Бібліографічні скорочення

 

Rozwadowski WP — Rozwadowski J. Wybór pism. T. 1—3. Warszawa, 1959—1961.

RSI — Rocznik slawistyczny. T. 1—41. Kra­ków, 1908—1981.

Rudnicki Prasl.— Rudnicki M. Prasłowiań-szczyzna — Lechia — Polska. Cz. 1—2. Poznań, 1959—1961.

Sadn.— Aitz. HWb.— Sadnik L., Aitzetmiil-ler R. Handwörterbuch zu den altkirchen-slavischen Texten. Heidelberg, 1955.

Sadn.— Aitz. VWb.— Sadnik L., Aitzetmül-ler R. Vergleichendes Wörterbuch der slavischen Sprachen. B. 1 (A—B). Wies­baden, 1963—1975.

Sbornik FFBrU — Sbornik praci Filosofické fakulty Brnénské University. Rada jazy-kovêdnâ. Ć. 1—26—27. Brno, 1953—1978.

Sb. "Trävn.— Studie ze slovanské jazykovëdy. Sbornik k 70. narozeninâm akademika Fran-tiśka Trâvnicka. Praha, 1958.

Scheludko — Scheludko D. Rumänische Ele­mente im Ukrainischen. «Balkan-Archiv», В. 2. Leipzig, 1927.

Schrader Reallexikon — Schroder О. Realle­xikon der indogermanischen Altertums­kunde. 2. Aufl. Hgb. von A. Nehring. B. 1—2. Berlin, 1917—1929.

Schuchardt Slavod.— Schuchardt H. Slavo-deutschesund Slavo-italienisches. Graz. 1884.

Schulze KL Sehr.— Schulze W. Kleine Schrif­ten. Göttingen. ШЗЗ.

Schuster-Sewc — Schuster-Sewc H. Historisch­etymologisches Wörterbuch der ober- und niedersorbischen Sprache. Bautzen, поч. з 1978 p.

Schuster-Sewc Probeheft — Schuster-Sewc H. Historisch-etymologisches Wörterbuch der ober- und niedersorbischen Sprache. Probe­heft. Bautzen, 1972.

Schütz — Schütz J. Die geographische Termi­nologie des Serbokroatischen. Berlin, 1957.

Schwentner— Schwentner E. Die primären Interjektionen in den indogermanischen Sprachen. Hiedelberg, 1924.

SCS — Saling S., Salingovâ M., Peter О. Slovnik cudrich slov. 2. vyd. Bratislava, 1966.

Sc.-Sl— Scando-Slavica. Tom. I—XXV. Co­penhagen, 1955—1979.

SIP— Słownik języka polskiego. Pod red. W. Doroszewskiego. T. I—XI. Warszawa, 1958—1969.

3 8-539

SJStsl— Slovnik jazyka staroslovênského. Dii. I—III (А—П). Praha, 1966, 1973, 1977.

Skardżius — Skardzius P. Die slavishen Lehn­wörter im Altlitauischen, Kaunas. 1931.

Skeat— Skeat W. W. A concise etymological dictionary of the english language. New ed. Oxford, 1901.

Skok — Skok P. Etimologijski rjecnik hrvat-skoga ili srpskoga jezika. Knj. 1—3. Zagreb, 1971 — 1973.

Sköld — Skald H. Lehnwortstudien. Lund, 1923.

Sköld LG— Skald H. Linguistic gleanings. Lund, 1923.

Slavia — Slavia. Ćasopis pro slovanskou filo­logii. R. 1—48. Praha, 1922—1979.

Slavica — Slavica. V. 1—16. Debrecen, 1961— 1979.

Slav. slov.— Slavica slovaca. R. 1—16. Brati­slava, 1966—1981.

Slaw. Studien — Slawistische Studien zum V In­ternationalen Slavistenkongreß in Sofia. Göttingen, 1963.

Sl. Wortst.— Slawische Wortstudien. Bautzen, 1975.

Sławski — Sławski F. Słownik etymologiczny języka polskiego. T. 1—5 (A—Łu.). Kra­ków, 1952—1978.

Sł. prasł.— Słownik prasłowiański. Opracowany przez zespół Zakładu słowianoznawstwa PAN pod redakcją Franciszka Sławskiego. T. 1—3 (A—Dobbrati). Wrocław—War­szawa—Kraków—Gdańsk, 1974 — 1979.

Sł. rzeczy staroż. — Słownik rzeczy starożyt­nych. Kraków, 1896.

Sł. wyr. obcych — Słownik wyrazów obcych. Warszawa, 1971.

SO— Slavia Occidentalis. T. 1—37. Poznań, 1921—1980.

SOr —Slavia Orientalis. R. 1—30. Warszawa, 1952—1981.

SPAU — Spravozdania z czynności i posie­dzeń Polskiej Akademii Umiejętności. T. 1—50. Kraków. 1890—1950.

Specht — Specht F. Der Ursprung der indo­germanischen Deklination. Göttingen, 1947.

SSJ — Slovnik slovenského jazyka. Diel 1—6. Bratislava, 1959—1968.

Stachowski Arab. Lehnw.— Stachowski S. Stu­dien über die arabischen Lehnwörter im Osmanisch-Türkischen. Teil 1. Wrocław— Warszawa—Kraków—Gdańsk, 1975.

Умовні скорочення

Бібліографічні скорочення

 

Stachowski Chronol. turc— Stachowski S. Stu­dia nad chronologią turcyzmów w języku serbsko-chorwackim. Kraków. 1967.

Stender-Petersen — Stender-Petersen A. Sla-visch-germanische Lehnwortkunde. Göte­borg. 1927.

STNL — Sprawozdania Towarzystwa Nauko­wego we Lwowie. R. 1 — 18. Lwów, 1921— 1938.

Stokes — Stokes W. Urkeltischer Sprachschatz. Hgb. von A. Bezzenberger. Göttingen, 1894.

Strutyński — Strutyński J. Polskie nazwy pta­ków krajowych. Wrocław—Warszawa— Kraków—Gdańsk, 1972.

St. si.— Studia slavica Academiae scientia-rum Hungaricae. V. 1—26. Budapest, 1955—1980.

Studi baltici — Studi baltici. T. 1—7. Roma, 1931—1940.

St. z fil.— Studia z filologii polskiej i słowiań­skiej. T. 1—15. Warszawa, 1955—1976.

SW— Słownik języka polskiego. Ułóż. pod red. J. Karłowicza, A. Kryńskiego i W- Niedźwiedzkiego. T. 1—8. Warszawa, 1900—1927 (Słownik Warszawski).

Symb. Rozwadowski — Symbolae grammaticae in honorem Joannis Rozwadowski. T. 1—2. Kraków, 1927—1928.

Skaljić — Skaljib A. Turcizmi u narodnom govoru i narodnoj knjizevnosti Bosne i Hercegovine. Knj. 1—2. Sarajevo, 1957.

Strekelj — Strekelj K. Zur slavischen Lehn­wörterkunde. Wien, 1904.

Tamas — Tamas L. Etymologisch-historisches Wörterbuch der ungarischen Elemente im Rumänischen (unter Berücksichtigung der Mundartwörter). Budapest, 1966,

Taszycki Rozpr. i stud.— Taszycki W. Roz­
prawy i studia polonistyczne. T. 1—2.
Wrocław—Kraków—Warszawa, 1959—

1961.

Tiktin — Tiktin H. Rumänisch-deutsches Wör­terbuch. В. 1—3. Bukarest, 1903—1925.

Tomaschek Thraker — Tomaschek W. Die al­ten Thraker. B. 1—3. Wien, 1893—1894.

Torbiörnsson LM — Torbiörnsson T. Die gemein-slavisché Liquidametathese. T. 1—2. Upp­sala, 1901.

Torp — Torp A. Wortschatz der germanischen Spracheinheit. Unter Mitwirkung von H. Falk. Göttingen, 1909.

Trautmann — Trautmann R. Baltisch-slavi-sches Wörterbuch. Göttingen, 1923; 2. Aufl., 1970.

UAJb — t/ra/-Altaische Jahrbücher. B. 24— 42. Wiesbaden, 1952—1970 (До 1943 p.— Ungarische Jahrbücher. B. 1—23. Berlin-Leipzig, 1921 — 1943).

Uhlenbeck — Uhlenbeck С. С Kurzgefasstes etymologisches Wörterbuch der altindi­schen Sprache. Amsterdam, 1898—1899.

Ułaszyn Jęz. złodz.— Ułaaszyn H. Język zło­dziejski. Łódź, 1951.

UngJb — див. UAJb.

Urania Tierr.— Urania Tierreich in sechs Bän­den. Leipzig—Jena—Berlin, 1967—1969.

Urbańczyk Biblia król. Zofii — Urbańczyk S. Z dawnych stosunków polsko-czeskich. Cz. 1. Biblia królowej Zofii a staroczeskie przekłady Pisma św. Kraków, 1946.

Vaillant Gr. comp.— Vaillant A. Grammaire comparée des langues slaves. T. 1—2. Pa­ris — Lyon, 1950—1958.

Vâmbéry — Vambëry H. Etymologisches Wör­terbuch der turko-tatarischen Sprachen. Leipzig, 1878.

Vasmer — Vasmer M. Russisches.etymologi­sches Wörterbuch. В. 1—3. Heidelberg, 1952—1958.

Väzny — Väzny V. О jménech motylu ν slo-venskych nśrećich. Bratislava, 1955.

Vincenz — Vincent A. de. Les éléments rou­mains du lexique houtzoule. Paris, 1959.

Vondrâk — Vondrâk W. Vergleichende sla-vische Grammatik. В. І—2. 2. Aufl. Göt­tingen, 1924—1928.

VPS — Vznik a poëâtky Slovanû. Sv. 1—7. Praha, 1956—1972.

Vries AEW — Vries J. de. Altnordisches ety­mologisches Wörterbuch. 2. Aufl. Leiden, 1962.

Vries NEW — Vries J. de. Nederlands etymo­logisch woordenboek. Leiden, 1963— 1965.

Walde — Hofm.— Walde A. Lateinisches ety­mologisches Wörterbuch. 3. neubearb. Aufl. von J. B. Hofmann. B. 1—2. Heidel­berg, 1938—1954.

Walde — Pok.— Walde A. Vergleichendes Wörterbuch der indogermanischen Spra­chen. Herausgegeb. und bearb. von J. Pokorny. В. І—2. Berlin — Leipzig, 1927—1930.

Умовні скорочення

Бібліографічні скорочення

 

Weekley — Weekley E. An etymological dic­tionary of modern English. Vol. I—II. New York, 1967.

Weigand DWb.— Weigand G. Deutsches Wör­terbuch. 5. Aufl. Giessen, 1908.

Weise — Weise F. О. Die Griechischen Wörter im Latein. Leipzig, 1964.

Wien. sl. Jb.— Wiener slavistisches Jahrbuch. B. 1—25. Wien, 1950—1979.

Word — Word. Journal of the Linguistic Circle of New York. Vol. 1—24. New York, 1915—1968; Journal of the International Linguistic Association. Vol. 25—30, 1969—1979.

WuS — Wörter und Sachen. Kulturhistorische Zeitschrift für Sprach- und Sachforschung. Heidelberg, поч. з 1909 р.; нова серія (після т. XVIII), поч. з 1938 p.

WZKM — Wiener Zeitschrift für die Kunde des Morgenlandes. B. 1—28. Wien, 1887— 1914.

Zajączkowski NWT — Zajączkowski A. Naj­starsza wersja turecka. Cz. 3. Warszawa, 1961.

Zajączkowski StOr — Zajączkowski A, Studia orientalistyczne z dziejów słownictwa pol­skiego. Wrocław, 1953.

Zajączkowski VAK — Zajączkowski A. Vocabu­laire arabe-kiptchak de l'époque de l'état Mamelouk. 1-е p. Warszawa, 1958.

ZfRPh — Zeitschrift für romanische Philo­logie. 1—94. Halle/Tübingen, 1877—1978.

Z/Sl — Zeitschrift für Slawistik. B. 1—25. Berlin, 1956—1980.

ZfSlPh — Zeitschrift für slavische Philologie. B. 1—41. Leipzig (з 1952 p.— Heidelberg), 1924—1975.

ZONF — Zeitschrift für Ortsnamenforschung.

B. 1—10. München — Berlin, 1925—

1934. Zubaty St. a 61.— Zubaty J. Studie a ćlanky.

Sv. 1. Vyklady etymologické a lexikâlni.

Ć. 1—2. Praha, 1945—1949.

Zupitza GG — Zupitza E. Die germanischen

Gutturale. Berlin, 1896. ZVSZ — Zakladni vseslovanskâ slovni zâsoba.

Brno, 1964.

 

A

а¹ (сполучник, частка, вигук пізна­вання, пригадування тощо); — р. бр. нл. болг. м. а «тс», др. а «а, і, то», п. схв. слн. а «а, і», ч. а «і, а», слц. вл. а «і», полаб. 9 «тс», стел. & «а, і, же»; — псл. а; — споріднене з дінд. а «і», ät «потім, тоді, і, то», ав. âaï «потім, і, та» і, подібно до них, є результатом функ­ціональної видозміни однієї чи кількох відмінкових форм колишнього вказів­ного займенника *'е-/'о- з пізніше зник­лим ларингальним приголосним у коре­ні перед голосним; результатами видо­зміни інших форм того самого займенни­ка є сполучники і, [о{би)\; пор. аналогіч­не співвідношення голосних у сполуч­никах та, то, др. ти, стел, ти, утворених від різних форм вказівного займенника t-; після звукового збігу а¹ з вигуком а² вигукові функції обох слів у прасло­в'янській мові частково змішались; дум­ка про походження сполучника а з пер­вісного вигуку (Hołub-Kop. 59; Kurz Slavia 24, 144; Skok I 1) недостатньо обгрунтована; лит. δ «а» може бути запозиченням із слов'янських мов.— Мельничук CM IV 82; Фасмер І 55; Преобр. І 1; Sławski І 23; Machek ESJĆ 33; ЭССЯ 1, 33—34; Sł. prasł. I 145; Фортунатов ИТ II 226—227; Мейе ОЯ 389; Zubaty LF 36, 345; Pokorny 281— 284.— Пор. а², і¹.

а² (вигук болю, переляку тощо); — наявний в усіх слов'янських і багатьох неслов'янських мовах;—результат фо­нематичного оформлення інстинктивно­го вигуку, який після звукового збігу з багатозначним словом а¹ зблизився з ним і в сфері вигукових функцій.— Pokorny 1.— Пор. а¹.

а-, ан- (префіксальний елемент за­перечної семантики в складі запозиче­них слів типу алогічний, ангідрид, апо-

літичний, аритмічний, атонічний, який змінює значення наступної за ним сло­вотворчої частини на протилежне); — наявний в усіх слов'янських мовах; — через посередництво західноєвропейсь­ких мов запозичено в складі відповід­них слів з грецької мови; для творен­ня деяких слів із цим префіксом було використано латинські основи (напр., аморальний, анормальний); гр. à-, àv-«не-, без-», споріднене з дінд. ав. а(п)-, вірм. ап-, лат. in-, двн. гот. un- «тс», походить від іє. *п-, редукованої форми заперечної частки ne.— СІС 7; Hołub — Lyer 67; Boisacq 1; Frisk I 1; Pokorny 756—758.— Див. ще не.

абажур; — р. бр. болг. м. абажур, п. abażur, ч. слц. abażur, схв. абажур; — запозичення з французької мови; фр. abat-jour утворено з дієслова abattre «збивати, ослабляти», яке складається з префікса а-, пов'язаного з лат. ab «від», ab- (перед приголосними e, q, t — abs-) «геть, у-», спорідненим з гр. άπο, άπο- «від, геть», гот. af «від», і дієслова battre «бити», пов'язаного з лат. battue-re, *battere «тс», спорідненим з укр. бат, та з іменника jour «день, світло».— СІС 1951, 9; Фасмер І 55; Hołub —Lyer 67; Dauzat 1; Walde—Hofm. I 1—2; Klein 1.—Див. ще ажур¹, бат¹.

іабазь) (вигук, яким відганяють яг­нят);— складне слово, утворене з спо­нукальної частки а¹ і вигуку базь (див.).

Абакум, Авакі)м, [Бакум], ст. Авва­кум, Амвакукъ, Абаккукъ (1627); — р. Аввакум, бр. Абакум, ч. слц. Haba-kuk, болг. Авакум, цел. Яввакоулї*, стел. Ямвлкоумъ, ^МЕЛкоу-к-к;— через церковнослов'янську мову запозичено з грецької; гр. Άββακούμ (Άμβακούμ) походить від імені єврейського пророка

абе

абревіатура

 

Habaqqïïq (пряме значення «обійми»; тлумачиться також як «борець сильний» і ін.) — Беринда 171; Петровский 33; Илчев 41; Gesenius 247а.

[абе] (вигук відрази);— складне сло­во, утворене з вигуків а² і бе² (див.).

абетка, [абетло] Пі, абетний (заст.) «елементарний»;— власне українська назва азбуки, утворена за вимовою пер­ших двох букв алфавіту (а, бе), очевид­но, під впливом назв азбука, альфабет і п. abecadło «тс.» (від вимови перших трьох букв a, be, се).— Sadn. — Aitz. VWb. I 42.—Пор. азбука, алфавіт.

абзац;— р. бр. абзац, болг. абзац, схв. абзац; — запозичення з німецької мови; нім. Absatz «перерва, пауза, ус­туп, абзац» є похідним від дієслова ab­setzen «відсувати, відставляти», утворе­ного з префікса ab- «від-, з-», спорідне­ного з гот. af «від», лат. ab «тс», і дієслова setzen «садити», пов'язаного з двн. sęz-zen, дангл. sęttan, англ. set і спорідне­ного з пел. saditi, укр. садити. —СІС 7; Фасмер 1 56; Paul DWb 8, 10; Kluge — Mitzka 705.— Див. ще абажур, садити.— Пор. обцас.

аби (сполучник, частка), аби- (пер­ший компонент складних займенників і прислівників з семантикою узагальнено­сті типу абихто, абищо, абиякий, абйчйй, абиде, абияк, абиколи, в яких другі ком­поненти зберігають властиву їм здавна узагальнюючу функцію);— р. діал. бр. абы, др. абы, абыхъ, абыхомъ, абысте, абыша, п. слц. вл. ст. нл. aby, ч. aby, abych, abyś, abychom, abyste, стел. лбы;— результат злиття сполучника і частки а з особовими формами аориста дієслова byti (Ьухъ, by і т. д.), які зго­дом теж набули значення умовної частки; зіставлення елемента а- з гр. ώς (<іє. *j5s) (Machek ESJĆ 33) потребує додат­кового обгрунтування. — Мельничук CM II 151 — 152; Фасмер І 58; Sławski І 23; Bauer 178; ЭССЯ 1, 35; Sł. prasł. I 148—149; Sadn.— Aitz. VWb. І 2; Von-drak II 136—137; Мене ОЯ 166, 213.— Див. ще а¹, би.

[абйр] (вигук, яким відганяють овець);— бр. абйр «тс»;—складне утво­рення з частки а¹ і вигуку бир¹ (див.).

абищиця «дрібниця, неважлива спра­ва»;— похідне утворення від абищо, аналогічне до дещиця (від дещо), ні­сенітниця (від ні се ні те). — Див. ще аби, що.

абко, абчанка — див. ябко.

або (розділовий сполучник, питаль­на частка);— р. [або], бр. або, п. діал. слц. вл. нл. abo;— результат злиття сполучника а з часткою bo — в мину­лому формою середнього роду вказів­ного займенника; припущення про роз­виток або через ступінь alibo (Фасмер 1 56; Bern. I 21—22; Vondrâk II 435) є зайвим.— ЭССЯ 1, 34—35; Sł. prasł. I 147.— Див. ще а¹, бо.— Пор. альбо.

[абомовня] «луна, ехо»;— не зовсім ясне утворення, до складу якого входить слово [мовня] «блискавка; заграва; лу­на, ехо».— Кравчук ВЯ 1958/4, 119.— Див. ще мовня.

абонемент;— р. абонемент, бр. або­немент, п. abonament, ч. abonnement (вим. abonma), слц. abonmân, вл. abo-nement, болг. абонамент, схв. абонман, слн. abonma;— запозичення з фран­цузької мови; фр. abonnement «перед­плата, абонемент» утворене від дієслова s'abonner «передплачувати», abonner «абонувати», раніше «встановлювати ре­гулярний податок як засіб викупу від повинностей; обмежувати», пов'язаного з фр. ст. bonne (пізніше borne) «межовий стовп», що походить від нар.-лат. bodi-na, butina «тс», можливо, запозиченого з галльської мови.— СІС 8; Шанский ЭСРЯ І 1, 15; Dauzat 3, 99.

аборт, абортивний) — р. бр. болг. аборт, п. ч. abortus, слц. abort, abortus, м. абортус, схв. абортус, слн. abortus;— від лат. abortus «викидень», похідного від дієслова aborior «передчасно наро­джуюсь, завмираю», утвореного з пре­фікса ab- і дієслова огіог «народжуюсь», спорідненого з укр. ронити. — СІС 8; Шанский ЭСРЯ І 1, 17; Walde— Hof m. II 222—223.— Див. щеабажур, ронити.

абревіатура; — р. аббревиатура, бр. абревіатура, п. вл. abrewiatura, ч. ab-reviatura, слц. слн. abreviatura, болг. абревиатура, схв. абревщатура; — за­позичення з італійської мови; іт. abbre­viatura «скорочення, абревіатура», по-

Абрикос

Абхаз

 

ходить від лат. abbrevio «скорочую», утвореного з префікса ab- і прикметни­ка brevis «короткий», спорідненого з гр. βραχύς, двн. murg «тс».— СІС 8; Шан­ский ЭСРЯ І 1, 13—14; Walde—Hofm. І 115.—Див. ще абажур.

абрикос, абрикоса, [абрикоз, апри-коза, обрикос, оберкос], абрикосівка, абрикосник; — р. абрикос, бр. абрикос, п. aprykoza, вл. aprikoza; — запозичен­ня з голландської мови; гол. abrikoos через французьку і іспанську чи порту­гальську мови (фр. abricot, ст. aubercot, ісп. albercoque, albaricoque, порт, albri-coque) прийшло з арабської; ар. al bar-qök утворилося з сгр. πραικόκκιον (πραικόκια), яке походить від лат. praecox (praecoquus) «скороспілий», ут­вореного з префікса ргае- «перед-, на­перед», спорідненого з гр. ποίραί «до, перед, поряд», укр. при, і основи діє­слова coquo «варю, кип'ячу», спорід­неного з псл. *pekti, укр. пекти; ва­ріант [априкоза] зайшов через польську і німецьку мови (нвн. Aprikose).— Шан­ский ЭСРЯ І 1, 18; Фасмер І 57; Пре-обр. 1 2; Kluge—Mitzka 28; Dauzat 4; Walde—Hofm. I 270—271, II 351.—Див. ще пекти, при.

[afpiò] (вигук, що передає воркуван­ня голуба), [абрюку] «тс», [абрюкати]; — складне утворення з частки а¹ і вигуко-вого компонента -бриз, -брюку, тотожно­го з бруку (див.).

абсолют, абсолютний, абсолютизу­вати, ст. абсолютъ «самодержець, не­обмежений монарх» (XVIII ст.), пор. но­ве абсолютизм «необмежена монархія»;— р. болг. абсолют, бр. абсалют, п. abso­lut, ч. absolutni, слц. absolutum, вл. ab­solutny, м. апсолутен, схв. апсолут, слн. absolut(um); — запозичення з ла­тинської мови; лат. absolütus «викінче­ний, довершений, необмежений» пов'я­зане з дієсловом absolvo «звільняю, за­вершую», утвореного з префікса ab-і дієслова solvo «відв'язую, звільняю, піднімаю», що є результатом видозміни давнішого *se-luo, утвореного з основи se- (sëd) «без», генетично пов'язаного з основою зворотного займенника *se-, *sue-, укр. -ся, свій, і дієслова luo «роз­в'язую, звільняю, відпускаю», спорід-

неного з гр. λύω «тс», дінд. lunati «ріже, відрізує», укр. лава; нове значен­ня «абсолютна ідея, істинне саме по собі, цілковитий, довершений» з'явилось у нім. absolut, звідки прийшло в україн­ську мову через російську.— СІС 9; Шанский ЭСРЯ І 1, 19—21; Walde— Hofm. I 2, 834, II 506—507, 557.— Див. ще абажур, лава, свій, себе.

абстрагувати, абстрактний, аб­стракт, абстракціонізм, абстракціо­ніст, абстракція; — р. абстрагировать, бр. абстрагаваць, п. вл. abstrahować, ч. abstrahovati, слц. abstrahovat', болг. абстрахйрам, м. апстрахйра, схв. àn-страховати, апстрахйрати, слн. ab-strahirati; — запозичення з латинської мови, переважно через російську і ні­мецьку (нім. abstrahieren «абстрагува­ти», abstrakt «абстрактний»); лат. ab-straho «відтягаю, відволікаю», abstrac-tus «відтягнутий», abstractio «відтяг­нення, віддалення» утворені з префік­са abs- (ab-) «геть» і дієслова traho «тягну», спорідненого або з гот. дангл. dragan «тягти», двн. tragan «тс», або з кімр. troed «нога, ступня», слн. trag «слід», схв. тражшпи «шукати».— СІС 10; Шанский ЭСРЯ І 1, 21—22; Wal­de—Hofm. II 698—699.— Див. ще аба­жур.

абсурд, абсурдний, ст. апсоурда, то есть разуменья некгречные (1598); — p. бр. болг. абсурд, п. вл. absurd, ч. слц. absurdum, м. апсурд, схв. апсурд, слн. absurd; — запозичення з латинської (пі­зніше з французької) мови; фр. absurde «безглуздя, абсурд» походить від лат. absurdus «недоброзвучний, безглуздий», утвореного з префікса ab- «від-» і при­кметника sur dus «глухий», мабуть, по­в'язаного з лат. susurrus «шипіння, ше­піт», спорідненим з дінд. svârati «зву­чить», стел, свирати «свистіти», р. сви­рель «сопілка».— Шанский ЭСРЯ І 1, 22; Виноградов Очерки 392; Walde— Hofm. I 5, II 634, 637.— Див. ще аба­жур.

абхаз, абхазець; — р. абхаз, абхазец, бр. абхазец, др. обезъ, обежанинъ, п. ч. слц. Abchaz; — очевидно, запозичення з грузинської мови; груз, apxazi (букв.

абшит

аварія

 

«душа»), як і вірм. ap'xaz, є субститутом самонайменування абхазів апсуа; пор. сгр. άβασγοί «абхази».— Мельхеев 5; Фасмер—Трубачев І 57; Deeters IF 61, 329; Dirr Namen 205.

[абшйт] «відставка», [абшид, апшид], [абшитувати] «звільняти», ст. абшитъ, абшшпованый, абшитованный «звільне­ний від служби» (XVIII ст.); — р. абшид, бр. ст. апшит, п. abszyd, apszyt «звіль­нення з війська»; — запозичення з ні­мецької мови; нвн. Abschied «прощання, відставка» є похідним від дієслова ab­scheiden «відділятись, від'їжджати», утвореного з префікса ab- «від-» і діє­слова scheiden «розділяти; відходити; розставатися», спорідненого з двн. scei-dan, гот. skaidan, лит. skiedziu, skiesti «тс».— Фасмер I 58; SW I 5; Kluge— Mitzka 641.— Див. ще абзац.

[ава¹] «вид рибальської сітки; ри­бальський каючок Mo»; — болг. [άβα] «тс»; — очевидно, запозичення з мол­давської мови; молд. авэ (ρум. âva) «невід» походить від тур. [av], крим.-тат. äw «тс», що зводиться до спільно-тюркського кореня а:к «сітка, невід; по­лювання».— Болдырев Тюркизмы 45— 46; DLRM 58; Севортян 117—118.

[ава²] (вигук несподіванки, здиву­вання, шкодування і ін.)Ж;—бр. Іавай], п. ст. awa «ото», ч. au «ой», ст. ave «ох», вл. äw «ой», полаб. au «ох», схв. ава] «тс»; — очевидно, результат злиття ви­гуку *ав (au, мабуть, запозиченого з ні­мецької мови, пор. нім. au) і вигуку а; можливе також припущення про злиття вигуку а з відмерлим тепер вигуком *ва (пор. овва і ін.).— Див. ще а².

Авакум — див. Абакум.

авангард; — р. бр. болг. авангард, п. awangarda, ч. слц. avantgarda, вл. awantgarda, м. авангарда, схв. авангарда, слн. avantgarda; —запозичено з фран­цузької мови, очевидно, через росій­ську; фр. avant-garde складене з двох слів — avant «попереду», від лат. abante «тс», утвореного з прийменників ab «від» і ante «перед», спорідненого з гр. αντί «напроти», і garde «сторожа, загін», від франк. *wardôn «бути на сторожі», спорідненого з нім. warten «доглядати, чекати».— СІС 10; Шанский ЭСРЯ І 1,

23—24; Фасмер І 58; Kopal iński 101— 102; Dauzat 62, 354; Walde-Hofm. I 53.-Див. ще абажур, анти-, варта, гвардія. аванс, авансувати; — р. бр. болг. м. аванс, п. awans, вл. awansa, схв. аванс, слн. aväns; — запозичення з францу­зької мови; фр. avance «видача грошей наперед» пов'язане з avancer «авансува­ти», похідним від нар.-лат. *abantiare «просуватися вперед», утвореного від лат. abante «попереду».— СІС 11; Шан­ский ЭСРЯ І 1, 25; Dauzat 62.—Див. ще авангард.

авантюра, авантура, авантюризм, авантюрист, авантюрник, авантурник, авантурувати; — р. болг. авантюра, бр. м. схв. авантура, п. awantura, ч. avantura, avantyra, слц. слн. avantura;— запозичено з французької мови двома шляхами: через польську і російську мови; фр. aventure походить від слат. *adventura «те, що має відбутись», по­в'язаного з лат. advenïre «відбуватись, траплятись», утвореним з префікса ad-«до-, при-», спорідненого з гот. дісл. днн. at «до, при, на», і дієслова venire «при­ходити», очевидно, спорідненого з гр. βαίνω «іду», дінд. gâmati «іде», гот. qi-man «приходити», нвн. kommen «тс».— СІС 11; Шанский ЭСРЯ І 1,26; Фасмер І 58; Hołub—Lyer 89; Dauzat 63; Walde-Hofm. I 11—12, II 747—749.

аварець (представник однієї з народ­ностей Дагестану); — р. аварец, бр. αβά-рац «тс», др. аварьскъ «аварський», ч. Avar «аварець», вл. Awar, болг. аварин «тс»; — загальноприйнятої етимології не має; виводилось від тюрк, (перс.) avara «волоцюга, задирака» (Dirr Namen 208), проти чого висувались заперечен­ня (Marquart Kum. 74—75).— Фасмер І 58;Менгес 120—121.

авари (іст.) «обри»; — р. бр. авары, слн. Avare «тс»; — назва обрів, запозиче­на з грецької або латинської мови; гр. Αβαρ «обр», лат. avarus «тс.» мають походження, спільне з укр. обр (див.).

аварія, аварійник; — р. болг. авария, бр. авария, п. awaria, ч. havârie, слц. havâria, м. xaeapuja, схв. aeàpuja, xa-eàpuja, слн. havarija;—запозичення з італійської мови; іт. avaria походить від

авата

Авксентій

 

ар. 'awanja «пошкодження корабля чи вантажу», пов'язаного з 'awar «шкода, пошкодження».— СІС 11; Шанский ЭСРЯ І 1, 27; Фасмер І 58; Hołub—Lyer 188; Kluge—Mitzka 294; Dauzat 63.

[авата] (іхт.) «білизна, жерех, Aspi-us» Берл.; — запозичення з молдавської мови; молд. ават (рум. avât) «білизна, Aspius гарах» виводиться від тур. haut.—DLRM 58.

[авач] «червоний або чорний бик з бі­лою поперечною смугою» Ж;— запози­чення з румунської мови; рум. alâciu «пе­рістий» пов'язане, очевидно, з тур. аіа-са «перістий, строкатий, рябий», похід­ним від ala «тс.» пратюркського похо­дження, спорідненим з монг. al ag «тс»; в українській формі відбулась законо­мірна для частини західних говорів змі­на твердого 1 у в.— Севортян 129—130; Räsänen Versuch 15.— Пор. алажа.

Август, Августа, ст. Аугустъ «...слав­ный, зацн(ый), знаменит(ый), панский» (1627); — р. болг. Август, Августа, бр. Аугуст, Аугуста, п. ч. слц. Au­gust, схв. August, слн. Avgust, стел. Якъгоуст-ь; — через старослов'янську мову запозичено в східнослов'янські з грецької; гр. Αύγουστος походить від лат. Augustus (особове ім'я), утвореного з прикметника augustus «священний», пов'язаного з augeo «збільшую, сприяю», якому відповідає лит. âugti «рости», âukstas «високий», лтс. aûgt «рости», aûgsts «високий», гот. aukan «зростати, збільшуватись», гр. αυξω «збільшую, підвищую», тох. В auks «зростати».— Беринда 183; Петровский 34; Ил-чев 41; Walde—Hofm. І 82—83.— Пор. автор.

[авдотка] (іхт.) «щипавка, Cobitis taenia L. Ж; голець, Nemacheilus barba­to! us L. Л—Г», авдотька «голець», [ав-дошка Л—Г, авдюшка Ж, Л—Г, авдю-шечка Л—Г, овдюшка ЛЖит, одюшка ЛЖит, удотка Ж1 «тс», [евдошка] «ум­бра, Umbra Krameri Walb.» Л—Г, [яв-дошка] «бобирець, Leuciscus borystheni-cus» Ba, Л—Г; — р. [авдотка] «голець», авдотька, [авдошка, авдюша, авдюшка] «тс», [евдошка] «тс; вид карпа, Cypri-nus al burnus», [евдошка] «голець; умбра; бобирець», [євдюшка] «голець», [удотка],

бр. [аудотка] «тс»;—запозичення з ро­сійської мови, в якій на сучасному етапі пов'язуються з особовим ім'ям Авдотья (Евдокия); як назви риб розвинулись на основі іхтіологічних назв, що відповідали укр. [дунька] «плітка», випадково збли­жених із зменшеними формами від жіно­чого імені Євдок'ія: зіставлення з р. удод «одуд» (ЭСБМ І 205) або з р. вдох (Leder 120) позбавлені підстав.— Коломиец Про-исх. назв. рыб; Фасмер — Трубачев II 6.— Див. ще дунька.

[авдотки] (бот.) «купальниця євро­пейська, вовча лапа, Troll ius europaeus L.» Пі, Mak, [авдотька Mak, удотки Пі] «тс»; — неясне.

авіа- (перша частина складних слів типу авіабаза, авіазенітний, авіатехні­ка, авіашкола); — р. авиа-, бр. авія-, п. awio-, болг. авио-, схв. авио-, слн. svio-; — результат скорочення прикмет­ника авіаційний або компонента авіа­ційно- у складних прикметниках.— Див. ще авіація.

авіація, авіатика, авіатор; — р. болг. авиация, бр. авіяцьія, п. awiacja, ч. слц. aviatika, м. aeujaąuja, авщати-ка, схв. авщацща, слн. aviâcija; — за­позичення з французької мови; фр. aviation, aviateur — штучні утворення (XIX ст.) від лат. avis «гігах», спорід­неного з гр. οιωνός «великий птах; оз­нака», дінд. vih «птах», véh, ав. vis vayö (наз. в. мн.) «тс».—СІС 12; Шан­ский ЭСРЯ І 1, 28—29; Dauzat 64; Ernout—Meillet І 58; Walde—Hofm. I 84.

Авксентій, Овксентій, Овксент, Ов-ксен, Оксент, [Аксентій, Оксен, Оксант], ст. Ау\ентій «растителен» (1627); — p. Аексентий, бр. Ауксєнцій, р.-цел. ììb|ìntìh, болг. Авксенти(я), схв. Àksëntije, стел. Лв"ь|еытии, Иу~ ÌfNT-ь;— через посередництво старосло­в'янської мови запозичено з грецької; гр. Αυξέντιος є похідним утворенням, пов'язаним з дієсловом αδξω «збіль­шую, вирощую, звеличую», спорідненим з лат. augeo «збільшую, сприяю».— Беринда 183; Петровский 36; Илчев 42; Frisk I 187—188.—Див. ще Ав­густ.

аво

авто-

 

[аво] «ось» Ж, [авось] «тс.» Ж; — р. авось «можливо; от», бр. [аво] «от», др. авосе «от», п. awo «от; можливо, адже», серб. ст. аво «ось, а ось», болг. ст. аво «от; раптом», схв. ст. avo «от»; — складне утворення з часток а і *во «от» (і вказів­ного займенника с. р. се) (Даль, 1880, 1,3); менш переконливим є пояснення р. авось як результату злиття а і осе (Бус­лаев 157; Соболевский Лекции 95; Грот САН 1891, І 8; Фасмер І 59; Шанский ЭСРЯ І 1, ЗО) або а, ово і се (Zubaty LF 36, 112, 341; Горяев 1; Bern. I 21; Преобр. І 1; Sł. prasł. I 165).— Див. ще а¹, се.— Пор. гав².

аврал — р. болг. аврал, бр. аурал; — через російське посередництво запози­чено, на думку більшості дослідників, з англійської мови (англ. over «нагору», споріднене з нвн. über «над», гр. υπέρ «тс», лат. super «вгору, над», і all «всі», споріднене з нвн. all «весь», гот. alls «тс», лат. allers «учений», від іє. *alnos як дієприкметника від дієслівної основи *al- «рости»); виводиться також (Фас­мер І 59) з голландської мови (гол. ove-ral «всюди» етимологічно тотожне англій­ському виразові).— ОС 12; Шанский ЗСРЯ І 1, ЗО; Бурд.—Мих. 8; ССРЛЯ І 31; Kluge — Mitzka 13, 800.

Аврам, Офам, Абрам, Авраам, ст. Аврамъ «отецъ вынеслый, або отец вы­сокий, або пришелец...», Авраамъ tornea многих [народов]» (1627); — р. бр. Ав­рам, др. Авра(а)мъ, п. ч. слн. Abraham, слц. Abraham, болг. ^Аерам, Авраамий, схв. Аврам, Абрам, Абрахам, стел. Дв-раамъ; — через старослов'янську мову запозичено в давньоруську з грецької; гр. Αβραάμ відтворює гебрайську фор­му імені 'Abraham «батько багатьох», яка є видозміною гебр. 'Abram «батько високий», утвореного з äbh «батько», спорідненого з арам, äbh, abba, ар. еф. ab «тс», і räm «високий, піднесений», пов'язаного, очевидно, з rum «височіти, підносити», спорідненим з арам.-cip. ram «височів», ар. rama «підняв».— Бе-ринда 171; Петровский 37; Фасмер І 57; Илчев 42; Klein 5—6; Gesenius 9—10.

авран (бот.) «Gratiola offic. L.» Я;— p. авран «тс.» (інші назви: лихорадочная

трава, благодать), [аврынь] «ряска, Lemna L.», бр. ауран «Gratiola»; — оче­видно, запозичення з тюркських мов: пор. уйг. auradan «гостриця, Asperugo procumbens L.», каз. ауру «хворіти». — Радлов І 72.

[авру] (вигук, що передає воркуван­ня голуба), [аврукати]; — звуконаслі­дувальне утворення.— Пор. абрю.

[авряк] «некастрований баран», [ав-рюшник] «ягня, що може бути авря-ком»; — запозичення з турецької мови; пор. тур. yavru «новонароджена твари­на», yavrulamak «народжувати малят (про тварин), висиджувати пташенят», узб. \aypi «молода тварина», jaypytc «тс».— Кравчук ЛБ VIII 69; Рад­лов III 18.

автентичний, ст. автентичний, ав-тентычный, аутентичный (1633), ав­тентичні (XVII ст.), аетентикъ (1618), автентице (1597), автентыце (1612); — р. аутентичный, автентйчный, бр. ау-тэнтычны, п. autentyczny, ч. слц. аи-tenticky, ел. awtentiski, болг. автентй-чен, м. автентичен, схв. аутентичан, слн. avténticen; — безпосереднє запо­зичення з латинської мови; лат. authen-ticus походить від гр. αυθεντικός, пов'я­заного з αυθέντης «самовладний повели­тель, безпосередній винуватець», утво­реним із займенника αυτός (> αύθ-) «сам» і форми *εν-της від дієслова άνύω «завершую», спорідненого з дінд.

sanoti «здобуває, виграє».— СІС 13; Тимч. 6; Kopaliński 99; Hołub—Lyer 88; Boisacq 100; Klein 130; Frisk 1 185.— Див. ще авто-.

авто; — р. авто, бр. ауто, п. ч. слц. auto, вл. нл. awto, болг. м. ауто, схв. àytno, слн. âvto; — запозичення з фран­цузької мови; фр. auto є скороченням з automobile «автомобіль»; в українську мову зайшло двома шляхами; через ро­сійську і польську (німецьку) мови.— Шанский ЗСРЯ І 1, 30.— Див. ще авто­мобіль, авто-.

авто-; — р. болг. м. авто-, бр. аута-, п. ч. слц. auto-, схв. ауто-, слн. avto-; — перший компонент порівняно нових складних слів, який у різних випадках зводиться до чотирьох різних лексич-

Автобус

Автономія

 

них одиниць: як скорочення до автомо­більний, автобусний (напр., автотранс­порт, автопарк), як скорочення до автоматичний (напр., автопілот, пор. Азарова ВКР Ш 224), як виділений із складу слів грецького походження ком­понент авто- (гр. αύτο-, етимологічно не зовсім ясне) із значенням «само-» (напр., автопортрет) і як основа, тотожна са­мостійному слову авто (напр., автома­шина).— Frisk I 191 — 192.

автобус; — р. автобус, бр. аутобус, п. ч. слц. autobus, вл. awtobus, болг. м. автобус, схв. аутобус, аутобус, слн. ävtobus; — запозичення з німецької мо­ви; нім. Autobus походить від фр. auto­bus, утвореного з основи auto «автомо­біль» і елемента -bus, виділеного з слова omnibus «омнібус».— Шанский ЭСРЯ І 1, 31;Dauzat 61. — Див. ще авто-, омнібус.

автоген, автогенник; — р. автоген, бр. аутагённы «автогенний», п. ч. au­togen, слц. autogen, вл. awtogeny «авто­генний», схв. аутоген, слн. avtogén; — запозичене через російську мову з фран­цузької; фр. autogène «спайка, зварюван­ня» утворене на основі словосполучен­ня soudure autogène «автогенне зварюван­ня»; прикметник autogène походить від гр. αυτογενής «самородний», утвореного з αυτός «сам» і γένος «рід»; назва зумов­лена тим, що автогенне зварювання від­бувається без застосування тиску.— Шанский ЭСРЯ І 1, 31—32.—Див. ще авто-, ген¹.

автограф; — р. автограф, бр. ауто-граф, іі. ч. autograf, слц. autograf, au­togram, вл. awtogram, болг. автограф, м. автограф, автограм, схв. аутограм, аутограф, слн. avtogrâf, avtogrâm; — запозичено з французької мови через посередництво, з одного боку, росій­ської і, з другого боку, польської мов; φρ. autographe утворене з грецьких еле­ментів αυτός «сам» і γράφω «пишу». — Шанский ЭСРЯ І 1, 32; Фасмер І 60.— Див. ще авто^, графа.

автол; — р. болг. автол, бр. аутол, п. ч. autol; — складноскорочене слово, утворене з основ слів автомобіль) і лат. ol(eum) «масло» за аналогією до ментол, бензол, фенол та ін.— СІС 14; РЧДБЕ 24.— Див. ще автомобіль, олія.

автомат, автоматизація, автоматизм, автоматика, автоматник, автоматич­ний, автоматизувати; — р.болг. авто­мат, бр. аутамат, п. ч. слц. automat, вл. awtomat, схв. аутомШп, слн. avto-mât; — і основне слово, і його похідні, крім автоматник, засвоєні через посе­редництво російської мови з французької; фр. automate, automatique, automatisa­tion, automatiser утворені від гр. αυτόματος «самодіючий», складеного з ОСНОВ αύτο-, «сам» і μεν-/μα- (<*mn-) «намір, сила», спорідненої з укр. мн-ймий, ηά-м'я-ть, су-мн-ів, та з су­фікса -τος-; форма автоматник утворена в українській мові від слова автомат «автоматична гвинтівка» за зразком рос. автоматчик. — СІС 14—15; Шанский ЭСРЯ І 1, 33—34; Frisk 1 191.— Див. ще авто-, мнимий, пам'ять.

автомобіль, автомобілізація, автомо­білізм, автомобіліст; — р. автомобиль, бр. аутамабіль, п. ч. слц. automobil, болг. м. автомобіля, схв. аутомобйл, слн. avtomobil; — запозичено через по­середництво російської і, можливо, ні­мецької мов з французької; фр. auto­mobile утворене з гр. αυτός «сам» і лат. mobil is «рухливий» за аналогією до фр. locomobile.— Шанский ЭСРЯ I 1, 34— 35; Dauzat 61.— Див. ще авто-, мобіль­ний.

Автоном (особове ім'я), ст. Аутоном «самозаконникъ, или самозаконенъ» (1627); — ρ. Автоном, болг. Автоном, стел. ίΪΒΈΤΟΝΟΛ^;— через старослов'ян­ську мову запозичено з грецької; гр. Αυτόνομος утворено на основі прикмет­ника αυτόνομος «самостійний, вільний», який складається з основ слів αυτός «сам» і νόμος «закон».— Див. ще автономія.

автономія, автономіст, автоном­ний; — р. болг. автономия, бр. аутано-мія, п. autonomia, ч. autonomie, слц. au­tonomia, вл. awtonomija, м. автономи-\а, схв. aymoHÒMUJa, слн. avtonomija; — запозичено через посередництво поль­ської мови з грецької; гр. αυτονομία «самостійність, незалежність» складає­ться з основ слів αυτός «сам» і νόμος «за­кон», пов'язаного з νέμω «наділяю, при­власнюю, обробляю, пасу», спорідненим з гот. niman «брати», нвн. nehmen, лтс.

автор

Агафангел

 

netrìt «тс», лит. nuoma «найм, оренда».— Шанский ЭСРЯ I I, 35; Frisk II 302— 303.— Див. ще авто-.

автор, авторство, авторка, ст. ав-торъ (XVI ст.); — р. болг. м. автор, бр. аутар, п. слц. autor, ч. autor, auk-tor, вл. awtor, схв. àymop, слн. âvtor; — запозичене з латинської мови, можливо, через польське посередництво, спочат­ку з ширшим значенням «творець, ви­нахідник»; сучасне значення вперше фік­сується в XVII ст.; лат. auctor «заснов­ник, творець, письменник, знавець, за­хисник» походить від дієслова augeo «збільшую, наділяю, сприяю, завдаю».— Тимч. 6; Фасмер І 60; НІШІ—Worth 15.— Див. ще Август.

авторитет; —р. болг. м. авторитет, бр. аутарытэт, п. autorytet, ч. слц. au­torità, вл. awtorita, схв. aytnopùmëm, слн. avtoritéta; — запозичено з німець­кої мови через польське посередництво; нвн. Autorität, свн. auctorìteit походить від лат. auctöritas «влада, вплив, воля», утвореного від auctor «творець, захис­ник, радник».—СІС 16; Шанский ЭСРЯ І 1, 36—37; Фасмер І 60; Kluge—Mitzka 42.— Див. ще автор.

аву (вигук, що передає виття собаки, вовка); — п. au, awu, ou; — звукона­слідування, яке в окремих мовах могло виникати самостійно або під впливом сусідніх мов; пор. лтс. ай «тс.» (Mühl.— Endz. I 214).

[авулом] «огулом» Пі, Ж, Іавульний] «огульний» Пі; —результат видозміни деетимологізованих слів огулом, огуль­ний, очевидно, під впливом слова авул, аул (сукупність жител тюркських на­родів) і його похідних.— Див. ще огу­лом, агел¹.

[авур] (вигук, що передає гарчання собаки, вовка); — звуконаслідувальне утворення.

авуш, авуша —див. агу¹.

[авчик] «рибалка на каючку Mo; ма­лий рибальський човен Берл», [гавчик] «малий рибальський човен» Дз, Mo, [гав-чиський] (г-а бригада «бригада рибалок, що використовує гавчики») Дз; — оче­видно, видозмінене запозичення з ту­рецької мови; тур. ava «мисливець, ри-

балка» є похідним від av «полювання; здобич»; на українському грунті семан­тично зближується з άβα «вид рибаль­ської сітки».— Болдырев Тюркизмы 46; Севортян 62-63.— Див. ще ава¹.

ага¹ «старшина, начальник, пан (у турок, татар та ін.)», ст. ага (XVIII ст.) «тс»; — р. бр. болг. ага, п. ч. слц. aga, схв. ага, слн. aga «тс»; — запозичення з турецької мови; тур. aga «пан», іст. «начальник (яничарів)», первісно «стар­ший брат», наявне і в інших тюркських мовах, споріднене з тунг, aka «тс».— Шанский ЭСРЯ І 1, 38; Фасмер І 60; Севортян 70—71; Покровская ЙРЛТЯ 33—36.

ага² (вигук ствердження, здогаду, пригадування, привернення уваги то­що), агакати, агакало; — р. бр. ага, п. ч. слц. aha, болг. αχά, схв. axa, a-xä, слн. ahâ; — очевидно, результат злит­тя двох часток займенникового похо­дження а і га з давнім придиховим h (не g); пор. аналогічні утворення еге, ого (Фортунатов ИТ II 218—219, 226); наявність таких вигуків і в неслов'ян­ських мовах (нвн. англ. рум. іт. aha) дозволяє припускати також інший шлях утворення — подвоєння чи емфатично­го подовження аа з епентетичним при­диховим г.— Шанский ЭСРЯ І 1, 37— 38; Преобр. І 2; Sławski І 23; БЕР І 21.—Пор. га¹.

агалик (бот., у назві агалик-траеа, Jasione montana L.);—запозичення з турецької мови; тур. agalik «гідність аги, звання аги; маєток аги» є похідним від aga «ага, начальник, пан»; ботанічна назва могла бути зумовлена поширен­ням цієї рослини на землях якогось аги.— Див. ще ага¹.

Агапій, Агапія, ст. Агапій «любимъ», Агапіа «любимаа» (1627); — р. Агапий, Агапия, бр. Агап, болг. Агапий, Агапйя, стел. Дгдпии, Дгдпи(и); — запозичені з грецької мови чоловіче і жіноче власні імена; гр. 'Αγάπιος, 'Αγάπη пов'язані З словами αγαπάω «люблю», αγάπη «любов», етимологія яких не з'ясована.— Петровский 38; Илчев 42; Frisk I 8; Boisacq 6.

Агафангел, Агатангел, [Хванько], ст. Агаваггелъ «бл(а)гій вестник» (1627); —

Агафія

агітувати

 

p. Агафангел, болг. Агатангел; — запо­зичення з грецької мови; гр. Άγαθάγγε-λος— складне власне ім'я, утворене з основ слів αγαθός «хороший, добрий» і άγγελος «вісник».— Див. ще Агафія, ангел.

Агафія, Гафія, [Аф'ія, Γάηα, Γάηκα, Госяі, Агата, ст. Агаоіа <абл(а)гаа» (1627); — р. Агафья, бр. Агата, др. Агавія, п. ч. слц. слн. Agata, болг. Агате, Агати(я), стел. Дглеи(и), Дгд-ти(и); —запозичення з грецької мо­ви — форми з φ і π — через церковно­слов'янську і давньоруську мови, фор­ма з τ — через західнослов'янські і ла­тинську (лат. Agatha); гр. Άγαθίας (чол. р.) утворене від прикметника αγαθός «хороший, добрий», можливо, пов'язаного з псл. godb «(належний) час», goditi, гот. gops «добрий», нвн. gut «тс».— Петровский 39; Илчев 42; Frisk І 5—6; Boisacq 4—5.— Див. ще год.

Агафон, Агапон, Гапон; — р. Ага­фон, бр. Агафон, Гапон, др. Агаеонъ, п. Agaton, стел. Дгдеоы*ь; — через ста­рослов'янську мову запозичено з грець­кої; гр. Άγάθων утворено від прикмет­ника αγαθός «хороший, добрий».— Див. ще Агафія.

Агафоник, Агафоника, ст. Агавошкъ ъ6л(а)гопобЪдныт (1627); — p. Агафо­ник, Агафоника, болг. Агатоник, стел. Ягдеомиі;-к, Ягатоыикъ; — через ста­рослов'янську мову запозичено з грець­кої; гр. чоловіче і жіноче імена 'Αγα­θόν ικος, Άγαθονίκη утворені з основ прикметника αγαθός «добрий, хороший» і іменника νίκη «перемога» чи дієслова νικάω «перемагаю».— Беринда 172; Пет­ровский 39; Илчев 42.— Див. ще Ага­фія, Нйкон.

[агел¹] «кругла загорода для овець»; — запозичення з тюркських мов; тур. agil «загін для худоби, вівчарня», аз. атл «тс», каз. тат. крим.-тат. і ін. аул «селище» є похідним від пратюркського кореня ag «сітка, невід; місце, оточене тенетами, тином; загін; огороджувати».— Болдырев Тюркизмы 47—48; Севортян

83—85; Радлов І 1, 74—75, 141—142, 163.— Пор. аул.

агел² (заст.) «диявол», [агііл] «тс.» Ж, ст. аггелъ «дух» (XVI ст.); — р. заст. аггел, бр. [гагыль], цел. дггелъ «ангел; злий дух»; — форма книжного похо­дження, викликана буквальною транс­літерацією у церковнослов'янському письмі грецького слова άγγελος «ангел, вісник» з метою відрізнення значення «злий дух» у цій формі від значення «ан­гел», що писалося з титлою (λγτλ·κ); подвійне γγ у грецькому письмі нормаль­но читається νγ (нг); виведення бр. [га­гыль] від гагаць «кричати га-га» (Малько Белар. лінгв. 6, 67), очевидно, помил­кове.— Див. ще ангел.

агент, агентство, агентура, аген­ція; — р. бр. болг. м. агент, агентура, п. ч. agent, agentura, слц. agent, agentura, вл. agent, схв. агент, агентура, слн. agent, agentura; — запозичено з німець­кої мови через російське і польське по­середництво, про що свідчить подвійний наголос; похідне агентство утворено в російській мові на основі запозичен­ня; нім. Agent, Agentur походять від фр. agent, agenturę, які, в свою чергу, пов'язуються з лат. agens, agentìs «ад­вокат», похідним від ago «дію, веду, жену», спорідненого з гр. άγω «жену, веду», дінд. âjati «жене», дісл. ака «їха­ти».—СІС 18; Шанский ЭСРЯ І 1, 39— 40; Фасмер І 60; Горяев 1; Грот САН 1891 І, 11; Walde—Hof m. І 23.—Пор. агонія.

[агеті «шахрай, мотяга» Ж; — ети­мологія неясна.

[arńj «тьху» (вигук незадоволення, лайки), [агий, агі, агій] «тс», [агикати, агікати] МСБГ; — п. a hyj «геть» (ви­гук, яким відганяють собак); — склад­не слово, утворене з вигуків а і ги (гий, гі, гій) «тю».— Див. ще а¹, гі.— Пор. iri.

агівка — див. гаївка, ягілка.

агітувати, агітатор, агітація, агіт­ка; — р. агитировать, бр. агітаеаць, п. вл. agitować, ч. agitovatì, слц. agì-tovat', болг. агитирам, м. агитира, схв. агитовати, agitiratì, слн. aggira­ti;— запозичення (крім агітка) з ні­мецької мови; нвн. agitieren, Agitation,

Аглая

Агрегат

 

Agitator походять від лат. agitare «ру­хати, збуджувати», пов'язаного з agere «діяти», agitätio «приведення в рух», agitator «той, що рухає», можливо, через французьке посередництво; агітка — но­ве російське утворення від скороченої основи прикметника агитационный. — Шанский ЭСРЯ І 1, 40—41; Walde— Hofm. I 23—24.— Див. ще агент.

Аглая, Аглаїда; — р. Аглая, Аг-лайда, бр. Аглая, Аглаїда, болг. Аглае, Аглай, Аглая, Аглайда, стел. Яглаии (чол. p.); — запозичення з грецької мови; гр. Άγλαΐη, дор. 'Αγλαΐα (чол. ρ. Άγλαΐος), утворено на основі іменни­ка άγλαΐη (άγλαΐα) «блиск, краса», що походить від прикметника άγλαός «яс­ний, чудовий», іюв'язаного з іменником γαλήνη «штиль, спокій, ясність» і з діє­словом γελάω «сміюсь, сяю», споріднени­ми з вірм. całr «регіт»; форма Аглаїда зводиться до гр. άγλαός «ясний» і είδος «вигляд».— Петровский 40; Илчев 42; Джаукян 63, 160; Boisacq 8; Frisk I 12, 294 -295. - Див. ще вид.

Агнеса; — р. Агнесса, бр. болг. Агнг-са, il Agnes, Agneszka, Agnieszka, ч. Ag-nézka, ст. Agnes, слц. Agnesa, схв. Ag-nésa, Agnes, Agnéza; — через посеред­ництво італійської (іт. Agnes) або, мож­ливо, якоїсь іншої західноєвропейської мови запозичено з латинської; лат. Agnes походить від гр. Αγνή; менш перекон­лива спроба (Суперанская 84) пов'язан­ня з лат. agna «овечка», спорідненим з укр. ягня. — Rjećnik І 35; Battisti— Alessio І 91; Dauzat Diet, des noms 3; Klein 39.— Див. ще Агнія.

агнець; — p. бр. болг. діал. м. агнец, др. агньць,. схв. агнец; — книжне за­позичення в давньоруську мову із ста­рослов'янської; стел, λγνμι,κ відповідає східнослов'янському ягня. — Фасмер І 61.— Див. ще ягня.

Агнія; — р. Агния, бр. Агнія, схв. Àgrïi'Ja, Jagnija, стел. Дгыи(и); — запо­зичення з грецької мови, гр. Αγνή, жіноче ім'я, утворене на основі прикмет­ника αγνή «чиста, непорочна» (чол. р. αγνός); пор. гр. άγνεία «чистота, непороч­ність»; прикметник αγνός пов'язаний з етимологічно не зовсім ясним άγιος

«святий».— Rjećnik І 36; Frisk I 10, 13.— Пор. Агнеса.

агов (вигук оклику, відгуку); агов-кати; — складне слово, утворене з ви­гуків а¹ і гов (див.).

агонія, агонізувати; — р. болг. аго­ния, бр. агонія, п. agonìa, ч. agonie, слц. agonìa, вл. agonija, м. агонща, схв. аго-Huja, слн. agonija; — запозичено, оче­видно, через польську мову з французь­кої; фр. agonie «агонія», в свою чергу, запозичено з пізньолатинської; лат. ago­nia «туга, томління, почуття страху», agön «передсмертні зусилля» походять від гр. αγωνία «боротьба, змагання», άγων «тс», утворених від дієслова άγω «жену, веду, іду», спорідненого з лат. ago «жену, веду», дінд. âjati «жене, ве­де».— СІС 19; Шанский ЭСРЯ І 1, 41— 42; Фасмер І 61; Dauzat 18; Frisk I 18.— Пор. агент.

[arócbj (відповідь на вигук агов); — складне слово, утворене, очевидно, з ви­гуку а¹ і вказівної частки ось із проте­тичним г. — Див. ще а¹, ось.

аграрний, аграрій, аграрник; — р. аг­рарный, бр. аграрны, п. вл. agrarny, ч. agrarni, слц. agrarny, болг. аграрен, м. аграрен, схв. аграрий, слн. agrâren; — перші два слова відповідні до нім. agrâr «земельний, аграрний», Agrarier «вели­кий землевласник; член аграрної партії», утворених за посередництвом фр. agrai­re «аграрний» на основі лат. agrärius, похідного від лат. ager «поле, земля», спорідненого з гр. αγρός «поле», гот. akrs, двн. ackar, нвн. Acker «тс.» і пов'я­заного з лат. ago «веду, жену»; аграрник, українське похідне від аграрний, утво­рене за зразком рос. аграрник. — СІС 20; Шанский ЭСРЯ І 1, 42; Dauzat 18; Walde—Hofm. І 22—23; Ernout—Meil-let I 14; Kluge—Mitzka 6.—Див. ще агент, агонія.

агрегат, агрегатник, агрегація, агре­гатувати; — р. болг. м. агрегат, бр. агрэгат, п. вл. agregat, ч. слц. слн. agre­gat, схв. агрегат; — запозичено через посередництво російської мови з фран­цузької; фр. agregat походить від лат. aggregâtum «з'єднане» (aggrego «приєд­ную»), утвореного з префікса ad- «до-»

агресія

ary

 

і дієслова grego «збираю в стадо», спо­рідненого з grex «стадо», гр. άγείρω «зби­раю», лит. gre-tà «один поряд одного», р. горсть, укр. гортати; слово агрегат­ник є українським похідним від агре­гат.— СІС 20; Шанский ЭСРЯ І 1, 42— 43; Dauzat 18; Walde— Hofm. І 622.— Див. ще авантюра, горстка, гортати.

агресія, агресор, агресивний; — р. аг­рессия, бр. агресія, п. agresja, ч. agrese, слц. agresia, вл. agresija, болг. агресия, м. агресща, схв. агресща, слн. agresija;— запозичено з французької мови, можливо, через німецьке посередництво; фр. ag­ression, agressif, agresseur (нім. Agressi­on, agressiv, Agréssor) походять від лат. aggressio «напад», слат. aggressor, пов'я­заних з дієсловом aggredior «нападаю, наступаю», утвореним з префікса ad-«до-» і дієслова gradior «ступаю, іду», спорідненого з gradus «крок, ступінь», лит. grìdytì «ходити, мандрувати», стел. грАдж «іду».— СІС 20; Шанский ЭСРЯ І 1, 43; Dauzat 18; Walde—Hofm. I 615. —Див. ще авантюра.

Агрипйна, Агріппіна, Горпйна, [Яре­пина, Грйпа Я, Грапйня ЯЬ ст. Агрі-п'їна «проста» (1627); — р. Агриппина, Аграфена, п. Agrypina, слн. Agripina,