Органи урядової адміністрації у Галичині і Буковині в складі Австрії

У 1849 p. замість губернського управління в Галичині було створено намісництво на чолі з намісником, а в Буковині — крайове управління, яке очолював крайовий президент. Головна різниця між намісництвами і губернськими управліннями полягала в тому, що в останніх зберігався деякий елемент колегіальності. Намісник, як і крайовий президент, були єдиноначальними особами і підпорядковувались лише вищестоящим властям.

Акти центральних органів державної влади та управління і власні рішення галичанське намісництво проводило через безліч різних установ, насамперед через управління жандармерії — політичну поліцію. Поряд із намісництвом як центральним органом краю існували місцеві органи, підлеглі наміснику, — у особі повітових старост. Вони призначалися з представників польських заможних класів міністром внутрішніх справ.

Повітові старости були наділені широкими повноваженнями, в їх розпорядженні перебувала жандармерія, а в разі потреби вони могли використовувати й військові частини, розташовані на території повіту. Одне із головних завдань повітових старост полягало в запобіганні будь-якому руху, спрямованому проти австрійського володарювання і панування поміщиків та капіталістів. Аналогічні функції в міських та сільських громадах виконували підпорядковані повітовим старостам бургомістри і війти.

Органи крайового і місцевого самоврядування у складі Австро-Угорщини

В Галичині і Буковині поряд з урядовими органами існували також установи крайового та місцевого самоврядування. Антидемо-кратичність австрійської моделі виявлялася у розчленуванні завдань і функцій урядового управління і самоврядування. У 1861 p. австрійський імператор Франц-Йосип І для посилення впливу на Галичину і Буковину створив відповідні крайові сейми. Безпосереднє керівництво сеймом та головування на його засіданнях було передано найважливішому урядовцю — крайовому маршалку або його заступнику, які призначалися імператором. Пост маршалка галича-нського сейму посідав один з представників польських магнатів, його заступником був, звичайно, львівський уніатський митрополит. Відповідно буковинський сейм очолювався одним з румунських магнатів, а заступником призначався буковинський православний митрополит. Уся діяльність сейму підпорядковувалася центральній владі. Отже, він був частиною колоніального апарату Австро-Угорщини.

В галузі місцевого самоврядування сейм здійснював вищий нагляд за управлінням господарством органами повітів, міст та сіл, рішення яких у багатьох випадках вимагали затвердження сейму. Безпосередній нагляд за повітовими, міськими та сільськими органами самоврядування здійснював крайовий комітет, який був виконавчим та розпорядчим органом сейму.

У 1862 p. було видано державний закон про місцеве самоврядування. На його підставі у 1866 p. було прийнято галичанський крайовий закон про громади. Згідно з цим актом створювалися повітові громади (гмини), які територіальне збігалися з адміністративними повітами. Органами повітової громади виступали повітова рада як керівний і повітовий комітат, і як виконавчий орган. Головою повітового комітату, звичайно, був повітовий староста (на свою посаду він заступав тільки після затвердження імператором). Повітові органи самоврядування перебували під повним контролем органів урядової адміністрації.