2018-01-21
906
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про соціальний діалог», соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або двосторонній основі.
Беручи до уваги профспілку як сторону соціального діалогу, можна виділити рівні соціального діалогу з відповідною профспілкою як стороною соціального діалогу. Так, до сторін соціального діалогу належать:
· на національному рівні - профспілкова сторона, суб'єктами якої є об'єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських;
· на галузевому рівні - профспілкова сторона, суб'єктами якої є всеукраїнські профспілки та їх об'єднання, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності;
· на територіальному рівні - профспілкова сторона, суб'єктами якої є профспілки відповідного рівня та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
· на локальному рівні - сторона працівників, суб'єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності - вільно обрані для ведення колективних переговорів представники (представник) працівників.
|
|
|
Важливим є положення ч.3 ст.4 Закону України «Про соціальний діалог», яке встановлює додаткові вимоги щодо профспілкової сторони в окремих формах соціального діалогу. Зокрема, зазначається, що для участі у колективних переговорах з укладення колективних договорів і угод, тристоронніх або двосторонніх органах та у міжнародних заходах склад суб'єктів профспілкової сторони та сторони роботодавців визначається за критеріями репрезентативності. Звідси можна зробити наступний висновок.
1. Критерії репрезентативності встановлюються для суб’єктів профспілкової сторони.
2. Єдиним призначенням критеріїв репрезентативності є визначення складу суб’єктів профспілкової сторони виключно для досягнення наступних трьох цілей: участі у колективних переговорах з укладення колективних договорів і угод; участі у тристоронніх або двохсторонніх органах; участі у міжнародних заходах (для суб’єктів профспілкової сторони на національному рівні).
Таким чином, критерії репрезентативності мають на меті окреслити коло суб’єктів профспілкової сторони, які будуть вступати у правовідносини з організаціями роботодавців, правовідносини з органами державної влади, органами місцевого самоврядування для досягнення вищеназваних цілей. І з цього приводу державні органи й органи місцевого самоврядування перед тим, як вступати в соціальний діалог із профспілками з питань укладення відповідної угоди чи утворення органу соціального діалогу, повинні вимагати від своїх партнерів докази про відповідність їх критеріям репрезентативності на відповідному рівні. Доказами про відповідність суб’єктів профспілкової сторони критеріям репрезентативності є свідоцтва про визнання даних суб’єктів репрезентативними, що видаються НСПП або її відділеннями, а також рішення НСПП або її відділень про відповідність суб’єктів критеріям репрезентативності на відповідному рівні.
|
|
|
Проаналізувавши законодавство України про соціальний діалог, можна поділити критерії репрезентативності на загальні та спеціальні.
Загальні критерії репрезентативності визначаються ст.5 Закону України «Про соціальний діалог». Ними є:
· легалізація (реєстрація) зазначених організацій (об'єднань) та їх статус;
· загальна чисельність їх членів;
· галузева та територіальна розгалуженість.
У ст.6 Закону України «Про соціальний діалог» дається визначення критеріїв репрезентативності на рівнях соціального діалогу (або спеціальні критерії репрезентативності).
На національному рівні для участі у колективних переговорах з укладення генеральної угоди, для делегування представників до Національної тристоронньої соціально-економічної ради, до органів управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та інших тристоронніх органів соціального діалогу, участі у міжнародних заходах репрезентативними є об'єднання профспілок, які:
· легалізовані (зареєстровані) відповідно до закону;
· є всеукраїнськими об'єднаннями профспілок, що налічують не менш як сто п'ятдесят тисяч членів;
· мають у своєму складі профспілки, їх організації у більшості адміністративно-територіальних одиниць України, визначених ч.2 ст.133 Конституції України, а також не менш як три всеукраїнські профспілки.
На галузевому рівні для участі у колективних переговорах з укладення галузевих (міжгалузевих) угод та для делегування представників до органів соціального діалогу на відповідному рівні репрезентативними є професійні спілки та їх об'єднання, які:
· легалізовані (зареєстровані) відповідно до закону;
· є всеукраїнськими профспілками, членами яких є не менш як три відсотки працівників, зайнятих у відповідній галузі;
На територіальному рівні для участі у колективних переговорах з укладення територіальних угод та для делегування представників до органів соціального діалогу репрезентативними є професійні спілки та їх об'єднання, які:
· легалізовані (зареєстровані) відповідно до закону;
· є обласними, місцевими профспілками, їх організаціями та об'єднаннями, створеними за територіальною ознакою, членами яких є не менше двох відсотків зайнятого населення у відповідній адміністративно-територіальній одиниці;
На локальному рівні для участі у колективних переговорах з укладення колективних договорів відповідно до закону репрезентативними є: сторона працівників, суб'єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності - вільно обрані представники (представник) працівників.
Можна навести узагальнену таблицю, яка відображає спеціальні критерії репрезентативності для суб’єктів профспілкової сторони.
| Рівень соціального діалогу | Статус суб’єктів профспілкової сторони | Чисельність членів суб’єктів профспілкової сторони | Розгалуженість суб’єктів профспілкової сторони |
| Національний | Всеукраїнські об’єднання профспілок | не менш як сто п’ятдесят тисяч членів | повинні мати у своєму складі профспілки, їх організації у більшості адміністративно-територіальних одиниць України, визначених частиною другою статті 133 Конституції України, а також не менш як три всеукраїнські профспілки |
| Галузевий | Всеукраїнські профспілки | не менш як три відсотки працівників, зайнятих у відповідній галузі | Законом України «Про соціальний діалог» конкретно не визначено, яка має бути розгалуженість на цьому рівні |
| Територіальний | Обласні, місцеві профспілки, їх організації та об’єднання, які створені за територіальною ознакою | не менше двох відсотків зайнятого населення у відповідній адміністративно-територіальній одиниці | Законом України «Про соціальний діалог» конкретно не визначено, яка має бути розгалуженість на цьому рівні |
| Локальний | Первинні профспілкові організації | - | - |
Порівнюючи спеціальні критерії репрезентативності для профспілок на національному рівні із критеріями на галузевому, насамперед, привертає на себе увагу дещо інший підхід законодавця до визначення чисельності їх членів. На національному рівні чисельність членів визначається у тисячах, на галузевому рівні - у відсотках. На національному рівні мова йдеться про членів профспілок (тобто не має жодних уточнень щодо категорій цих членів), на галузевому – про членів-працівників, зайнятих у відповідній галузі (тобто про фізичних осіб, які є членами даної всеукраїнської профспілки та які працюють за трудовими договорами на підприємствах, в установах та організаціях певної галузі).
|
|
|
На відміну від національного і галузевого рівнів, на територіальному рівні чисельність членів профспілки прямо ставиться в залежність (у відсотках) до зайнятого населення, при цьому при здійсненні оцінки відповідності профспілки даному критерію враховується лише та чисельність членів профспілки, які підпадають під категорію зайнятого населення, а це можуть бути і працівники, і студенти вищих навчальних закладів тощо. В статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, яку категорію населення можна віднести до зайнятого (працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах тощо). Законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.
|
|
|
Варто додати, що коло потенційно-репрезентативних суб’єктів профспілкової сторони на територіальному рівні буде значно ширшим порівняно із національним або галузевим рівнем, в силу того, що в кожній області налічується низка районів, міст обласного значення, районів у містах-обласних центрів і практично у всіх цих адміністративно-територіальних одиницях функціонують обласні, місцеві (районі, міські) профспілки, їх організації та об’єднання, які прагнутимуть вступити у соціальний діалог із місцевими органами влади та організаціями роботодавців на рівні області, району, міста тощо.
Виправданим є те, що первинні профспілкові організації за Законом України «Про соціальний діалог в Україні» не проходять оцінку відповідності критеріям репрезентативності та її підтвердження, що позбавляє відповідні органи зайвого навантаження. Крім цього, колективний договір, як правило, має значення лише для працівників конкретного підприємства.
Професійні спілки та їх об'єднання, організації роботодавців та їх об'єднання, що не відповідають критеріям репрезентативності, за рішенням своїх виборних органів можуть надавати повноваження репрезентативним організаціям та об'єднанням відповідного рівня для представлення своїх інтересів або вносити на розгляд відповідних органів соціального діалогу свої пропозиції. Ці пропозиції є обов'язковими для розгляду сторонами під час формування узгодженої позиції та прийняття рішень.
Оцінка відповідності критеріям репрезентативності профспілок та їх об'єднань проводиться:
· на національному та галузевому рівнях - Національною службою посередництва і примирення;
· на територіальному рівні - відповідними відділеннями Національної служби посередництва і примирення.
Підтвердження репрезентативності суб'єктів сторони профспілок здійснюється відповідно Національною службою посередництва і примирення та її відділеннями один раз на п'ять років. Профспілки, їх організації та об'єднання, у тому числі новоутворені, мають право звертатися до Національної служби посередництва і примирення та відповідних її відділень для оцінки відповідності критеріям репрезентативності за наявності для цього фактичних підстав, але не частіше одного разу на рік.
Національна служба посередництва і примирення та її відділення за результатами оцінки відповідності критеріям репрезентативності та підтвердження репрезентативності ведуть реєстр цих організацій (об'єднань).
Порядок оцінки відповідності критеріям репрезентативності та підтвердження репрезентативності суб'єктів сторін профспілок та організацій роботодавців затверджується Національною службою посередництва і примирення після погодження сторонами соціального діалогу на національному рівні.
Варто зазначити, що відповідні критерії репрезентативності носять дещо жорсткий характер, і, звичайно ж, не можуть не викликати заперечення з боку лідерів «дрібних» профспілок щодо обмеження, на їх погляд, прав та законних інтересів на участь в соціальному діалозі. Проте, запровадження цих критеріїв є достатньо виправданим, чим підкреслюється важливість питань укладення генеральної, галузевих, регіональних угод та ін., які мають розглядатися на паритетних засадах спільно із представниками тих громадських організацій (профспілок та організацій роботодавців та їх об’єднань), які структуровані, багаточисельні та мають значну підтримку суспільства.
Далі звернемося до дослідження питання участі профспілок у веденні колективних переговорів та укладенні колективних договорів і угод. Право на ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів і угод закріплене у ст.20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Профспілки, їх організації та об’єднання ведуть колективні переговори, укладають колективні договори, генеральну, галузеві (міжгалузеві), територіальні угоди від імені працівників у порядку, встановленому законом.
Варто зазначити, що участь у колективних переговорах з укладення угод на національному, галузевому, територіальному рівні беруть репрезентативні на відповідному рівні профспілки, їх організації та об’єднання. Професійні спілки, їх організації та об’єднання, що не відповідають критеріям репрезентативності, визначеним Законом України «Про соціальний діалог в Україні», за рішенням своїх виборних органів можуть надавати повноваження репрезентативним організаціям та об’єднанням відповідного рівня (за згодою) для представлення своїх інтересів під час укладення угод. Надання повноважень оформлюється письмово.
Роботодавці, їх об'єднання, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування зобов'язані брати участь у колективних переговорах щодо укладання колективних договорів і угод.
Кількість представників репрезентативних профспілок, їх організацій, об’єднань для ведення колективних переговорів з укладення угод від імені працівників на національному, галузевому і територіальному рівні визначається пропорційно до кількості членів профспілок, яких вони об’єднують та інтереси яких представляють згідно з повноваженнями, наданими їм профспілками, їх організаціями, об’єднаннями, що не відповідають критеріям репрезентативності.
Забороняється ведення переговорів та укладання угод і колективних договорів від імені працівників особам, які представляють роботодавців.
Профспілки, їх об'єднання здійснюють контроль за виконанням колективних договорів, угод. У разі порушення роботодавцями, їх об'єднаннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування умов колективного договору, угоди профспілки, їх об'єднання мають право направляти їм подання про усунення цих порушень, яке розглядається в тижневий термін. У разі відмови усунути ці порушення або недосягнення згоди у зазначений термін профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до місцевого суду.
Чумаченко І.М. висвітлює функції профспілок при укладенні колективних договорів і угод та визначає їх не як загальні функції, що ототожнюються з головними напрямами їх діяльності, а саме як завдання з практичної реалізації наданих їм прав. Також автор виділяє такі основні функції профспілок при укладенні колективних договорів і угод як захисна, реформаторська, партнерська (соціальний діалог), правостворююча, представницька, контрольна, інформаційно-консультативна, освітньо-просвітительська, виховна, організаційна. В цьому контексті в даній роботі розглядаються окремі аспекти партнерської функції або функції соціального діалогу.
Розглядаючи питання, що стосується професійних спілок як суб’єктів соціального партнерства, Циганчук Н.А. наголошує, що до проекту нового Трудового кодексу необхідно внести розділ “Соціальне партнерство”, в якому, крім поняття соціального партнерства, закріпити його основні принципи, форми, сторони та їх відповідальність. При цьому сторонами соціального партнерства повинні бути визнані первинні носії соціально-економічних інтересів – працівники, роботодавці, держава і місцеве самоврядування. Його ж суб’єктами є представники останніх та органи, що створюються для реалізації завдань і цілей соціального партнерства.[10] Тобто автор пропонує чітко розмежовувати сторін та суб’єктів соціального партнерства, при цьому профспілка є суб’єктом соціального партнерства. Крім цього, пропонується внести в Конституцію України норму, яка б зобов’язувала державу створити умови для розвитку профспілкових об’єднань і об’єднань роботодавців, які взаємодіють з органами влади на засадах соціального партнерства. Підставою для цього повинно служити те, що соціальне партнерство в Україні повинно мати конституційне забезпечення.
На мою думку, закріплення в Конституції України такої спеціальної норми є надмірною деталізацією положень ст.36 Конституції України, які містять загальні положення про право громадян на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Детальніша регламентація вказаних положень повинна знайти своє відображення у законах та інших нормативно-правових актах.
Проаналізувавши спеціальну літературу, можна виділити наступні тенденції щодо ролі профспілок у соціальному партнерстві.
Перша тенденція пов’язана з тим, що згідно з нормами чинного законодавства за професійними спілками збережено монопольне право на представництво інтересів найманих працівників під час укладення колективних угод. Однак, багато науковців наголошують на тому, що трудові колективи теж повинні бути представлені і представниками трудових колективів. [11] На мою думку, оскільки ще не прийнято Закон України «Про колективи найманих працівників», то складно говорити про наявність конкурента профспілкової організації.
Цікаво зауважити, що в проекті Трудового кодексу, у ст.360, профспілковим організаціям надається виключне право представляти інтереси найманих працівників при укладенні генеральних угод. [12]
Друга тенденція проявляється у тому, що за роки незалежності в Україні виникла велика кількість різноманітних професійних спілок, які здійснюють свою діяльність на різних рівнях соціально-трудових відносин, згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про колективні договори і угоди», при наявності на державному рівні кількох профспілок чи їх об’єднань вони повинні сформувати спільний представницький орган (далі – СПО профспілок) для ведення переговорів і укладення угоди.СПО профспілок є постійно залученим до взаємодії з органами державної влади задля вирішення багатьох принципових питань соціально-економічного життя, відіграє активну роль в нормотворчому процесі, представляє і захищає права та інтереси найманих працівників у різних сферах соціально-трудових відносин.
В наукових працях висувається питання доцільності повернення професійним спілкам права законодавчої ініціативи. Одні науковці пропонують досить радикальні методи, інші – більш прийнятні. На думку Циганчук Н.А., право законодавчої ініціативи професійним спілкам варто надати, змінивши ст.93 Конституції України. [13] Щербань В.А. пропонує надати право законодавчої ініціативи колегіальному органу, що утворюється на демократичних засадах для ведення переговорів і укладення генеральної угоди, а саме спільному представницькому органу. [14] На мою думку, враховуючи реалії сьогодення, значну кількість професійних спілок, завантаженість ВРУ законопроектами, надання законодавчої ініціативи ще й профспілкам не сприяло б покращенню законодавства, в тому числі і з соціального партнерства.
Висновки
Дослідження поняття, правового статусу та функцій профспілок як суб’єктів соціального партнерства, в тому числі і при укладенні колективних договорів і угод, а також опрацювання наукової літератури з цих питань дали підстависформулювати наступні висновки.
Історія розвитку законодавства про профспілкивизначена з урахуванням тих нормативних актів, які приймалися на конкретному етапі розвитку суспільства і які стосувалися безпосередньо повноважень профспілок та обсягу наданих їм прав. В роботі виділено дев’ять етапів, які по-різному визначали компетенцію профспілок у сфері регулювання соціально-трудових відносин: перший етап (1906–1917 роки); другий етап (1917–1922 роки); третій етап (1922–1933 роки); четвертий етап (1933–1955 роки); п’ятий етап (1955–1958 роки); шостий етап (1958–1965 роки); сьомий етап (1965–1970 роки); восьмий етап (1970–1990 роки), дев’ятий етап, який розпочався з 1991 року.
Основні тенденції розвитку та удосконалення законодавства про профспілки, їх права та гарантії діяльності полягають в тому, що: по–перше, воно здійснюється відповідно до існуючих суспільних відносин; по–друге, у відмові від невластивих профспілкам як громадській організації повноважень; по–третє, в збереженні, закріпленні та розширенні прав, які дозволяють профспілкам відстоювати трудові, соціально–економічні права та інтереси працівників.
Профспілки утворюються для представництва і здійснення захисту прав та інтересів членів профспілок на відповідному рівні договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин.
Професійна спілка створюється за наявності суб’єктивних та об’єктивних передумов. Суб’єктивною передумовою формування профспілок є вільне волевиявлення членів, можливість вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок.Об’єктивною передумовою формування професійних спілок є затвердження статуту та здійснення легалізації органами Міністерства юстиції України.
Важливе значення в умовах сьогодення мають критерії репрезентативності, які встановлюються для суб’єктів профспілкової сторони. Призначенням критеріїв репрезентативності є визначення складу суб’єктів профспілкової сторони виключно для досягнення наступних трьох цілей: участі у колективних переговорах з укладення колективних договорів і угод; участі у тристоронніх або двохсторонніх органах; участі у міжнародних заходах (для суб’єктів профспілкової сторони на національному рівні).Такі критерії можна поділяти на загальні критеріїрепрезентативності (група критеріїв репрезентативності, яка поширюється на всіх суб’єктів профспілкової сторони) та спеціальні критерії репрезентативності(група критеріїв репрезентативності, яка поширюється на коло суб’єктів профспілкової сторони відповідного рівня соціального діалогу (національного, галузевого, територіального, локального).На мою думку, запровадження законодавцем критеріїв репрезентативності є виправданою мірою,яка викликана динамічним розвитком соціального партнерства в країні, але такі критерії потребують корегування.
Проаналізувавши спеціальну літературу, можна виділити наступні тенденції розвитку професійних спілок: згідно з нормами чинного законодавства за професійними спілками збережено монопольне право на представництво інтересів найманих працівників під час укладення колективних угод; за роки незалежності в Україні виникла велика кількість різноманітних професійних спілок, які здійснюють свою діяльність на різних рівнях соціально-трудових відносин.
В рамках рівноправного діалогу профспілок із державою та роботодавцями вирішуються і можуть вирішуватись серйозні соціально-економічні проблеми, оскільки метою соціального партнерства є узгодження інтересів найманих працівників та роботодавців у сферах, де вони можуть протистояти. Для створення правової основи функціонування системи соціального партнерства, взаємодії соціальних партнерів необхідно брати до уваги пропозиції покращення законодавства України та вжиття необхідних заходів для його реалізації.
