Відповідальність за замах на злочин

Відповідно до законодавства, вчинення замаху на злочин є кримінально караним діянням. Підставою для відповідальності особи за замах на злочин є склад незакінченого злочину, ознаки якого зафіксовані у статті 15 КК України та відповідній статті Особливої частини КК України.

Згідно з кримінальним законодавством, замах на злочин тягне за собою застосування таких мір покарання, як і закінчений злочин. Цей основний принцип випливає з характеру суспільної небезпечності замаху.

Проте це ніяк не означає ідентичності характеру і ступеня суспільної небезпечності, оскільки при замаху суттєво відрізняється об’єктивна сторона злочину і, перш за все, відсутній злочинний наслідок - Дурманов

Відповідно до ст. 16 КК України, кримінальна відповідальність за замах на злочин настає за тією статтею Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин, з обов’язковим посиланням на ст. 15 Загальної частини КК України. Це є юридичною підставою кримінальної відповідальності особи, що вчинила замах на злочин, незалежно від ступеня тяжкості злочину.

Кримінальне законодавство при притягненні особи до кримінальної відповідальності за замах і при призначенні покарання вимагає призначення також покарання, як і за закінчений злочин, враховуючи ряд причин:

v деякі злочини є настільки суспільно-небезпечними на всіх стадіях їх вчинення, що замах на них в ряді випадків перебуває за ступенем своєї тяжкості близько до закінченого злочину;

v суспільна небезпечність замаху, як останньої стадії незакінченого злочин

v у наближається до небезпечності закінченого злочину в силу безпосередньої наближеності до стадії закінченого злочину;

v відсутність злочинного результату, що є необхідною ознакою об’єктивної сторони злочину, не означає, що при замаху завжди відсутні і інші, не вказані в законі шкідливі наслідки;вчинення дій, що утворюють замах може бути поєднане з обтяжуючими обставинами, що пом’якшення покарання протирічило б завданню загальної і спеціальної привенції злочинів.

Ці причини є основою відмови кримінального законодавства від принципу обов’язкового пом’якшення покарання за замах на злочин, оскільки можна привести ряд прикладів, де детально продумані і організовані тяжкі злочини не закінчуються лише в силу випадкових моментів. Отже, кримінальне право при призначенні покарання використовує принцип факультативного пом’якшення покарання, що закріплений у чинному КК України в статті 68.

При призначенні покарання за замах на злочин суд в такій же мірі як і при призначенні покарання за закінчений злочин, керується положеннями статті 65 КК України; обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання, разом з тим враховують і ряд обставин, пов’язаних з недоведенням злочину до кінця – специфічних тільки для замаху на злочин

До таких обставин відносять:

ü ступінь суспільної небезпечності діяння та особи, що його вчинила;

ü ступінь здійснення злочинного наміру;

ü наближеність настання злочинного результату;

ü причини, в силу яких злочин не був доведений до кінця.

Ступінь небезпечності вчиненого та особи є обставиною, що вливає на караність злочину в будь-якій стадії. Ступінь небезпечності вчиненого визначається важливістю та значимістю тих об’єктів, на які посягає злочинець. Для визначення ступеня небезпечності особи суттєве значення мають такі обставини, як мотив винного, повторність вчинення злочину, наявність судимостей за інші злочини чи, навпаки, вчинення злочину вперше, поведінка особи після спроби вчинення злочину, стійкість умислу особи.

Ступінь здійснення злочинного наміру або підготовленості злочину визначається, перш за все, стадією злочину, на якій було зупинено його вчинення. Також на стадії замаху визначається його вид – закінчений чи незакінчений замах. Проте суд не може обмежуватись лише вказівкою на стадію злочину, він повинен оцінити всі вчинені злочинцем дії, що складають суб’єктивну сторону злочину, щоб визначити ступінь підготовленості.

На ступінь здійснення злочинного наміру також впливає і суб’єктивне ставлення винного до вчиненого ним злочинного діяння. Оскільки замах здійснюється тільки умисно, то свідомістю особи охоплюється незавершеність злочину, усвідомлення того, що повна реалізація умислу при цьому не досягнута. Нереалізованість умислу, що є суттєвою впливає на правову оцінку вчиненого. Так, якщо при умислі службової особи на одержання хабара у великому або особливо великому розміри нею було одержано з причин, що не залежали від її волі, лише частину обумовленого хабара, вчинене належить кваліфікувати як замах на одержання хабара у розмірі, який охоплювався її умислом [36].

Наближеність настання злочинного результату тісно пов’язана з ступенем підготовленості злочину і визначається двома моментами: наскільки далеко зайшло посягання на об’єкт і в якій мірі діяння реально загрожувало спричиненням шкоди, тобто наскільки близько в дійсності було настання злочинного результату і взагалі чи міг він настати при даних діяннях. Перший момент характеризується також стадією вчинення злочину і видом стадії. Другий момент потребує врахування того, наскільки реальним в даних конкретних умовах було настання наслідків в результаті дій винного, враховуючи стан об’єкта, характер плану тощо.

Необхідно також зупинитися ще на одній обставині, що має важливе значення в практиці – на ступені нанесення шкоди.

При замаху, на відміну від закінченого злочину, не спричиняється шкода, на досягнення якої було направлено вольові дії винного. В ряді випадів винний може нанести меншу, але тяжку шкоду.

Про значення злочинного результату при призначенні покарання В.Д. Меньшагін писав, що при призначення покарання має дуже важливе значення питання про те, чи спричинена діяннями винного та чи інша шкода інтересам держави, суспільства чи людини і які розміри шкоди. Він вказував, що суд, як правило, назначає неоднакове покарання за закінчений злочин і за замах на вбивство. Це зрозуміло, для суду не може бути однаково, чи спричинена людині смерть в результаті дій винного, чи людина, не дивлячись на всі спроби суб’єкта, залишилась жива.

Для призначення покарання за замах значення також має настання тих наслідків, які хоч і не входять в об’єктивну сторону злочину, замах на вчинення якого здійснено, але були спричинені таким діянням. Для кваліфікації діяння вони значення не мають, проте можуть впливати на розмір покарання. Так, замах на вбивство повинен каратися суворіше у випадку нанесення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, порівняно з замахом, що не спричинив ніякої шкоди

Варто зазначити, що всі прибічники існування непридатного замаху погоджуються з тим, що за загальним правилом, він повинен бути кримінально караним, оскільки володіє усіма ознаками „придатного” замаху і закінчити злочин особі не вдається лише через допущену помилку, тобто з причин, що не залежать від волі винного. Так, судова практика поняттям придатного замаху не користується, проте в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 3 „Про судову практику у справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами” вказується, що якщо винна особа незаконно заволоділа непридатними до використання вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використання за призначенням, вчинене належить розцінювати, як замах на заволодіння цими предметами і кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК України

В доктрині та законодавстві достатньо добре висвітлені питання, що визначають обставини та підстави притягнення особи до кримінальної відповідальності, проте зовсім не вказується про строк чи розмір покарання. Досліджуючи ці аспекти, А.В. Шевчук зазначив, що доцільно в кримінальному законі зазначити: строк чи розмір покарання за замах на злочин не повинен перевищувати трьох четвертей максимального строку чи розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого за відповідний закінчений злочин