Залучення іноземних інвестицій

Іноземні інвестиції – це цінності, що іноземні інвестори вкладають в об'єкти інвестиційної діяльності в Україні з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземними інвесторами є суб'єкти, які проводять інвестиційну діяльність на території України. Це фізичні особи, які не проживають постійно в Україні, юридичні особи – нерезиденти, іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації та ін. Іноземні інвестиції за складом інвестиційних ресурсів можуть здійснюватися у вигляді: іноземної валюти, валюти України (при реінвестиціях), рухомого і нерухомого майна, майнових прав, корпоративних прав, цінних паперів, грошових вимог і прав на вимоги виконання договірних зобов'язань (гарантованих банками), прав інтелектуальної власності, прав на здійснення господарської діяльності (на користування надрами та природними ресурсами) та інших цінностей.

Формами проведення іноземних інвестицій є: участь у спільному з українськими інвесторами підприємстві (в процесі створення або шляхом придбання діючих підприємств); створення (або придбання) підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам; створення (придбання) філій та підрозділів іноземних юридичних осіб; придбання нерухомого та рухомого майна, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів, прав на користування землею та використання природних ресурсів та інших майнових прав..

19. Методологічні основи планування

Від загальної стратегії до окремої тактики досліджень, залежно від рівня загальності, є декілька ступенів засобів пізнання: методологія, методика, методи, прийоми, техніка і процедури.

Методологія дає характеристику компонентів наукового дослідження — його об'єкта, предмета аналізу, завдання дослідження або проблеми, сукупності дослідних засобів, необхідних для розв'язання задач, а також формує уявлення про послідовність руху дослідника в процесі вирішення задачі.

Методика — це сукупність методів для проведення конкретного наукового дослідження. Методами планування вважають сукупність способів, прийомів розробки планів, що спираються на аналіз даних ретроспективного періоду, зовнішніх та внутрішніх факторів впливу.

Сучасна методологія виділяє три рівні наукових досліджень — теоретичний, теоретико-емпіричний і емпіричний. Теоретичному рівню дослідження відповідають філософські методи, до яких належать принципи діалектики: принцип руху, зміни, розвитку, що конкретизувався у так званому принципі історизму.

Теоретико-емпіричному рівню відповідають загально - наукові методи і підходи, які деколи ототожнюються з методом дослідження.

До емпіричного рівня наукового дослідження відносять ті конкретно наукові методи, які безпосередньо пов'язані з практикою.

 

20. Стратегічний розвиток підприємства та бізнес-планування
На відміну від колишньої командно-адміністративної системи, в нових умовах господарювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи.
Визначальною ланкою системи планів підприємства виступає його стратегія розвитку, при розробці якої використовуються результати аналізу його середовища, виконання прийнятих стратегічних планів. Актуальність даної теми проявляється у постійній мінливості ринкового середовища, що зумовила необхідність застосування стратегічного підходу до системи господарювання на підприємстві.

Стратегія — це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їхнього досягнення. Вона формулює цілі та способи їхнього досягнення так, щоб указати підприємству певний напрямок розвитку. За своїм змістом стратегія є довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування.
Від стратегії розвитку залежить планування всього підприємства,що обумовить ріст підприємства.
Вчені розглядають стратегічний розвиток і бізнес-планування підприємства як єдину систему. Адже бізнес-планування — це процес створення письмового документа, в якому викладено суть, напрямки і способи реалізації підприємницької ідеї. А стратегія розвитку - це програма, що визначає пріоритетні для підприємства дії, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для досягнення високих економічних результатів.
Стратегічне планування сприяє створенню ефективного бізнес-плану. Суб'єкт планування - це менеджер, апарат управління, підрозділ, що здійснює діяльність відносно об'єкта для досягнення мети.
Отже конкретними цілями розробки БП є: налагодження ділових стосунків між підприємцем і майбутніми постачальниками, продавцями та найманими працівниками; проектування системи управління започатковуваним бізнесом у конкретній сфері діяльності;своєчасне передбачення можливих перешкод і проблем на шляху до успіху організації власного діла

 

21. Система планів підприємства

На початку 90-х років в Україні панувала думка, що планування не потрібне, ринкові механізми в змозі регулювати діяльність підприємств, стихія ринку вирішить все якнайкраще. Проте дуже швидко цей помилковий погляд було замінено розумінням, що ефективне функціонування підприємства в умовах ринкової економіки потребує насамперед здійснення чіткого планування.

На основі прогнозів підприємство має визначити конкретні завдання для досягнення розроблених орієнтирів, тобто розробити певну програму дій з розподілом за періодами і конкретизацію за підрозділами і виконавцями, тобто вдатися до реалізації основної функції управління - планування. Стратегія розвитку підприємства має перетворюватися в конкретні дії підприємства. Це здійснюється шляхом розробки планів та бюджетів. Прогноз дає змогу характеризувати кількісно майбутній стан підприємства, проте має імовірнісний характер. На відміну від нього план визначає конкретну мету і передбачає детальні події розвитку підприємства. План - це однозначне рішення. Прогноз за самою своєю природою має альтернативний, варіантний зміст. Прогнозування становить дослідницьку базу планування.

У зовнішньому середовищі, в якому діють підприємства, повсякчас відбуваються політичні, економічні, правові, технологічні та соціальні зміни. Саме планування зменшує невизначеність у діяльності підприємства, спонукаючи менеджерів передбачати наслідки зміни та ефективно на них реагувати. Підприємство самостійно здійснює весь комплекс робіт з планування діяльності і має чітко контролювати виконання розроблених планів.

Планування - це процес визначення цілей підприємства, які воно передбачає досягти за певний період, а також способів досягнення поставлених цілей. Мета планування - це кінцевий стан, якого підприємство прагне досягти в певний момент у майбутньому. Планування є процесом прийняття управлінських рішень відносно стратегічного передбачення, розподілу ресурсів, адаптації підприємства до зовнішнього середовища, внутрішньої організації. Роль планування в діяльності підприємства не викликає сумніву, оскільки воно підвищує рівень організованості роботи і знижує ризики отримання негативних результатів.

 

 

22. Тактичне й оперативне планування

Тактичне планування полягає в обґрунтуванні завдань і засобів, необхідних для досягнення заздалегідь установлених або традиційних цілей.

Оперативне планування - це вибір засобів рішення завдань, що поставлені, надані або встановлені топ-менеджментом, а також є традиційними для підприємства, наприклад розподіл випуску продукції за обсягом, номенклатурою і строками. Таке планування зазвичай буває короткостроковим. Основне його завдання полягає у виборі необхідних засобів і ресурсів для виконання заданих обсягів роботи або оперативних завдань, що постають.

Оперативне планування здійснюється в основних підрозділах підприємства самостійно. Тактичне охоплює взаємозв'язки, що склалися всередині підсистем або цехів, а також між підрозділами і підприємством у цілому.

 

 

23. Внутріфірмове планування

Внутріфірмове планування на підприємстві дозволяє суб’єкту господарювання вирішувати певні питання:

- наявність фінансових ресурсів у розпорядженні підприємства;

- джерела формування цих фінансових ресурсів;

- необхідну кількість коштів для здійснення поставлених завдань;

- можливі перерахування: суми податків, сплачених до бюджету; за кредитними зобов’язаннями банкам і т.п.;

- раціональний розподіл прибутку підприємства;

- забезпечення адекватності запланованих доходів і витрат суб’єкта господарювання на основі самофінансування і самоокупності.

Організація внутріфірмового планування побудована на забезпеченні грамотного управління фінансами як для отримання прибутку підприємством, так і поступового розширення обсягів господарської діяльності у відповідності з діючими економічними процесами в державі.

Внутріфірмове планування можна розділити на дві складові: фінансове планування і планування виробничої діяльності. При цьому перше охоплює всі сторони фінансово-господарської діяльності будь-якого підприємства, а друге — базується на планах обсягів реалізації та виробництва, асортименті товарів, послуг, а також собівартості продукції.

Внутріфірмове планування розвивається з урахуванням посилення тенденції до централізації управління підприємством і повинно ув’язуватися з діяльністю всіх структурних підрозділів, діяльність яких має бути спрямована на основні стратегії суб’єкта господарювання.

Внутріфірмове планування здійснюється з використанням певних методів, що передбачають чіткі способи розрахунків планів. Основними методами формування планів є: нормативний, балансовий, метод оптимізації розрахунків з використанням аналітики, а також економіко-математичне моделювання.