Напівавтоматичне водопостачання промислових будівель (дренчерні установки)

 

Залежно від ступеня пожежної небезпеки будівель, застосовують заливні дренчерні установки (у вибухонебезпечних приміщеннях) і сухотрубні. У заливній установці дренчери мають розташування розеток вгору, в сухотрубній — розетками донизу.

Дренчерні установки складаються з розподільної мережі з дренчерами, магістральних трубопроводів, клапанів групової дії або засувок управління. Дренчер, на відміну від спринклера, не має скляного корка (клапана) і замка. Випускають дренчери розеткового і лопаткового типів з отворами в діафрагмах діаметром 10, 12 або 16 мм. Дренчери розміщують на відстані не більш 3 м один від одного і не більш 1,5 м від стін. У звичних умовах кожна водяна завіса з дренчерів (група, секція) повинна відключатися від мережі внутрішнього водопроводу за допомогою запірних вентилів (заслінок) або клапанів групової дії, які відкриваються тільки при виникненні пожежі. Дренчерні установки можуть бути автоматизовані за допомогою спринклерних контрольних головок, легкоплавких замків з тросовим управлінням або термоелектричних датчиків.

 

4.3. СПЕЦІАЛЬНІ ПИТНІ ВОДОПРОВОДИ

 

Для подачі газованої, підсоленої, охолодженої або звичної питної води в приміщення і цехи промислових підприємств проектують спеціальні питні водопроводи. Такі водопроводи складаються з індивідуальних або централізованих установок для підготовки води потрібної якості, з мережі трубопроводів і водорозбірної арматури. Як водорозбірна арматура широко використовуються питні фонтанчики, що складаються з труби, що підводить, діаметром 10—15 мм, запірного устрою, накінцівки, що забезпечує подачу струменя води вгору, зливної частини з випуском і трубопроводом, приєднаним сифоном до каналізаційної або водостічної мережі. Питні фонтанчики в гарячих цехах встановлюють з розрахунку один на 50 чоловік, в інших цехах і побутових приміщеннях — один на 75-100 чоловік, на території плавальних басейнів, стадіонів, спортзалів — один на 50-75 чоловік. Витрата води на один фонтанчик зазвичай складає 0,04 л/с. При груповій установці фонтанчиків витрата води в трубопроводах визначається з розрахунку одночасної дії 60% фонтанчиків, встановлених в гарячих цехах, і 30% фонтанчиків, встановлених в решті цехів і приміщень.

Для поливання територій навколо будівель і зелених насаджень проектують поливальні водопроводи, приєднувані до мережі зовнішнього або внутрішнього водопроводу. Для поливання територій підприємств, парків, садів, стадіонів, часто влаштовують спеціальну мережу поливального водопроводу з установкою поливальних кранів. Поливальні крани розміщують в чавунних колодязях (коверах) або відкрито. Трубопроводи мережі поливального водопроводу прокладають по землі або на глибині 60-70 см від поверхні землі з ухилом для можливості повного спорожнення їх в зимовий період при негативних температурах зовнішнього повітря.

Кількість води, що витрачається для поливання території і зелених насаджень, залежить від кліматичних умов. На поливання 1 м² територій або зелених насаджень витрачається від 0,4 до 6 л води. Поливальний кран забезпечує витрату води близько 0,4 л/с. Для можливості поливання території навколо будівель внутрішні водопроводи, як правило, обладнають поливними кранами. Ці крани виводять до зовнішніх стін (цоколю) будівлі в ніші на висоті 0,3-0,35 м від поверхні землі через кожні 60-70 м по периметру будівлі. Підведення до кранів повинні бути обладнані запірними вентилями, розташованими в теплому приміщенні будівель. Для можливості спуску води на зиму підведення прокладається з ухилом у бік поливального крана, а в зниженій точці підведення додатково встановлюється трійник з корком для спуску води. Поливальний кран складається з вентиля 15-25 мм і швидкозмичної напівгайки для приєднання рукава (шланга). Поливальні крани, встановлювані в приміщеннях лазень, пральних и т.п. для миття підлог, розташовують на висоті 1,25 м від підлоги. До гідравлічного розрахунку мережі їх не включають, тому що вважається, що полив чи миття відбувається у годину не найбільшого водоспоживання.

 

4.4. ВОДОПОСТАЧАННЯ ОБ’ЄКТІВ БУДІВНИЦТВА.

 

Вода на будівництві витрачається на господарсько-питні, виробничі і протипожежні потреби. Якщо будівництво об'єкту ведеться в житловому селищі, то додатково на одного жителя селища передбачається витрата води 30—50 л/доб.

На господарсько-питні потреби на будівельному об'єкті витрачається води близько 15—20 л/зміну на одного працюючого. При устрої душових установок для робітників витрата води збільшується до 25—40 л/зміну на одну людину. За відсутності поблизу об'єкту комунально-побутових підприємств (лазень, душових, павільйонів, пральних) і підприємств громадського харчування (їдалень, буфетів) будівництво забезпечується власними стаціонарними або пересувними їдальнями, буфетами, душовими установками і будинковими пральнями. У цьому випадку господарсько-питні потреби приймають від 40 до 75 л/доб на одну людину. Норми витрати води на протипожежні потреби у кожному окремому випадку встановлюють за узгодженням з органами пожежного нагляду залежно від вогненебезпечності тимчасових і постійних споруд. Зазвичай приймають норму витрати води від 10 до 20 л/с на одну пожежу залежно від площі забудови (10— 20 га і більш).

Для виробничих потреб будівництва потрібна певна кількість води заданої якості. До якості води пред'являють порівняно невисокі потреби. Проте не можна, наприклад, застосовувати воду, що має реакцію рН нижче 6,5, а також воду, що містить рослинні масла, жири, у великих кількостях гумінові речовини, якими багатий води болотяного походження. Для постачання будівельних машин і автомобілів може застосовуватися вода, що містить не більш 20 міліграм/л зважених речовин, із загальною жорсткістю не більш 4,5- 5 мг-екв/л. Вода для живлення парових казанів тимчасових силових станцій не повинна мати жорсткість більше 3,5 мг-екв/л і містити більше 1—2 мг/л розчиненого кисню.

Вода на будівництві витрачається на приготування розчинів для цегляної і бутової кладки, для установки блоків і окремих елементів конструкцій, для приготування бетону, для роботи різних механізмів (гідропресів, гідроелеваторів і т. п.), для поливання ґрунту при його ущільненні, охолоджування двигунів, компресорів, для миття машин і ін. загальна витрата води на виробничі потреби будівництва визначається відповідно до об'єму і черговості будівництва, відображеними в календарному плані робіт, а також відповідно до кількості будівельних механізмів і устаткування. Потреба у воді на виробничі потреби будівельних об'єктів визначається орієнтовно за даними, приведеними в довідковій літературі.

Режим водоспоживання на будівництві носить нерівному характер і може характеризуватися значеннями коефіцієнта годинної нерівномірності 1,1-2,7.

Для постачання водою об'єктів будівництва можуть використовуватися діючі водопроводи населеного пункту або промислового підприємства, а при їх відсутності — місцеві підземні джерела, або поверхневі з відповідним очищенням води.

 

РОЗДІЛ 5. Каналізація будівель (внутрішня).

 

5.1. СИСТЕМИ ВНУТРІШНЬОЇ КАНАЛІЗАЦІЇ.

 

Система внутрішньої каналізації—сукупність інженерних приладів та рішень, призначена для видалення стічних вод від водозбірних приладів за межі будівель.

В залежності від характеру забруднення стічних вод, розрізняють наступні системи внутрішньої каналізації: побутова (господарсько-фекальна), виробнича, об’єднана та дощова (внутрішній водостік).

Побутова (господарсько-фекальна) система внутрішньої каналізації — призначена для відводу стічних вод від мийок, панн, душів та інших санітарних приладів. Умовно позначається як КІ.

Дощова система внутрішньої каналізації або внутрішні водостоки (К2) призначена для відводу дощових або снігових стічних вод з покрить будівель по їх внутрішнім мережам.

Виробнича система внутрішньої каналізації К3 призначена для відводу стічних вод виробництва, утворених при відбуванні технологічних процесів.

Стічні води виробничого походження видаляють по відповідній мережі до зовнішньої побутової мережі, якщо склад забруднень це дозволяє. В іншому разі виробничі стоки піддають попередньому очищенню на спеціальних установках.

Об’єднана система внутрішньої каналізації К0 призначена для сумісного відводу побутових та виробничих стічних вод до зовнішньої мережі.

Стічні води всіх систем внутрішньої каналізації відводяться самопливом в дворову каналізацію, за рідкими випадками, коли потрібна додаткова насосна або вакуумна установка для примусового відкачування.

 

5.2. МАТЕРІАЛИ ТА ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ СИСТЕМ ВНУТРІШНЬОЇ КАНАЛІЗАЦІЇ.

 

Труби.

Для устрою мережі застосовують чавунні, пластмасові, керамічні, залізобетонні (бетонні) і сталеві труби.

Чавунні каналізаційні розтрубні труби виготовляють умовним проходом 50, 100 і 150 мм. Довжина труб від 500 до 2200 мм. Закладення кільцевих зазорів в стиках розтрубних каналізаційних труб виконується різними матеріалами: смоленим пасмом, асфальтовою мастикою, цементом, що розширяється, розчином сіри з каоліном.

Пластмасові труби з поліетилену високого тиску (низької щільності) ПНП діаметром 10-160 мм та з непластифікованого полівінілхлориду ПВХ діаметром 10—400 мм, що володіють високою стійкістю проти дії агресивних стоків (кислот і лугів), можуть з успіхом застосовуватися в хімічних лабораторіях, промислових і житлових будівлях для транспортування стічних вод з температурою не вище 60°С. З’єднання цих труб здійснюється із застосуванням гумового кільця в розтрубі (ПНП), а також зваркою або склеюванням;

Керамічні розтрубні труби, що виготовляються внутрішнім діаметром 150 мм і більш застосовують для устрою внутрішньої побутової і виробничої каналізаційної мережі. З’єднання труб відбувається за допомогою муфт.

Для устрою відвідних ліній від умивальників, питних фонтанчиків, миття і ванн в житлових і суспільних будівлях, а також відвідних ліній від технологічних апаратів у виробничих будівлях допускається застосування сталевих (неоцинкованих) труб.

Приймачами стічних вед служать санітарні прилади, трапи, сливи, воринки, лотки і т.п. Для прийому дощових стічних вод на поверхні крівлі встановлюють водостічні воринки.

Приймачі стічних вод виготовляють з міцного водонепроникного матеріалу, непіддатливого хімічній дії стічних вод. Поверхня приладів для зручності промивки повинна бути гладкою (без шорсткості) і мати заокруглювану форму.

У випусках від всіх приймачів (окрім унітазів) є грати для затримання твердих забруднень, що можуть викликати засмічення трубопроводів.

 

Фасонні частини.

 

Для з’єднання чавунних та пластмасових труб та приєднання санітарно-технічних приймачів стічних вод використовують спеціальні фасонні частини:

- відводи (для повороту напрямку на 90, 70, 60, 45 и 30 градусів). Відвід для повороту на 90^о називають «коліном»;

- трійники (для розділення чи зливання потоків по трьом напрямкам). Бувають прямі (з перпендикулярним розподілом потоків), та косі (з розподілом потоків з розгалуженням на 60 чи 45^о);

- хрестовини (для того ж самого, але по чотирьом напрямкам);

- патрубки перехідні (для переходу на більший діаметр по ходу потоку);

- патрубки компенсаційні (для компенсації довжини труб, з можливістю ходу повздовж труби туди-сюди);

- трійники подвійно плоскі (для приєднання приладів чи труб в двох плоскостях);

- хрестовини подвійно плоскі (для то ж самого);

- відступи (для огинання виступу стіни при вертикальному спуску у підвал);

- ревізії (для прочищення вертикальних ділянок труб);

- сифони або гідро затвори (для утворення водяного затвору, перешкоди між приймачем стічних вод і каналізаційною мережею, для запобігання виходу каналізаційних газів у квартири.