Тема 10. Перестрахування та співстрахування

Перестрахування розглядається як особлива підсистема страхового ринку, що забезпечує фінансову стійкість страхових компаній шляхом перерозподілу страхових ризиків.

Закон України "Про страхування" (ст. 12) дає визначення перестрахування як страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Основною функцією перестрахування є вторинний перерозподіл ризику, зміст якої полягає в тому, що страховик може дати страхувальнику тільки таку гарантію, що відповідає його фінансовим можливостям. За цих умов перестраховик бере на себе відносно значну частку ризику чи гарантії. Частина ж ризику, яку цедент залишає за собою, називається власним утриманням. На практиці найчастіше кілька перестраховиків беруть участь у покритті збитків і вступають у співпрацю на підставі контрактного документа або договору.

Крім основної, існують допоміжні функції перестрахування, які:

- дають змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики;

- сприяють запровадженню та поширенню нових видів страхування;

- у перспективі створюють умови для формування однорідного збалансованого портфеля, який необхідний страховику для надійного контролю своєї середньо- та довгострокової політики;

- якщо перерозподіл ризику здійснюється між компаніями різних країн, то перестрахування набирає форми зовнішньої торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є страхові гарантії. Це "невидимий" експорт-імпорт.

Крім цього, розрізняють активне і пасивне перестрахування.

В основі перестрахування лежить договір, згідно з яким одна сторона - страховик передає повністю чи частково страховий ризик (групу страхових ризиків певного виду), іншій стороні - перестраховику.

Він, у свою чергу, бере зобов'язання відшкодувати страховику відповідну частину виплаченого страхового відшкодування.

Таким чином, у договорі перестрахування діють дві сторони: страхове товариство, що передає ризик, і страхове товариство, яке приймає ризик на свою відповідальність як перестраховик.

Сама операція, пов'язана з передачею ризику, називається перестрахувальною цесією.

У цьому випадку страховика, що передає ризик, називають цедентом, а перестраховика, який його приймає — цесіонером.

За формами виділяють перестрахування пропорційне і непропорційне.

Пропорційне перестрахування будується на основі розподілу відповідальності (пропорційно розподіляються між сторонами відповідальність, премії і страхові відшкодування), а непропорційне - на основі очікуваних збитків. В останньому випадку участь перестраховиків у збитку актуальна лише після того, як цедент проведе виплату заздалегідь обумовленої певної частки (пріоритет).

Розрізняють такі види пропорційного перестрахування: квотні, ексцедентні і квотно-ексцедентні.

Непропорційне перестрахування використовується в різних видах страхування, але найчастіше за договорами страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за збитки, спричинені третім особам у результаті ДТП. Непропорційне перестрахування поділяється на договори ексцедента збитку і договір ексцедента збитковості.

За методом договори перестрахування поділяються на:

- факультативне перестрахування;

- облігаторне перестрахування;

- факультативно-облігаторне перестрахування.

Факультативн перестрахування передбачає для перестраховика і цедента право вибору. Для першого - чи взагалі приймати пропозицію про перестрахування оригінального договору, а для другого - чи передавати, і якщо так, то кому із перестраховиків кожен конкретний ризик у перестрахуванні, покладаючись у кожному конкретному випадку на певні умови.

Облігаторне перестрахування - передбачає, що перестрахувальник зобов'язаний передавати частину відповідальності з кожного окремого ризику із сукупного портфеля того чи іншого виду страхування, передбаченого умовами договору, в перестрахування, а перестраховик зобов'язаний приймати кожну таку цесію.

При облігаторному перестрахуванні перестрахувальник повинен систематично висилати перестраховикові перелік ризиків, які потрібно перестрахувати. Такий перелік носить назву бордеро.

На практиці зустрічається змішаний метод перестрахування — факультативно-облігаторне. Воно дає цеденту право незалежно приймати рішення відносно яких ризиків і в якому розмірі слід їх передати перестраховику, який зобов'язаний прийняти цедовані частки ризиків на попередньо погоджених умовах.

Ще одним методом розподілу і вирівнювання ризиків виступає співстрахування, яке застосовується в країнах, де кілька страхових компаній здійснюють один і той самий вид страхування. На відміну від перестрахування, де страхувальник укладає договір з одним страховиком, який потім розміщує свій ризик, у співстрахуванні страхувальник укладає договір зразу з кількома страховиками, які виступають рівноправними партнерами і відповідають перед страхувальником за свою частину ризику.

Механізм співстрахування полягає в пошуку страхових компаньйонів для спільної відповідальності. Таких компаній може бути дві чи більше залежно від розміру ризику і від частки власної участі страховиків.

Відповідальність за виконанням такого договору несе перша страхова компанія, але вона не відшкодовує частки інших у випадку неплатоспроможності.