із середнім рівнем захисту; мають місце спекулятивні елементами, тому майбутнє не гарановане |
| B | B | B | Низький рівень захисту в довгостроковій перспективі, не можуть розглядатися як привабливі для інвестицій |
| Caa | CCC | CCC | У поточному періоді є ризик непогашення чи несплати відсотків за боргом |
| Ca | CC | CC | Дуже високий рівень ймовірності неплатежів |
| C | C | C | Найнижчий рівень захисту від ризиків |
Підсистема врегулювання боргу. З метою ефективного управління державним боргом, розв’язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов’язань, а також забезпечення платоспроможності держави використовують ринкові і неринкові методи врегулювання державної заборгованості (рис 1.).
|
|
|
Рис. 1. Методи врегулювання державного боргу
До ринкових методів відносяться, зокрема, операції з цінними паперами:сек’юритизація, конверсія, уніфікація, консолідація, викуп боргу із дисконтом на вторинному ринку.
Сек’юритизація – обмін несек’юритизованого боргу на облігації країни-боржника (тобто переоформлення боргу в знову випущені облігації). Цей метод передбачає випуск країною-боржником нових облігацій з метою подальшого продажу (коли виручка від їх реалізації спрямовується на викуп боргу) або обміну на старий борг (коли нові ЦП безпосередньо обмінюються на старі зобовязання) (скажімо, Болгарія свого часу обміняла старий борг на довгострокові ЦП).
Секюритизація реалізується на добровільних засадах і має сенс у випадку, якщо нові папери торгуються з меншим дисконтом (тобто, продаж нових ЦП здійснюється за ціною, що перевищує курс існуючих зобовязань), що призводить до скорочення загального обсягу заборгованості. Останнім часом поширеною є секютиризація банківських боргів, тобто обмін зобовязань перед банками-кредиторами на облігації.
Конверсія/обмін боргу – п ередбачає:
1) безпосередній обмін (своп) боргів на акції компаній, що перебувають у державній власності або ж обмін боргових зобов’язань на акції в рамках державної програми приватизації. Загалом використання приватизаційних програм є досить поширеною практикою в процесі обслуговування державного боргу (хоча для деяких країн Центральної та Східної Європи необхідність термінового погашення зовнішньої заборгованості призвела до невигідного продажу державних підприємств).
2) опосередкований обмін боргів на національну валюту, яку в результаті можна інвестувати в загальнодержавні проекти чи акції національних компаній (тобто, інвестор викуповує боргові зобов’язання країни і продає їх центральному банку за національну валюту, яка потім використовується для придбання державних активів чи інвестування у приватні активи);
3) обмін боргових зобов’язань на екологічні програми як варіант зменшення боргового тягаря країни за рахунок здійснення нею екологічних послуг світовому співтовариству (подібні домовленості є у США та Бразилії і стосуються збереження бразильських лісів) та програми технічної і гуманітарної допомоги, які реалізуються шляхом викупу потенційним кредитором зовнішніх зобов’язань країни на вторинному ринку за погодженою ціною у національній валюті, а отримані кошти потім спрямовуються на фінансування програми розвитку, схваленої урядом-позичальником.
4) погашення боргів товарними поставками тощо.
Уніфікація боргу – скорочення кількості випущених позик шляхом об’єднання кількох державних позик попередніх років і обміну їх на одну знову випущену позику.
Консолідація боргу – зміна початкових умов державної позики. Найчастіше це зміна часу її чинності (тривалості) (йдеться про перетворення короткострокових державних позик у довгострокові) та величини позикового відсотка.
Викуп боргу з дисконтом на вторинному ринку – скорочення обсягу державного боргу через викуп власних боргів із дисконтом (знижкою) на вторинному ринку. Через наявність дисконту дана стратегія подібна до часткового списання боргу. Для викупу можуть використовуватися як офіційні золотовалютні резерви країни, так і кредити міжнародних фінансових організацій.
До неринкових методів прийнято відносити: мораторій на виплату боргу (тобто тимчасове призупинення платежів); пролонгація боргу; списання/ анулювання частини державного боргу; оголошення дефолту (відмова від обслуговування заборгованості).
Тимчасовий мораторій на виплату відсотків або частини основного боргу – відстрочення сплати внутрішніх або зовнішніх боргових зобов’язань, що оголошується спеціальними актами державної влади на певний строк чи до закінчення певних надзвичайних подій.
Пролонгація боргу – форма добровільної згоди кредиторів на відстрочення виплат за зобов’язаннями боржника, що дозволяє перетворити коротко- і середньострокові зобов’язання у довготермінові, від термінувавши час сплати основної частини боргу. Однак такий метод передбачає підвищені відсотки і, відповідно, зниження кредитоспроможності позичальника з усіма можливими негативними наслідками.
Списання/анулювання частини боргу та дефолт – відмова уряду від погашення своїх боргів, причому відмова від виплат за внутрішніми зобов’язаннями в національній валюті трапляється набагато рідше (2% від загального обсягу національних запозичень), ніж дефолт по зобов’язаннях, номінованих в іноземній валюті (аналогічний показник для міжнародних облігацій становить 25%). В стані дефолту перебуває в середньому 10-15% країн-позичальників. Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, її банкрутством або політичними мотивами. Найчастіше такий механізм застосовується Паризьким клубом офіційних кредиторів до найменш розвинутих країн, нездатних погасити свої зобов’язання навіть у віддаленій перспективі. Прикладом є угода між Росією та Афганістаном про списання заборгованості на суму 10 млрд. дол. У 1992 році було списано 50% зовнішнього боргу Єгипту і Польщі. Повне або часткове списання боргів застосовувалося до Болгарії, Сербії та Чорногорії. Дефолти по облігаціях, номінованих в іноземній валюті, оголосили свого часу Зімбабве, Панама, Болівія.
У світовій практиці зовнішню заборгованість прийнято врегульовувати шляхом реструктуризації боргу, тобто через укладання угоди між кредитором і позичальником, який має труднощі з погашенням своїх фінансових зобов’язань, про нову схему їх погашення і зниження боргового тягаря. Головною метою реструктуризації є зменшення пікового навантаження платежів з обслуговування та погашення боргу, які припадають на певний період.
Реструктуризація зовнішнього боргу проводиться у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів (реструктуризація міжурядових позик і позик, гарантованих урядом) та Лондонського клубу приватних кредиторів (реструктуризація боргу перед банками за синдикованими кредитами і заборгованості перед юридичними і фізичними особами за випущеними урядовими єврооблігаціями).
